Комунікативні здібності

Зміст

Вступ

1. Методика та результати констатуючого дослідження

2. Формування комунікативних здібностей у молодших школярів

3. Методика та результати контрольного експерименту

Висновок

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б

Вступ

Ще древні римляни говорили, що корінь навчання гіркий. Але навіщо вчити з гіркими й марними слізьми тому, чому можна вивчитися з посмішкою? Якщо цікаво побудувати урок, корінь навчання може змінити свій смак і навіть викликати в дітей здоровий апетит.

Чи можливі щасливі особи на нудних уроках? Звичайно не тільки шум байдужність і постійні «обсмикування» учителя.

Подив, окриленість, азарт, цікавість в очах дітей, коли рученяти так і тягтися нагору й неможливо не підстрибнути від радості, від свідомості, що ти такий розумний, кмітливий, – от що хотілося б побачити на своїх уроках.

Народна мудрість створила дидактичну гру, що є для дитини найбільш підходящою формою навчання.

Дидактичні ігри й заняття дають гарний результат лише в тому випадку, якщо ясно представляєш, які завдання можуть бути вирішені в процесі їхнього проведення й у чому особливості проведення цих занять на щаблі раннього дитинства. Психологами доведено, що знання, засвоєні без інтересу, не пофарбовані власним позитивним відношенням, емоціями, не стають корисними – мертвий вантаж.

Дитина пише, читає, відповідає на питання, але ця робота не зачіпає його думок, не викликає інтересу. Він пасивний. Звичайно, щось він засвоює, але пасивне сприйняття й засвоєння не можуть бути опорою міцних знань. Діти запам'ятовують слабко, тому що навчання не захоплює їх.

Цікавість може бути задана несподіваної для дітей постановкою або формулюванням питання, створення проблемної ситуації, надзвичайною формою ведення уроку. Завжди можна відшукати щось цікаве й захоплююче в житті. Потрібно тільки знайти його й подати їхнім дітям, що їх самих до подібним до знахідок і відкриттям.

Треба тільки знайти золоту середину: не ускладнювати – діти не зрозуміють і не спрощувати, полегшуючи навчання, – діти будуть постійно шукати легкі шляхи, щоб поменше трудитися й не переборювати…

Одержуючи їжу для свого розуму, дитина охоче бере участь у заняттях, чекає їх, радується ім. На заняттях дитина, привчена слухати дорослого, дивитися на те, що йому показують, опановує певними знаннями. Він багато чого довідається про різні предмети: про їхні призначення, про зовнішній вигляд, властивості, таких, як форма кольори, величина, вага, якість матеріалу й ін.

От чому проблема дитячої гри є однією із самих актуальних проблем дитячої психології й педагогіки. Актуально, як ніколи раніше. Тому саме цю тему я розглядаю у своїй курсовій роботі.

Можна назвати дві причини, які привели мене до цього. З одного боку, захоплення різного роду навчальними програмами приводить до того, що дітям усе менше часу залишається для гри й спілкування з однолітками. З іншого боку, найчастіше невірне розуміння педагогами характеру керівництва грою спричиняє тверду регламентацію дитячої ігрової діяльності, що позбавляє її творчості, ініціативи, фантазії, вигадки.

Метою моєї курсової роботи є вивчення й пропаганда творчості вчителів: не спостерігати з боку за стихійним розвитком практики навчання спілкування маленьких школярів, для того щоб надалі виявляти й узагальнювати досягнення цієї практики, а осмислюючи передовий педагогічний досвід, впроваджувати в повсякденне життя школи. Звичайно проходять роки, перш ніж досвід, гідний поширення, потрапить у поле зору й одержить визнання.

Крім цього, метою моєї курсової роботи є вироблення навичок викладу власних думок і придбання досвіду захисту курсової роботи.

У цей час мало досліджена проблема формування комунікативних здатностей школярів.

Об'єкт дослідження – процес формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Предмет дослідження – педагогічні умови та методи формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Мета – дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні і експериментальній перевірці педагогічних умов та методів ефективного формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.

Гіпотеза дослідження полягає в тім, що ми передбачаємо ефективне формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку можливе при умові використання у педагогічному процесі ігрових ситкуцій.

Експериментальна база. Дослідження проведене в 1‑А й 3‑В класах школи №16, у січні 2005 р.

1. Методика та результати констатуючого дослідження

Спілкування – один з провідних видів діяльності у дошкільному віці, якому, на жаль, традиційно відводилася, так би мовити, обслуговуюча, а отже, певною мірою, другорядна роль: у режимі дня не передбачалося для нього спеціального часу, для розвитку мовлення дитини пропонувалися спеціально організовані заняття, а не вільне спілкування, мовлення в контексті живої тканини буття дитини.

Сформувати навички позитивного спілкування в системі «дитина – дитина іншого віку» в умовах різновікової групи можливо лише за умови спільної діяльності дошкільнят. Для цього необхідно забезпечити внутрішні та зовнішні чинники, які активізують таке спілкування. До внутрішніх чинників відносимо вдосконалення мовлення дітей як важливий засіб спілкування та актуальність потреби у спілкуванні для кожної дитини. Зовнішніми чинниками спілкування є – створення в різновіковій групі середовища, яке сприяє активній взаємодії молодших і старших дітей.

