Ресурси політичної влади

2. Ресурси політичної влади

Поняття ресурси влади використовуються у широкому і вузькому змісті. У широкому – це все те, що суб’єкт влади може використовувати для впливу на об’єкт; це власні якості суб’єкта (компетентність, організованість та інше), деяка власність об’єкта (політичне доручення, звичка підкорятися та інше), конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародне положення та інше), а також інші засоби діяння.

У вузькому змісті ресурси – це ті засоби, з допомогою яких суб’єкт влади чинить вплив на об’єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень. Ресурсами можуть бути будь-які цінності (гроші, предмети споживання та інше); засоби здібні вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (засоби масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна лишити людину цінностей, у тому числі самого життя (зброя, карні органі у цілому).

Виходячи з цього, ресурси влади можна поділити на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові.

До економічних ресурсів відносяться всі матеріальні цінності, необхідні для виробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування та інші.

Соціальні ресурси частково збігаються з економічними, бо підвищення соціального статусу індивіда пов’язані з прибутком та багатством. Але соціальний ресурс містить в собі і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, помешкання. У сучасній інформаційний вік надто важливим стало культурно-інформаційні ресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання. Проте юристи, правоохоронні органи зустрічаються переважно з силовими ресурсами.

Силові ресурси, насильство – це атрибути будь-якої влади, різниця лише у "дозах" їх використання. Від інших ресурсів влади насильство відрізняється слідуючими особливостями.

По-перше, воно має низький творчий потенціал та в більший мірі пов’язане з руйнуванням, ліквідуванням чого-небудь.

По-друге, силові ресурси засновані на страху. З допомогою погроз, команд, наказів та заборон можна добитися зовнішньої слухняності і виконання конкретних вимог, але норми та цінності які передаються людям таким чином не стають частиною їх внутрішніх особистих переконань та легко зникають із свідомості завжди коли зникає страх.

По-третє, насильство, як правило, є дорогокоштовним засобом, особливо коли це насильство пов’язане із застосуванням військової техніки. Одночасно насильство наносить і серйозну моральну шкоду, викликаючи у відповідь неповинність, лють, помсту і тому подібне.

Все це приводить до висновку про те, що насильство, хоча і є одним із важливіших ресурсів влади, повинно застосуватися як крайня міра, коли всі інші не приносять бажаного результату, і, що не менш важливо насильство повинно бути сурово обмеженим певними політичними, правовими, а також і моральними рамками. Воно повинно мати відповідний характер, тобто реакцію на засилля і повинно бути останнім засобом, коли всі інші вже вичерпані; об’єктом насильства не може бути мирне насильство; застосування насильства повинно бути виборчим, пропорційним, без вандалізму, тотальної війни проти політичних противників. Крім того, що суб’єкт насильства повинен максимально дотримуватися збереження фундаментальних прав і свобод людини, тобто діяти у відповідності з правовим законом (нормами, прийнятими демократичним шляхом, причому обов’язок рівний для всіх громадян). Ці норми повинні базуватися на правах людини.

Орієнтиром для політичних суб’єктів повинні бути норми міжнародного гуманітарного права, у приватності Гаачські і Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, які регулюють внутрішні суперечки. Вони захищають права мирного населення, полонених, поранених. Обмежують об’єкт нападання (див. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. та додаткові протоколи до них М.,1994р.).

Прикладом неадекватного використання силових ресурсів може служити дія політичної влади Росії у Чечні. Ввід російських військ до Чечні 80-90 % її мешканців сприйняли як вторгнення ворожої армії, прагнучої підкорити народ, відняти у нього свободу та природні багатства, заставити жити по чужим законам. На сторону Дудаєва перейшло більше тих, хто боровся проти нього до 11 грудня 1994 року в рядах опозиції. Об’єдналися не тільки чеченці яких серед населення Чечні усього 40%, але і інші національності. Не заперечуючи законності дії політичного керівництва Росії, слід відмітити, що і міжнародне право признає законність докладних виступів, коли народ береться за зброю, щоб відстояти свою незалежність, свободу, інтереси.

Слід зазначити відносно правової оцінки війни у Чечні те, що згідно конституції Росії, президент немає права вирішувати питання війни та миру, це право парламенту, а президент Росії діяв всупереч рішенням парламенту. Крім того, війна має ознаки агресії, бо в міжнародних документах в якості обов’язкової ознаки агресії закріплено застосування військової сили, тобто це ознака першості чи ініціативи. А рішенням Генеральної Асамблеї ООН (29-я сесія, 1974 р.) поняття "агресія" розповсюджується не тільки на міждержавні відносини, але і на внутрішньодержавні відношення. По загальному визнанню війна у Чечні є жорстким порушенням прав та свобод людини.

Звичайно, ознаки агресивності, незаконності, порушення загальноприйнятих норм і правил ведіння війни виявилися і з чеченського боку: масовий терор, диверсії, виявлення жорсткості, прикриваючись мирним населенням та інше. В цілому, ця війна свідоцтво короткозорої політики і не професіональності політиків, які не здібні усвідомити важливіші уроки ХХ століття в тому, що війна перестала бути ефективним засобом політики і вона не спроможна розв’язувати оптимально ніякі політичні проблеми.

Різні ресурси влади звичайно використовуються її суб’єктами комплексно. Але специфічним ресурсом влади є сама людина – демографічні ресурси. Людина – творець матеріальних благ – (економічні ресурси), одержувач і поширювач знань та інформації (культурно-інформаційні ресурси). Людина – не тільки ресурс влади, але і суб’єкт і об’єкт її.

У відповідності з ресурсами, на яких влада засновується, вона класифікується на різні види влади:

Економічна влада – це контроль над економічними ресурсами, власність на різного роду матеріальні цінності.

Соціальна влада – це можливість розподіляти положення у соціальній структурі статусів, посад, пільг та привілей. За допомогою соціальної політики сучасна держава може впливати на соціальний статус населення викликаючи тим самим їх лояльність та підтримку.

Духовно-інформаційна влада – це влада над людьми, яка здійснюється за допомогою наукових знань та інформації. Знання використовуються для підготовки урядових рішень і для безпосереднього діяння на свідомість людей з метою їх підтримки уряду. Таке діяння здійснюється через школу, вузи, а також за допомогою засобів масової інформації. Інформаційна влада може служити різним цілям: вона може поширювати об’єктивні відомості про дії уряду, але можуть і впливати на свідомість, обманюючи людей на перекір їх інтересам, а нерідко і волі.

Примусова влада – опирається на силові ресурсі та означає контроль за людьми за допомогою пристосування фізичної сили. Її легально використовування в масштабах усього суспільства є ознакою політичної влади, проте насильство, фізичне примушення може використуватися і неполітичною владою, наприклад, між господарем і рабами, між деспотом – чоловіком та його дружиною та інше.

У залежності від суб’єкта влада поділяється на державну, партійну, профспілкову, армійську, сімейну і т.п. По широті розповсюдження виділяються мегарівень – міжнародні організації (ООН, НАТО,ЮНЕСКО і др.) макрорівень – центральний орган держави та мікрорівень – влада у первинних організаціях і малих групах. Існує класифікація влади згідно функціям її органів – законодавча, виконавча, судова.