Талановито малювати — лише півділа

1. Талановито малювати — лише півділа.

Учитель. І улюблений Тарас Шевченко, і Горький (на якого даремно покладала надії), і трагічної долі Оксана Петрусенко жили в місті — Катерина ж була білою вороною в селі. Сувора життєва реальність: село не прощає тим, хто посмів якимось чином виділитися із загальної маси хліборобів і заробітчан на хліб і до хліба, хто не піклується, в першу чергу, про свій матеріальний достаток. Вірші, співи, малювання ніколи не вважалися тут за важливу справу.

До речі, батько Каїрі любив співати змолоду, особливо улюблену «Ой зійди, зійди, зіронько ти вечірняя». Знався на музиці брат Григорій — грав на багатьох інструментах, сам зробив скрипку, ремонтував гітари, балалайки, мандоліни, співав чудово сам і в парі з дружиною Христею, але, щоб цьому присвятити життя — і в думці не було. 1 от раптом сестра посміла кинути виклик сільській спільноті — і перемогла.

Повідомлення учнів

Художником вважали Катерину а Полтаві, Москві, Парижі, а голова колгоспу Ім. Кірова, відмовляючи її батькові зорати город, глумився: «У тебе дочка-художниця, як кобила… Запряжи п та й ори». Отже, вдень малювала, а вночі копала. А з 1951 по 1958 р. звільнила сама себе від домашньої роботи, чим викликала роздратування й докори Христі, яка на зовиці зганяла всю свою злість: тут не важили ні талант, ні нагороди, ні звання. Потайки скаржилася у листах: «...братова жінка образить, так плачу. А як поплачу, як поплачу, то тоді мені не видно ні писать, ні малювать. А таке буває майже кожного дня...»

Була в Катерини мрія ще до війни: продасть вона вдало свої картини... «...буде в мене фарб багато, а гроші всі роздам своїм рідним, щоб вони ласкавіші до мене були, щоб не дорікали мені, щоб не оскорбляли мене — і буду я тоді сміло і весело малювати і буду творити великі і чудові картини».

Катря передчасно пішла з життя. Особливо каторжними для неї були останні три роки, коли доглядала хвору матір. Власне, ці роки і звели її в домовину. Близькі (хто байдуже, хто зі зловтіхою) спостерігали, як мучиться талант, не маючи змоги творити. Не витримала, криком запросила допомоги... «Ой люди добрі, ой співчуйте, а хоч почуйте моє горенько велике. Як у мене холодно в хаті, як у мене нема чого їсти, то я так не буду журитися, як від того, коли в мене немає часу малювати!» Не почули... Шістдесятилітньою скінчила свій життєвий шлях. У могилу її передчасно вклали людська байдужість і заздрість.

Катерина Білокур пішла від нас у розквіті унікального таланту. Проживши тяжке, страдницьке життя, померла в муках майже одночасно зі своєю матір'ю. У народній пісні «Чи я в лузі не калина була?» є такі слова: «Така доля моя, гірка доля моя...» Цю пісню дуже любила Катерина Василівна. Чи не тому, що й у самої доля була гіркою? Як печальна сповідь звучать її слова: «Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов'ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту! Скільки в голові моїй снується чудових невиданих буйних картин! І так вони в мріях і залишаються, бо в дійсності приходиться дрижать над кожною унцією олії, фарби і над кожним міліметром полотна!»

Учитель. Після смерті художниці 9 червня 1961 р. за рішенням районної комісії всі роботи, документи, нагороди, фотографії, папери, знайдеш в її хаті, були передані до Яготинського державного історичного музею. Директор цієї установи О. Непорожній, який палко шанував Катерину Білокур і був особисто знайомий з нею, домігся відкриття Яготинської картинної галереї в палаці Розумовських-Рєпніних, де у двох залах експонуються 72 роботи художниці (живопис, акварель, графіка), а також її меморіального музею-садиби в с. Богданівка. Десятки геніальних творів художниці експонуються в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва. Катерині Білокур було присвоєно звання народний художник, нагороджено орденом «Знак Пошани» і Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Рада Міністрів УРСР у червні 1989 р. заснувала премію імені художниці, яка присуджується за визначні твори традиційною народного мистецтва.

Що залишила нам у спадок славна донька нашого народу?

