Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці

5. Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці

У процесі навчання велике значення має вироблення в умінь, що вчаться, і навичок застосування отриманих знань на практиці.

Метод вправ. Уміння й навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні роблять багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці й таким шляхом поглиблюють свої знання, виробляють відповідні вміння й навички, а також розвивають своє мислення й творчі здатності. Із цього визначення треба, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять досліджуваний матеріал, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань й, по-третє, сприяти розвитку творчих здатностей школярів.

На організацію тренувальної діяльності впливає також характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. У цьому змісті можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань по предметах, пов'язаних із проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь звертання з механізмами, інструментами й т. д.

Для організації тренувальних вправ по застосуванню знань на практиці істотне значення мають ті прийоми, які використаються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів ставляться наступні:

перший – учитель, опираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мета й завдання майбутньої тренувальної діяльності;

другий – показ учителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;

третій – первісне відтворення учнями дій по застосуванню знань на практиці;

четвертий – наступна тренувальна діяльність учнів, спрямована на вдосконалювання практичних умінь, що здобувають, і навичок.

Звичайно, не завжди ці етапи виступають із достатньою чіткістю, однак подібна ступінчастість тією чи іншою мірою властива утворенню будь-якого вміння й навички.

При підборі вправ істотно важливо, щоб вони сполучали в собі наслідувальну й творчу діяльність учнів і жадали від них кмітливості, міркувань, пошуку власних шляхів рішення того або іншого завдання. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисно, коли з нього виростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток у педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями й тренувальними вправами учнів лежить лише відтворююча діяльність, те їхнє мислення й діяльність ідуть як би по торованому шляху. Це не тільки не сприяє, але в деяких випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію й способи її застосування на практиці.

З іншого боку, учителеві необхідно знати про ті труднощі, з якими сполучена тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, що у психології й педагогіці прийнято називати переносом знанні. Суть цього явища полягає в тім, що в процесі навчальної роботи учнем доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння й навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в нової, що раніше не зустрічалася ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища й факти. У цьому зв'язку Н.А. Менчинська підкреслювала, що учнем порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила й набагато сутужніше застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє саме й має місце при закріпленні засвоєного матеріалу.

Подібна методика організації вправ по застосуванню знань на практиці особливе значення має в цей час, коли ставиться завдання більше інтенсивного розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи будуть носити лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання яких жадає від нетривіальних поворотів, що вчаться, думки, обмірковування, розумової самостійності.

Подібна методика, якщо вдуматися в її сутність, ґрунтується на поліпшенні самостійної роботи учнів, на глибокому логічному аналізі того фактичного матеріалу, що лежить в основі формування наукових понять, практичних умінь і навичок.

Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт учнів по застосуванню знань на практиці містить у собі наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять, б) визначення порядку роботи й керівництво ходом її виконання, в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користуватися підручниками й іншими навчальними посібниками, а також консультуватися із учителем.

6. Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів: повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів

Перевірка й оцінка знань, умінь і навичок учнів є важливим структурним компонентом процесу навчання й відповідно до принципів систематичності, послідовності й міцності навчання повинна здійснюватися протягом усього періоду навчання. Цим обумовлюються різні види перевірки й оцінки знань. Основними з них є наступні:

а) поточна перевірка й оцінка знань, проведена в ході повсякденних навчальних занять;

б) четвертна перевірка й оцінка знань, що проводиться наприкінці кожної навчальної чверті;

в) річна оцінка знань, тобто оцінка успішності учнів за рік;

г) випускні й перекладні іспити. При перевірці й оцінці якості успішності необхідно виявляти, як вирішуються основні завдання навчання, тобто якою мірою учні опановують знаннями, уміннями й навичками, світоглядними й морально-естетичними ідеями, а також способами творчої діяльності. Істотне значення має також те, як ставиться той або інший учень до навчання, чи працює він з необхідною напругою постійно або ж ривками й т. д. Все це обумовлює необхідність застосування всієї сукупності методів перевірки й оцінки знань, які названі вище. Яка ж сутність і дидактичні основи використання кожного із цих методів?

Повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів. Цей метод дозволяє вчителеві скласти уявлення про те, як поводяться учні на заняттях, як вони сприймають й осмислюють досліджуваний матеріал, яка в них пам'ять, якою мірою вони проявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь і навичок, які їхні навчальні схильності, інтереси й здатності. Якщо по всіх цих питаннях у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяє йому більш об'єктивно підходити до перевірці й оцінці знань учнів, а також вчасно вживати необхідних заходів для попередження неуспішності.

Усне опитування – індивідуальний, фронтальний, ущільнений. Цей метод є найпоширенішим при перевірці й оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тім, що вчитель ставить учнем питання по змісту вивченого матеріалу й спонукує їх до відповідей, виявляючи в такий спосіб якість і повноту його засвоєння. Оскільки усне опитування є питально-відповідним способом перевірки знань учнів, його ще іноді називають бесідою.

При усному опитуванні вчитель розчленовує досліджуваний матеріал на окремі значеннєві одиниці (частини) і по кожній з них задає учнем питання. Але можна пропонувати учням відтворювати ту або іншу вивчену тему повністю для того, щоб вони могли показати свідомість, глибину й міцність засвоєних знань, а також їхню внутрішню логіку. По багатьом предметам усне опитування (бесіда) сполучається з виконанням учнями усних і письмових вправ.

Будучи ефективним і найпоширенішим методом перевірки й оцінки знань учнів, усне опитування має, однак, і свої недоліки. З його допомогою на уроці можна перевірити знання не більше 3–4 учнів. Тому на практиці застосовуються різні модифікації цього методу й, зокрема, фронтальне й ущільнене опитування, а також «поурочний бал».

Сутність фронтального опитування полягає в тому, що вчитель розчленовує досліджуваний матеріал на порівняно дрібні частини для того, щоб таким шляхом перевірити знання більшого числа учнів. При фронтальному, його також називають випадним, опитуванні не завжди легко виставляти учнем оцінки, тому що відповідь на 1–2 дрібних питання не дає можливості визначити ні обсягу, ні глибини засвоєння пройденого матеріалу.

Сутність ущільненого опитування полягає в тім, що вчитель викликає одного учня для усної відповіді, а чотирьох-п'яти учнем пропонує дати листовні відповіді на питання, підготовлені заздалегідь на окремих листках (картках). Ущільненим це опитування називається тому, що вчитель замість вислуховування усних відповідей переглядають (перевіряє) листовні відповіді учнів і виставляє за них оцінки, трохи «ущільнюючи», тобто заощаджуючи час на перевірку знань, умінь і навичок.

Практика ущільненого опитування привела до виникнення методики письмової перевірки знань. Суть її в тім, що вчитель роздає учнем заздалегідь підготовлені на окремих листках паперу питання або завдання й приклади, на які вони протягом 10–12 хв дають листовні відповіді. Письмове опитування дозволяє на одному уроці оцінювати знання всіх учнів. Це важлива позитивна сторона даного методу.

Відомою модифікацією усного опитування є також виставляння окремим учнем так називаного поурочного бала. Поурочний бал виставляється за знання, які окремі учні проявляють протягом усього уроку. Так, учень може доповнювати, уточнювати або поглиблювати відповіді своїх товаришів, що піддаються усному опитуванню. Потім він може приводити приклади й брати участь у відповідях на питання вчителя при викладі нового матеріалу, проявляти кмітливість при закріпленні знань, виявляючи в такий спосіб гарне засвоєння досліджуваної теми. Виставляння поурочного бала дозволяє підтримувати пізнавальну активність і довільну увагу учнів, а також робити більше систематичної перевірку їхніх знань.

Контрольні роботи. Це досить ефективний метод перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, а також їхніх творчих здатностей. Сутність цього методу полягає в тому, що після проходження окремих тим або розділів навчальної програми вчитель проводить у письмовій або практичній формі перевірку й оцінку знань, умінь і навичок учнів. При проведенні контрольних робіт необхідно дотримувати ряд дидактичних вимог.

Перше: контрольні роботи доцільно проводити тоді, коли вчитель переконався, що пройдений матеріал добре осмислений і засвоєний учнями. Якщо ж останні не зовсім добре засвоїли досліджувану тему або розділ програми, то контрольну роботу проводити не слід, а потрібно продовжувати подальшу навчальну роботу з їх більше ґрунтовного засвоєння.

