Навигация
Шляхи піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей у народній педагогіці
70867
знаков
0
таблиц
0
изображений
4. Шляхи піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей у народній педагогіці
Народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на перше місце. («Нема щастя без здоров'я», «Здоровому все здорово»). З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов'язком піклуватись про здоров'я. Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитяті «рісточки у кісточки», «здоров'ячко на сердечко» ' і хоче, щоб воно «спало не плакало, росло — не боліло».
Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов'язане з іншими сторонами формування особистості.
Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів. Кожний знає, що фізично загартована людина рідко хворіє на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку, погодні й життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.
Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку («Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє»), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості («Сила та розум — краса людини»). Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини («В здоровому тілі — здоровий дух»), працездатність («Щоб працювати, треба силу мати»).
Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.
В українському фольклорі зустрічаємо чимало висловлювань про значення життя на землі, міркувань про способи його продовження. Так, показовим є воскресіння героїв казок після загибелі завдяки чарівній силі цілющої води. Буває один і той самий герой оживає по кілька разів (як у казці «Іванко — цар звірят»), А скільки різних пригод зазнають шукачі омолоджу-вальної води (казка «Молодильна вода»). Народ славить тих, хто вміє переборювати смерть (казки «Бідний чоловік і смерть», «Солдат та смерть»), бо «смерть боїться того, хто з нею бореться». Та й боятися смерті нетреба, а жити впевнено, поки живеться і працюється («Боятися смерті — на світі не жити»).
Великим щастям для людини вважається збереження здоров'я і працездатності до самої смерті («Не смерть страшна, а недуга»). Тому й щодня, вітаючись між собою, люди зичать один одному доброго здоров'я. Бажають його колядники господарям, вітаючи з Новим роком. Міцного здоров'я зичать на весіллі молодим та їхнім майбутнім дітям.
Правилом гарної поведінки вважається при зустрічі друзів, родичів, товаришів, знайомих запитувати одне одного про стан здоров'я членів родини. Про увагу до здоров'я свідчить значна кількість образних народних порівнянь: «здорова, як вода», «здоровий, як велетень», «здоровий, як дуб», «здоровий, як лось». На ролі здоров'я наголошується в багатьох прислів'ях і приказках: «Здоров'я — всьому голова», «Найбільше багатство — здоров'я», «Здоров'я людини — багатство країни», «Світ великий — було б здоров'я».
Велике значення має правильне харчування. Для малят найціннішим вважається молоко матері. Український фольклор опоетизував цілющі властивості материнського молока. Крім того, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички.
Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей у народній педагогіці є оздоровчі сили природи — сонячні промені, свіже повітря і вода.
Народна педагогіка всіляко заохочує перебування дітей на свіжому повітрі, сонці. Велика користь сонячного світла була помічена дуже давно. Великі цілющі властивості сонця (ярила) широко використовували ще давні слов'яни, в яких побутував звичай винесення хворих з хатин під прямі або розсіяні промені сонця. Сонячне світло зміцнює здоров'я, сприяє нормальному розвитку організму.
Народна педагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвитку дітей: «гуси-лебеді», «піжмурки», «третій зайвий», «мисливці і качки», «квач», «курки», «естафета» та інші. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Рухливі і спортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні й фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій. Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть
участь не тільки діти, а й дорослі. Якщо батьки дуже зайняті роботою, то спортивні ігри й розваги діти організовують самі, без дорослих. У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція зародилась і поширилась у сім'ї, коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках. У таких сім'ях, як правило, цікавляться успіхами своїх дітей на уроках фізкультури, заохочують їх до занять спортом у дитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ) та в юнацьких секціях спортивних товариств (ДСТ). Такі сім'ї часто в повному складі виходять на старти масових занять у день бігуна, день стрибуна, день метальника тощо.
