Теоретичні – аналіз, синтез, систематизацію, узагальнення, порівняння, класифікацію матеріалів фахової літератури з окресленої проблематики
Подружній конфлікт у молодій сім’ї
Стадія вербалізації. Її мета – конкретне і конструктивне обговорення проблеми партнерами в атмосфері розуміння
Структурна модель роботи з сім'єю
Поведінкова модель консультування сім’ї
Модель психологічного консультування сім’ї, яка базується на досвіді
Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів
Норма психологічного здоров'я. Коли сім’я гармонійно розвивається і взаємодіє з соціумом, тоді вона є психологічно здоровою сім’єю
Якісний і кількісний аналіз результатів дослідження
Тренінгова програма «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках»
Рекомендації молодій сім’ї щодо оптимізації подружніх взаємин
Навигация
Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів
Особливості подружніх конфліктів
158576
знаков
1
таблица
4
изображения
1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.
2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії – все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [38, c. 38].
Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім’ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім’ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім’ї. Такий стан психодіагностики сім’ї не задовольняє практику консультування сім’ї, ускладнює об’єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [27, c. 231].
Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім’ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім’ї.
1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі, присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім’ї, які є узагальненням досвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім’ї, в яких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімей відноситься до середнього типу.
2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінювання сімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв’язків у середині сім’ї, у тому числі і причинної зумовленості.
3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідження структури сім’ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделі сімейних взаємин.
4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейної психодіагностики можуть з’ясовувати зв’язки, стосунки між членами сім’ї чи умови їх перебування у сім’ї, вплив сім’ї на особистісний розвиток.
5. Парадигми минулого – теперішнього – майбутнього. Кожна сім’я має свої етапи розвитку і об’єднання її членів. Тому у психодіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливого значення.
6. Конкретно-метафоричні парадигми. Факти сімейного життя, зазвичай, оцінюються вербально. Особливості отриманої від сім’ї інформації впливають на логіку виділення сімейних моделей. Метафорична оцінка сім’ї дозволяє розкритися почуттям, які слабо усвідомлюються.
7. Якісно-кількісні парадигми. При описі соціальних об’єктів нерідко виникає дихотомія якісних і кількісних оцінок, тобто у конкретних дослідженнях сім’ї можна побачити переважання однієї чи іншої парадигми.
8. Зовнішньо-внутрішні парадигми. Обговорюючи питання пізнання сім’ї, дослідники мають на увазі внутрішні критерії, які відображають установки і самопочуття її членів, а також зовнішні оцінки, які відображають висновки сімейного психотерапевта.
9. Суб’єктивно-об’єктивні парадигми. Основним способом отримання суб’єктивних даних про сім’ю є самоспостереження членів сім’ї. Об’єктивні дані – це однозначні факти сімейного життя, хронології її розвитку, фіксовані результати спостереження за сімейними взаєминами [27, c. 236].
Важливо наголосити, що більшість сімейних консультантів оцінюють функціонування сім’ї, не використовуючи стандартну форму і тестування, а лише базуючись на даних клінічного інтерв’ю. У першому інтерв’ю терапевт виявляє моделі взаємодій всередині сім’ї [48, c. 180].
На думку Смєхова В.А., психологічне значення способів спілкування у конфліктних ситуаціях повноцінно розкривається лише у межах клінічного аналізу сімейних взаємин і глибинних психологічних особливостей учасників суперечок. Наявність у конфліктному спілкуванні та його причинах неусвідомлюваних компонентів значно ускладнює становище партнерів і роботу психолога-консультанта. Для досягнення корекційного ефекту психолог має володіти не лише спеціальними способами розуміння, але й особливими прийомами донесення до клієнтів психологічної суті конфлікту, шляхів виходу з нього [43, c. 83].
Особливу увагу дослідники звертають на те, що психодіагностику у сімейному консультуванні здійснювати нелегко через низку причин. До них, насамперед, відносять наступні:
1. Відсутність єдиного підходу до діагностики сімейних стосунків. Кожна теоретична модель консультування пропонує своє розуміння діагностики і власні техніки діагностування.