Друге: необхідно за одну-дві тижнів попередити учнів про майбутню контрольну роботу й провести у зв'язку із цим відповідну підготовку. Одночасно із цим потрібно давати учнем завдання, що вимагають прояви творчого мислення й кмітливості для того, щоб вони вчилися шукати правильні рішення нестандартних завдань і вправ. Нерідко корисно також проводити так називані попереджувальні перевірочні роботи, що дозволяють визначати ступінь підготовленості учнів до майбутньої контрольної роботи.

Третє: дуже важливо, щоб зміст контрольної роботи охоплювало основні положення вивченого матеріалу й містило в собі такі питання, рішення яких вимагало б від прояви, що вчиться, кмітливості й творчості.

Четверте: при проведенні контрольних робіт необхідно забезпечувати самостійне виконання учнями завдань, що дають, не допускати підказок і списування. У цьому змісті гарними прийомами є підбор для різних варіантів, що вчаться, того самого завдання, розміщення учнів за окремими столами й т. д.

П'яте: контрольні роботи, як правило, повинні проводитися в першій половині тижня й бажано на другому й третьому уроці. Перенесення контрольних робіт на кінець тижня або на останні уроки недоцільно, тому що в цей час учні випробовують підвищене стомлення, що, безсумнівно, може негативно позначитися на виконанні контрольної роботи. По цій же причині неприпустиме проведення декількох контрольних робіт в один день.

Шосте: учитель зобов'язаний уважно перевіряти й об'єктивно оцінювати контрольні роботи, а також проводити аналіз якості їхнього виконання, класифікувати допущені учнями помилки й здійснювати наступну роботу з усунення пробілів у їхніх знаннях.

Перевірка домашніх робіт учнів. Для перевірки й оцінки успішності учнів велике значення має перевірка виконання ними домашніх завдань. Вона дозволяє вчителеві вивчати відношення учнів до навчальної роботи, якість засвоєння досліджуваного матеріалу, наявність пробілів у знаннях, а також ступінь самостійності при виконанні домашніх завдань.

Перевірка домашніх робіт у тій або іншій формі здійснюється на кожному уроці. Крім того, учитель періодично бере зошита з домашніми роботами учнів для спеціального перегляду й перевірки. Що ж стосується невстигаючих, те вчитель зобов'язаний регулярно перевіряти всі їхні домашні роботи.

Програмований контроль. У системі перевірки знань учнів застосовується програмований контроль, що ще називають альтернативним методом (від фр. alternative – одна із двох можливостей), або методом вибору. Сутність цього методу полягає в тому, що учневі пропонуються питання, на кожний з яких дається три-чотири відповіді, але тільки один з них є правильним. Завдання учня – вибрати правильну відповідь.

Кілька подібних питань і відповідей може бути дане в класі одночасно всім учнем на окремих аркушах паперу або за допомогою комп'ютера, що дозволяє протягом декількох хвилин перевірити їхнього знання. У цьому складається позитивна сторона методу програмованого контролю.

Однак цей метод має й свої недоліки. Головним з них є те, що з його допомогою можна перевірити лише окремі сторони засвоєння досліджуваного матеріалу. Всієї ж повноти й обсягу знань цей метод виявити не дозволяє. Втім, свої плюси й мінуси має кожний з розглянутих вище методів перевірки й оцінки знань. Контрольні письмові роботи корисні тим, що дають можливість перевіряти й оцінювати одночасно знання всіх учнів класу або групи, але вони вимагають багато часу й тому не можуть проводитися часто.

Звідси треба висновок: у системі навчальної роботи повинні знаходити своє застосування всі розглянуті вище методи перевірки й оцінки знань для того, щоб забезпечити необхідну систематичність і глибину контролю за якістю успішності що навчаються.

Пропозиції по використанню активних методів навчання для підвищення ефективності навчання школярів

Звертання до технологічних аспектів організації навчального процесу обумовлено мною вдосконалюванням змісту, форм і методів шкільного навчання. У зв'язку із цим у теорії й практиці педагогічного процесу потрібні корінні зміни. Тому після осмислення методичних основ навчання, я звернулася до різних технологій. Я думаю, що інтерактивне навчання, що цілком співвідносне з колективним підходом у навчанні, має більше можливостей і перспектив у цій області.