Важливим чинником, який визначає характер виховання дітей у сім'ї, звичайно, є праця. Народна педагогіка справедливо вважає, що сила й витривалість виявляються і розвиваються насамперед у праці («Без діла сидіти, то можна й одубіти»). Який би то силач не був, але якщо він цурається праці, то його сила нічого не варта. Про такого в народі кажуть: «їсть, п'є та байдики б'є», «В роботі «ох», а їсть за трьох». Життя трудової сім'ї завжди спрямовує зусилля дитини в русло праці.
До відкриття раціональних засобів фізичного виховання, як і інших його напрямів, народна педагогіка йшла емпіричним шляхом, через спроби й помилки. Геніальне і бездарне уживалося в педагогічній творчості, як воно часом уживається в пошуку науковому. Тому не все в народній педагогіці є прогресивним. Це стосується, зокрема, тугого сповивання немовлят, щоб «дитина росла струнка, мала рівненькі ручки й ніжки», попереднє розжовування їжі матір'ю при годуванні дитини, вдавання до ворожок і шептунів при захворюванні дитини. Заради справедливості зазначимо, що й сам народ до таких негативних моментів у вихованні, хоч і в якийсь час поширених, ставиться критично. «Ворожка — на той світ доріжка»,— застерігає народна мудрість тих, хто при захворюванні звертається за лікарською допомогою до різних чаклунів. Етнопедагогіка розкриває справжню причину хвороб («Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють»), радить при лікуванні покладатися на природні можливості самого організму («Сон — найкращі ліки», «Виспишся — помолодшаєш»). У підході до фізичного виховання дітей родинна етнопедагогіка спиралась на раціональне ядро народної медицини, в основі якої лежав нагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засоби й прийоми лікування, які передавались з покоління в покоління .
Однією з характерних рис народної практики фізичного виховання було її певне профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Так, народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не вступали люди з кровними зв'язками, що шкідливо позначається на потомстві або взагалі призводить до бездітності. З таких самих міркувань осуджуються і занадто ранні шлюби, «То дуже погано, коли діти дітей родять»,— кажуть у народі. Народна педагогіка різко виступає проти куріння («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніг людей збиває», «Від пива болить спина, від горілки—серце»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки», «Розпусник гуляє — гнилу душу має») та інших шкідливих явищ, які згубно впливають на здоров'я дітей та родинні взаємний.
З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.
Висновки
Батьки — найперші вихователі. Час повернути дітей сім’ям і сім’ї дітям, час припинити конфронтації між школою і сім’єю. Батьки повинні відповідати перед власною совістю, народом, державою за виховання власних дітей. Колись так і було. Сім’я — це народ, нація в мініатюрі. Від рівня її культури залежить і рівень культури, вихованості дітей. Саме тут формуються людяність, духовність, гідність, а також культ матері і батька, бабусі і дідуся, культ роду і народу.
Невипадково народна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім’ї як основному чиннику формування особистості. "Нащо клад, коли в сім’ї лад", — кажуть у народі, а цей вислів несе в собі глибокий педагогічний зміст. Часто можна чути і таке: добра та сім’я, де виростають добрі діти. Цим підкреслюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей загальний клімат сім’ї, її настрої, звичаї, спрямованість.
Чітко визначився в народній педагогіці такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: "Бурчання наскучить, приклад научить", "Добрий приклад кращий за сто слів", "Приклад кращий за правило". У цих висловлюваннях розкривається схильність дитини наслідувати старших брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша та народна виховна практика наслідування за принципом "роби так, як я".
Першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім’ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті — для зміцнення здоров’я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля.
Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати таким чином:
1) створення необхідних матеріально-технічних умов для занять удома;
2) контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;
3) особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках;
4) організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі;
5) виконання обов'язків громадських тренерів і суддів.
Отже, успішне розв'язання завдань фізичного виховання учнів можливе лише за умови спільних, погоджених дій школи і сім'ї (при цьому сім'я — це ; тільки батько й мати, а й дідусь і бабуся, брат і сестра). Школа навчає дітей виконувати фізичні вправи, дає знання, інструктує, консультує, здоровлення і загартування дітей, формування постави, розвиток рухових виховання моральних та вольових якостей засобами фізичної культури здій-поють школа і сім'я разом. Щодо формування у дітей звички розумно доводити дозвілля, гігієнічних навичок, тут головну роль відіграє сім'я, мовний розподіл обов'язків свідчить про те, що ані школа без сім'ї, ані сама сім'я без школи не зможуть успішно гартувати молоде покоління.
