Теоретичні основи використання творів живопису у процесі естетичного виховання школярів
Естетичні можливості творів живопису
Сприймання творів живопису на уроках образотворчого мистецтва
Методика естетичного сприймання творів живопису у початкових класах
Організація і зміст експериментального дослідження
Аналіз результатів експериментального дослідження
Навигация
Естетичні можливості творів живопису
Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису
131110
знаков
4
таблицы
0
изображений
1.2 Естетичні можливості творів живопису
Живопис – це виконане фарбами за відповідними законами зображення явищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби – олійні, гуаш, акварель, темпера і ін. [38].
Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір – головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму [12, 4]. Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини – це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В.Сєрова) і темні («Тройка» В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.
Бувають картини і іншого типу – без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт – букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність». Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини [36, 12].
У живописі важливу роль грає техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.
Живопис поділяється на монументальний і станковий.
Монументальний живопис – це розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [56, 58].
Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. У клубах, Будинках культури, учбових закладах, житлових приміщеннях – скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний [64, 101].
Отже, коли мова йде про живопис предметний, або реалістичний, то ми будемо говорити про форму і матеріал предметів, які сприймаються нами завдяки світловим і кольоровим різноманітностям. Щоб правдиво зобразити натуру, треба правдиво побудувати форму, точно передати перехід світла і кольору на кожній об'ємній формі.
При всій різноманітності барвникового матеріалу принципи реалістичного живопису одні й ті ж. Зображення фарбами, що ґрунтується на визначенні та передачі кольорових і тональних відношень, мають загальні для всіх технік закономірності.
Фарби, що використовуються в живопису, мають у основі одні й ті ж пігменти, а розрізняються тільки в'яжучими речовинами. Олійні фарби – це пігменти, перетерті з льоновою олією, акварель – це ті ж пігменти (тобто кольорові порошки), але більш тонко перетерті з рослинним клеєм або медом, гуаш – пігменти, перетерті з клеєм і білилами, темпера – з емульсією, пастель – це пігменти з клеєм, спресовані у вигляді стержнів.
Олійні фарби мають перевагу над аквареллю, гуашшю і темперою, в першу чергу, в тому, що не міняють тону і кольору при висиханні, що дає можливість точно передавати тональні і кольорові відношення натури. Олійні фарби зручні для тривалих живописних завдань, можна змивати невдалі місця, перемальовувати їх по багато разів, використовувати різноманітні технічні прийоми – малювання дуже розрідженими фарбами або густими фарбами, накладаючи їх на потрібні місця рельєфно мастихіном, використовувати лесування і виконувати односеансові етюди методом «алла пріма» [61, 88].
Перші відомості про олійний живопис відносять до 1410 року і винахідниками вважаються художники з Фландрії – брати Ван Егіки. До них олія використовувалася для виготовлення лаків, якими покривалися живописні твори, виконані темперою. При олійному живописі треба притримуватися певної технології і особливо важливо підготувати основу для живопису, тобто картон, папір, хілст чи просто стіну. Для цього розроблено цілий ряд спеціальних сумішей, або ґрунтів.
Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах. Об'єкти на які ми спрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше, розпливчасте. У закінченому живописному етюді не може бути однакових за кольором і світлості місця – повинно бути одне найбільш світле і одне найтемніше місце. Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами.
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту можна малювати мазком, створюючи гру кольорових плям при виявленні форми предметів. При цьому можна використовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром можна поєднувати з пастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий мазок і кольорові площини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
Проблема залучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям «особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва» розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об’єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.
Змалку діти дуже люблять малювати. Завдання вчителя зберегти і розвинути дитячу активність, виховати працьовитість. Вчитель повинен навчити дітей працювати за планом, обмірковувати послідовність виконання роботи, логічно мислити, робити висновки на підставі спостережень натури, доводити почату справу до кінця [25, 7].
