Географічне положення

2.1 Географічне положення

Наші дослідження охоплювали територію Бистрицької улоговини, що входить до складу Передкарпаття в межах Івано-Франківської області.

Бистрицька улоговина є природним районом Передкарпаття, який займає розширену частину басейну середньої течії ріки Бистриці – правої притоки Дністра. Улоговина добре виражена морфологічно в природі, природні межі її чіткі. Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300–350 м. Природними межами улоговини служать долини річок Бистриці Солотвинської й Ворони, а на півдні – ізогіпса 400 м над р. м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. Північна межа припадає на місце злиття Бистриць Солотвинської і Надвірнянської й Ворони у власне Бистрицю.

Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя – Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке. Тут переважають лучні ландшафти, як використовуються як пасовища і сінокоси. Лісів збереглось мало. Природний рослинний покрив Бистрицької улоговини зазнав великих змін під впливом діяльності людини. Територія улоговини густо заселена і характеризується високим рівнем розораності земель.

2.2 Геоморфологія

Абсолютні висоти дна Бистрицької улоговини коливаються в межах від 250 до 300–350 м. Основа улоговини складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею алювіальних відкладів, що утворюють майже плоску рівнину.

Для Бистрицької улоговини характерний флювіально-акумулятивний тип рельєфу, ускладнений долинно-балковими ерозійними формами. Річки Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська винесли з Карпат в кінці міоцену, пліоцену і плейстоцену, тобто в період континентального розвитку Передкарпаття, величезну кількість уламкового матеріалу, які відклали передусім у карпатських передгір’ях.

Бистрицька улоговина утворена третьою терасою Дністра та його приток, вона добре виявлена, широка і досягає ширини декількох десятків кілометрів. Вона відзначається справжнім акумулятивним характером, оскільки складена потужною товщею галечників, перекритих малопотужними нелесовими суглинками. Утворення цієї тераси пов’язане із невеликою швидкістю течії в ріках на цьому відрізку русла, меандруванням русел по заплаві, підмивом берегів і розширенням долин та накопиченням галечникового алювію, який виносився з Карпат.

2.3 Геологічна будова

Простір між Карпатами і південно-західним краєм Руської платформи, зайнятий тектонічною зоною – Передкарпатським передгірним прогином, заповненим потужною товщею міоценових молас. Породи, що складають територію Передкарпаття, за віком належать до різноманітних геологічних епох.

Крейдові відклади на території Передкарпаття представлені морськими платформенними фаціями. Зокрема, у різних місцях долини Дністра і його приток відслонюються верхньоальбські відклади, представлені кварцево-глауконітовими пісками.

Третинні відклади, що поширені на у Прикарпатті, представлені переважно осадочними товщами міоцену.

Міоценові відклади представлені головним чином крихкими, здебільшого горизонтально залягаючи породами: пісками, глинами, вапняками. На Прикарпатті переважають товщі порід флішу від нижнього міоцену до нижнього сармату, які складаються з уламкового матеріалу: пісків, гравію, конгломерату, глин і т.п.

Породи середнього міоцену утворюють численні виходи на денну поверхню. Нижні шари складені з глинясто-піщаних солених порід, товщі яких містять в собі поклади колійних солей.

В межах Бистрицької улоговини в складі четвертних відкладів виділяються чотири горизонти, представлені алювіальними накопиченнями різноманітного за розміром уламкового матеріалу – галькою, гравієм, пісками, а також глинами і суглинками.

Досліджувана територія належить до басейну р. Бистриці – правої притоки Дністра. Ріка Бистриця має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській області. Загальна водозбірна площа басейну Бистриці – 2520 км². Власне Бистриця невелика за довжиною ріка, але вона утворюється в результаті злиття двох Бистриць – Солотвинської та Надвірнянської, що починаються в горах, і Ворони. Обидві Бистриці своїми сильно розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпат на абсолютній висоті 700–1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900–1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Передкарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів. Долини у гірській частині течії річок вузькі й глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. Загальна густота річкової системи з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км², а всіх малих річок – 1,3 км/км². Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. У верхів’ях рік вона досягає 1–2 м/сек, а під час сильних паводків навіть і більше.

На виході з Карпат на Передкарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/сек біля виходу з гір до 0,1 м/сек біля гирла. Долини рік стають широкими, дно і русло покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами. Ближче до гирла рік розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піску і річковому намулу.

Обидві Бистриці одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим. Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію Передкарпаття і Карпат. В межах Передкарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, ріки одержують дощове живлення.

Гідрологічний режим Бистриць дуже складний. Річний хід стоку й рівнів характеризується різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні – від танення снігу, влітку і восени – від випадання сильних дощів, взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті. Обидві Бистриці належать до рік з паводним режимом, тобто характеризуються систематичними і частими паводками в усі пори року.

Ріка Ворона – третя велика притока р. Бистриці протікає лише в Передкарпатті. Вона має спокійну течію, широку долину. Схили правого її берега круті і високі, порізані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег – низький і пологий. Ворона має довжину 72 км і площу водозбірного басейну 679 км².

2.5 Ґрунти

Основний фон у межах Бистрицької улоговини створюють дерново-підзолисто-глеєві ґрунти. Особливо вони поширені на середніх і високих терасах. Вони пов’язані з плакорними і полого схиловими місцевостями, на яких утруднений або зовсім відсутній поверхневий стік вод, внаслідок чого ці ґрунти повністю або поверхнево оглеєні.

Ґрунтотворними породами для дерново-підзолисто-глеєвих ґрунтів були давньо-алювіальні переважно безкарбонатні суглинки та легкі глини, принесені сюди карпатськими ріками. Характерна риса цих ґрунтів – чітка диференціація на горизонти за підзолистим типом. Гумусово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину. Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2, має світло-попелястий колір і теж безструктурний. Чітко виражений ілювіальний горизонт характеризується темно-бурим забарвленням, великою щільністю, в’язкістю, призматичною структурою. Глибина цього горизонту може змінюватись від 20–30 до 70–80 см. За ілювіальним горизонтом йде неглибокий перехідний горизонт, під яким залягає материнська порода.

Верхні горизонти бідні на гумус та мінеральні колоїди. У більшості випадків рН сольової витяжки коливається у межах 4,0–5,0 залежно від ступеня опідзолення ґрунтів.

Лучні ґрунти утворились під лучною трав’янистою рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. Поширені вони в заплавах річок. Лучні ґрунти потрапляють під вплив тривалого затоплення повеневими та паводковими водами. Лучні ґрунти мають добре розвинений, але погано диференційований профіль. Гумусовий горизонт сягає глибини 20–40 см. Він темно-сірого кольору, дрібнозернистої структури, ущільнений. До глибини 60–100 см простягається перехідний горизонт, що має темно-сірий колір з буруватим відтінком, горіхоподібну структуру. Нижче залягає оглеєна материнська порода – алювіальні відклади різного механічного складу, часто шаруваті.

В лучних ґрунтах міститься в середньому 3,1% перегною. Реакція ґрунтового розчину середньо – або слабокисла.

Лучно-болотні ґрунти залягають в днищах балок і заплавах річок та потоків. Їх формування відбувається в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими і поверхневими водами. Ґрунтові води залягають на глибині 0,5–1,5 м, в зв’язку з чим у них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю вони нагадують лучні ґрунти. Лучно-болотні ґрунти у верхньому горизонті містять у середньому 5,3% гумусу, часто до 8%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.