2. Досвід психолога і клієнтів, їх цінності, розуміння смислу сімейного життя великою мірою визначають оцінку сімейних взаємин. Професійний психолог повинен усвідомлювати ці обставини і критично розглядати свої висновки.
3. Діагностиці сімейних взаємин заважають різні пояснення їх динаміки партнерами.
На думку вчених, супротив сім’ї дійсному пізнанню взаємин у ній може бути обумовлений також змінами психологічного клімату сім’ї: у кожній сім’ї можливі періоди більшої емоційної близькості і деякого віддалення, які змінюють один одного. У психологічну консультацію конфліктні сім’ї найчастіше звертаються у період умовної стабільності. Внаслідок цього, точно діагностувати емоційний фон сімейних взаємин, зазвичай, вдається після тривалого спостереження. Згадані обставини дозволяють стверджувати, що діагностика сімейних взаємин продовжується стільки, скільки триває консультування сім’ї [28, c. 89–90].
Ще одну цікаву точку зору на діагностичні проблеми отримання інформації про сім'ю знаходимо у Ейдеміллера Е.Г., Юстіцкіса В., які виділяють наступні проблеми:
а) проблема інтимності: у відповідності з моральними і естетичними нормами деякі галузі життя сім'ї приховані пеленою інтимності і тому важкодоступні для чужих людей;
б) проблема повноти інформації: багато подій сімейного життя протікають швидко, не затримуючи на собі уваги;
в) проблема розкиданості даних: багато явищ, які представляють інтерес для сімейного психотерапевта, існують у різних сферах життєдіяльності сім'ї і проявляються лише в окремі моменти її життя.
З огляду на це, для вирішення вище зазначених проблем психотерапевт використовує певні методи і прийоми роботи. Розмовляючи з членами сім'ї і спостерігаючи за ними, він намагається створити всі умови для того, щоб дати їм можливість без сорому розкрити життя своєї сім'ї. Це досягається відповідним ставленням психотерапевта, його доброзичливістю, готовністю без обмежень обговорювати навіть найінтимніші питання. Американський психолог С. Мінухін розробив техніку «приєднання до сім'ї», яка дозволяє забезпечити повноту отриманої інформації. «Приєднання» психотерапевта до сім'ї дає унікальну можливість спостереження сім'ї у її звичних взаєминах.
Для вирішення проблеми розкиданості даних психотерапевт спеціально створює експериментальні ситуації, у яких поведінка клієнта може свідчити про наявність чи відсутність певних особливостей. Іншою можливістю вивчення властивостей, які проявляються нерегулярно, слугує застосування питальників, які спираються на самооцінку партнерів.
Аналіз літератури засвідчує, що відсутність у сучасній сімейній психотерапії єдиної теоретичної бази приводить до того, що завдання і шляхи вивчення сім'ї розуміються досить по-різному представниками різних шкіл. Так, у сучасній західній сімейній психотерапії справді досить поширеною є думка про те, що будь-який підхід є нормальним і у кінцевому результаті приводить до досягнення цілі. Природно, що це викликає стурбованість і критичну оцінку вчених, які більш методично відповідально ставляться до проблеми діагностики. Все частіше здійснюються спроби вирішити проблему вивчення сім'ї, не обмежуючись надбаннями певної школи. При цьому ставиться завдання – побудувати таку діагностичну схему, яка задовольняла б представників найрізноманітніших шкіл і напрямків [49, c. 293–294].
Зокрема, представники еклектичного підходу намагаються вирішити проблему вивчення сім'ї шляхом об'єднання підходів різних шкіл у загальну діагностичну схему. Вони використовують ту обставину, що різні школи сімейної психотерапії, як правило, займаються аналізом і корекцією різних аспектів життєдіяльності сім'ї. При розробці діагностичних схем увага зосереджується на тому, яку саме інформацію і в якій послідовності психотерапевт має отримати у ході вивчення сім'ї. Всі схеми анамнезу спрямовуються на отримання двох видів інформації про сім'ю: відомості про сім'ю, які необхідні при роботі з нею (склад сім'ї, вік її членів та ін.), а також дані про окремі аспекти функціонування сім'ї, які вважаються найважливішими у сімейній психотерапії.
