Типи та функції соціального конфлікту

2. Типи та функції соціального конфлікту

Одним з перших, хто спробував провести класифікацію різноманітних конфліктів, був американський соціолог російського походження П.А. Сорокін. Він запропонував розрізняти конфлікти перш за все в залежності від того, які вони є - міжособові або міжгрупові, тобто виникають між окремими людьми або соціальними групами. При такій класифікації всі міжнародні, етнічні та багато інших конфліктів відносяться до другої групи.

В подальшому дослідники намагались провести більш детальну класифікацію конфліктів, в тому числі в сфері міжнародних відносин. Свої типи конфліктів розробили такі визначні дослідники, як К. Болдуінг, Й. Халтунг, С. Чейс, К. Холсті та ін. Нерідко ці класифікації дуже складні, містять багато різних параметрів та критеріїв, але є і відносно прості класифікації. Однак всі вони, як і визначення самого поняття "конфлікт", залежать від того, що конкретно той чи інший дослідник розуміє під даним феноменом. Тому до сьогоднішнього дня не існує єдиної, загальноприйнятої типології конфліктів. В традиційних класифікаціях міжнародних, або, наприклад, етнічних конфліктів, якими часто користуються на практиці, конфлікти розрізняють на основі того: скільки сторін в них приймають участь, хто є прямими та непрямими учасниками конфлікту. За цим критерієм можна виділити внутрішні конфлікти, міждержавні, регіональні конфлікти, світові війни. Якщо учасників конфлікту більше двох, то вони є багатосторонніми. Такі конфлікти врегулювати складніше. Варто звернути увагу на такі фактори, як: інтенсивність та характер конфліктної взаємодії, тобто обмежується конфлікт тільки конфліктними відносинами або в ньому мають місце збройні дії. Існує закономірність: чим вище рівень ворожнечі, тим складніше врегулювати конфлікт; на якому підґрунті проявляються протиріччя (етнічна, релігійна, ідеологічна та ін.) і в чому є предмет сперечання (територія, ресурси, сфера впливу). За таким параметром складно виділити конфлікти, що можуть бути врегульовані легше чи важче. Конкретний конфлікт часто може бути описаний на підставі сукупності різних параметрів. Наприклад, конфлікт на Півдні Африки в кінці 70-х - в 80-х роках був одночасно регіональним, ідеологічним та етнічним. В ході конфлікту велись збройні дії. До нього були залучені треті держави, в тому числі Куба, що приймала участь в воєнних операціях, а також США та СРСР, які активно підтримували протилежні сторони конфлікту. У політичній науці найбільш поширеним є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей - зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві-праві, ліберали-консерватори та ін.). Розбіжності в цінностях є однією з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. В процесі свого формування він проминув три стадії:

·        девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства;

·        відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного ("демократичного") суспільства;

·        реанімація колективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів - пов'язаний із зіткненням різних» насамперед політичних і соціально- економічних, інтересів. Визрівання конфліктних інтересів у посткомуністичних суспільствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх суспільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію. Конфлікт ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення громадянином своєї етнічної та громадянської приналежності. Цей конфлікт властивий передусім тим країнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імперій (СФРЮ, СРСР).

Він спостерігається в країнах, де національні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (наприклад проблема трансільванських та словацьких угорців). Визрівання конфлікту ідентифікації було обумовлено тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох країнах значна частина населення не схотіла визнавати себе громадянами держави, на теренах якої вони мешкали. Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на неантагоністичні (примиренні) та антагоністичні (непримиренні). Вони вважають, що втрачені можливості вирішення неантагоністичного конфлікту сприяють його переходу в хронічну форму і навіть переростанню в антагоністичну. І навпаки, пошук взаємних компромісів, способів урегулювання антагоністичних конфліктів може привести до зняття гостроти й перетворення їх на неантагоністичні. Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби ідеологічного, політичного, морального тиску. Такі конфлікти називають уявними. Одначе вони можуть перетворитися на реальні, якщо виникне протиборство між сторонами, чиї інтереси опиняться під загрозою, В об'єктивному історичному процесі розрізняють конфлікти, що несуть позитивний і негативний потенціал. Вони можуть бути позитивними, продуктивними, а за певних умов - негативними, що гальмують історичний розвиток і є деструктивними відносно суб'єктів - учасників конфлікту. Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита - відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба. Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціональні конфлікти на території колишнього СРСР, де "національне питання було вирішено раз і назавжди. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

між існуючою владою та громадськими силами, інтереси яких не представлені у структурі владних відносин;

всередині існуючої влади, коли політичний конфлікт пов'язаний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повноважень і відповідних позицій. Водночас він зазвичай пов'язаний зі спробами обґрунтування нового курсу в рамках існуючого політичного ладу.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регіональні та інші відносини. На сьогоднішній день помітне місце займає один із різновидів соціального конфлікту - міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія). Міжетнічні конфлікти мають місце в зв'язку з невисоким рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, низький рівень загальної освіти етносу, а також невисокий рівень політичного професіоналізму, освіти, загальної і політичної культури у національних лідерів. Це можуть бути і великі відмінності між етносами - наприклад, релігійні, соціально-психологічні, культурологічні. Особливе значення в конфліктах, звичайно, мають відмінності соціально-економічного характеру, що приводять до нерівності, дискримінації. До реальних причин міжетнічних конфліктів можна віднести раптове зникнення стримуючих факторів, наприклад, тоталітарного, авторитарного режиму або влади взагалі. Швидкі зміни в період революцій, мирні перехідні періоди від одного суспільного устрою - до другого, зміни в соціально-економічному положенні етнічних груп в кращу або гіршу сторону, боротьба за лідерство усередині етнічної спільності, намовляння з боку землячеств, що знаходяться за кордоном, прагнення до об'єднання споріднених етнічних груп, бажання повернути собі історично загублені землі або повернутися на них з метою проживання, - все це також може стати причинами для глибоких, затяжних криз в міжнаціональних відношеннях і привести до відкритих конфліктів. Україна має всього три прикордонних сусіда в рамках СНГ (Росія, Молдова, Білорусія) плюс Польща, Румунія, по чорноморському кордону - Турція. До І червня 1997р. було спірне питання з Румунією по острову Зміїному. Свої права на Севастополь періодично пред'являла російська сторона. Українське керівництво намагається вирішувати ці проблеми політичними засобами. Крупний міжнародний конфлікт в середині 90 рр. був в Боснії та Герцеговині - між сербами та хорватами, християнами та мусульманами. Не вичерпаний конфлікт, що мав збройні форми, між Нагорним Карабахом та Азербайджанською державою, Азербайджаном та Вірменією, Придністровською молдавською республікою і Молдовою. В більш м'яких формах має місце конфлікт між Росією та Японією по питанню чотирьох південнокурильських островів, між Росією та Китаєм - по питанню р. Амур та її островів. Кожний конфлікт можна вивчити за допомогою базових параметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна виділити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російський вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

-     потенційного конфлікту (наявність конфліктної ситуації);

-     переходу потенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);

-     конфліктних дій;

-     розв'язання конфлікту.

Конфліктна ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмінаційних точок, а потім - спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення одного конфлікту може викликати інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап - постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це можна спостерігати на прикладах близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Завершення конфлікту може бути згруповане за:

- ступенем розв'язання - повне або часткове вирішення;

характером наслідків - у вигляді успіху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у світі існує лише одне місце, де немає конфліктів - це кладовище.