Учитель. Катерина Білокур дуже любила берези, тому не дивно, Що так теплой щиро разом з квітами оспівала їх в одній із своїх картин «Квіти і берізоньки ввечері». Назва цілком відповідає ліричному настроєві полотна. Дві берізоньки в оточенні квітів, огорнуті вечірньою млою. Промінь місячною сяйва крізь густу крону дерев пасмами впав на квіти, створивши центр композиції з трьох букетів: один з червоних півоній; другий – з рожевих троянд, третій — з водяних жовтих квітів. Синя холодна гама картини створює ілюзію тихої, сповненої романтики української ночі. Цей твір — воістину велика і зворушлива образна розповідь про щось таємниче й незбагненно прекрасне в довколишньому житті і в природі.

Твори Катерини Білокур хочеться порівняти з піснею. Особливо це стосується однієї з кращих робіт — картини «Цар-колос». Серед степових квітів, що мов живі сплелися в яскравому вінку, гарно золотяться розкішні колоски жита, пшениці, ячменю й вівса, на червоному тлі їм усміхається золотий соняшник, привітно вітає тужавими листочками калина. Так образно передала художниця вдячність і глибоку шану людей та всього сущого на землі його величності Хлібові! Картина вражає філософською заглибленістю, символічними образами.

Катерині бажалося змалювати всю Україну, всю землю! Бона не вірила в те, що може колись це зробити. Коли виходила на край села й озирала рівнину, ще більше тужила: як такий простір умістити в маленькому прямокутнику полотна? Та в одній із найвідоміших картин «Колгоспне поле» їй це вдалося. Написана в період творчої зрілості, картина сповнена любові до рідної землі.

День за днем, пелюсточка за пелюсточкою вимальовувалися б червоних жоржин біля плетеного тину. (Катерина Білокур могла працювати над однією квіткою так довго, поки та не одцвітала.) Жоржини малювала три тижні — по дві квітки щотижня. Трохи нижче від куща жоржин намалювала клаптик плетеного тину. Сухі сіро-коричневі лозини відтінили свіжу; зелень, внісши у композицію відчуття простору. Тин наче «підпирає» кущ жоржин і втримує їх на своїх стовпцях. Одного разу зняла з себе білу хустину червоною мережкою по берегах і зв'язала нею жоржин у квітнику. Ні, не пасує. Спробувала 2 варіанти, бо дуже хотілося лишити щось біля жоржин: від себе, передати своє ставлення до цих гарних рослин. Врешті знайшла місце для хустки — вона висіла на тиночку, мовби забута ще звечора, припала росою. Пейзаж між квітами став ранковий, холоднуватий, освітлений неяскравим світлом. «Забута» хустина гріла картину людським теплом.

Походивши за село і вивчивши обрій, стала малювати поле у вузькій вертикальній смужці. Пейзаж зайняв 1/6 площі картини. Художниця

знайшла барви, щоб змалювати поетичний образ землі, яка ще оповита сизим ранковим туманом. Тут вона вдалася до епічного узагальнення, передавши одне поле як неозорий простір земної кулі — широкий, як море, що сягає у незміряну далину. Ні ріллі, ні хлібів, ці соняшників, ні буряків — тільки родюча і багата земля, яка відбила голубінь неба і сонячне проміння. Щоправда, хмарки на небі дещо застиглі, та все одно в пейзажі відчувається мінливість, трепетність тіней, що зникають, ховаються від наростаючої хвилі світла (картина «Колгоспне поле»).

А натюрморти «Сніданок», «Колгоспний достаток», «Яблука», «У Шрамківському районі на Черкаській землі. — це своєрідні поеми про радість життя, про плоди людської праці. У них художниця досягає такої майстерності, яка дозволяє відчути і прозору сонячність виноградних фон, і аромат підрум'яненого на черені хліба, і гарячу пару розвареної картоплі.

Художниця захоплювалася не лише натюрмортами і панно, пробувала вона сили і в портретному жанрі. Так, у 1941 р. був створений портрет племінниці Надії. Це гарна молода дівчина зі спокійним ясним поглядом. І в цій роботі є квіти, але тут вони виступають як доповнення, що допомагає розкрити образ.

Учитель. Геніальна художниця, картини якої справляли магічний вплив на глядачів, виявляла неабиякий талант і тоді, коли бралася за перо. Це засвідчують її листи до П. Тичини, С. Тараненка, В. Нагая, М. Донцова, Е. Гурович, Д. Косарика, до працівників музеїв і Центрального будинку народної творчості. Саме Е. Гурович назвала Катерину Білокур поетом, коли прочитала в адресованому їй листі дивовижний опис зустрічі з журливою, сумною осінню, що сиділа на вербовому пні і втирала сльози пожовклим кленовим листочком.