Тому я вважаю, що саме широкі можливості інтерактивного навчання зможуть допомогти мені реалізувати всі можливості учнів, з урахуванням психологічних особливостей.

Так в 7 класі I чверті в період адаптації, як правило, відбувається спад в успішності, тому дуже важливо утягнути учнів у коло цікавої діяльності, що дозволить їм не тільки вийти із труднощів, але й навчитися цікаво осягати науку. Тому даний період відрізняється тим, що прагнення 12–13‑літньої дитини до самостійності проявляється в потребі визнання з боку дорослих через рішення, як, правило, приватних завдань.

Як показав досвід, перші уроки по інтерактивному навчанню, проведені в 7 класі, зацікавили хлопців і показали ефективність даної технології. Підвищився інтерес до вивчення предмета, не залишилося ледарів на уроці, підвищилося якості знань учнів.

У 9‑му класу учні вже не задовольняються своєю участю в певній сукупності справ, рішень, у них розвивається потреба в суспільному визнанні, відбувається освоєння не тільки своїх обов'язків, але, головне, формується прагнення до дорослості не на рівні «Я хочу…», а на рівні «Я можу…».

Мета й завдання інтерактивного навчання

Мета: Подальше вдосконалювання змісту організаційних форм, методів і засобів при інтерактивному навчанні.

Завдання:

·          Створення умов для активізації індивідуальної активності кожного школяра;

·          Формувати й розвивати міжособистісні відносини, навчити переборювати комунікативні бар'єри в спілкуванні, створювати ситуацію успіху;

·          Формувати умови для самоосвіти й саморозвитку особистості учнів.

Інтерактивність навчання певним чином змінить вимоги роботи педагога. Якщо пріоритетом стає процес освоєння досліджуваного матеріалу, то інформативність як критерій заняття відсувається з авангардних позицій аналізу діяльності вчителі.

При такому навчанні педагог з урахуванням індивідуальних запитів з розвитком системи повинен мати наступні вміння:

·          організувати таке дослідження завдання, що сприймається тим, яких навчають, як власна ініціатива;

·          цілеспрямовано організовувати учнем навчальні ситуації, що спонукують їх до інтеграції зусиль;

·          створювати навчальну атмосферу в класі й дозувати свою допомогу в класі.

За таких умов інтерактивне навчання дозволить реалізовувати можливості учнів, відробити на кожному уроці в різних формах комунікативні вміння учнів і сформувати їхню активно-пізнавальну діяльність.

Зараз, коли ми переходимо від однакової системи утворення до різноманітних, проблема складається в підвищенні якості утворення. Природно, що спочатку треба дати визначення цього «якості», а потім уже планувати подальшу роботу. Під якістю утворення варто розуміти співвідношення мети й результату, міру досягнення мети.

Ми повинні навчитися вимірювати в однакових одиницях: ціль, поставлену перед учнем; результат, досягнутий цим учнем.

Сучасна школа повинна стати «антропоцентричною» (тобто центром всіх навчально-виховних впливів повинен стати конкретний учень, а всі способи й форми організації шкільного життя підкорятися мети його всебічного особистісного розвитку), що вимагає розробки нових підходів до інформаційного забезпечення керування й розвитку нових інформаційних технологій.

Основною метою антропоцентричної школи є інтелектуальне (розумове) виховання. Інтелект – це специфічна форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду.

Орієнтація на рішення завдання інтелектуального виховання дитини у свою чергу змушує переглянути основні компоненти шкільного утворення: його призначення, зміст, критерії ефективності форм і методів навчання, функції вчителя.

Одне із завдань учителя повинна полягати в тому, щоб, включивши учня в сферу особистісного світовідчування педагога, підвести його до «комор», де перебувають накопичені людством знання, попередньо давши «ключик» від них – індивідуальні й колективні способи оволодіння цими скарбами. Погодитеся, що кінцева мета мандрівників за знаннями буде досягнута швидше при повній погодженості їхніх дій.

