Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів

1.3 Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів

Із загостренням екологічної ситуації, зумовленої антропогенними перетвореннями природного середовища, та необхідністю розв'язання екологічних проблем виникла необхідність впровадження екологічної освіти та виховання в школі як пріоритетних освітньо-виховних напрямів, що відіграють вирішальну роль у формуванні системи моральних цінностей, відповідних світоглядних позицій та переконань, свідомого ставлення до навколишнього середовища. Адже реальна та психологічна готовності особистості до вирішення екологічних проблем формуються насамперед у старшому шкільному віці.

Однак результати цілеспрямованого педагогічного експерименту свідчать, що глобальні екологічні проблеми хвилюють лише 7% старшокласників; місцеві — 12%. Цікавляться проблемами охорони довкілля — 36%, готові брати участь у природоохоронній діяльності — 29%, безпосередньо беруть участь —17%. Впевнені в особистій значущості щодо покращення екологічного стану довкілля 8%, вважають себе природодослідниками 13% школярів. Про низьку ефективність екологічного виховання свідчить і велика кількість порушень учнями правил поведінки у навколишньому середовищі.

Діагностуючи сформованість екологічної культури старших школярів, дійшли висновків, що шкільна система навчально-виховної роботи з екології спрямована переважно на набуття учнями певних екологічних знань. Екологічні ж проблеми просто констатуються, а природоохоронна діяльність має виключно ситуативний або випадковий характер, тобто відбувається підміна екологічного виховання екологічною освітою. Внаслідок цього у школярів формується пасивна екологічна позиція. Найчастіше це спостерігається у випадках, коли вчителі ігнорують той факт, що особистісна екологічна позиція учнів виробляється лише в процесі активної природоохоронної діяльності. Слід враховувати, що вчителеві бракує часу для залучення учнів до практично зорієнтованої діяльності з охорони природи, оскільки екологічне виховання старшокласників здійснюється, головним чином, на уроках [17].

Найефективніше засвоєння екологічних норм і вимог, усвідомлення наслідків будь-яких заходів наукового, виробничого та соціального змісту, пов'язаних із впливом на довкілля, відбувається в процесі залучення учнів до природоохоронної діяльності. Тим самим закладаються основи для виховання особистості з високим рівнем екологічної обізнаності, культури і формування нового типу екологічного мислення та поведінки у навколишньому середовищі. У зв'язку з тим, що шкільна система виховних заходів не прилучає дітей до розв'язання важливих екологічних проблем, особливої актуальності набуває створення спеціалізованих класів природничого профілю: зі спецкурсами та спецпрактикумами з екології. Враховуючи те, що активне ставлення учнів до охорони довкілля та раціонального природокористування може бути сформоване лише у процесі самостійної практичної діяльності та особистого осмислення отриманих результатів, у таких класах збільшена кількість годин на дослідницьку роботу школярів, передбачені навчально-виховні екскурсії, природоохоронні заходи.

Необхідність посилення екологічного аспекту шкільної освіти та виховання зумовили потребу визначення умов організації екологічного виховання школярів у профільному навчанні. До таких умов можна віднести:

— врахування сучасних тенденцій суспільного розвитку;

— врахування пізнавальних екологічних інтересів учнів;

— чітке визначення мети екологічного виховання старшокласників;

— впровадження новітніх навчально-виховних технологій;

— особливу роль учителя в організації екологічного виховання.

Сучасні тенденції суспільного розвитку переконують у тому, що система екологічної освіти та виховання має відповідати динамічному розвитку світової цивілізації. Стало очевидним, що вирішення екологічних проблем залежить від екологічно освічених, гуманістично орієнтованих людей. Для формування нового гуманно-морального ставлення до природи потрібно розвивати екологічну свідомість та мислення школярів, практичний досвід раціонального природокористування, вміння приймати екологічно доцільні рішення у майбутній професійній Діяльності. Адже розв'язання глобальних екологічних проблем не відбудеться, якщо спеціалісти у своїй професійній діяльності не усвідомлюватимуть необхідність гармонійного співіснування людини та природи.