Найвагомішою літературною спробою Катерини Білокур є оповідання «В селі Богданівні Шрамківського району на Черкаській землі», датоване 1954 роком. Твір, написаний із м'яким гумором, присвячено життю односельчан. Велика кількість варіантів оповідання свідчить про серйозні наміри авторки. Вона хотіла бачити свій твір надрукованим, надсилала рукописи до Києва, як і п'єсу біографічного характеру, доля якої невідома.

Повідомлення учнів

Особливо цікавою є «Казка», написана в 1958 р. Легенда про те, як чорногузи принесли дитину, зустрічається в фольклорі багатьох народів світу. Зачарована глибокою поетичністю легенди, самотня жінка, яка не знала щастя материнства, не могла залишитися байдужою до цієї теми.

Казка

А що то сумне дитятко, то не дивуйте, добрії люди. Коли його впіймали чорногузи, вони зігнули два соняшники, зв'язали їх червоною стрічкою, потім нарвали, накидали чудових квітів. І з тих квітів звили гніздечко та й положили туди те дитятко.

Сміялись соняшники, раділи квіти, що з'явилась на світ людина, малесенька дитина.

Спершу і дитятко те було веселе, сміялось, раділо, бо воно бачило, яка земля багата і яку можна на ній творить КРАСУ.

Але коли чорногузи підняли те гніздечко із квітів, то сумне дитятко, то не дивуйтеся, добрії люди. Коли його впіймали чорногузи, вони зігнули два [соняшники], в якому було дитя, і полетіли, понесли туди, кому вже було треба понести... От дорогою чорногузи йому і розказали: і як воно, і що, які новини на землі. Що, мовляв, уже не хто-небудь, а люди додумались до того, що вже видумали теж на людей таку зброю страшну: зветься вона атомна та воднева.

То вже де воно гупне, то, лічи, на віки-вічні все загине, все живе: людина, тварина і рослина.

І заплакало тоді дитятко те, засумувало і слова такі до всіх людей, до всього світу проказало: «Ой люди добрії, дорослі! Ой люди, ті, хто видумує оте страхіття! Ой припиніть його, пожалійте нас, діток маленьких, бо ми хочемо ЖИТИ, чуєте — ЖИТИ! Ми не хочемо бути знищеними або каліками, сліпими, безногими, безрукими чи ідіотами...

Та пожалійте ж нас, діток, і пожалійте сиру землю, МАТІР НАШУ – ГОДУВАЛЬНИЦЮ, і не руйнуйте, не паліть отим страхіттям її грудей багатих, бо вона ж годувала давно минувших і недавно ваших предків, годує вас і годуватиме нас, ваших діток, і всі, і всі прийдешні покоління». Квітень, 1958 р.

Катерина Білокур виконала і кілька варіантів картини-казки, відомої тепер під назвою «Щастя». Про напружені пошуки композиційного рішення свідчать численні ескізи.

А на картині в оточенні буйноцвіття, серед лелек І соняшників — дитя. «От капосне дитя (щоб воно велике виросло!). Думала я, думала намалювати таке, як тільки чорногузи принесуть — воно не дуже цікаве. Дай, думаю, намалюю трохи підтішене...», — розповідала художниця Лідії Тичині в листі від 16 лютого 1959 р. Саме на цю дорослість, сумний погляд дитини нарікали мистецтвознавці. Очевидно, відповіддю на закиди київських спеціалістів і став своєрідний літературний твір, який художниця назвала «Казка». Вперше прочитавши її, відчуваєш емоційне потрясіння, адже за три десятиліття художниця передбачила екологічну катастрофу (чи не наш Чорнобиль?). Складається враження, що «Казка» не має початку, вона ніби продовжує внутрішню полеміку авторки з критиками.

Згадаємо, що грамоти художниця ніде не навчалася, тому майже не використовувала розділових знаків, лише іноді в кінці тексту ставила крапку. Навіть імена і власні назви писала з маленької букви. Щоправда, досить чітко виділяла в тексті абзаци.

Учитель. Ось такий цей світ Катерини Білокур. Чарівний, незвичайний і нерозкритий. А в дечому і незбагненний нам, простим людям. У Григорія Сковороди є такий вислів: «Світ ловив мене, та не впіймав». Мабуть, саме ці слова стосуються і життя та творчості цієї незвичайної жінки, ім'я якій Катерина Білокур...

Висновки

Отже, народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла та організованих художніх промислів.