Основа педагогічного спілкування – розуміння вчителем своїх учнів, сприйняття класу не як механічної суми школярів, а як якогось цілого, унікально неповторного. У процес педагогічної взаємодії вчитель входить як друг дитини. Учитель витягає й привносить в навчально-виховальне середовище свій емоційний й інтелектуальний багаж, захищає дитину у хвилини депресії, тривоги, страху, самітності, відсутності почуттів самоцінності й власної унікальності.

Цільові орієнтації в навчанні:

·          Перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин.

·          Гуманний-особистісний підхід до дитини.

·          Єдність навчання й виховання.

У педагогіці співробітництва повинні бути присутнім чотири напрямки:

·          Гуманний-особистісний підхід до дитини;

·          Дидактичний що активізує й розвиває комплекс;

·          Концепція виховання;

·          Педагогізація навколишнього середовища.

Теоретичні міркування виливаються в конкретні рекомендації, що утворять деяку систему дій, прийомів, в основі яких відповіді на питання: чому, як і чого я хочу досягти у своїй педагогічній діяльності. При загальних ціннісних орієнтирах, професійних вимогах до реальної дійсності педагогічна діяльність припускає нестандартність, неоднаковість, творчість у конкретних проявах.

Після осмислення методичних основ інтерактивного навчання звернемося до технології організації оптимальних навчальних взаємодій в освітньому процесі.

Інтерактивне навчання цілком співвідносне з колективним підходом у навчанні. Ідея колективного навчання («усі навчають всіх») не нова, але кожна епоха вносить свої акценти у визначення цілей, механізмів, оцінки результатів.

Широкі можливості інтерактивного навчання можуть бути реалізовані й у формі навчання, що одержало назву «занурення». Учень під час занурення змушений бути зосередженим, уважним, активним у щохвилини уроку. Причому він повинен думати не тільки про себе, але й про товаришів, кожному з яких, можливо, буде потрібно допомога, тому що учбово-пізнавальна організується як колективну працю. Звичний порядок розташування навчальних столів змінений. Хлопці об'єднані в групи по двох, чотирьох – п'ятьох чоловік. Як правило, майже кожний виступає в ролі вчителя й учня, що веде й відомого, організатора колективної роботи і її рядового учасника, але зацікавленого в успіху спільної справи – виконанні завдання вчителі. Існують певні положення, що обумовлюють ефективність інтерактивного навчання. Найважливіше – організація навчального простору. Діалогічні форми взаємодій припускають, що співрозмовники звернені віч-на-віч. Тому традиційне розміщення парт, коли діти бачать потилиці поперед сидячих і тільки одна особа – особа вчителі, тут недоречний. Необхідно шукати оптимальні варіанти розміщення навчальних місць залежно від груп, числа учнів у кожній групі.

Організація навчального простору при інтерактивному навчанні

Зміна звичної організації навчального простору, можливість вирішувати поставлені питання спільно підготовляють учнів до нетрадиційних форм навчання.

Перейду до конкретних прикладів організації навчальних взаємодій у мікрогрупах по двох людини й у малих групах від чотирьох до восьми чоловік.

Організація групової роботи в парах

Навчальну пару (діаду) необхідно використати як тренінг для закріплення засвоюваного матеріалу. «Справді, ніщо так не сприяє засвоєнню матеріалу, як спроба викласти цей матеріал іншій людині». Тому найчастіше парна робота будується на базі:

·          послідовного переказу один одному певної частини навчального матеріалу;

·          взаємоперевірки проробленої роботи;

·          робота в режимі інтерв'ю.

По якому принципі можна поєднувати учнів у пари? Деякі педагоги вважають за необхідне включати в навчальну діаду сильного й слабкого учнів. Я думаю, що слабкому учневі потрібний не стільки сильний, скільки терплячий і доброзичливий партнер. Упертюхові корисно помірятися силами з упертюхом. Найрозвиненіших дітей не варто прикріплювати д «слабеньких» них потрібний партнер рівної сили. Рекомендую використати й таку форму роботи в динамічних парах, як «хоровод». Саме динамічна пара має більший комунікативний потенціал, оскільки учасникам діалогу потрібно щораз розуміти й приймати погляд на проблему, і це стимулює спілкування між учнями.