Аналіз шкільної практики свідчить, що ті профільні класи, які сьогодні може запропонувати школа, не задовольняють запитів та не пробуджують ініціативи старших школярів щодо їх вибору. З точки зору орієнтації на особистість учнів це значно звужує можливості реалізації кожним з них власних освітніх потреб, пізнавальних інтересів, здібностей і нахилів. Психологічною та педагогічною наукою встановлено, що вибору школярами профілю навчання у X—XII класах сприяє врахування бажань учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей. Інтереси — це вибіркова скерованість особистості, яка виявляється в прагненні до пізнання (наприклад, природних об'єктів і явищ навколишнього середовища тощо), спонукає до дій і досягнення мети, формується в процесі розвитку людини під впливом навчання й виховання. В інтересах поєднуються пізнавальні, емоційні, комунікативно-вольові риси індивіда. Вони можуть виникати і змінюватися на основі пізнавальних потреб. Формуються інтереси за такими етапами: зацікавленість, допитливість, направлений інтерес, схильність до усвідомленого пізнання та самопізнання, творчого пошуку. При цьому необхідно враховувати, що учні середнього та старшого шкільного віку вже мають власні судження та погляди на екологічні проблеми; по-своєму ставляться до природних об'єктів, явищ, екологічних катастроф та ін. Врахування механізму формування пізнавальних потреб допоможе вчителю підтримати ініціативу школярів у прагненні глибше ознайомитися з проблемами охорони навколишнього середовища і створити сприятливі умови для розвитку пізнавальних екологічних інтересів [17].

Залучення учнів до виконання таких конкретних природоохоронних заходів, як здійснення моніторингу довкілля, екологічні конкурси, вікторини, ігри, виконання творчих завдань екологічного спрямування тощо дозволять учителеві найкраще виявити пізнавальні екологічні інтереси школярів. Цьому сприяє й існуюча в сучасній школі система позаурочної (спецкурси, факультативи), позакласної (шкільні гуртки за інтересами, секції тощо) та позашкільної (мережа закладів позашкільної діяльності) виховної роботи. Під час відвідування факультативів, гуртків, секцій школярі найчастіше задовольняють свої пізнавальні потреби та інтереси) набувають базових екологічних знань, умінь, навичок. Окрім того, це орієнтує учнів на свідомий вибір профільного класу в старшій школі.

Анкетування старших школярів, аналіз суджень, висловлювань, здійснений на основі тренінгів, суперечливих ситуацій, дозволять учителеві:

— виявити спектр екологічних інтересів учнів;

— простежити в динаміці процес розвитку цих інтересів;

— здійснити діагностику отриманих результатів;

— розробити конкретні особистісно зорієнтовані технології навчання й виховання, спрямовані на розвиток інтересу до пізнання і збереження природи, формування екологічної культури.

Врахування розвитку мотиваційної сфери, зокрема таких її структурних складових, як потреби, почуття, переконання, особистого світосприйняття, дозволять правильно вибудувати технологію формування інтересу школярів до пізнання екологічних проблем [17].

Однією з умов організації екологічного виховання старших школярів є чітке визначення його мети. Мета — це кінцевий результат, заради якого створюється система. І будь-яка дія педагога повинна відповідати поставленій меті. Визначення мети виховання є не лише керівництвом до дії, а и критерієм проведення виховного процесу, спрямованого на розвиток і формування особистості вихованця. Визначення мети виховання, як стверджує А.С. Макаренко, дає змогу «проектувати» розвиток особистості. Причому мета виховання віддзеркалює й основні вимоги до школярів на різних етапах їхнього вікового розвитку і залежить від специфіки виховної установи (дошкільний заклад освіти, школа, позашкільні установи, сім'я) або окремих освітньо-виховних процесів (уроки, позакласні заходи тощо).