Додаток
РОЛЬ СІМ'Ї І ШКОЛИ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ
(З досвіду роботи М.М. Бойчук — учительки фізкультури).
Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину. Отож завдання школи — не тільки в підготовці високоосвіченої, висококультурної молодої людини, а й у створенні необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку.
Найпершими вихователями, вчителями дітей є батьки, сім'я. Від рівня їхньої культури залежить рівень сформованості людяності, духовності, гідності дітей, у яких закладаються основи багатьох умінь і навичок, звичок, виробляються оцінні судження і певною мірою визначається подальша життєва позиція з огляду на спосіб життя батьків. Тому актуальним залишається питання про співпрацю школи і сім'ї щодо фізичного виховання і, зокрема, таких його аспектів, як зміцнення здоров'я.
Поставивши перед собою мету забезпечити всебічний, гармонійний фізичний розвиток дітей, створити передумови для успішного навчання в школі, я найперше детально проаналізувала стан фізичного виховання. Я багато працюю над проблемою забезпечення взаємозв'язку фізичного і розумового виховання школярів, намагається не забувати і про формування у хлопчиків і дівчаток моральних якостей.
У рухливих іграх, спортивних діях колективного характеру виховується почуття дружби, готовності до взаємодопомоги. Ускладнення завдань викликає у дітей бажання долати труднощі. Досягнення успіхів у складних діях дає їм позитивні емоції і розвиває наполегливість. Я завела зошит фізичного розвитку рухових навичок, що допомагає їй контролювати, як змінюються показники дітей після введення систематичних занять з фізкультури.
Основним видом навчання рухів усе ж таки є уроки. Нетрадиційно, творчо я підходжу до цієї справи, мої уроки відрізняються високою моторною щільністю. Я чітко визначаю завдання і зміст уроків з урахуванням віку дітей, їхньої підготовленості, індивідуальних і психолого-педагогічних особливостей, самопочуття, допомагає їм оволодіти основними рухами, розвиває інтерес школярів до систематичного фізичного удосконалення, дбає про формування таких вольових якостей, як самоорганізованість, старанність.
Кожний урок мій — це сюжет із життя, гра. І це — не випадково, адже діти потребують гри. Саме тому я зробила її невід'ємним компонентом
уроку. Найулюбленіше заняття дітей — біг. А знання народних ігор ("Горидуб", "Третій зайвий", "Чаюгунчики", "Не лови гав", "Гуси-гуси", "Весела карусель", "У космосі", "Ми у горах", "Моряки" та інші) допомагають розвивати у дітей кмітливість, наполегливість, спритність, координацію рухів. Саме під час гри у дітей виникають різноманітні позитивні емоції, які створюють для нервової системи найкращі умови формування найрізноманітніших рухових навичок і розвитку фізичних якостей. Тексти гри я часто складаю сама.
Можливо, деякі колеги скажуть, а як же виконувати програму з гімнастики, легкої атлетики тощо?
Я у кожній грі використовую елементи, які відповідають шкільній програмі: атлетики, спортивних ігор, гімнастики.
Заняття на свіжому повітрі відбуваються ще цікавіше, вони дають ще більший простір фантазії. На спортивному майданчику юні колежани то міліціонери, то сміливі прикордонники, то вмілі рибалки, то герої казок.
Під час занять я використовую слова з народних пісень, творчість українських поетів.
Не забуваю я, звичайно, і про музичний супровід. Адже правильно дібраний музичний супровід у сучасних ритмах викликає у дітей бажання рухатися, насичує емоційне забарвлення занять.