Для ілюстрації цього розглянемо «модель Мак-Мастерса», розроблену Н. Епштейном, Б. Бішопом і Л. Балдвіном, яка ставить своєю метою – дати загальне уявлення про сім'ю, орієнтуючи сімейного психотерапевта на вивчення шести аспектів функціонування сім'ї:
1. Здатність сім'ї до вирішення проблем. Автори вважають, що члени сім’ї повинні: визначити проблему, розглянути альтернативні шляхи її вирішення, прийняти одне-єдине рішення, реалізувати це рішення, переконатися в успішності своїх дій й оцінити результат.
2. Комунікація у сім'ї. Модель Мак-Мастерса передбачає з’ясування двох важливих характеристик комунікаційних процесів у сім'ї: відкритість чи прихованість інформації, якою обмінюються члени сім'ї.
3. Сімейні ролі. Рольова структура сім'ї включає: функції, які виконує сім'я, звичні зразки поведінки, наявність навичок і вмінь, необхідних для виконання ролі, правила «приписування» ролей членам сім'ї.
4. Афективний відзив об'єднує групу емоційних взаємин.
5. У центрі п'ятого аспекту – афективної включеності – характер мотивації, який визначає ставлення індивіда до сім'ї.
6. Контроль поведінки – спосіб, яким сім'я здійснює вплив на поведінку своїх членів, регулює її.
Модель Мак-Мастерса використовується багатьма психотерапевтами. Знайомство з нею показує, що вона здатна задовольнити ряд практичних потреб, які виникають при дослідженні сім'ї.
Ще одним цікавим підходом до аналізу подружніх взаємин є проблемний підхід, згідно з яким сімейний психотерапевт, вивчаючи неблагополучну сім'ю, насамперед виявляє особливості, які визначають її нездатність впоратися з психічним навантаженням. У схему діагностичного аналізу при цьому включається метод виявлення типових «слабких місць» сім'ї. Прикладом такого методу є діагностична схема, розроблена американськими психотерапевтами В. Тангом, Дж. Мак-Дермотом, – «Триосьова класифікація проблемних сімей», яка включає три осі:
1. Порушення розвитку сім'ї – це сукупність труднощів, які виникають на різних етапах розвитку сім'ї.
2. Порушення сімейних підсистем: дисфункція у подружніх взаєминах, порушення у підсистемі «батьки-діти».
3. Порушення функціонування сім'ї – це порушення інтеграції окремих членів у сім'ї, порушення у взаємовідносинах сім'ї з оточуючим світом.
На думку фахівців, «Триосьова класифікація» – це найбільш послідовна спроба застосувати проблемний підхід до діагностики сім'ї. Вона озброює дослідника конкретною методикою виявлення сімейних проблем.
Для дослідження подружніх стосунків науковцями розроблені факторні моделі, які базуються на факторному аналізі. Найбільш відомим прикладом використання факторного аналізу слугує «колова модель», описана Д. Ольсоном, Д. Шпренкле, К. Русселем. Автори виділили два сімейні чинники, які найбільш повно характеризують сім'ю: сімейна згода і адаптованість. Сімейна згода – ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. Сімейна адаптованість – характеристика того, наскільки гнучкі чи, навпаки, стабільні взаємини у сім'ї. Автори даної моделі вважають, що оптимальним є проміжний рівень стабільності. Першоджерелом порушень у сім'ї може виявитися будь-який аспект її життя. Поряд з факторним аналізом застосовують також й інші методи – метод головних компонент, інтуїтивну таксономію тощо [49, c. 286–291].