Без точного визначення мети, конкретизації її з урахуванням вікових особливостей дітей і тих засобів, що можуть дати бажаний педагогічний результат, не може бути повноцінного екологічного виховання школярів у профільних класах. Отже, кінцевою метою виховання є формування особистості.

Головною метою екологічного виховання має стати формування світогляду, екологічного мислення, здатності до системного аналізу екологічних проблем і творчого їх розв'язання. Кінцевою метою екологічного виховання є формування особистості з високим рівнем екологічної культури, стрижнем якої є система суспільно важливих цінностей. Система цінностей визначає позицію людини до навколишнього світу, регулює його стан і проявляється в багатогранній орієнтації, діяльності і поведінці людини. Складовими екологічної культури є екологічна свідомість, екологічні переконання, екологічний світогляд, готовність до екологічної діяльності, відповідальне ставлення до навколишнього середовища.

І.Т. Суравєгіна визначає екологічну культуру як складну рису особистості, що включає розуміння людиною цінностей правильного поводження в природному середовищі, усвідомлення природи як національного суспільного надбання й уміння передбачати наслідки різноманітних впливів на неї, здатність діяти в природі відповідно до її законів. Визначаючи екологічну культуру школяра як інтегративну якість особистості, що відповідає рівню розвитку її в сфері екологічної діяльності, О.В. Король доводить, що структурними компонентами цієї якості є система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і наслідків діяльності людини і суспільства у природі, екологічних ціннісних орієнтацій, норм та правил поведінки у довкіллі, потреби у спілкуванні з природою й готовності до природоохоронної діяльності, вмінь та навичок з вивчення та охорони природи. Л.В. Шаповал у структурі екологічної культури виділяє інтелектуальний, емоційно-ціннісний та діяльнісний компоненти. Д. Звєрєв визначає науковий, ціннісний, нормативний та діяльнісний компоненти екологічної культури. Таким чином, майже всі автори розглядають екологічну культуру як складову загальної культури особистості, що проявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, свідомій екологічній поведінці, діяльності, відповідальному ставленні до охорони природи і є результатом екологічного виховання й формування екологічного світогляду.

Обґрунтовуючи проблеми формування екологічної свідомості та напрями подолання негативних тенденцій впливу на довкілля з позиції психогенетичних закономірностей поведінки людини, вчені доводять, що для відвернення екологічної катастрофи необхідно змінити ціннісний стереотип суспільства :та суспільної свідомості; її формування передбачає перебудову поглядів і уявлень людини, коли засвоєні знання і екологічні норми стають її власними переконаннями, внутрішніми регуляторами поведінки тощо. Головним показником сформованості екологічної свідомості є готовність особистості до конкретних конструктивних дій щодо охорони й розвитку природного середовища. Але для того, щоб усього цього досягти, необхідно кардинально змінити систему екологічної освіти та виховання.

Учитель, який працює в профільному класі, суттєво впливає на формування екологічної культури школярів та вибір ними майбутньої професії. Він має бути творчою особистістю, постійно працювати над собою, шукати нові підходи до навчання, виховання і розвитку учнів. Аналіз шкільної практики підтверджує, що причина неефективності" сучасного екологічного виховання полягає саме в неглибокому знанні педагогами дитячої психології. Тому для забезпечення ефективності екологічного виховання школярів важливо застосовувати особистісно зорієнтовані педагогічні технології, побудовані на пріоритеті суб'єкт-суб'єктної взаємодії [17].

Нові технології навчання й виховання можуть розроблятися лише добре підготовленими у професійному відношенні педагогами, які володіють програмовим матеріалом, знають закономірності освітньо-виховних процесів, мають високу методичну культуру, володіють психологією взаємодії. Розробка і використання педагогічних технологій має здійснюватися з урахуванням законів і принципів виховання, які забезпечують успіх, регулюючи діяльність педагога і учня. Саме тому «педагогічні інновації останніх років спрямовані на посилення тих положень педагогіки, які звертають увагу на вихованця як на особистість, формування його самостійності, встановлення гуманних, довірливих стосунків між ним та вихователем».

