ПРОВЕДІТЬ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА
ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ Й НАСИЛЬСТВА
СИСТЕМНО ПРЕДСТАВТЕ Й ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУЧАСНІ ТИПИ, КЛАСИ Й ВИДИ ПСИХОТЕХНОЛОГІЙ ПОЛІТИЧНИХ КОМПАНІЙ
ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕФЕКТИВНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ, АГІТАЦІЇ Й ПРОПАГАНДИ
Навигация
ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ Й НАСИЛЬСТВА
Політична психологія
53168
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ Й НАСИЛЬСТВА
У системі державної інформаційної політики саме керування інформаційно-психологічною війною стане в найближчому майбутньому найважливішою категорією діяльності органів влади в особливих умовах. Слід також зазначити, що категорія керування інформаційно-психологічною війною даною публікацією вперше вводиться в понятійний апарат наукових досліджень по тематиці інформаційно-психологічної безпеки, психологічних війн і державної інформаційної політики.
У суспільній свідомості, у засобах масової комунікації присутня подання про психологічне насильство й психологічну шкоду як очевидних і розповсюджених явищах, фахівці психологічної допомоги й правоохоронних органів зіштовхуються із цими феноменами практично щодня, але останні дивним образом виявляються поза рамками системи строгих визначень і термінів. Виникає враження несвідомого уникнення чітких понять відносно психологічних форм агресії й насильства.
Визнання психологічної агресії (насильства, експлуатації боротьба й т.д.) тільки в окремих конкретних формах або сферах є непослідовним і що дезорієнтує. Необхідне виділення цих понять як самостійних узагальнюючих категорій і визначення їх у формулюваннях, абстрагованих від специфічних конкретних проявів. Багато важливих передумов для цього вже створені.
Одним з найпоширеніших заперечень проти узаконення поняття «психологічне насильство» служить твердження, що в силу нестрогості й неоднозначності багатьох психологічних термінів і концепцій існує небезпека зловживань таким інструментом по особистих, ідеологічних і політичних мотивах. Але якщо явище реально існує й приводить до реальних же негативних наслідків, вибір поводження ( чисуспільством, чи особистістю) виявляється досить обмеженим - або закривати ока на що відбувається й миритися зі зростаючою погрозою, або максимально використати хоч і недосконалі, але багато в чому все-таки ефективні контрзаходи.
Інформаційно-психологічна війна дозволяє впливати на об'єктивно закладені й що мають місцее протиріччя практично на всіх рівнях державного й суспільного устрою в будь-якій країні або регіоні з метою їхнього примусового прояву із заданим рівнем інтенсивності й у свідомо певному напрямку.
У цей час накопичений значний досвід наукових досліджень в області державної інформаційної політики, інформаційного протиборства й інформаційно-психологічних війн. Інформаційно-психологічна війна як фактор зовнішньої політики досліджується нарівні з дипломатичною, економічною й збройною боротьбою, розвиваючись разом з тим як самостійний напрямок дослідження. Початок вивченню поняття "інформаційна війна" поклало введення в 1990 р. у документи Міністерства оборони США терміна "information warfare", що широко ввійшов слідом за тим у наукові праці. У цілому, стосовно поняття інформаційної війни її дослідників можна розділити на три основні групи .
4. ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДНИХ СТРУКТУР І СУСПІЛЬНИХ ОБ'ЄДНАНЬ
Цицерон уважав, що "особа, що відає справами держави", повинне бути мудрим, справедливим, помірним і красномовним. Воно повинне, крім того, бути знаючим у вченнях про державу й володіти основами права, "без знання яких ніхто не може бути справедливий". На думку Цицерона керування державою є сполученням науки й мистецтва, що вимагає не тільки знань і чесноти, але й уміння практично застосовувати їх в інтересах спільної справи.
Н.Макіавеллі вважав, що політичний лідер, "отримавши владу з рук народу насамперед, повинен удержати за собою його розташування"1, оскільки правителям "важливіше всього мати прихильність народу, інакше в згубні для них хвилини в них не найдеться ніякої міцної опори"2. У яскравому по психологічних характеристиках добутку "Государ" Н.Макіавеллі писав: "... якщо государ цілком покладається на долю, він не може вистояти проти її ударів... люди діють по-різному, намагаючись досягти мети, багатства й слави: один - силою, іншої - протилежним способом, і кожного його спосіб може привести до мети.
Кардинальні зміни, що пройшли в останні роки в суспільно-політичному житті Росії, докорінно змінили принципи становлення, формування й функціонування парламентських лідерів. На зміну назначенчеству, перевазі особистої відданості прийшли критерії виборності, завоювання довіри й авторитету в мас.
Глибокі зміни відбулися й у сфері суспільної свідомості. Масова переоцінка ідеологій і цінностей змінила пріоритети особистісних властивостей і якостей, якими повинен володіти парламентський лідер. Істотно трансформувалося подання про роль і місце владних еліт у процесах соціально-економічного й політичного керування країною. Наповнилося новим змістом поняття «парламентський лідер».