Кожна нова тема уроку — це сюрприз для дітей, але діти часто просять повторити ту чи іншу гру чи вправу ще і ще раз. Усе це дає педагогу добру нагоду урізноманітнювати, ускладнювати вже відомі рухи, вдосконалювати вміння дітей. Особливо вони полюбляють ті заняття, де виконують вправи з предметами — обручами, кубиками, стрічками, м'ячами, скакалками тощо.
У тісній співдружності з мною працюють на заняттях учителі та вихователі групи подовженого дня (ГПД). Вони знають методику фізкультурних вправ, стежать за якістю виконання їх на уроках і на самопідготовці.
Взаємозв'язок у роботі вчителя фізкультури з учителями та вихователями ГПД дає змогу вирішити одне з головних питань — забезпечити якісний підхід до фізичного виховання молодших школярів.
Щоб підсилити режимні заходи школи з фізичного виховання учнів молодших класів, я після закінчення уроків (за складеним графіком) протягом 20-25 хвилин проводить з кожним класом спортивні години, або, як ми їх ще називаємо, "Ігранки". Це ігри, які тісно пов'язані з національними традиціями, обрядами, звичаями.
Граючись, діти засвоюють широкий набір рухових умінь, вчаться орієнтуватися у часі, просторі, оцінюють рівень м'язових зусиль. Проведення ігор після занять під керівництвом учителя — це також шлях до гальмування особистих негативних емоцій учнів, сприяння встановленню дружніх стосунків між однокласниками. На цих заняттях велика увага приділяється рухливим іграм, загально розвивальним вправам. У практику ввійшли походи до річки, в парк тощо.
Крім того, вихователь — з'єднуючий ланцюжок між учителем фізкультури і батьками. Саме тому я часто організовую спільні спортивні свята "Тато, мама і я — спортивна сім'я", "Ми — олімпійці", "В країні Спортляндії", "Козацькому роду нема переводу", "Парад військ", "Веселі старти", "Роби з нами, роби як ми, роби краще нас". Систематично проводяться Дні здоров'я, шкільні спартакіади, гурткова робота із загальної фізичної підготовки та видів спорту, фізкультурні дозвілля.
Учасниками всіх цих спортивних заходів є учні, вчителі, батьки. У комплексі така робота дає добрі результати. А головний ефект полягає в тому, що діти полюбили фізкультуру — вони не просто з радістю приходять на заняття, красиво і правильно виконують вправи, а й охоче обговорюють усе, пов'язане з їхніми спортивними успіхами. І щиро прагнуть, щоб ці успіхи були якнайкращими.
Ось так на моїх уроках діти граються, вигадують, творять свої казки, і водночас стають сміливішими, спритнішими, вмілішими.
Похожие работы
... кількість електродів і спостерігати за виникаючими електричними реакціями мозку на екрані чи телевізора електронно-променевого осцилографа (М. Н. Ліванов). Розділ 3. Особливості фізичного виховання дітей з вадами слуху Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху — один з важливих напрямків корекційно-педагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і ...
... і. При цьому передбачають раціональну організацію дошкільнят: фронтальне або поточне виконання рухів. Розділ 2. Створення умов для ефективного фізичного виховання дітей у дошкільному закладі 2.1 Фізкультурне обладнання групової кімнати та його роль у підвищенні ефективності проведення занять Для дітей першого року життя у груповій кімнаті встановлюють індивідуальні та групові манежі. ...
... . Проведення формуючого експерименту (з фіксацією констатуючого і підсумкового зрізів) дало можливість довести ефективність запропонованих нами змісту, форм і методів взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів. На третьому підсумковому етапі – аналізувалися та узагальнювались одержані в процесі дослідно-експериментальної роботи результати досліджень, які знайшли своє вті ...
... , рухового і оздоровчого блоків. Таким чином, сукупність алгоритмічних розпоряджень, спрямована на досягнення гармонізації фізичного і розумового розвитку молодших школярів, передбачає варіювання динаміки навантаження учбових засобів рухового, інтелектуального і оздоровчого блоків в учбовому процесі з фізичної культури. Посилення рухового блоку можливе за рахунок збільшення інтенсивності педагогі ...
0 комментариев