Це дає підстави стверджувати, що вибір навчально-виховної технології — це завжди вибір системи взаємодії вчителя з учнем. Разом із тим аналіз шкільної практики засвідчив, що якісно нового рівня виховної роботи сьогодні не досягнуто. За даними нашого педагогічного дослідження, 67% вчителів вважають, що вони налагодили контакт з учнями, але учні цього не підтверджують.

Ефективність екологічного виховання старшокласників залежить від радикальних змін у загальних підходах до нього та утвердження справжнього співробітництва між учителем і учнем, від вміння застосовувати вчителем загальноприйняті та інтерактивні методи навчання й виховання. Тут ідеться про вироблення нового педагогічного мислення щодо побудови нової парадигми шкільної екологічної освіти, головними і визначальними умовами якої є впровадження особистісно зорієнтованих технологій навчання й виховання.

Розділ 2. Особливості екологічного виховання в процесі викладання біології

Підвищення екологічної свідомості і культури громадян України в умова: надзвичайно складного економічною та екологічного становища мас важливе загальнодержавне значення. Вона сприятиме розв'язанню соціальна економічних, екологічних і геополітичних проблем. Аналіз тенденцій глобальних, регіональних і локальних зміну природних екосистемах та біосфер загалом свідчить про нагальну потребу формування у молоді ґрунтовий екологічних знань, культури спілкування з природою, необхідних навичок раціонального природокористуванні Незалежна Україна в подальші розбудові своєї державності орієнтується на основні принципи сталого розвитку, декларовані міжнародним співтовариством на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, які передбачають збалансування потреб суспільства й можливостей природи. Тому зрозуміло, що визначальним фактором формування світогляду, орієнтованого на безпечний для довкілля розвиток, є якнайширша природоохоронна освіта з залученням усіх наявних можливостей [10].

Серед екологів, педагогів України утвердилася цілком справедлива думка: екологічна освіта І виховання — єдиний послідовний процес, він має здійснюватися протягом усього життя людини на комплексній основі. Уже сьогодні для досягнення цієї мети використовують І офіційні установи освіти (дошкільні заклади, школи, технікуми, БНЗ, курси підвищення кваліфікації фахівців), й інформаційні засоби (преса, радіо, телебачення, кіно, лекційна і виставкова діяльність тощо).

У школах України природоохоронна освіта І виховання здійснюються насамперед у процесі вивчення основ наук, предметів природознавчого і гуманітарного профілів — біології, географії, хімії, історії. Це дає змогу учням ознайомитись з різними підходами й аспектами природоохоронної справи. У цілому в кожному розділі курсів географії, біології, хімії послідовність вивчення взаємодії суспільства і природи включає п'ять етапів.

На першому етапі у школярів формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення та Інтерес до пізнання об'єктів, явищ живої природи і людини як природної істоти.

На другому етапі формуються екологічні проблеми як наслідок реальних протиріч між людським суспільством і живою природою. Пізнавальний Інтерес на цьому етапі розвивається на основі дослідження діяльності людини як екологічного фактора, економічної і позаекономічної оцінок, початкової характеристики екологічних проблем і уявлень про прогнозування можливих змін у природних системах.

На третьому етапі розкриваються наукові основи оптимізації взаємодії людини і суспільства з екологічними системами на базі ідей охорони природи, керованої еволюції і перетворення біосфери у ноосферу.

На четвертому етапі досягається усвідомлення школярами історичних причин виникнення сучасних екологічних проблем, розглядаються шляхи їх розв'язання на основі міжнародного співробітництва.

П'ятий етап — практичний - є важливим у формуванні відповідального ставлення учнів до природи. На цьому етапі забезпечується реальний внесок школяра у справу охорони навколишньої природи, оволодіння нормами І правилами поведінки в природному середовищі.

