Формування в учнів мотивів навчання

1. Формування в учнів мотивів навчання.

2. Прищеплення дітям інтересу до мовних та мовленнєвих знань, умінь, навичок і до процесу їхнього набуття.

Принципи активності й самостійності (при керівній ролі вчителя)

Питання активності й самостійності навчання школярів привертало увагу відомих учених - К.Д. Ушинського, Т.Г. Лубенця та ін. [15]. Вони залишили цінну педагогічну спадщину. У подальшому розробкою цієї проблеми займались педагоги, психологи, методисти: Г.С. Костюк, В.О. Онищук, О.Я. Савченко, А.М. Медушевський та ін. [16].

Так, більшість методистів вважають, що принцип активізації учнів на заняттях з рідної мови слід здійснювати запровадженням розумових операцій, організацією самостійного застосування знань на практиці; створюванням проблемних ситуацій тощо.

При вивченні будь-якого мовного матеріалу діти повинні повністю проявити свої пізнавальні здібності; а тому завдання полягає в постійній активізації розумової діяльності учнів; у формуванні вмінь і навичок самостійної роботи.

Активність школярів на уроках може бути високою тільки в тому разі, коли їх діяльність не зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає спостереження над фактами, їх осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Значить, учитель мусить розвивати активність дітей не тільки при відтворенні засвоєного матеріалу, але й на основі їх самостійного підходу до розв’язання пізнавальних завдань, тобто розвивати творчу активність, яка проявляється в їх бажанні усвідомити суть завдання, підібрати відомі способи його розв’язання, застосувати їх у нових умовах, знайти необхідний ілюстративний матеріал [17].

Активізація мислительної діяльності підвищує ефективність процесу пізнання і значно прискорює його. Більшість лінгвістичних визначень і правил створюються на основі узагальнення, яке є продуктом роботи думки. Тому при вивченні їх необхідно виділяти істотні і неістотні ознаки, створювати проблемні ситуації, показувати протиріччя між відомим і невідомим і т.д.

Важливою передумовою активізації учнів у процесі навчання є пробудження інтересу, ініціативи в роботі, спрямованої на розширення знань і підвищення грамотності в широкому розумінні цього слова [12].

Як свідчить досвід, значний інтерес в учнів викликає цікавий ілюстративний матеріал, спрямований на активізацію пізнавальної діяльності їх. Так, до теми „Порядок слів у реченні" можна дібрати такі приклади:

1. Я зустрів брата товариша. - Я зустрів товариша брата.

2. Веселий настрій викликає сміх. - Сміх викликає веселий настрій.

Школярі охоче зіставляють інтонацію і пунктуацію у таких реченнях:

1. „Віктор, - сказав Анатолій, - здобув перемогу". - Віктор сказав: „Анатолій здобув перемогу".

2. Їхати не можна, затриматися. - Їхати, не можна затриматися.

3. Ми поспішаємо; нас чекають. - Ми поспішаємо, нас чекають.

Активну розумову діяльність учнів передбачає розвиваюче навчання, а тому при вивченні лінгвістичного матеріалу необхідно залучати школярів у мислительний процес. Щоб зацікавити дітей процесом здобуття знань, слід створювати проблемні ситуації шляхом постановки питань, на які учні дадуть відповідь після спостереження конкретного мовного матеріалу, порівняння й аналізу мовних категорій і т.д.

Великий інтерес викликає застосування технічних засобів навчання. З цією метою слід систематично застосовувати технічні засоби навчання на уроках. У практиці школи для цього здебільшого використовуються звукозаписи (магнітофон, грамзаписи та ін) і екранні посібники (кіно, телефільми тощо).

Вищою формою прояву свідомості й активності школярів є їх самостійність. Самостійна діяльність учнів завжди складається із мислительних операцій і практичних дій, а тому її необхідно здійснювати як для набуття знань, так і для закріплення знань, умінь і навичок. При цьому важливо дбати про те, щоб діти навчилися спостерігати мовні явища, робити висновки і узагальнення. В процесі узагальнення і конкретизації необхідно розкривати причинно-наслідкові зв’язки, користуючись відповідними питаннями. В такому випадку буде розвиватися не тільки мовлення, а й мислення. Розвиток навичок самостійного мислення школярів сприяє підвищенню їх загальної культури. Таким чином, самостійна робота тісно пов’язана з розвитком мислення і стимулює його [12].

Самостійна робота на різних етапах уроку має свої особливості. Школярі можуть самостійно сприйняти і усвідомити багато тем шкільного курсу, читаючи підручник, виконуючи практичні завдання. Проте керівна роль належить учителеві.

