3. Характеристика основних типів капіталізму
Початковий капіталізм- становлення капіталізму (первісне накопичення капіталу і розвиток ринкової економіки)
- перерозподіл власності на користь найбільш енергійних підприємців
- різке розшарування суспільства (купка надбагатіїв на тлі моря бідності)
- дуже високий рівень злочинності у суспільстві
Бюрократичний капіталізм - головні важелі влади в руках бюрократії
- надмірна зарегульованість соціального життя і свавілля чиновників
- розгул корупції у державному апараті, високий рівень злочинності в суспільстві
- низький рівень життя більшості населення на тлі розквіту бюрократії та верхівки бізнесу
Олігархічний капіталізм - економічна і політична влада в суспільстві належить олігархії – вузькому колу найбільш багатих людей
- державний апарат, політичні партії, ЗМІ куплені олігархами і працюють на них
- високий рівень злочинності у суспільстві
- низький рівень життя більшості населення на тлі розквіту олігархів та їх прислужників
Демократичний капіталізм - розгорнута демократія в країні, гарантія прав і свобод особи
- закон і порядок керують у суспільстві, державний захист власників від бандитів і хабарників-бюрократів
- різноукладна, соціально-ринкова економіка
- потужний середній клас, мало бідних і надбагатих
Найбільш непривабливим є початковий капіталізм – період стихійного становлення ринкової системи і накопичення стартового капіталу в руках відносно невеликої групи найбільш активних людей, здібних до підприємництва. Тут неминучі перерозподіл власності, збагачення одних людей за рахунок інших, різке розшарування суспільства і купа різних зловживань (захоплення чужої чи суспільної власності, обдурення, не- людяність, насилля, дії за принципом „схопити і втекти”, надексплуатація найманої праці, хижацьке ставлення до природи, злочини і т. ін.).
Дослідники називають цей період диким, розбійним і кримінальним капіталізмом. В країнах-першопроходцях капіталізму (Англії, Франції, Німеччині та ін.) початковий період капіталізації тривав не одну сотню років (головним чином з XVI по XIX ст.), поки, нарешті, основна частина власності не отримала господарів і не наладилось виробництво, поки суспільство не перемогло масову бідність і не стало заможним, поки люди не втомились від „беспредела”, не заспокоїлись і не виробили законодавчі норми цивілізованого життя.
Бюрократичний капіталізм (або державний капіталізм) вбачає, що економікою та іншими сферами суспільного життя розпоряджається держава, тобто насамперед її бюрократичний апарат, багаточисельна армія чиновників. Звідси характерними є надмірне втручання державних органів в діяльність громадян (жорсткий контроль, часті перевірки і реєстрації; необхідність на все отримувати дозвіл державних органів, свавілля чиновників, корупція[9], змова бюрократів з великим бізнесом і кримінальними колами, домішування „тіньової економіки”, криміналізація суспільства, низький рівень життя більшості населення і надбагатство корумпованих чиновників і верхівки бізнесу).
В чомусь подібну картину дає і олігархічний капіталізм. Тут економіка і влада сконцентровані в руках вузької групи так званих „олігархів”[10] – великих банкірів, біржових спекулянтів, промислових, торгівельних магнатів. При цьому вищі керівники державного апарату, політичних партій, ЗМІ можуть бути куплені олігархами і реалізувати в політиці саме їх інтереси. У той час як олігархи розпоряджаються національним багатством, отримуючи надприбутки, більшість населення має невисокий рівень життя.
На відміну від попередніх типів демократичний капіталізм (його також називають цивілізованим або „народним капіталізмом”) є можливим лише в умовах зрілої реальної демократії, коли народ сам обирає і контрою владу в суспільстві, і коли гарантовані права і свободи особи. У такому суспільстві ефективно діє різноукладна, соціально-ринкова економіка (ринок + соціальні гарантії усім громадянам), ведеться широке підприємництво, працює велика маса середніх і малих бізнесів. Найбільш питому вагу в суспільстві (60-80 %) займає середній клас – прошарок людей із доброю освітою, надійною роботою, порівняно високими прибутками і незалежним способом життя. При цьому в країні порівняно мало бідних і надбагатих, життя регулюється відлаженими і авторитетними законами, а держава гарантує власникам захист від бандитів та вимагателів-бюрократів.
Зрозуміло, що реальне життя далеке від рівних і чітких схем. Але реалією залишається факт, що на початку XXI ст. в Україні воєдино сплелись елементи початкового, бюрократичного і олігархічного капіталізмів.
Теорія трьох стадій сформувалась на рубежі 1950-1960-х рр. західними мислителями: американцями Деніелом Белом (народ. у 1919 р.) і Уолтом Ростоу; французом Раймоном Ароном (1905-1983) та ін. Ця концепція віддзеркалює зміну технологічних епох (цивілізацій)[11] у всесвітній історії і відштовхується насамперед від характеру і рівня розвитку економіки (яка із сфер є провідною, якими є техніка, технології та організація виробництва, роль науки і знань в житті людей і т.д.). Відповідно до цієї теорії у глобальному[12] розвитку суспільства виділяються три типи суспільства:
1) доіндустріальне, або аграрне[13], традиційне (переважно з добуваючою економікою);
2) індустріальне[14] (з розвитком в основному обробляючої промисловості);
3) постіндустріальне (від лат. post – після), в основі якого інтелектуальні, інформаційно-комп’ютерні технології[15], які потребують високого рівня освіти та інтелекту.
... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами регулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...
... на зворотному зв'язку і ґрунтуються на взаємному визнанні суб'єктивності, формують внутрішню духовну спільність учасників можна визначити як спілкування. А необхідними складовими формування етосфери у політичному житті суспільства, і житті загалом, стають відповідальность, автентичність та глибинне спілкування. Принцип ненасилля має під собою міцний як теоретичний, так і практичний етичний і фі ...
... про своє оточення, а не на високому авторитеті лідера, його вмінні створити політичну команду, здатну у відкритій конкурентній боротьбі здобути перемогу. За джерелами формування політична влада в Україні де-юре є демократичною, а де-факто - корпоративно-клановою. Клани - це об'єднання за родинними, дружніми, земляцькими відносинами які намагаються реалізувати дещо відмінні (як правило, мафіозні) ...
... . Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. 1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе ...
0 комментариев