Запропонована послідовність вивчення взаємозв'язків людини та природи дає можливість поглибити знання учнів за допомогою встановлення залежності між біосистемами і людською діяльністю, І, відповідно, сприяє розвитку екологічної культури особистості, мотивів охорони здоров'я людини, середовища його Існування, зростання інтересу до екологічних проблем І потреб особистості, участі у їх розв'язанні [10].

При формуванні екологічної куль тури у школярів дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічних аспектів природних особливостей рідного краю, роз'яснення ідей системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості гармонії в природі.

Сучасна екологія — велика методологічна та світоглядна проблема, проблема виживання в умовах виснаження природних ресурсів, забруднення та прогресуючої деградації навколишнього середовища. За збереження існуючих тенденцій уже через 35—40 років може наступити масове вимирання землян (середня тривалість життя в Україні 70 років, в тому числі для чоловіків — 63,9, для жінок — 73,8 року).

Формування екологічної культури особистості виступає і метою і результатом екологічної освіти. І хоча остання здійснюється протягом усього життя людини, саме шкільній екологічній освіті на цьому шляху відводиться одна з провідних ролей. Адже саме у школі учням пропонується найбільший обсяг відомостей з екологічних проблем (деякі з них у ході навчання стають знаннями), так і спектр виховних впливів різної ефективності з метою формування загальнолюдської культури, зокрема й екологічної.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов'язаних складових: екологічних знань, екологічних переконань, екологічної діяльності. Це визначає форми і методи діяльності, спрямовані на накопичення екологічних знань, формування екологічних переконань та необхідних умінь в умовах ігрової, пропагандиської й трудової діяльності [10].

Перша складова — накопичення екологічних знань — передбачає: дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи (анкети, інтерв'ю, бесіди, випуск екологічних газет); оволодіння знаннями про екологічну обстановку в Україні, Києві (бесіди, екскурсії, відео-, телефільми); ознайомлення з традиціями культури, природокористування нашого народу; оволодіння знаннями про охорону рослин та тварин міста, району (екопрогулянки, участь у роботі гуртків, фітодизайн, екопоходи по околицях); зустрічі з ученими — екологами, діячами літератури, мистецтва, екологічні вечори.

Друга складова — становлення екологічних переконань. Через диспути, обговорення, дискусії, конференції, утвердження власної позиції у класі, школі, за допомогою конкретних справ, пов'язаних з екологією, формується переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв’язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Третя складова — екологічна діяльність — включає:

— природоохоронну діяльність (ведення щоденників спостереження за природою, догляд за кімнатними рослинами, клумбами біля школи, конкретна трудова діяльність під час екодесантів — розчищення парків, скверів мікрорайону); екологічна розвідка околиць, оформлення Червоної книги школи, прокладання та оформлення екологічних стежок, польові ігри на природі „Як посадити сад”, «Як розбити квітник»;

— пропагандистська діяльність: розповіді про природу рідного краю, проведення бесід з молодшими школярами про те, що конкретно і як треба охороняти в природі; складання пам'яток, екологічних анкет, газет, інформаційних листівок; ведення екологічного щоденника;

— ігрові форми діяльності: конкурси і турніри на зразок КВК, конкурси-аукціони (на знання якої-небудь теми, пов'язаної з природою); науково-фантастичні проекти з охорони навколишнього середовища; турнір знавців природи; конкурс розповідей про рослини, тварини; вікторини, ігри-екскурсії, пізнавальні екскурсії з іграми, наприклад, «Лісова стежинка» — гра на природі з зупинками «Змішаний ліс», «Мурашники», «Пташині голоси», «Як поводитися в лісі», пізнавальна гра «Лісові загадки», рольові ігри; прес-конференція — гра-бесіда знавців природи; свята «Лісовий карнавал», екомасовки.

