1.2 Порівняльна характеристика маніакального і дерпересивного станів при МДП
Маніакальний стан (МКБ-10-F30, F31.2) – проявляється піднесеним настроєм, неадекватною радістю, бадьорістю, відчуттям фізичної сили, «радості буття», «неповторно міцного здоров’я».
Підлітки висловлюють думки про свою силу, спритність, переоцінюють свої можливості. Характерні прискорення темпу механічних асоціацій, підсилення пасивної уваги, деяке загострення мнестичних функцій. Мова відрізняється голосністю і швидкістю, розсудливість – поверховістю. Характерним для ендогенних афективних психозів, які виникають у підлітків з церебральною резидуально-органічною недостатністю, являється спутаність манії на висоті приступу з появою гніву, роздратованості, гримасами, розгальмованістю з елементами злоби і цинізму. Пацієнти неадекватно нав’язливо прагнуть до спілкування і контактам з навколишніми, часто втомлюючи співбесідників. Типове психомоторне збудження, яке нагадує гебефренічне, редукція сну до 3–4 год. без скарг на безсоння, надмірне підвищення апетиту, яке може дійти до булімії з одночасним схудненням. Характерним спостерігається некритичність, відсутність усвідомлення хвороби, відчуття втоми, різке зниження чи відсутність самокритики. З’являється потяг до діяльності, яка є малопродуктивна. З підвищенням збудливості підлітки стають цинічними, агресивними.
Депресивний стан (МКБ-10-F31.3, F31.4, F 31.5, F32, F33.0, F33.3) – в дітей проявляється частіше страхом і немотивованою тривогою, що вони пояснюють відчуттям наближення загрози для себе і близьких, висловлюють думки про небажання жити. Віковим еквівалентом нестерпної «серцевої туги» є соматичний стан: діти жаліються на біль в серці, нудоту. Мислення загальмоване, у старших підлітків часто виникають ідеї самозвинувачення. Діти малорухливі, уникають спілкування з навколишніми, вираз обличчя страждальний. Рухова загальмованість у виражених випадках досягає ступеня ступору з мутизмом, відмовою від їжі. На відміну від дорослих туга інколи збільшується ввечері.
Як депресія, так і манія часто мають спільний характер вегетативно-соматичних проявів: напружений пульс, тахікардія, розлади стільця, відсутність сліз, сухість в роті, коливання артеріального тиску, порушення менструації, нічного сну, зниження маси тіла. Маніакальні стани можуть переходити в депресивні протягом 1–2 днів і навіть декількох годин. Короткі маніакальні епізоди можуть виникати в кінці депресивних станів. Особливостями маніакально-депресивних станів підліткового віку є короткість фаз, до 2–3 тижнів, серійність перших приступів без інтермісії до півроку.
Циклотимія (МКБ-10-F34.0) – рудиментарна форма маніакально-депресивного психозу з легкими фазовими змінами настрою, спостерігається частіше у дітей молодшого віку. В гіпоманіакальному стані відмічаються: жвавість, балакучість, непосидючість, схильність до жартів, блазнювання. В стані депресії на перший план виступають соматичні скарги на втому, невизначену біль в різних частинах тіла, нудоту, головну біль, безсоння. Діти пасивні, не беруть участі в іграх.
Попередження. Попередженню приступів маніакально-депресивного психозу сприяє правильно деонтологічна медико-генетична консультація в сім’ях, де є хворі з афективними психозами.
Для попередження маніакально-депресивного психозу призначають також вітаміни групи В, нікотинову кислоту, рибофлавін, липонаїн, дієту із зменшенням кількості жирів, гімнастику, масаж, водні процедури. При проведенні довгої профілактичної терапії слід особливу увагу звертати на соматичний стан пацієнтів. Закріпленню ефекту профілактичної терапії сприяє психотерапія.