В умовах самостійної роботи школярів, яка проводиться з метою закріплення нового матеріалу чи повторення вивченого, є великі можливості для диференціації завдань. Цьому значною мірою сприяють додаткові завдання, які подаються у підручниках під текстами вправ. Сильні учні виконують усі завдання, а слабші - лише деякі з них. Крім того, вміло підібраний і добре підготовлений роздавальний матеріал сприятиме диференціації завдань. Цей роздавальний матеріал доцільно використовувати і для перевірки знань школярів у класі, і для домашньої роботи. На необхідність індивідуалізації домашніх завдань неодноразово вказували педагоги, методисти.

Добре знаючи підготовку учнів, а також прогалини в їх знаннях, учитель готує картки з питаннями і завданнями практичного характеру для класної і домашньої роботи.

У сучасних умовах урок як основна організаційна форма навчання набуває нового змісту, нової структури. А тому посилюється вимога до активізації навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів на уроці і разом з тим до обліку індивідуальних особливостей, які необхідно добре знати. Як же забезпечується активна робота класу на уроці? Пояснюючи дітям нову тему, учитель формулює пізнавальну задачу для всіх учнів, серед яких одна група дає відповідь на поставлене питання; друга - наводить приклади, третя - робить висновок. Краще підготовлені школярі розповідають першими і позитивно впливають на інших. Однак на цьому робота не припиняється. Усі учні виконують те ж саме завдання, відповідно пояснюють (і сильніші, і слабші). Далі доцільно диференціювати завдання для закріплення теми самостійною роботою [18].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при застосуванні принципів активності й самостійності (при керівній ролі вчителя):

1. Запровадження розвиваючого навчання.

2. Пробудження інтересу до процесу набуття знань.

3. Вироблення навичок самостійної роботи учнів на всіх етапах навчання.

4. Застосування технічних засобів навчання.

Принцип наочності.

Принцип наочності тісно пов’язаний з принципами свідомості і доступності, оскільки реалізація його дає змогу в доступній формі викласти навчальний матеріал і свідомо його засвоїти.

Як відомо, в пізнанні має місце чуттєве і абстрактне мислення: перше відображає лише зовнішній бік явища, а друге - суть явища. Пізнання йде від чуттєвого, конкретного до абстрактного, щоб потім перейти до мисленого конкретного на більш високому рівні.

Принцип наочності передбачає використання насамперед таблиць, схем, а також технічних засобів навчання (звукозаписів, екранних посібників тощо).

Найбільш поширеними засобами унаочнення є таблиці з дидактичним матеріалом, що ілюструє ті чи інші мовні правила, визначення. Таблиці можуть бути різноманітними:

а) таблиці з виділеними елементами (іншим кольором, підкресленням і т.д.);

б) таблиці з пропусками тих чи інших елементів;

в) таблиці з матеріалом для трансформації і конструювання.

Крім того, на таблицях можуть передаватися визначення, правила з ілюстративним матеріалом. Це таблиці статичного характеру, їх доцільно використовувати під час закріплення. Для пояснення слід застосовувати динамічні таблиці, які вміщують такий же матеріал, як і статичні, але цей матеріал можна видозмінювати при безпосередній участі школярів. З цією метою готується допоміжний матеріал, яким закриваються елементи таблиці. Це можуть бути таблиці з прикладами на перетворення сполучникових складних речень у безсполучникові і навпаки. Наприклад:

Тільки й розмов на селі: в Ясенишиної доньки мати об’явилася (Ю. Збанацький).

На динамічній таблиці можна показати заміну означального підрядного речення дієприкметниковим зворотом, тобто складнопідрядного речення з означальним підрядним простим реченням, ускладненим дієприкметниковим зворотом.

Ефективність використання динамічних таблиць досліджував В.І. Паламарчук. Він дійшов висновку, що динамічні таблиці доцільніше використовувати для засвоєння матеріалу з синтаксису, оскільки вони наочно відображають процес виникнення правила в його логічній і часовій послідовності, допомагають організувати пошукову діяльність учнів для розв’язання граматичної задачі, полегшують прийоми порівняння. Під час закріплення матеріалу динамічні таблиці повинні поєднуватися зі статичними, оскільки останні на складнішому для школярів матеріалі відтворюють весь шлях пошуків, який уже пройшли вони під час пояснення за динамічними таблицями.

У навчанні досить часто використовуються і схеми. Вони зручні для пояснення правил та явищ. Таблиці і схеми можуть мати узагальнюючий характер і виконувати функцію допоміжного засобу для повторення, узагальнення і систематизації матеріалу.

Виділені нами принципи, що формують позитивну мотивацію в навчанні вказують на комплексність використання дидактичних засобів для формування того чи іншого компоненту. Отже, лише використовуючи методи взаємопов’язано для організації пізнавальної діяльності молодшого школяра можна досягти певних успіхів у їх використанні.