Катерина Василівна Білокур – майстер народного декоративного живопису, яка втілила у картинах поезію, філософію й відчуття краси українського народу, непересічної особистості й творчої долі. Народившись у селі і не одержавши навіть початкової освіти, вона все своє життя провела в колі одвічних буденних турбот. Малярство Катерини Білокур розквітало з життєдайного джерела народної творчості. За підвалину йому слугували пісні, казки, легенди, народне мистецтво. Вона захоплювалась орнаментами на предметах селянського побуту, на українських строях, рушниках, але найбільше її зачаровували квіти. Простежити шлях народження Генія нам сьогодні допомагають видатні картини та власні листи й спогади сучасників.

Катерина Білокур довела своїм життям і творчістю, наскільки живучою по наших селах є традиційна культура українців. Споглядаючи її витвори, ми неначе перебуваємо над часом, не замислюючись над тим, коли були намальовані ці божественні творіння. Талант Катерини Білокур формувався без сторонніх впливів і майже стихійно. Лише в зрілому віці освоїла деякі обов’язкові закони художньої творчості. Проте й досі вражає безпомилкова мистецька інтуїція, яка допомагала в кожній роботі добирати барви і створювати композиції, що її можна назвати справжньою майстринею колориту. У доробку Катерини Білокур є пейзажі, натюрморти, й портрети близьких людей. Проте найбільшу частину її доробку становлять квіти. Сьогодні чимало мистецьких творів Катерини Білокур є відомими широкій громадськості.

Катерина Білокур зуміла завдяки своєму величезному талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини; не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи. Мистецтвознавці й досі не можуть нічого певного сказати щодо визначення її мистецького доробку – професійний це живопис чи народний. Його неможливо вписати в ці загальноприйняті рамки, оскільки ані вітчизняне, ані світове мистецтво не знало нічого подібного. Свого часу її звинувачували в тематичній вузькості, проте жодна критика не змогла принизити її творчих досягнень.

Художня манера Білокур сформувалася ще на початку 30-х років ХХ століття і майже незмінною залишалася в усі творчі роки. Пензлики сприяли делікатному письму. Суголосся барв на палітрі нагадувало соковитий рослинний килим, на якому виділяються голівки квітів з яскравими листочками, що зросли на благодатній українській землі. Царює в композиціях гармонійний лад, де є місце кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку і де усе згадане виповнюється буттям природи, вивершується уявленням про земну довершеність.

Творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Усі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис. Їй було присвоєно звання народного художника України, і вона стала відомою в Україні й поза її межами. Однак поцінування званням народної художниці України майже нічого не змінило в щоденних життєвих ситуаціях.

Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині. Проте переважно Катерина Білокур – автор пейзажів і портретів (наскільки, зрозуміло, придатна до її унікальної творчості стара і жорстка система жанрів).

Перед тим, як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала природу, нюанси сонячного освітлення. Катерина Білокур ніколи не робила попередніх ескізів, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.

Катерина Білокур опановувала технічну сторону мистецтва сама. Писала вона вугіллям на полотні, фарбами власного виготовлення на картоні і фанері. Аквареллю і олівцем вона завжди працювала мало. Художницю найбільше приваблюють олійні фарби. Етимологія назв композицій Катерини Білокур відповідає образно-колористичному ладові полотна і підносить його програмне спрямування до його рівня сприйняття, коли кожен намальований предмет у картині має самодостатнє звучання, набуває символічних ознак, метафоричних рис. Картини створюють враження невгамовного, щедрого, буйного цвітіння, в його маєві закладено сутність сущого, яке не можна роз'єднати.

На даний час картини художниці експонуються в музеях України; поставили три пам'ятники на її рідній землі: відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам'яті; в Києві з'явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження: створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені К.Білокур.

Список використаної літератури

 

1.   Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.

2.      Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. - 271 с.

3.      Барщ А.О. Наброски и зарисовки. – М.: Педагогика, 1970. – 112 с.

4.      Беда Г.В. Живопись. - М.; Просвещение. 1986. - 190 с.

5.      Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1981. - 240 с.

6.      Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

7.      Беседы о живописи в школе. – М.: Искусство, 1966. – 96 с.

8.      Білокур К. // Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С.33-37.

9.      Білокур К. Про мистецький доробок художниці і внесок до скарбниці світової та національної культури: Альбом / Упоряд., ст. В.Нагая; Вступ. сл. О.Гончара.- К.: Мистецтво, 1975.- 23 с.