На уроках малювання вивчають предмети навколишньої природи і оточення. Малювання розвиває вміння бачити і передавати на площині аркуша паперу зображення видимого. Вміння «бачити» треба розуміти не як фізичний розвиток, а в широкому розумінні: вміння бачити перспективні зміни форми, красу навколишньої дійсності, різноманітність і чарівність природи [29, 4]. Учитель повинен навчити дітей «бачити» навколишній світ. Звертаючи увагу дітей на красу природи й мистецтва, вчитель пробуджує естетичні почуття.
Головним завданням викладання малювання є навчання учнів основам реалістичного малюнка, тому вчитель будує свою роботу з учнями на спостереженні і вивченні навколишньої дійсності. Діти приходять в школу з різними навичками малювання; запас знань, образних уявлень у них дуже незначний, переважна більшість дітей не має уявлення про форму.
Тому вчитель повинен навчити дітей основ малювання, тобто вміння спостерігати, свідомо сприймати форму предметів, бачити і передавати предмети на площині; в процесі навчання розвивати естетичні почуття і художній смак дітей; навчити дітей активно сприймати навколишній світ; розвивати зорову пам'ять, образне мислення, уяву і творчі здібності. Значною мірою ці завдання можливо розв’язати під час малювання пейзажу.
Твори живопису є одним із засобів ознайомлення учнів з життям. Вони допомагають їм краще зрозуміти його. Треба ознайомлювати дітей з картинами художників, звертаючи їх увагу на реалістичність мистецтва, на майстерність художника, який за допомогою пензля і фарб уміло передає найтонші відтінки явищ природи, найглибші переживання людини [36].
У процесі естетичного сприймання об'єктів дійсності учні по-різному реагують на їх естетичні якості. Одні об'єкти зумовлюють певні естетичні судження і почуття, а інші – ні. В естетичних судженнях учнів насамперед відбивається спрямованість естетичного ставлення, вибірковий характер сприймання. У подальшому коло об'єктів, які учні вважають красивими, розширилось за рахунок того, що їх розумінню стає більш доступне прекрасне як у самій людині, так і в її праці [66, 189].
Найбільшими можливостями для формування естетичних почуттів і естетичного ставлення до мистецтва володіють живописні твори пейзажного жанру. Розвиток естетичного ставлення людей до природи позначився й на історії розвитку тих видів і жанрів мистецтва, які допомагали людям відчувати естетичні властивості природи.
Краса природи така багатогранна, що для художнього її відтворення мало самого живопису; потрібні ще література, музика та інші види мистецтва. Але серед усіх видів мистецтва в показі гармонії і досконалості природи одне з основних місць належить живопису [34, 51],
І мабуть тому, коли ми дивимось на залиті місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: «зовсім як у Левітана». Навіть ми кажемо: «левітанівський пейзаж», «шишкінський пейзаж». А це означає, що якби не було картин художників-пейзажистів Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова та ін., наше сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.
Пейзаж – один з найпопулярніших серед дітей жанрів живопису, Картини пейзажистів дають людині естетичну насолоду і посилюють любов до рідної землі, до її чарівної краси. Не випадково пейзажисти, які узагальнили і як найповніше відобразили народне уявлення про природу та її красу, дістали найширше визнання: творчість їх увійшла в скарбницю світової художньої культури [50, 3–4].
Часто краса лісів особливо загострено сприймається завдяки пейзажам Шишкіна, а замріяна прозорість осені або радість блакитної весни – завдяки творам Левітана. У нескінченних змінах природи відчувається єдиний потік життя.
Важливою властивістю мистецтва є його емоційна дійовість. Наукова істина потребує розуміння, а художня істина без емоцій залишається недоступною. Отже, якщо художній твір не збуджує в людини почуття, то він не доходить до неї, не збагачує її своїм змістом.