Вдалою схемою діагностики сімейних взаємин є модель оцінки сім'ї, запропонована В. Біверсом і М. Войлеро. Автори, зокрема, групують сім'ї таким чином:
а) оптимально функціонуючі, яким властиві теплі взаємини, повага амбівалентних почуттів, інтимності і визнання індивідуального вибору;
б) адекватно функціонуючі, у яких існують зрозумілі норми спілкування, іноді визнається, іноді заперечується амбівалентність почуттів, періоди інтимності і теплих почуттів змінюються періодами боротьби;
в) середньофункціональні, де комунікація між членами сім'ї у більшості випадків негнучка, виражена емоційна дистанція, амбівалентні почуття відкидаються;
г) пограничні, яким властивий хаотичний і тиранічний контроль, ригідні правила сімейного життя, велика емоційна дистанція між членами сім'ї;
д) порушені сім'ї, у яких комунікація між членами сім'ї стереотипна, оцінки цинічні, демонструється ворожість.
Співставивши наведені характеристики сім'ї з її орієнтацією на внутрісімейні стосунки чи на соціум, можна прогнозувати розлади поведінки і психіки членів сім'ї [28, c. 95].
По суті, на сьогоднішній день існують різноманітні підходи до вибору напрямку сімейного діагнозу, до відбору переліку характеристик, на які має бути звернена основна увага при пошуку причин порушень у сім'ї. Проблема діагностики сімейних стосунків не залишилась поза увагою вітчизняних дослідників. Фахівцями розроблені різні діагностичні схеми, які дозволяють діагностувати стиль подружніх взаємин у сім’ї. Смєхов В.А. психологічні методи вивчення сім’ї і роботи з сім’єю розрізняє за їх домінуючою спрямованістю:
а) науково-дослідницька, що пов’язана з теоретичними узагальненнями, які розширюють професійний світогляд психолога-практика;
б) діагностичною, що дозволяє психологу-консультанту отримувати конкретні дані, які необхідні для безпосередньої роботи з людьми;
в) корекційно-діагностичною чи психотерапевтичною, яка визначає форму і зміст корегуючого процесу [43, c. 83].
Основною метою методик двох перших типів є отримання інформації про сім’ю, а третього типу – організація корекційної взаємодії. Специфіка робочої діагностичної гіпотези полягає у тому, що її корекційний потенціал тим вищий, чим більше вона пов’язана з протіканням психотерапевтичного процесу. Прикладами методів з корекційно-діагностичною спрямованістю є методи дослідження внутрішньо сімейного спілкування, суть яких, як правило, полягає у моделюванні у штучних умовах безпосередньої взаємодії членів сім’ї з наступним аналізом того, що відбулося, у термінах теорії комунікації [13, c. 262].
Спираючись на ці дані, можна стверджувати, що такий підхід до розуміння і корекції сімейного спілкування базується на реєстрації і аналізі лише зовнішньої об’єктивної картини взаємодії. Більш точно визначити напрямок і форму допомоги клієнту можна, спираючись на знання про особливості його суб’єктивного сприймання своїх реальних конфліктів. Для отримання такої суб’єктивної картини В.А. Смєхов розробив техніку спрямованої рефлексії конфліктної події. Її основою є методика аналізу конфліктної ситуації, яка відноситься до корекційно-діагностичних і орієнтована на аналіз та корекцію внутрішньо особистісних чинників, що визначають міжособистісну взаємодію у сім’ї. Для проведення методики у процесі консультативної бесіди необхідно підібрати конкретну конфліктну ситуацію, яка виникала у житті сім’ї і мала високу значущість, підвищений афективний заряд чи тенденцію ритуально повторюватися. Один чи обидва учасники конфліктної взаємодії аналізують цю ситуацію, відповідаючи у формі опису на ряд запитань, які відображають такі аспекти внутрішньої картини конфліктної події, як:
а) уявлення клієнта про об’єктивні обставини, які передували конфлікту;
б) уявлення про самого себе і про опонента, відображене в однотипних параметрах поведінки;
в) уявлення клієнта про детермінанти конфліктної поведінки.