Учні діляться на дві рівні групи, які утворять два кола – внутрішній і зовнішній. Учні із внутрішнього (+) кола протягом всієї роботи залишаються на місці. Школярі, які перебувають у зовнішнім колі (0), після кожного міні-діалогу роблять крок уліво й виявляються перед новим співрозмовником. Навчальний діалог повторюється знову й знову. На перший погляд робота носить репродуктивний характер. Однак кожен новий діалог чим-небудь відрізняється від попередні (інтонацією, паузами, питаннями). Навіть якщо в хороводі звучить той самий текст, ступінь його засвоєння помітно зростає внаслідок багаторазового проказування й прослуховування. Тематика міні-діалогів може бути найрізноманітнішої: поняття – їхнього визначення; досліджуване правило – підтверджуючий приклад і т. п. Для того щоб діалог «не зависав», потрібно настроїти учнів: ті, хто запитує, повинні мати про запас готові завдання; тим же, хто вступає в діалог, необхідна мобілізація знань і бажання відповісти.

Приведу приклад роботи в парах на уроці російської мови в 5 класі тренінг для закріплення засвоюваного матеріалу.

Облік різного рівня навчальної взаємодії, що переважає в класі, припускає не просто організацію спілкування для школярів, по вихованню в них усвідомленого відношення до процесу спільної діяльності, а також формування певних навичок співробітництва, пошуку загального рішення, прийняття або неприйняття провідної ролі в парній взаємодії. До такої продуктивної навчальної взаємодії повинен бути готів не тільки учень, але й учитель. Інтерактивне навчання в діадах допомагає виробити навички співробітництва в мікрогрупах, у ситуаціях камерного спілкування.

Особливо важлива організація навчальних мікрогруп для соромливих школярів, що бажають відмовчуватися при великому скупченні народу. Робота в навчальній парі, як правило, благотворно впливає на самовідчуття й самооцінку таких дітей. Але в педагогіці немає однозначно позитивних рецептів, тому згодом може виникнути небезпека того, що учень захоче розкриватися в групах з мінімальним числом учасників. Щоб цього не трапилося, необхідно поступово знайомити школярів з іншими груповими формами навчальної роботи. Поняттям «мала група» звичайно позначається відносно стійка, невелика по чисельності група, члени якої перебувають у безпосередній взаємодії один з одним. В умовах освітнього процесу така група являє собою об'єднання учнів з метою рішення конкретно-пізнавальних, комунікативно-розвиваючих і морально-виховних завдань. У навчальному процесі кількісний й якісний склад малої групи буде визначатися не тільки навчальною тактикою, але й стратегією формування класного колективу.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиду: програмовані завдання, тести.

Активація навчання школярів не як посилення діяльності, а як мобілізація вчителем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, морально-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання й виховання.

Особливе значення на етапі включення учня в активну пізнавальну діяльність має дослідний-орієнтовно-дослідницький рефлекс, що представляє собою реакцію організму на незвичайні зміни в зовнішнім середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору більших півкуль у діяльний стан. Порушення дослідницького рефлексу – необхідна умова пізнавальної діяльності.

Як засоби активізації навчання школярів виступають: навчальний зміст, форми, методи й прийоми навчання.

Завдання вчителя повинна полягати в тому, щоб забезпечити не загальну активність у пізнавальній діяльності, а їхня активність, спрямовану на оволодіння провідними знаннями й способами діяльності.

Активізація навчання – це організація дій учнів, спрямованих на усвідомлення й дозвіл конкретних навчальних проблем.

Повинні бути присутнім наступні ознаки:

·          наявність мети самостійної роботи;

·          наявність конкретного завдання;

·          чітке визначення форми вираження результату самостійної роботи;

·          визначення форми перевірки результату самостійної роботи;

·          обов'язковість виконання роботи кожним учнем, що одержав завдання.

Вимоги, що рекомендують, до змістовно-логічного (внутрішньої) стороні самостійної роботи:

·          зміст завдань повинне строго відповідати конкретним дидактичним цілям навчання й виховання;

·          зміст і методичний апарат завдань повинні забезпечити учбово-пізнавальну діяльність всіх ступенів пізнавальної самостійності;

·          у роботах повинні використатися всі можливості для введення варіативних завдань, які забезпечують максимально успішне протікання самостійних робіт кожного учня.