10.    Білокур К. Я буду художником: Докум. оповідь у листах худож., розвідках М.Кагарлицького.- К.: Спалах, 1995.- 368 с.: ілюстр.

11.    Білокур К.В. // Укр. рад. енцикл. слов.- К., 1986.- Т.1. - С. 175.

12.    Брязгунова В. Диво-квітка України // Перемена.- 2000.- 6 декаб.- С.4.

13.    Бугаєнко І. Століття Катерини Білокур // Образотв. мистец.- 2000.- № 3-4.- С. 2-3.

14.    Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

15.    Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

16.    Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: На-ука, 1977. – 116с.

17.    Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.

18.    Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

19.    Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве.- М.: Знание, 1979. – 240 с.

20.    Волков Н. Н. Мысли об искусстве. –М.: Педагогика, 1972. – 84 с.

21.    Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. – 320 с.

22.    Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественной куль-туры. – М.: Искусство, 1988. – 240 с.

23.    Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573 с.

24.    Володько Р.Т. Твори народного мистецтва: Семантико-стилістичний аналіз. – К.: Мистецтво, 1999. – 226 с.

25.    Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. – 2003. – №6. – С. 28-31.

26.    Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.

27.    Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогика, 1978. – 186 с.

28.    Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1989. - №3. – С. 23-25.

29.    Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. – К.: Просвещение, 1990. – 249с.

30.    Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126 с.

31.    Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.

32.    Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

33.    Захарова А.М. Розвивальне навчання в початковій школі // Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21-27.

34.    Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкіль-ного віку // Рад. шк. – 1981. – С. 48-50.

35.    Кагарлицький М. Квіти мої, діти: У таємниці життя й творчості К.Білокур проникаючи // Кагарлицький М. Наодинці з совістю.- К., 1988.- С.272-378.

36.    Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.

37.    Катерина Білокур очима сучасників: Спогади, есе, розвідки з арх. худож. / Упоряд. М.Кагарлицький.- К.: Томіріс, 2000.- 432 с.

38.    Катерина Білокур: Фотокнига. – К.: Спалах, 2001. – 128 с.

39.    Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освіта, 1996. – 128 с.

40.    Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.

41.    Кирпа Г. Катерина Білокур (1900-1961) // Соняшник.- 1993.- № 7-9.- С. 4-5.

42.    Кляйстер Н. Декоративно-прикладне мистецтво як елемент українсь-кої художньої культури // Мистецтво і освіта. - 2006.- №8.- С. 22-29.

43.    Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.

44.    Корнійчук О. Життя – джерело мистецтва. – К.: Освіта, 1985. – 294с.

45.    Кравець О. Натюрморт-фантазія Катерини Білокур // Нар. творчість та етнографія.- 1989.- № 1.- С.50-53.

46.    Кудін В. Мистецтво і духовний світ молоді. – К.: Рад. шк., 1983. – 96 с.

47.    Кузин B.C. Основы обучения изобразительному искусству в школе. – М.: Просвещение, 1977. - 207 с.

48.    Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания.- М.: Педагогика, 1985.- 250с.

49.    Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.

50.    Липский В.Н. Эстетическая культура и личность. – М.: Просве-щение, 1987. – 128с.

51.    Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.

52.    Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1986. – №2. – С. 55-59.

53.    Львова Ю.Л. Развивать дар творчества. – К.: Искусство, 1987. – 136с.

54.    Машковский И.И. Содружество добра и красоты. – К.: Мистецтво, 1986. – 72с.

55.    Найден О. Цар-квітка // Укр. культура.- 2000.- № 11-12.- С.1.

56.    Ничкало С. Чарівниця з Богданівки // Мистецтво та освіта.- 2000.- №3.- С. 29-30.

57.    Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. – 39 с.

58.    Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2003. – 296 с.

59.    Раппопорт С.Х. Искусство и эмоции. – М.: Педагогика, 1972. – 237с.

60.    Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. - М.: Госстройиздат, 1959. – 221 с.

61.    Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.

62.    Столович Л.Н. Жизнь – творчество – человек. Функции художест-венной деятельности. – М.: Искусство, 1985. – 416с.

63.    Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобра-зительного искусства. – М.: Просвещение, 1981. – 175 с.

64.    Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.

65.    Художественное восприятие / Под ред. Мейлаха Б.С. – Л.: Искусст-во, 1971. – 387с.

66.    Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе. – К.: Рад. школа, 1985. – 144с.

67.    Юсов Б.М. Проблема художественного воспитания и развития шко-льников. – М.: Педагогика, 1984. – 158с.