В умовах корінних змін, що відбулися в російському суспільстві, почався динамічний процес звільнення свідомості від колишніх стереотипів сприйняття властивостей і характеристик парламентського лідерства. Все більшу роль у забезпеченні легітимності політичної влади, політичних керівників починає грати суспільно-психологічний фактор. Державна Дума, що з'явилася в результаті конкурсних виборів, заклала нову лідерську модель парламентаризму.
Розширення участі мас у політичному житті країни змінило характер взаємодії публічно-політичної влади й суспільства. Лідери депутатських об'єднань, представляючи інтереси свого електорату на засіданнях Державної Думи, повинні бути впевнені, що їхні дії будуть підтримані. Для цього вони повинні мати певні соціально-психологічні якості, вагомим авторитетом, уміти впливати на своїх прихильників за допомогою різноманітних психологічних методів.
Разом з тим, незважаючи на важливість і актуальність даної проблеми, дослідження парламентського лідерства в цей час здійснюється переважно з позицій політології, юриспруденції, соціології поза обліком психологічного фактора. Тим часом в основі психологічного підходу лежить прагнення зрозуміти сховані механізми мотивації політичної активності лідера.
Психологічні особливості відбивають внутрішню природу й сутність парламентського лідерства, його особлива якісна сталість. Отже, поза обліком аналізу психологічної складової, що робить істотний вплив на процес формування й функціонування парламентського лідерства, даний феномен не може бути розкритий всебічно.
Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена як необхідністю рішення блоку проблем теоретико-методологічного характеру, так і насущною потребою практики осмислення специфіки психологічної домінанти парламентського лідерства, виробленню практичних рекомендацій. З одного боку, мова йде про розробку такого дослідницького підходу, що як у методологічному, так і в інструментальному плані був би спеціально орієнтований на вивчення соціально-психологічних особливостей лідерства в парламентській сфері. З іншого боку, розвиток теоретичних знань про парламентське лідерство, розширення дослідницьких можливостей у вивченні цього явища сприяло б подальшому розвитку в нашій країні політичної психології лідерства, зміцненню взаємозобов’язаних відносин депутат-виборець, цілеспрямованому формуванню на науковій основі нового типу парламентських лідерів.
Стан наукової розробленості проблеми. На формування сучасного психологічного знання про парламентське лідерство, як і на становлення політичної психології, у рамках якої ця проблема має самостійне звучання, вплинули багато праць із різних областей суспільствознавства.
Теоретичною основою дослідження парламентського лідерства, що є по своїй суті й функціям політичним, повинна бути не одна яка-небудь психолого-політологічна теорія, дослідницька модель, а сукупність взаємодоповнюючих психологічних підходів (ситуаційного, особистісного, мотиваційного, психоаналітичного й ін.), що дають найбільшу повноту якісних і кількісних психологічних характеристик досліджуваного явища.
Гіпотеза друга. Лідерський статус депутата, рівень його легітимності, ступінь володіння владними повноваженнями, насамперед, об'єктивно обумовлені індивідуальними особливостями суб'єкта лідерства, специфічними функціями, які він виконує.
Політичний лідер може й не бути парламентським лідером, у той час як парламентський лідер завжди ставиться до політичного типу лідерів у силу свого особливого статусу й прийнятого механізму обрання в Державну Думу, при цьому парламентськими лідерами, у першу чергу, є керівники депутатських об'єднань.
Ефективність дій парламентського лідера, з одного боку, залежить від того, наскільки його домагання на політичну першість забезпечуються відповідними установками депутатів і мас на «підпорядкування» впливу лідера, а з іншого боку, пов'язані з нормативно-вольовим впливом лідера на формування цих установок. Домінуючої в поводженні парламентського лідера виступає орієнтування на позитивну оцінку з боку суспільної думки, наслідком чого є підвищене прагнення до самопрезентації, націленість на сіюмиттевий ефект, викривальну критику, створення власного позитивного іміджу. Сучасний парламентський лідер має особливий менталітет, характером і типом поводження, які в ряді випадків обумовлені не сформульованими явно й не цілком усвідомлюваними в суспільстві колективними психологічними установками. для сучасного парламентського лідера необхідні як політичні якості (організатора, аналітика, законодавця, прогнозиста, ідеолога, оратора й ін.), так і психологічні (особлива воля, коммунікабельність, самовладання, швидка реакція, адаптивність, авторитет і ін.). Рівень відповідності між функціями, виконуваними парламентським лідером, і його особистими якостями відбиває ступінь ефективності лідерської діяльності.
Похожие работы
... . Величезний вплив на поводження підприємців роблять їхні образи, що циркулюють у ЗМІ й повсякденній свідомості. У дослідженнях підприємництва чітко виявилися ті ж тенденції теоретичного й емпіричного розвитку соціальної психології, які відрізняють нові підходи в етнічній і соціально-політичній психології. До них можна віднести: 1) вихід за рамки відносини "особистість - особистість" і "особисті ...
... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами регулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...
... , самосвідомості індивіда, систему індивідуальних цінностей, тип особистості її Я-концепція та самооцінку, набір особистісних характеристик. З урахуванням зазначених психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді можна їх узагальнити і обєднати в цілісну систему аналізу. Виходячи з концептуальної моделі особистості Л.М.Собчик, до провідних психологічних чинників прояву полі ...
... . Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. 1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе ...
0 комментариев