Практика свідчить, що екологічне навчання та виховання на уроках не забезпечує становлення у школярів бережливого ставлення до природи. Недостатнє знання природних компонентів І їх взаємозв'язків робить школярів байдужими і безвідповідальними щодо навколишнього середовища, рослинного і тваринного світу. Вихід із такого становища можливий за умови, якщо діти вивчатимуть природу не тільки за підручниками, а й шляхом безпосереднього контакту з навколишнім середовищем. Тому велика роль у вирішенні цього питання належить навчальним екскурсіям [10].

Підсумки екологічної роботи можуть бути підбиті на екологічному конгресі школи: захист учнями наукових проектів, конкурс на кращу екологічну газету.

На необхідності формування в молодого покоління нового природо-центристського світогляду, екологічної культури, екологічно доцільного ставлення до природи багато уваги акцентується у педагогічних джерелах, законодавчих документах. Зміст предметів природничого циклу певною мірою екологізовано, школи проводять чимало екологічних заходів, громадські екологічні організації залучають учнів до різних природоохоронних акцій. Виникає закономірне запитання, чому ж рівень екологічної культури школярів залишається досить низьким?

Значна частина учнів не усвідомлює особистої причетності до виникнення та розв'язання екологічних проблем, вони не пов'язують ці проблеми зі своєю життєдіяльністю. Така ситуація спричинена наявністю суперечностей у взаємодії учнів із природою. А саме між:

— усвідомленням учнями необхідності розв'язувати екологічні проблеми і нерозумінням особистої ролі у цьому процесі;

— авторитетом інших (батьків, учителів, друзів), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією;

— усвідомленням школярами необхідності збереження природи та негативним ставленням до окремих об'єктів та явищ природи;

— бажанням здійснювати практичні екологічні заходи та недостатньою підтримкою друзів, дорослих, місцевої влади.

Викликає тривогу недостатнє усвідомлення вчителями механізмів формування екологічної культури, формалізм в організації екологічних заходів. Він виявляється у таких найпоширеніших мінусах екологічного виховання школярів, як:

— алармізм, як засіб екологічного виховання — наслідки екологічних проблем подаються як жахливе майбутнє людства. Такий підхід визнано-науковцями безперспективним, адже дитина втрачає впевненість у своєму щасливому майбутньому, що позбавляє П ініціативи, навіює страх;

— недостатньо чітка орієнтація вчителя на кінцевий результат при організації екологічних заходів. Для формування природоохоронної мотивації та усвідомлення школярами призначення подібних заходів ефективним буде якомога ширше залучення учнів до їх підготовки та організації, а не тільки до участі;

— авторитарний стиль учителя у проведенні позакласних виховних заходів: надмірний контроль діяльності учнів, нав'язування своєї думки.

Екологічна освіта учнів здійснюється на трьох рівнях — глобальному (планетарному), державному (національному, регіональному), та місцевому (локальному, краєзнавчому). Місцеве, сприйняте через почуття, стає основним засобом виховання екологічної культури учнів, коли учні усвідомлюють прояв загальних закономірностей розвитку-природи і господарства у рідному краї, коли розуміють, що історія краю і суспільства в цілому є наслідком історії розвитку природи, що природа рідного краю становить першооснову існування не абстрактних людей, а їх самих, їхніх близьких і рідних, товаришів. Внутрішня потреба любити свій край, зберігати і відстоювати його природу формується в учнів тільки через пізнання конкретних екологічних проблем рідного краю і посильної участі учнів у їх розв'язанні. Усвідомлена з дитинства краса природи рідного краю підсвідомо переноситься учнями й на своє навчання, на стосунки з товаришами, відбивається на майбутній діяльності.

Найефективнішим буде таке екологічне виховання учнів, яке максимально наближатиметься до їхньої життєдіяльності. Коли учні зможуть користуватися здобутими екологічними знаннями в господарчій діяльності, побуті [10].