Одним із методів соціально-психологічного тренінгу можуть стати ігри «Телефон» і «Дзеркало», які дають змогу об’єднати в логічний ланцюжок взаємодію дітей та активізувати їхнє спілкування. Крім того, ці ігри сприяють розвитку вмінь вести вербальний і невербальний діалоги. Вони передбачають імпровізоване розігрування заданої ситуації з конкретно поставленою проблемою, наприклад: зателефонувати іншій дитині, поцікавитися, що нового відбулося в неї протягом дня, розповісти про свої новини. Взяти на себе роль «дзеркала» або людини чи тварини, яка виконує різні дії перед дзеркалом з метою максимального включення учасників гри у пошук розв’язання проблеми. В іграх відбувається обмін ролями між дітьми (дитина, якій телефонують, – дитина, яка телефонує; дитина – «дзеркало» – дитина, що стоїть перед «дзеркалом»). Це дає змогу більше дізнатися одне про одного, стати на позицію іншого, відчути стан партнера. Діалоги мають будуватися на матеріалі, тісно пов’язаному з інтересами та життєвим досвідом малюків, викликати в них потребу зав’язати розмову, висловитися, розповісти про себе.

На основі праць В.А. Сухомлинського, про виховання молодших школярів, ігор, розроблених доктором психологічних наук Е. Смирновою, дослідно-експериментальних робіт О. Леонтьєва з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здібностей молодших школярів я проводила дослідницьку роботу з впровадження ігор для формування комунікативних здібностей школярів впродовж урочній діяльності у 1‑А і 3‑В класах на базі загальноосвітньої школи №16 міста Краматорська.

Мета мого констатуючого експерименту була: виявити комунікативні здібності школярів при використанні ігрових ситуацій, завданням якого є:

1)         Виявити ступінь розвитку комунікації в школярів;

2)         Визначити тип темпераменту;

3)         Виявити оцінку самоконтролю в спілкуванні.

В експериментальній групі був проведений формуючий експеримент. У ньому були проведені гра «Телефон» та «Дзеркало» і бесіда на тему «Спілкування дорослих людей».

Гра «Телефон»

Для гри «Телефон» дітям пропонували привабливі для них іграшкові мобільні телефони з певною програмою. Вони були обладнані спеціальними кнопками, при натискуванні на які чути дзвінок; лунають дві веселі мелодії або фрази: «Алло, як справи?», «Дякую, до побачення».

Спочатку, під час проведення ігор діти не виявляли стійкого інтересу до партнерів іншого віку. Було очевидно, що вони не вміють налагоджувати контакти в процесі спілкування, проявляють пасивно-позитивне ставлення до партнерів, поступаючись їм ініціативою: «Ти починай розмову», «Ні, ти», «Запитай у мене щось», «Ні, ти краще запитай першим».

Малюки не знали, як розпочати розмову, або починали її з фраз, закладених у програму телефону: «Алло, як справи?», вони ніяковіли, боялися, аби старша дитина не подумала про них погано.

Кількість вербальних і невербальних засобів спілкування у дітей була обмежена. Вони рідко зверталися до партнера на ім’я, спілкування здебільшого було короткочасне й неефективне. Отже, дорослий мав навчити і старших, і молодших вихованців вести розмову (як її починати, ставити запитання, відповідати, підтримувати діалог, висловлювати припущення і побажання, щоб дитина іншого віку тебе зрозуміла, як звертати увагу на тон розмови, привітну усмішку, що підсилюють значення слів).

Дітям пояснювали, що, розмовляючи по телефону, слід дотримуватися таких правил: спочатку привітатися й звернутися на ім’я до того, кому телефонують, пояснити, з якого приводу зателефонували, голос мовця має бути м’яким, спокійним, доброзичливим, говорити треба по черзі, уважно вислуховуючи співрозмовника, не перебивати його. Дорослий підказував старшим дітям, які теми для розмови краще обирати, щоб зацікавити малюків, знайти адекватні засоби спілкування для підтримання діалогу, забезпечити зворотний зв’язок, щоб сказане не лишилося поза увагою, непомітно виправляв дітей, які помилилися.

Після 3–5 ігор діалоги старших і молодших дітей пожвавлювалися, їхній зміст ставав різноманітнішим. Що більше діти грали, то помітніше зростали їхня активність, розкутість і свобода спілкування. Старші охоче переймали веселий настрій молодших, малюки ж були в захваті від іграшкових мобільних телефонів, їх тішила можливість зайвий раз натиснути на кнопки. Діти робили активні спроби налагодити спілкування, назначити його характер. Якщо молодший партнер не знав, як розпочати й підтримати розмову, старша дитина брала ініціативу на себе: ставила запитання, уточнювала їх, навіть підказувала відповідь: «Ти вже гуляв на вулиці? Так?»