68.    Яворівський В. Автопортрет з уяви: Ром ан.- К.: Рад. письм., 1981.- 255 с.

Додаток. Список творів Катерини Білокур

1.      Жінка в зеленому корсеті. 1920-ті рр.

2.      У Богданівці, за греблею. Середина 1920-х рр.

3.      Квіти. Кінець 1920-х рр.

4.      Натюрморт. Кінець 1921-х рр.

5.      Портрет Олі Білокур. 1928 р.

6.      Портрет Надії Кононєнко. 1929 р.

7.      Пейзаж з вітряком. Початок 1930-х рр.

8.      Дорога в'ється в даль. Початок 1930-х рр.

9.      Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач. 1932—1933 рр.

10.    Квіти за тином. 1935 р.

11.    Портрет племінниць художниці. 1937—1939 рр.

12.    Квіти у тумані. 1940 р.

13.    Сон. 1940 р.

14.    Жоржини (Квіти і калина). 1940 р.

15.    Дерева в лісі. 1940-ві рр.

16.    Селянське подвір'я. 1940-ві рр.

17.    На околиці. 1940-ві рр.

18.    Портрет Софії Журби. 1940-ві рр.

19.    Портрет Надії Білокур. 1941 р.

20.    Польові квіти. 1941 р.

21.    Квіти. 1942 р.

22.    Квіти увечері. 1942 р.

23.    Квіти на блакитному тлі. 1942—1943 рр.

24.    Буйна. 1944—1947 рр.

25.    Декоративне панно. 1945 р.

26.    Привіт урожаю. 1946 р.

27.    Півонії. 1946 р.

28.    ХХХ-ліття СРСР. 1947 р.

29.    Квіти та горіхи. 1948 р.

30.    Півонії. 1948 р.

31.    Колгоспне поле. 1948—1949 рр.

32.    Букет квітів. Кінець 1940 — початок 1950-х рр.

33.    Горобчики. Кінець 1940-х рр.

34.    Тихесенький вечір на землю спадає. Кінець 1940-х рр.

35.    Колгоспниця. 1949 р.

36.    Цар Колос. 1949 р.

37.    Ескіз «Жінка з палицею». 1950-ті рр.

38.    Цар Колос (варіант). 1950-ті рр.

39.    Рожі (Мальви) 1950 р.

40.    Квіти, яблука і помідори. 1950 р.

41.    Автопортрет. 1950 р.

42.    За рідною Богданівкою. 1950 р.

43.    Ваза з квітів. 1950-ті рр.

44.    Щастя (Чорногузи дитину принесли). 1950 р.

45.    Ескіз до картини «Щастя». 1950 р.

46.    Щасливе дитинство. 1950-ті рр.

47.    Квітоньки та берізоньки вечором. 1950 р.

48.    Сердитий хлопець. 1950 р.

49.    Снідання. 1950 р.

50.    Пшениця, квіти, виноград. 1950—1952 рр.

51.    Кавун, морква, квіти. 1951 р.

52.    Щастя (не скінчений варіант). 1951 р.

53.    Портрет дівчини. Початок 1950-х рр.

54.    Ескіз «Калина. Мак». Початок 1950-х рр.

55.    Квіти. 1952—1953 рр.

56.    Квіти і виноград. 1953—1958 рр.

57.    Квіти на синьому фоні. 1954 р.

58.    Будьте здорові, з урожаєм. 1954 р.

59.    Мальви та троянди. 1954—1958 рр.

60.    Богданівські яблука. Середина 1950-х рр.

61.    У старому селі. Зима. 1950-ті рр.

62.    Гарбузи цвітіть. 1950-ті рр.

63.    Ескіз «Будинок». 1950-ті рр.

64.    Гілка полині. Середина 1950-х рр.

65.    На кручі. 1950-ті рр.

66.    Хата діда Савки. 1950-ті рр.

67.    Сосна. 1950-ті р.р.

68.    Дерево. Середина 1950-х рр.

69.    Дерева за парканом. 1950-ті рр.

70.    Гультяї (гумористична сценка). 1950-ті рр.

71.    Хата в Богданівці. 1955 р.

72.    Гай. 1955 р.

73.    Георгіни. 1957 р.

74.    Півонії. 1958 р.

75.    Цветы и калина. 1958 р.

76.    Натюрморт із колосками і глечиком. 1958—1959 р.

77.    Натюрморт «Квіти та овочі» 1959 р.

78.    Букет квітів. 1959 р.

79.    Натюрморт. 1960 р.