Розділ 2. Методика формування позитивних мотивів в початковій школі 2.1 Формування в учнів позитивного ставлення до навчання

Із вступом дитини до школи кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку її особистості. У багатьох маленьких учнів розвивається відчуття шкільної тривожності, невпевненості в собі, що часом призводить до небажання відвідувати школу, знижує цікавість до нових відкриттів, отримання нових знань. Ось чому з першого навчального дня в школі треба створювати умови, за яких дитина могла б самоутверджуватися, набувати впевненості у власних можливостях.

Аналіз наукової літератури свідчить, що питання формування позивної установки на навчання стосується як педагогіки, так і вікової та педагогічної психологи і розглядається в рамках дослідження особистісного підходу. Концептуальні положення особистісно орієнтованого навчання вченими розглядаються в контексті гуманістичного напрямку в психологи (К. Роджерс, Е. Фром, К. Хорні, В. Франкл та ін). Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися в дослідженнях таких відомих психологів, як І.С. Якиманська, К.О. Абдульханова-Славська, В.В. Давидов, В.О. Моляко, І.Д. Бех, С.І. Подмазін та ін. Дослідженням психологічних особливостей навчальної діяльності учнів початкової школи займалися С.Д. Мухіна, В.А. Крутецький, З.П. Шабаліна та ін.

Роботи цих авторів свідчать про актуальність проблеми формування позитивного ставлення учнів до навчальної діяльності.

Як зазначають дослідники (В.А. Крутецький), "навчання, як творче засвоєння знань, залежить від трьох факторів - від того, чого навчають, від того, хто і як навчає, і від того, кого навчають" [1]. Тобто характер навчання залежить від навчального матеріалу, який засвоюється, педагогічної майстерності і досвіду вчителя, а також від особистісних особливостей учня - індивідуальних характеристик його психічного розвитку (розумового, емоційного, вольового), від ставлення до навчання, схильностей та інтересів.

У сучасній педагогічній літературі умови трактуються як фактори, які визначають успішність перебігу педагогічних процесів, або як правила, дотримання яких забезпечує позитивний результат. У пошуку сукупності умов у їх теоретичному обґрунтуванні нерідко недооцінюється особистісний аспект. Серед психолого-педагогічних умов, що сприяють ефективній організації навчально-виховного процесу, ми виділили такі:

• забезпечення належного рівня комунікативно-педагогічної взаємодії

учителя і учнів,

• формування позитивної установки на урок;

• створення ситуації успіху;

• підвищення інтересу до навчального матеріалу.

Забезпечення належного рівня комунікативно-педагогічної взаємодії учителя і учнів є одним з основних завдань педагога. Без налагодження емоційного контакту з першокласниками важко сподіватися на їх позитивне сприймання вчителя, пізнавальної діяльності і навчально-виховного процесу взагалі. Тому педагог повинен так організувати навчальний процес, щоб учень почував себе в школі комфортно, відчував підтримку, розуміння з боку його. Лише щира зацікавленість педагога в дітях, симпатія до них, увага і педагогічне довершена форма спілкування створюють на уроці мікроклімат психологічного комфорту, що підвищує працездатність, поліпшує настрій, допомагає уникнути перевтоми не лише на цьому уроці, а й упродовж усього навчального року.

Ефективність уроку в системі особистісно орієнтованого навчання, як зазначають дослідники, багато в чому залежить від так званого "налаштування на урок" або психологічної самоорганізації вчителя [2, 50].

Правильна психологічна самоорганізація вчителя передбачає:

• позитивне ставлення до дітей взагалі відчуття задоволення від майбутнього спілкування з ними;

• психологічну готовність учителя працювати з дітьми певного віку. Для цього, по-перше, необхідно знати вікові психологічні особливості учнів, по-друге, не лише знати, але й відчувати проблеми дітей, як власні. Педагог з розвинутою емпатією легко налаштовує стосунки з дітьми, ефективно організовує навчальну діяльність, користується повагою і любов'ю дітей;

• психологічна націленість учителя на мету уроку, готовність до емоційної дії, зацікавленість у досягненні поставлених цілей, упевненість у собі та в учнях. За законами психологи така установка вчителя передається учням, вони сприймають й як значущу й цікаву для себе і так само емоційно працюють на уроці [2, 50-51]

Як підкреслює А. Леонтьєв, "оптимальне педагогічне спілкування - це спілкування вчителя (і ширше - педагогічного колективу) із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання, дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особисті здібності вчителя" [3].

