Вплив третього сектора на форми, способи та методи реалізації політичної влади

2. Вплив третього сектора на форми, способи та методи реалізації політичної влади

Поза сумнівом, сектор неурядових організацій, або так званий «третій сектор», в Україні існує. Інша справа, наскільки він є впливовим. У будь-якому випадку основним завданням держави та й суспільства взагалі має бути подальше зміцнення «третього сектора», насамперед, створення законодавчих умов, аби він ставав більш впливовим та активним, професійним, чисельним. Багато проблем випливають з чинного податкового законодавства. Так, непідприємницькі організації, які отримують іноземні гранти, податки з отриманих грантів не сплачують, але вони й не мають права самостійно заробляти кошти. Водночас, якщо організація має право самостійно заробляти гроші, тоді в неї й з отриманих грантів стягуватимуться податки. Таке штучне ускладнення в діяльності непідприємницьких організацій не зрозуміле. Наприклад, навіщо встановлювати перепони, коли можна у законі чітко надати всім НПО право займатися будь-якою діяльністю для досягнення статутних цілей. Іноді складається враження, що податківцям набагато зручніше вести кілька реєстрів громадських організацій, ніж перевіряти кожну громадську організацію в межах окремого реєстру. В Україні громадянське суспільство змогло стати на ноги. З одного боку, «третій сектор» став реальним чинником, який впливає на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. У цьому можна переконатися, спостерігаючи, зокрема, за нинішніми президентськими виборами. Крім того, саме непідприємницькі організації є найбільшим лобістом соціальних законопроектів у ВР. Слід також додати, що на практиці більш вагому матеріальну допомогу знедоленим верствам населення надає саме «третій сектор».*

З іншого боку, в Україні спостерігається загрозлива тенденція щодо обмеження впливу громадських організацій. Це можна спостерігати, наприклад, у суттєвому скороченні обсягів його державної підтримки у держбюджеті на цей рік. Аби держава прагнула мати альтернативні інформаційні ресурси, вона б використовувала резерв тендерних механізмів на проведення аналітичних досліджень та розробок законопроектів. В Україні дуже багато потужних аналітичних інститутів, які здатні виконувати непогані аналітичні роботи. До того ж чинне законодавство України не дозволяє НПО отримувати кошти від власної консультативної діяльності.

Саме тому потрібна плідна праця над тим, аби підготувати законодавство, яке дало б можливість непідприємницьким організаціям легально працювати та бути реальними паритетними гравцями на внутрішньому ринку України.

3. Аналіз окремих проблем українського суспільства

Серед проблем українського суспільства можна виділити зокрема такі, як недоліки бюрократичного апарату, маргіналізації суспільства, надмірна заполітизованість і ін.

Сьогодні існують переконливі свідчення того, що сучасну кризу суспільства слід розглядати передусім як кризу бюрократичну. З огляду на те, що в Україні наявні ознаки управлінсько-бюрократичної кризи, шукаючи шляхів конструктивного реформування соціального організму, ми маємо враховувати висновки Крозьє щодо політичної кризи суспільства, яка не залежить від окремих особливостей соціально-політичного режиму суспільства, оскільки в основі будь-якого суспільства лежать організаційні складові його розвитку.

Створення органів управління з урахуванням цих ознак формує раціональний тип бюрократії, що в ідеалі здатна діяти в режимі прийняття оптимальних рішень на підставі виключно компетентних і неупереджених оцінок. Вебер вважає, що бюрократія повинна мати професійні навички та раціональні знання, дотримуватися суворої дисципліни, бути відповідальною, поважати закони. У веберівському розумінні бюрократія – це максимальна раціоналізація колективної управлінської діяльності, що забезпечує утвердження оптимального державного устрою та структурує суспільство. Раціональний підхід до феномена бюрократії тлумачить її як найефективнішу форму організації, винайдену людьми, оскільки вона реально дає змогу наблизитися до раціонального управління через використання найкращих здібностей людей, які мають спільні цілі.

Взагалі бюрократія має чітко визначену ієрархію влади, писані правила, що регулюють поведінку службовців, а також розмежування діяльності службовця в рамках організації та його життя поза нею. Однак в Україні бюрократія стала активним суб’єктом владних відносин, таким чином відбувається її надмірна політизація, перетворення на монстра, внаслідок чого апарат управління працює на себе і задовольняє передусім власні інтереси.

Найбільшу загрозу для українського суспільства становлять чиновники, які відійшли від раціональної бюрократії на етапах розподілу суспільного продукту, це дає їм можливість привласнити якомога більше суспільних благ. Незароблені прибутки українського чиновника мають паразитичний характер і дискредитують феномен української бюрократії. Можливість наживи не дозволяє українським чиновникам працювати нормально, зосередившись на роботі яка їм доручена, вони постійно шукають шляхи, як «поживитись». Це звичайно унеможливлює роботу конкретного державного органу, оскільки чиновники зосереджуються не на роботі органу їх турбує інше. Велика кількість таких людей ламає структуру державних органів. Тому потрібно докласти досить зусиль щоб державна влада в Україні відповідала формулі. Виконавча влада здійснює основні політичні рішення, що їх приймає законодавча влада. Уряд керує життєдіяльністю держави, а адміністрація реалізує це керівництво в політичній практиці.

Негативною характеристикою соціальної структури є зростаюча маргіналізація частини населення. Маргіналізація (лат. margo – край, межа) – втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. Маргінали – окремі особи, колективи, соціальні верстви та групи, що знаходяться на узбіччі суспільства, зокрема щодо панівних соціально-культурних норм, традицій, навичок. В українському суспільстві на рубежі XX–XXI ст. маргіналізація характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції). За оцінками експертів в містах зростає кількість дітей та підлітків, що втратили родичів, залишили сім’ю і знаходяться поза контролем суспільства. В великих містах їх кількість сягає 15–20 тис. осіб. Вони схильні до антисуспільних форм поведінки, жебракують, скоюють крадіжки, грабежі. За останні роки збільшилась чисельність безпритульних і жебраків. Ці категорії населення формують специфічне антисуспільне середовище, яке дедалі більше впливає на криміногенну ситуацію.

Заполітизованість суспільства має негативні властивості, суспільство надмірно втягнуте в політику, постійні розмови про політику не несуть нічого доброго, це говорить про одне що політика в державі в не найкращому стані. Суспільство повинно бути втягнуте в політику в певних межах а не переступати їх. Зараз в Україні від за політизованості потерпає практично все. Говорять про надмірну заполітизованість органів місцевого самоврядування, державної влади і навіть церкви. Політичне життя стало основною темою, яку не слід виносити вище всіх.

Список використаної літератури

1. Кивенен М. Перспективы развития среднего класса в Pоссии // Социологический журнал – 1994. – №2.

2. Гидденс Э Стратификация и классовая структура // Социологические исследования. – 1992. – №9.

3.» Юридична газета» – «Третій сектор» вимагає більше прав

4. Шляхтун П. Політологія. – Київ.: «Либідь». – 2002

5. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.