1.3 Маніакальний синдром і депресивний синдром, їх вплив на особистість
Маніакальний синдром – цей синдром проявляється так званою маніакальною тріадою основних симптомів: патологічно підвищений настрій (ейфорія), прискорення асоціативного процесу і рухової розгальмованості. Хворі знаходяться в постійно піднесеному настрої, в оптимізмі. Все навколишнє, в тому числі і негативні моменти, сприймаються як би через рожеві окуляри. Життя для таких хворих гіперпрекрасне, абсолютно безпроблемне; характерна крайня поверховість судження і оцінок, оптимістичне ставлення до свого сьогодення і майбутнього, хворі відчувають постійну бадьорість, приплив сил, ніколи не відчувають втоми, жодного недомагання. Вони починають одночасно масу справ, але жодної не доводять до кінця. Зовнішньо вони виглядають набагато молодше за паспортний вік, вираз обличчя радісний, міміка часто змінюється, очі блищать, на обличчі постійна усмішка, готова в будь-яку мить перейти в гучний сміх. Хворі весь час знаходяться в русі, ні хвилини не можуть всидіти на місці, постійно співають, танцюють, хапаються за якусь роботу. Але через характерну для маніакального синдрому нездатність до зосередження, відволікаємість, вони переходять від однієї справи до іншої, нічого не доводячи до кінця, і нітрохи не засмучуючись цим. Мислення при цьому синдромі прискорене до «стрибків ідеї». Реалізується воно в мовленнєвій продукції: спостерігається виражене мовленнєве збудження, хворі постійно голосно говорять. Голосові зв’язки перенапружуються і вже через деякий час голос стає охриплим або зовсім пропадає. Тим не менше хворі продовжують говорити і співати «голосним шепотом». Через виражену відволікаємість вони зазвичай не договорюють одну думку, тут же перескакуючи на іншу. Може відмічатись гіпермнезія (загострення пам’яті).
На піку маніакального стану можуть виникнути ідеї марення про свої необмежені фізичні і психічні можливості, про наявність здібностей, таланту, геніальності.
Хворі часто займаються прикрашенням своєї зовнішності, якою вони дуже задоволені – всі вони красені і красуні. Використовують багато косметики. Крім цього у хворих виникає розгальмованість інстинктів, різко посилюється апетит, вони багато і жадібно їдять, майже не пережовуючи їжу, тим не менше втрачають масу тіла через «вічний рух». У хворих підвищена соціальна активність.
Депресивний синдром. Для депресивного синдрому характерна тріада взаємопов’язаних симптомів: патологічно знижений настрій (дистимія), зниження асоціативного процесу і рухова загальмованість.
Вираженість дистимії коливається від легкої безпорадності (unlust), подавленості, суму до глибокої туги з душевним болем, яку пацієнти переживають значно сильніше, ніж біль фізичну. Навколишнє сприймають як би через чорні окуляри, все сприймають в темних, безнадійних тонах, ніщо не приносить радості, не приносить задоволення. Повністю втрачається інтерес до навколишнього, світ сприймається виключно як потік страждання і безперспективності. Єдиний вихід – це смерть. У хворих різко знижується самооцінка, вони починають вважати себе невдахами, профанами, дурнями, неробами, «паразитами на тілі навколишнього», не здатними ні на що хороше, діяльне. Депресивний настрій відбивається на зовнішньому вигляді хворих: вони виглядають значно старше паспортного віку, сидять в скорбних позах, руки безжиттєво висять вздовж тулуба, голова опущена на груди, погляд згаслий або ж в очах світова туга, шкіра обличчя тускло-сіра. Гнітюча туга переживається не тільки як душевний біль, але вона супроводжується тяжким фізичним відчуттям (вітальна туга), неприємним відчуттям в епігастрії, важкістю чи болем в області серця. Депресивний настрій особливо виражений вранці, до вечора напруженість депресивного афекту дещо знижується, хоча й залишається достатньо вираженою. Саме завдяки депресивному настрою у хворих часто спостерігаються суїцидальні думки, тенденції і дії.
Мислення уповільнене аж до повної відсутності асоціацій і відчуття «порожньої голови». Мислити фізично важко, думки важкі, неповоротні – «не течуть, а тягнуться»; хворий думає виключно про власну нікчемність, безнадійність, по суті вони знаходяться як би в стані «страшного суду Господнього». Мовлення неемоційне, однослівне, голос неживий, приглушений.
Достатньо виражена при депресивному синдромі і рухова загальмованість, хворі помало, з силою переставляють ноги, рухаються. Рухи їм фізично важкі, відрізняються моторною незграбністю, неспритністю, більшу частину часу вони проводять в ліжку, може навіть наступити депресивний ступор (повна нерухомість). Інколи рухова загальмованість по якимось причинах змінюється приступом рухового збудження, вибухом туги (меланхолічний раптус).
Особа виявляє виражену аутоагресію: б’ється головою об стіну, дряпає собі обличчя, ламає пальці, намагається викинутись у вікно, або, розгнівавшись, «пірнає» в стіну. Меланхолічний раптус зазвичай реалізується в суїцид.
