Переливання крові

6. Переливання крові

Ще в давнину люди намагалися лікуватися кров'ю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера мовиться про те, що Одіссей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм свідомість, пам'ять і мову. Гіппократ радив хворим, що страждали на захворювання з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про подібне лікування кров'ю є в творах Плінія і Цельса, які повідомляли про те, що хворі епілепсією і люди похилого віку пили кров вмираючих гладіаторів.

Крові приписували омолоджуючу дію. Так, наприклад, в Римі дряхлий Папа Інокентій VIII лікувався кров'ю, узятою від трьох хлопчиків 10 років. Проте приготований з крові дітей напій не допоміг, і незабаром Папа помер.

Кров тварин з лікувальною метою пили під час воєн, тому услід за єгипетськими військами йшли цілі стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У стародавніх папірусах залишилися нотатки про те, що кров використовували для ванн. Так, старогрецькому царю Костянтину, що страждав проказою, були призначені ванни з крові.

Вважалося, що кров - це чудодійна рідина: стоїть тільки її застосувати, як життя може бути продовжене на багато років. Якщо людина вип'є кров, то вона замінить йому ту, яка була ним втрачена.

У 1628 р. англійський учений В. Гарвей відкрив закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові в живому організмі і тим самим розкрив широкі можливості для розробки методу переливання крові.

Перші успішні експерименти по переливанню крові від одного собаки до іншого були зроблені в 1666 р. англійським анатомом Р. Лоуером, а в 1667 р. французький учений Д.Б.Дені провів перше переливання крові від тварин людині. Він перелив хворому, страждаючому лихоманкою, один стакан (270 унцій) крові ягняти. Хворий видужав, але, не дивлячись на це, більше ніхто з хворих не наважився на переливання крові собі. Тоді учений оголосив, що той, хто дасть собі перелити кров, одержить значну платню. Робітник бідного кварталу Парижа був першим, хто надав себе для досвіду по переливанню крові. Після переливання реципієнт відчув себе відмінно і запропонував свою власну кров для переливання. Він мимоволі став першим свідомим донором в історії людства.

Але не всі переливання Д.Б.Дені були вдалими. Почалися ускладнення, з'явилися смертельні випадки, і переливання у Франції було заборонено.

Причина цих невдач полягала в тому, що кров тварин і людини несумісна. Кров тварин, перелита в організм людини, руйнується. Проте думка врятувати вмираючого вливання йому кров здорової людини не залишала лікарів.

У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росії переливання крові від людини людині. Це була породілля, що втратила велику кількість крові. Переливання пройшло успішно, і жінка була врятована.

Розвиток донорства супроводжувався численними зльотами і падіннями - від обожнювання цього методу до державної заборони його застосовувати.

До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов в літературі декілька сотень випадків переливання крові між тваринами, між людьми і від тварин людям. Як донори крові використовувалися головним чином собаки і вівці (ягнята, барани). Перелита здоровим і хворим людям кров тварин викликала численні, зокрема смертельні, ускладнення. Перші документальні внутрішньовенні вливання відносяться до початку діяльності першої в світі академії наук - Лондонського Королівського суспільства, заснованого в 60-і роки 17 століття. Зробити внутрішньовенне вливання крові людині в ті часи було не просто - вже хоч би по тому, що до винаходу порожнистої ін'єкційної голки і сучасного шприца залишалося ще цілих два сторіччя. Крістофер Рен в 1656 році використовував як ін'єкційну голку пташине перо, а замість шприца міхури риб і тварин.

Не дивлячись на те, що перші спроби давали добрі результати, метод переливання крові не набув широкого поширення тому, що по-перше, це була у той час досить складна в технічному відношенні операція, по-друге, у ряду хворих перелита кров викликала важкі ускладнення, аж до смертельних результатів. Причина їх була тоді абсолютно незрозуміла.

Використання крові як лікувального засобу давно привертало до себе увагу дослідників. Думка людини працювала над тим, як відшкодувати втрату крові в організмі при пораненнях і рясних кровотечах, як поліпшити склад і якість кров, що гіршала при захворюваннях, і т.д. В даний час ясно, що невдачі були слідством переливання великих кількостей невідповідної або, як тепер говорять, несумісної за системою АВО крові. Було встановлено, що і від людини людині переливати кров можна тільки за певними показниками, оскільки кров різних людей теж не завжди буває сумісною.

Дуже важливу роль зіграло відкриття груп крові, внаслідок чого були розкриті причини деяких ускладнень, що дало можливість попередити їх. Виявилось, що ускладнення при переливанні крові тварин людині відбуваються тому, що сироватка крові людини склеює і руйнує кров'яні тельця тварин. Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог К. Ландштейнер (1901 р.) і польський лікар Я.Янській (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншої і встановили, що по властивостях крові все людство можна розділити на 4 групи: О(I), А(II), В(III), АВ(IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше переливання з урахуванням груп сумісності провів в 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко скоротило число ускладнень. У 1940 р. був встановлений резус-фактор (Rh-фактор) позитивний і негативний, названий так по назві мавп резусів, у яких була виявлена наявність антиген в еритроцитах.

В даний час донорство вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забезпечення кров'ю лікувальних установ, і стало проблемою соціальною, яка відображає взаємовідношення між людьми, і тим самим зачіпає інтереси всього нашого суспільства

7. Вікові особливості

У дорослої людини кількість крові становить приблизно 7...8% маси її тіла. У дітей крові відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. У новонароджених кількість крові становить 14,7% маси, у дітей одного року— 10,9%, у дітей 14 років — 7%. Це пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин у дитячому організмі. У дорослих людей масою 60...70 кг загальна кількість крові 5...5,5 л.

У новонародженого лейкоцитів значно більше, ніж у дорослої людини (до 20 000 в 1 мм³ крові). В першу добу життя кількість лейкоцитів зростає (відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів) до 30 000 в 1 мм³ крові.

3 другої доби життя кількість лейкоцитів знижується і до 7...12-го дня досягає 10 000...12 000. Така кількість лейкоцитів зберігається у дітей першого року життя, після чого вона знижується і до 13... 15 років дорівнює кількості лейкоцитів у дорослої людини. Чим менше вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів.

Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5...6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується.

Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча.

Серце дитини після народження не тільки росте, збільшуючись у всіх напрямках, у ньому відбуваються процеси формоутворення. Серце новонародженого має поперечне положення і майже кулясту форму. Відносно велика печінка робить високим склепіння діафрагми, ось чому і положення серця у новонародженого вище. На кінець першого року життя під впливом сидіння і стояння та у зв’язку з опусканням діафрагми серце займає косе положення. В 2…3 роки верхівка серця доходить до 5 ребра, а у 10-річних дітей межі серця майже такий самий, як і в дорослих.

Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть майже однаково і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь.

Список використаної літератури

1.         Антипчук Ю.П., Вожик Й.Б., Лебедєва Н.С., Луніна Н.В. Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. – К.: Вища школа, 1984.

2.         Белецкая В.И. и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983.

3.         Гуминский А.А., Леонтьева И.И., Тупицина Л.П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984.

4.         Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000.

5.         Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985.

6.         Литвинова Г.О., Ванханен В.Д. Гігієна. – К.: Здоров’я, 1994.

7.         Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. – К.: Вища школа, 1981.

8.         Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. – К.: Вища школа, 1982.

9.         Хрипкова А.Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990.