Сучасні школярі, на жаль, не навчені в повсякденній діяльності належно поводитися з позицій екологічної доцільності. Вони більше знаються в екологічних проблемах глобального характеру та їх наслідках для довкілля, але не пов'язують виникнення екологічних проблем зі своїм побутом, не знають, які відходи є побутовими, як зменшити їх кількість та як вони розкладаються у природі. Учні не усвідомлюють тієї шкоди, яку завдає кожен, хто викидає сміття, де заманеться. Серед джерел забруднення навколишнього середовища мало згадують куріння, використання парфумів, пожежі тощо. Дуже важливо наблизити екологічне виховання до повсякденного життя — сприяти усвідомленню школярами того, що розв'язання екологічних проблем залежить практично від поведінки та вчинків кожного там, де він живе, вчиться, працює. При цьому дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічні аспекти і природні особливості рідного краю, роз'яснювати Ідеї системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості і гармонії в природі. Також важливо враховувати емоційно-психологічні, інтелектуальні, соціально-етнічні та вікові особливості школярів. Водночас процес формування екологічної культури особистості має бути поступовим, безперервним і всеосяжним.

Висновки

Розв'язання проблем охорони природи і раціонального природокористування неможливе без формування високого рівня екологічної культури кожного члена сучасного суспільства, особливо молоді. Тому в умовах державного становлення України одним із пріоритетних завдань національної школи є прищеплення майбутнім господарям країни загальнолюдських цінностей у ставленні до природи, забезпечення їх науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, залучення до активної діяльності з охорони і поліпшення природного довкілля.

Враховуючи те, що шкільний вік — це період активного інтелектуального і соціального розвитку особистості, а молоді властиві підвищена емоційна чутливість, допитливість і активно-дійове ставлення до дійсності, школа стає важливою ланкою в системі неперервної екологічної освіти.

Від того, наскільки глибоко усвідомлять учні потребу дбайливого, бережливого ставлення до природи як національного суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки, а також дій інших людей у природі, спиратися на глибоко наукові знання при виборі рішень стосовно природи у процесі своєї трудової діяльності, істотною мірою залежатиме майбутнє людства. Ставлення школяра до природи свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України.

Список використаних джерел

1.         Асламова Я, Векслярський Р., Комарський К., Пшеничний С. Проблеми та концептуальні ідеї екологічної освіти і виховання в Україні // Ойкумена. — 1994. — №1—2. — С.87—91.

2.         Афанасьев В.Г. Проблема целостности в философии и биологии. — М.: Мьюль, 1964.—416 с.

3.         Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.

4.         Білоус С. Уроки екологічного виховання. // Рідна школа. – 1997 - № 6. – С. 70 – 72.

5.         Бобылеве Л.Д. Игровая экология в школе. // Биология в школе. – 2002. - № 6. – С. 54 – 60.

6.         Екологічне виховання учнів: Навчально-метод. посібник для вчителів – Ніжин, 2003.

7.         Король О.В. Формування екологічної культури учнів V - VI класів у процесі вивчення інтегративного курсу «Навколишній світ» : Дис. канд. пед. наук. — Суми, 1999. — 165 с.

8.         Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.

9.         Момот Л. Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.

10.       Прокопенко О., Демидова Т. Екологічне виховання у процесі вивчення біології. // Рідна школа. – 2005. - № 3. – С. 72 -75.

11.       Прохоренко О.В. Позакласна робота з екологічного виховання. // Шкільний світ – 2001. - № 18. – С. 4.

12.       Психологія. Підручник для педагогічних училищ / За ред. П.Р. Чамати. — К.: Радянська школа, 1964. — 290 с.

13.       Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.

14.       Соколов З.М., Захаров Е.И.,, Панферова И.В. Формирование эко-логического сознания - необходимое условие решения экологических проблем// Экология и промышленность России. - 1997. - №11. - С.41-44.

15.       Шапавал П.В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів: Автореф. канд. пед. наук. - К., 1999. - 19 с.

16.       Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.

17.       Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // рідна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.