ДЕДАЛ ТА ІКАР. СУПЕРЕЧКА Б. РАС СЕЛА І ДЖ. ХОЛДЕЙНА

2. ДЕДАЛ ТА ІКАР. СУПЕРЕЧКА Б. РАС СЕЛА І ДЖ. ХОЛДЕЙНА

У зв'язку з ідеями оптимізму й песимізму щодо ролі науки в житті людства виступили Дж. Холдейн і Б. Рассел у брошурі "Дедал та Ікар (майбутнє науки)". Оптимізм першого та песимізм другого — крайні позиції й разом з цим однобічні. Дух у своїй творчості вбирає в себе такі світоглядні спрямування, але не вміщується в них за своїм змістом, тому примушує піднятися над їхньою суперечкою.

Холдейн, молодший за Рассела на 20 років, бачить порятунок людства в розвитку природничих наук. Рассел указує на руйнівні тенденції у використанні науки, найбільше — урядовою владою. Холдейн, указуючи на образ Дедала як на позитивні очікування щодо науки майбутнього, переказує, як і згодом Вінер, страшні видіння С. Бетлера — англійського романіста, в яких людина стає додатком до машини, виробничої системи. Спираючись на міць своєї механічної тупості, машини захоплюють владу над усією планетою. Тоді можна спитати: чи є мислячий автомат, що відтворює отримані імпульси, метою та ідеалом, до яких прагне людство?. Холдейн заперечує такий ідеал. Щоб не трапилося гірше, він проголошує необхідність єднання науки й мистецтва. Зокрема, фрески на фронтоні фабрики збільшують продуктивність праці на 1,03%. Технічна естетика як синтез протилежних компонентів виникає з практичних потреб, а самі компоненти позбавляються своєї однобічності. Холдейн пропонує, Щоб поети ознайомлювалися з наукою та економікою, а науковці та економісти — з поезією.

Але колишні наміри та діяння гетевського Вагнера мають місце, міркуваннях Холдейна. Одна з його заповітних поетичних мрій (одночасний — який сцієнтизм!) — ектогенез, що на буденній мові означає — вирощувати ембріон поза організмом матері. Яку практичну мету мав на увазі Холдейа "Без ектогенезу рівень цивілізації мав би, зрештою, знизитися сам тому, що в більшості країн небажані елементи населення мають високу плодючість”. Це вже належить до моралі. Могутність людини, яка забезпечується науковими успіхами, має бути відповідною моральності. "Якщо це вдасться, то наука, справді, має засіб, який відкриває тернисті й круту стежку морального прогресу”. Тут слід зупинитися: а чи існує взагалі моральний прогрес? А чи існує інтелектуальний? Нагромадженнями знань не є прогресом інтелектуальним, як нагромадження вчинків не прогресом моральним, який стикається з хибним колом моральних відносин. І вже зовсім незрозумілою є залежність "морального прогресуючи від наукових знань”.

Привабливі перспективи, які малює Холдейн щодо майбутнього людства, яке буде ощасливлене досягненнями науки, Б. Рассел відкидає принципово у своєму есе "Наука і майбутнє”. Називаючи себе скептиком у ставленні до цих питань, він переконаний, що нова наука служитимеш посиленню влади панівних партій, а не покращенню добробуту. Ікар загинув через свою необачність і непоміркованість. "Боюся, щоб так ж доля не спіткала народи, які сучасна наука навчила літати”.

Сама природа людини, в якій переважають пристрасті та інстинкт над інтелектом (мотив досліджень психоаналізу), призводить "Ікарового падіння'' цивілізації. (Хіба не можна встановити всєлюдськадкий комплекс Ікара?) Войовничість людини не має меж. Особливо підкреслює Рассел інстинкт панування й суперництва. Праця людини підкоряється такому суперництву. І все це визначає поведінку людини.

Крім того, людина позбавлена можливості обирати: засоби суспільного тиску зробили свою справу. Психологія визначає соціальну поведінку людини. Тому наука не може заміняти доброчинність. Серце так само необхідне для доброго життя, як і голова. Однак цієї гармонії досягти людині не вдається. Переважає імпульсивний потяг шкодить іншим. Серце відсунуто на задній план.

Загальний підсумок своїх міркувань про місце науки в суспільному житті Рассел висловлює такими словами: "Наука не дала людству більшого самоконтролю, ні більшої доброти, ні більшої сили у стриманні своїх пристрастей при виборі тих або інших рішень. Суспільними організаціям вона швидше дала засоби для посилення колективних пристрастей. Та, зробивши суспільство більш організованим, вона ослабила вплив пристрастей індивідуальних. Колективні людські пристрасті є переважно джерелом зла; чи не найсильнішими з них є суперництво й ненависть до інакомислячих суспільних груп. Усе, що посилює колективні пристрасті, є лихом. Тим-то й наука становить небезпеку для нашої цивілізації”

Не знаходячи реального виходу з такої історико-суспільної ситуації, Рассел висловлює думку про благо, якого можна досягти з падінням нашої цивілізації. Це був час гострої критики її. О. Шпенглер указував на протилежність цивілізації культурі. 3. Фрейд підкреслював невдачу цивілізації з позицій психологічних: наявність протилежності біологічного та соціального, що призводить людей до неврозу.

ВИСНОВКИ

Дослідження в області психіки й психології, проводилися вже численними вченими, було відкрите поняття рефлекторної дуги й аналізатора, потім були досліджені практично всі основні психічні процеси, пам'ять і т.п., підведена наукова основа під поняття про гіпноз і підсвідомість, досліджені сни.

Дання робота дозволила зробити висновок, що в нашому столітті зі стало однієї із самих "впливових" наук, а знання системи психіки людини, його характеру, темпераменту й т.п. стало невід'ємною частиною вже виробничого, наукового й багатьох інших процесів, однак є ще багато непізнаного в людині, у його психіці, тому, дослідження в цій області повинні постійно тривати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.         Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. — М., 2004. — 547 с.

2.         Анциферова Л. И., Ярошевский М. Г. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. — М., 2004. — 428 с.

3.         Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические произведения. В 2-х т. — М., 1999. — 350 с.

4.         Джемс У. Психология. — М., 2001. — 604 с.

5.         Ждан А. Н. История психологии: от античности до наших дней. — М., 2000. — 428 с.

6.         Роменець В. А. Історія психології.— К.: Вища шк. Головне виднію, 1998. — 452 с.

7.         Ярошевский М. Г. История психологии. — М., 2005. — 370 с.

8.         Маданес К.. Системная семейная психотерапия. — М, 1999. — 470 с.

9.         Марцинковская Т .Д. История психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр "Академия", 2001. — 366 с.

10.      Петровский А.В. Вопросы истории и теории психологии. 2008. —М., — 228 с.

11.      Петровский А.В. Ярошевский М.Г. История и теория психологии в 2-х томах. Т-1. — М., 2004. — 504 с.