Велике почуття, яке запалювало художника в час творчості, передається глядачеві. Це могутнє почуття правди і краси життя художник переніс на полотно. І якщо він керувався сильними, глибокими почуттями, то в картині все буде зображено точно і легко. Цю легкість і точність глядач відчує тим повніше, чим адекватніші почуття збудить у нього цей твір. Фарби, як і музика, мають емоційну силу; вони також впливають на людину заспокоюють або збуджують її почуття. Завдяки фарбам художник створює образ – мальовничий, колоритний, правдивий. Але якщо правда життя порушена, якщо якоїсь фарби художник дав трохи більше, тобто неправильно відчув різницю кольорів на світлі і в затінку, то як би він не намагався зобразити правдиво пейзаж, у нього нічого не вийде, тому що він порушив гармонію кольорів, яка існує в природі. Полотна Левітана, Васильєва та ін. захоплюють емоційно, вражають глядача саме відображенням світосяйної, барвистої природи.
Отже, емоційність картини залежить від того, як глядач відчув її колорит, який у свою чергу передає настрій зображеного. Велику роль у збудженні в глядача відповідних почуттів відіграє експресивність мови, якою подане пояснення до картини. Ось приклад розбору картини І.І. Шишкіна «Жито»: «Тиша… Жаркий літній полудень. Неначе море ледь колихається безмежне поле золотого жита. Серед цього нескінченного поля в'ється: вузенька стежка до сосен, що як богатирі велично стоять на сторожі спокою». Художник відтворив картину величності, спокою, багатства рідної землі [10, 59].
Працюючи над пейзажем, художник створює образ природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас «байдужа природа», що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.
Розуміння творів живопису в людей різне; це відбивається і на характері їх естетичного ставлення до цих творів. Для того щоб успішно вчити дітей розуміти твори живопису, треба знати особливості естетичного сприймання ними цих творів на певних вікових етапах розвитку [57, 35].
Переважній більшості учнів початкових класів пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою, розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: «На цій картині мені подобається могутній, великий дуб». «На картині «Березовий гай» мені особливо подобається яскраво-зелена трава». «Мені подобається «Блакитна весна», дуже красиво намальовано, яскравими фарбами».
Учням цієї групи подобаються картини, намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво забарвлене: «червоні жоржини», «молода зелена травичка». Учні в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у вигуках: «Як красиво, який колір!» [32, 251–252].
Зіставлення явищ, відображених у художніх образах, з явищами, які учні спостерігали в житті, приводить їх до розуміння характерних сторін цих явищ, що в свою чергу дає змогу виробити емоційну оцінку, аналогічну до авторської. А це важлива умова формування правильного естетичного ставлення не лише до творів мистецтва, а й до навколишньої дійсності, вироблення в учнів початкових класів правильних естетичних уявлень і оцінок.
Похожие работы
... і з природою тощо. Усі види розвитку тісно взаємопов'язані, доповнюють і підсилюють один одного [27, 39-40]. Завдяки розвивальному навчанню здійснюється формування у молодших школярів нових знань, умінь і навичок та творчого ставлення до навчально-виховного процесу. Роль учителя полягає у допомозі школярам самостійно досягнути позитивних результатів естетичної діяльності, визначити шляхи їх ...
... івцям глибше усвідомити специфіку пейзажу, активізують творчу діяльність майбутніх художників. 2.2 Організація і зміст експериментального дослідження З метою виявлення особливостей формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання пейзажу ми провели дослідження теоретико-емпіричного характеру. Експеримент проводився у три етапи. На першому етапі дослідження (2005-2006 рр) ...
... умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу. Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами удосконаленої методики формування навичок виконання творів живопису на уроках образотворчого мистецтва в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних умінь і навичок ( ...
... : «Які основні ознаки осені? Що означають слова «золота осінь»? Чому жовтіє листя на деревах? і т. ін. Таким чином здійснюється естетичне виховання молодших школярів з використанням методу бесіди. 2.2 Організація процесу сприймання мистецького твору Естетичне виховання – процес, який визначає розвиток раціональної і чуттєвої сфер духовного світу людини. Виховання естетичних емоцій (почуття ...
0 комментариев