Як свідчать наукові дослідження у галузі педагогіки та психологи, учні потребують позитивної оцінки, підтримки та цінування з боку вчителя в процесі досягнення значущих освітніх завдань.

Г.А. Цукерман вказує на психологічні особливості оцінки "Очікуючи оцінку, дитина перш за все чекає від дорослого, вчителя певного емоційно-особистісного відношення до себе, а не до свого вчорашнього диктанту. Такі особистісні оціночні відносини дитини і дорослого зумовлюють емоційне благополуччя дітей. Учень може навчитися достатньо об'єктивно оцінювати власну працю, свої якості, але все ж буде потребувати оціночного відношення від дорослого, знаходячи в ньому гарантії душевного комфорту" [5, 16].

Психологи і педагоги спеціально вивчали вплив оцінки вчителя на учня. Так, дослідження А. Ліпкіної показують, що під час виконання навчального завдання учнями з відносно однаковими здібностями краще справляються із завданнями ті, яких учитель у процесі роботи підбадьорює, позитивно оцінює їх кроки, хоча спеціальної допомоги не надає. Низькі результати мають ті учні, на яких учитель взагалі не звертає уваги. Висновок - дитина вимагає певного ставлення учителя до того, що вона робить, має потребу в оцінці результатів своєї роботи. Понад усе учень вимагає заслуженої похвали, позитивної оцінки.

У світлі сучасних освітніх тенденцій саме особистісно орієнтований урок відповідає вимогам часу.

Формування позитивної установки на діяльність є необхідною умовою особистісно орієнтованого уроку. Психологічно поняття "установка" трактується як внутрішня готовність суб'єкта певним чином сприйняти ситуацію і діяти в ній. Психологічна установка виникає в суб'єкта дуже швидко і неусвідомлено, першої ж миті знайомства з ситуацією. Тобто установка на урок виникає в перші його хвилини і за своєю якістю може бути позитивною або негативною. У разі виникнення позитивної установки учень швидко захоплюється навчальною діяльністю і, як правило, досягає успіху. У разі виникнення негативної установки (нейтрального становища не буває, брак емоцій - так само негативна установка) учні намагаються уникати спілкування і взаємодії з учителем, на уроці панує млявість, байдужість.

Позитивна установка на урок є психологічним компонентом такого етапу уроку як мотивація навчальної діяльності.

С. Подмазін описує кілька прийомів, за допомогою яких учитель може сформувати в учнів позитивну установку на урок:

1. Проекція на дітей позитивної установки, емоційна налаштованість учителя, зацікавленість у результаті, впевненості в собі і в дітях. Учитель обов'язково має підкріплювати словесну установку мімікою, жестами.

2. Формування позитивної установки на урок як результат ефективно продуманого цілепокладання і мотиваційної діяльності. По-перше, учитель стисло і чітко пояснює учням мету уроку, намагаючись зрозуміло і переконливо відповісти на їхні запитання "Що і навіщо ми будемо вчити на цьому уроці". По-друге, важливо пояснити учням значення даного матеріалу, його спроможність дати учням знання про світ, суспільство, людину, допомогти ґрунтовно осмислити і зрозуміти актуальність проблеми, по-третє, допомогти усвідомити важливість цього матеріалу в системі знань.

Підвищення інтересу до навчального матеріалу також сприяє формуванню емоційно-позитивного ставлення учнів до навчання в школі. Крім того, інтерес до навчального матеріалу зумовлює інтерес до пізнавальної діяльності, який своєю чергою тісно пов'язаний з мотивами навчання. Пізнавальні потреби й інтереси, як складові мотивації, виникають за умови, якщо навчальний процес має особистісний зміст.

Прийоми підвищення інтересу до навчального матеріалу пропонує А. Гін:

1. Приваблива мета - перед учнем ставиться проста, зрозуміла і приваблива для нього мета, що стає для нього особистісно-значущою метою, і він залучається до запланованої вчителем навчальної діяльності.

2. Подив - учитель подає навчальний матеріал у такій формі, що навіть повсякденне стає дивним. Наприклад, учитель початкової школи, вивчаючи тему "Натуральні числа", ставить завдання "Діти, назвіть найбільше число". Діти після обдумування з подивом виявляють що такого числа немає.

3. Відповідь, на як дається певний час, на початку уроку вчитель ставить проблемне запитання, правильну відповідь до якого учень зможе сформулювати, отримавши необхідну інформацію під час уроку.

4. Помилка в поясненні - пояснюючи матеріал, учитель навмисно допускає помилки. При цьому він пояснює учням свій намір. Наприклад, ведучи урок математики в початковому класі, учитель задає задачу, яку, за його словами, неможливо розв'язати. Чому? Завдання дітей - знайти відповідну помилку.