Завдання вчителя – не тільки повідомляти знання (викладання), але й керувати процесом їхнього засвоєння, виховувати й сприяти розвитку учня, формувати в нього необхідні особистісні якості.

Завдання учня – учити й шляхом самовиховання вдосконалюватися, розвиваючи в себе коштовні риси характеру й особистості.

Інша форма керування – напрямок учнів не рішення пошукових завдань, постановки перед ними завдань проблемного типу.

Проблемне навчання не тільки активізує розумові процеси учнів, але й за допомогою пошукових завдань породжує в них інтерес і тим самим необхідну навчальну мотивацію.

Ступінь активності школярів є реакцією, методи й прийоми роботи вчителі є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання варто називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукують їх до старанного навчання.

На уроках я рекомендую застосовувати активні методи, з огляду на зміст матеріалу, дидактичні цілі уроку й вікові особливості учнів.

Словесні методи.

1. Метод дискусії необхідно застосовувати з питань, що вимагають міркувань, домагаюся, на своїх уроках, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку й уважно слухати думку виступаючих.

2. Метод самостійної роботи з учнем. У старших класах з метою кращого виявлення логічної структури нового матеріалу варто давати завдання самостійно скласти план оповідання вчителі або план-конспект із виконанням установки: мінімум тексту – максимум інформації.

У ході обговорення поправляємо, виправляємо, уточнюємо, доповнюємо, забираємо все зайве, несуттєве.

Використовуючи цей план-конспект, учні завжди успішно відтворюють зміст теми при перевірці домашнього завдання. Уміння конспектувати, становити план оповідання, відповіді, коментоване читання підручника, відшукування в ньому головної думки, робота з довідниками, науково-популярною літературою допомагають сформувати в учнів теоретичне й образно-предметне мислення при аналізі й узагальненні закономірностей природи.

Для закріплення навички роботи з літературою давати учням різні посильні завдання.

Наприклад, при вивченні теми: «Рідний край».

Дати завдання: зробити повідомлення про представника рідного краю; (представника вибирають за бажанням). Учням потрібно розповісти біографію, внесок цього видатної людини для блага суспільства в цілому й т. д. Повідомлення формується на альбомних аркушах. У класі учень повинен постаратися не прочитати, а переказати своє повідомлення. Для цього спочатку складаються тези, а в більше старших класах – план відповіді.

При такому виді роботи учні вчаться аналізувати й узагальнювати матеріал, а також розвивається усне мовлення. Завдяки цьому, учні в наслідку не соромляться висловлювати свої думки й судження.

Метод самостійної роботи з дидактичними матеріалами.

Варто організувати самостійну роботу в такий спосіб: дати класу конкретне навчальне завдання. Спробувати довести його до свідомості кожного учня.

Тут є свої вимоги:

·          текст потрібно сприймати зорово (на слух завдання сприймаються неточно, деталі швидко забуваються, учні змушені часто перепитувати);

·          потрібно якнайменше часу витрачати на запис тексту завдання.

Для цієї мети підійдуть зошита на друкованій основі й збірники завдань для учнів. На жаль, такою роботою не займаються більшість викладачів.

Пропоную умовно розділити їх на три типи:

1.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою сприйняття й осмислення нових знань без попереднього пояснення їхнім учителем:

·          Картка із завданням перетворити текст підручника в таблицю або план;

·          Картка із завданням перетворити малюнки, схеми в словесні відповіді;

·          Картка із завданням для самоспостереження, спостереження демонстраційних наочних приладдя.

2.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою закріплення й застосування знань й умінь:

2.1. Картка з питаннями для міркувань.

2.2. Картка з розрахунковим завданням.

2.3. Картка із завданням виконати малюнок.

3.  Дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів з метою контролю знань й умінь:

3.1. Картка з німим малюнком.

Використати в декількох варіантах. Для всього класу – 2–4 варіанта. І як індивідуальні завдання. Може проводитися з метою повторення й закріплення знань.

3.2. Тестові завдання.

Їх застосовувати також й в індивідуальному порядку й для класу в цілому. Останнім часом більше ефективними є текстові завдання, хоча й у них є свій недолік. Іноді учні намагаються просто вгадати відповідь. Для того щоб уникнути таких випадків, працюю над різними формами тестів.