Психолог робить аналіз отриманих відповідей, порівнюючи різні аспекти, образи, плани і елементи внутрішньої картини конфліктної події. Спираючись на це, він виявляє протиріччя в актах взаємодії, які надалі стають об’єктами корекційної роботи. У процесі корекції у межах даного підходу завдяки зміні особистісного смислу елементів ситуації внутрішньої картини конфліктної події відбуваються продуктивні перетворення, які створюють основу для більш конструктивного сприймання і поведінки клієнтів в аналогічних ситуаціях [43, c. 85–92].
Заслуговує на увагу поетапна методика вивчення сім’ї, розроблена Г.М. Андрєєвою. Дана процедура передбачає чітку спрямованість кожного етапу, труднощів, які зустрічаються, і шляхів їх вирішення. Зокрема, авторка виділила такі послідовні кроки вивчення сім’ї:
1. Встановлення необхідності психотерапевтичного вивчення сім’ї. На даному етапі визначаються зовнішні ознаки наявності психологічних проблем у сім’ї.
2. Загальне знайомство з сім’єю, основна мета якого – формування у психотерапевта правильного уявлення про сім’ю. Засобом досягнення цього постає бесіда.
3. Виявлення психотравмуючої ситуації. Воно реалізується шляхом висунення і перевірки діагностичних гіпотез, що дає можливість психотерапевту не лише «локалізувати» психотравмуючу ситуацію, а й уявити собі почуття клієнта у даній ситуації.
4. Корекційний сімейний діагноз. Мета даного етапу – відповісти на запитання: які зміни у житті сім'ї можуть спричинити зміну психотравмуючої ситуації. Провідним методом постає мисленнєве експериментування [49, c. 300].
Інший підхід до діагностики сімейних взаємин представлений В.С. Торохтій. Автор розробив методику діагностики психологічного здоров’я сім’ї, що представляє собою один із можливих варіантів комплексного дослідження психологічного здоров’я сім’ї. Психологічне здоров’я сім’ї – це інтегративний показник динаміки життєво важливих для неї функцій, який виражає якісний контекст соціально-психологічних процесів, зокрема, здатність сім’ї протистояти небажаним впливам соціального середовища. Для діагностики психологічного здоров’я сім’ї використовується рівнева і комплексна оцінка. У рівневій оцінці значущими є три позиції:
Похожие работы
... конфлікту пр самих себе (про свої потреби, цінності, мотивах і т.д.) і представлення про шлюбного партнера; вони можуть бути причиною подружніх конфліктів. Характер цих представлень є багато в чому предметом вивчення соціальної психології. Усвідомлення конфлікту учасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним (коли подружжя сприймають об'єктивну конфліктну ситуацію перекручено) і навіть ...
... . Час роботи досліджуваних з опитувальниками не було обмежено, вони мали можливість задавати додаткові запитання, якщо було щось незрозуміле. 2.2 Результати дослідження подружньої сумісності на основі запропонованих методик 2.2.1 Дослідження особливостей задоволеності шлюбом Для дослідження особливостей задоволеності шлюбом було досліджено 10 подружніх пар, які було розподілено в таблиці ...
... КОНФЛІКТУ Для прогнозування, оцінювання і визначення раціональних технологій, методів і форм управління конфліктами, необхідно мати уявлення про динаміку їх проходження. Це поняття можна визначити як процес поетапного розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту як складного соціального явища знаходить своє відображення у двох поняттях: етапи конфлікті/ і фази конфлікту. Тобто динаміка конфлікту - це ...
... і в сімейних стосунках, непогодження, які призводять до дезорганізації сімейного життя і, в кінцевому результаті, до розлучення. Розглянути напрямки і шляхи вирішення проблеми. Завдання дослідження: v виявити фактори котрі спричиняють конфліктність у стосунках в сім’ї; v з’ясувати яку роль у конфліктах відіграють об’єктивні чинники: соціальні, психологічні, економічні; v дослідити як ...
0 комментариев