Практично завжди при депресії відмічається пригнічення інстинктивної діяльності. Апетит або різко понижений, або повністю відсутній (анорексія), також відсутні сексуальні потяги. Значно порушується сон: у вигляді складності в засинанні. Суттєвий так званий феномен «раннього пробудження», коли хворий прокидається в 2–3 год. ночі і більше не може заснути. В цілому, в основі порушення формули сну лежить не тільки дисгармонія між фазами повільного і швидкого сну, але й порушення чергування окремих складників повільного сну.
Нерідко відмічаються депресивні головні болі, розлади стільця, спазми внутрішніх органів, порушення периферичного кровообігу, коливання артеріального кров’яного тиску в сторону його підвищення, сухість шкіри, втрата маси тіла, аменорея, повна імпотенція. Дуже характерна і так звана «передсерцева туга» – відчуття стиснення в грудях, здавлення серця, напруженість в області серця. В.П. Протопов описав при депресивній фазі маніакально-депресивного психозу характерну тріаду у вигляді розширення зіниць, тахікардії і спастичних закрепів (тріада Протопова). Інколи при надмірно вираженій депресії спостерігається утруднення сльозовиділення (журба з сухими очами), а також сухість аж до появлення тріщин на язику. Кількість слини знижується з 0,07 (норма) до 0,005 в 1 хв.
Розрізняються варіанти депресивного синдрому.
Меланхолічна депресія. На перший план виступає пригнічений настрій, повільне протікання думок і рухова загальмованість. Для меланхолічної депресії не характерні тривога і страх.
Тривожна депресія характеризується афектом не тільки туги, але й вираженої тривоги, страху, коли хворий відчуває великий внутрішній неспокій, пов’язаний з очікуванням нещастя чи трагедії для себе і родичів. Хворі рухомо-розгальмовані, не знаходять собі місця, постійно з дурницями звертаються до медперсоналу з проханням про допомогу, або з проханням про евтанезію. Якщо рухове збудження досягає максимуму, хворі мчаться по відділенню, голосно стогнуть, наносять собі пошкодження.
Іпохондрична депресія – на фоні тужливого чи тривожно-тужливого афекту виникають виражені іпохондричні ідеї про наявність у хворих невиліковних тяжких захворювань або незворотніх патологічних процесів внутрішніх органів аж до повної їх відсутності. Доволі часто іпохондрична депресія реалізується в синдром Котара. Наприклад, хворий І. так образно виявив свою іпохондричну депресію: «Якщо довго дивитись у пітьму, то пітьма подивиться на тебе». Іпохондрична депресія в клінічній практиці часто супроводжується тривожною чи ажитованою.
Анестетична депресія – хворі починають скаржитись на відчуття втрати любові до найближчих людей (родичів, дітей, братів, сестер). У хворих, на їхню думку, втрачаються всі відчуття, залишається лише відчуття втрати відчуттів.
Апатична депресія – значне зниження всіх бажань. Пацієнти відрізняються вираженою в’ялістю, байдужістю до себе і навколишніх, відхиляються від будь-яких контактів, нічим не займаються, добами знаходяться в ліжку. Вони байдужі до їжі, через різке зниження харчового інстинкту можуть тижнями нічого не їсти, не відчуваючи при цьому якихось страждань. Єдине їх бажання – щоб їх залишили в спокої і не турбували.
Маскована депресія – цей депресивний синдром проявляється в різних вегетативних і соматичних симптомах, які посилюються вранці і знижуються ввечері і в нічний час. Туга зовнішньо не виражена, хворі постійно відвідують стоматологів, скаржаться на розлади серцево-судинної системи, різноманітні больові відчуття в області шлунково-кишкового тракту і т.д. Ці скарги і маскують депресивну симптоматику, відводячи лікарів від лікування головного захворювання. Відомо, що при депресії завжди є ті чи інші соматичні прояви як її наслідки. При маскованій депресії причина і наслідок ніби міняються місцями. При цьому клінічне обстеження не виявляє у хворих наявності якоїсь соматичної патології. Тим не менше хворі наполегливо продовжують лікуватись хоча ефект, як правило, нульовий. Хворі пояснюють це низькою кваліфікацією терапевтів і звертаються за консультацією і лікуванням до наступної групи лікарів, що також безрезультатно. Тільки призначення антидепресантів сприяє редукції подібної «соматичної патології».
Меланхолічна і апатична депресія частіше зустрічаються при ендогенних захворюваннях, тривожна і ажитована – при судинних і інволюційних психозах, маскована – при афективних і психосоматичних розладах.
0 комментариев