Діалог мав активно розвиватися за умови, що старша дитина не лише виявляє ініціативу, а й постійно демонструє свою прихильність до молодшої, бажання з нею спілкуватися.

Гра «Дзеркало»

Ця гра забезпечує психологічний комфорт при невербальному спілкуванні дітей різного віку, створює атмосферу довіри та відвертості, бажання співпрацювати, наслідувати партнера. Саме ця гра потребує підвищеної уваги до молодшої дитини, емоційного ставлення з боку малюків до впливів старшого, використання різноманітних невербальних засобів спілкування. Дорослий схвалює будь-яку вдалу спробу показу виразних рухів, жестів, міміки одним з партнерів і точне відтворення їх другим, стежить, щоб діти не підганяли один одного, не намагалися тиснути на партнерів.

Щоб зняти напруження з молодших дітей під час проведення перших ігор, їм пропонували спочатку виконувати, перед дзеркалом ролі мавпочки, собаки, котика. Це допомагає уважно стежити за реакціями партнерів, синхронно виконувати дії, сприяє взаємним веселощам. Таким чином, молодші розкріпачувались, а старші знайшли задоволення у спілкуванні з малюками. Роль «перед дзеркалом» вимагає прояву ініціативи й активності, а роль «дзеркала» – уваги до партнера, миттєвої реакції. Обов’язкова умова – уважно дивитися на партнера, стежити за його мімікою, виразом очей. Адже зміна погляду свідчить про зміну настрою.

При першому проведенні ігор молодші партнери по спілкуванню включалися у взаємодію на короткий проміжок часу (1–2 хвилини), але цей час вони використовували для попереднього вивчення й випробування старшої дитини. Уважно придивлялись до неї, стежачи за її поведінкою і реакціями на свої дії. З’ясовували можливість встановлення контакту та готовність старшого задовольнити їхню потребу в спілкуванні. Бажання продовжити гру або відмовитися від неї залежало від емоційного враження, яке справляє старша дитина на молодшу. На цьому етапі дії молодших дітей здебільшого були скуті й дуже прості. Старші ж вихованці були ініціативнішими, але найчастіше це було продиктовано бажанням продемонструвати свої вміння. Тож вони добирали такі рухи, які малим важко було повторити. Проте гра передбачала обов’язкову взаємодію та емоційний контакт з партнером, і, таким чином, виключала індивідуалістичні та егоїстичні прояви, що дало змогу провести корекцію поведінки старших школярів у процесі спілкування з молодшими.

Безумовно, егоїстична позиція одного з партнерів перешкоджає накопиченню позитивного досвіду спілкування, оскільки збільшує кількість випадків неуспіху, що зрештою призводить до розчарування обох партнерів. Звичайно, зовсім не просто навчити старших не тиснути на молодших партнерів, не робити їм зайвих зауважень, не давати негативних оцінок, старанно повторювати їхні рухи. Поступово і старші, і молодші діти навчилися вести невербальний діалог, проявляли інтерес до партнера, вигадку, ініціативу, дотримувались правил (дзеркало не говорить, а відображає того, хто перед ним стоїть). Дії школярів стали менш скутими, пожвавлювалися невербальним спілкуванням.

Для активізації спілкування школярів різного віку можна запропонувати й інші ігри та вправи, навчальний ефект яких полягає у наданні дітям можливості побачити альтернативи поведінки в запрограмованій ситуації спілкування, приміряти ці способи поведінки до себе, спробувати їх реалізувати.

Організовуючи ігри, вихователь обов’язково має дотримуватися таких правил:

·          виступати у грі в ролі партнера, а не регламентатора;

·          давати дітям можливість самостійно вирішувати, грати їм чи не грати в гру, зовсім відмовитися чи приєднатися до гравців у міру виникнення бажання;

·          кількість учасників не повинна перевищувати 6 осіб;

·          до гри слід залучати дітей різного віку;

·          дівчаток і хлопчиків має бути порівну.

На основі цих ігор, я прийшла до висновку, що необхідно перш за все сконцентрувати увагу на провадження ігор для формування комунікативних навичок дітей.

Отже комунікативні здібності школярів оцінювались за критеріями:

·          невимушеність і легкість спілкування;

·          легкий перехід від однієї теми розмови до іншої;

·          уважність до партнера;

·          командна дія школярів.

Таким чином, було виявлено три рівні комунікабельності: високий, середніми й низький за наступними показниками. Високий рівень характеризується високим рівнем уважності до проблем партнера, легкістю спілкування та переходом від однієї теми розмови до іншої. Середній рівень указує на наявність дефіциту спілкування. Ці діти ще не зрозуміли суті спілкування. Низький рівень, до нього відносимо дітей з комплексами в спілкуванні, а, отже, тих, на кого необхідно звернути увагу для подолання дітьми бар'єра в спілкуванні. Характеристика показників кожного з рівнів дала можливість опиратися на них у подальшій дослідницько-експериментальній роботі, що спрямована на використання ігрових ситуацій для формування комунікативних здатностей молодших школярів.