Навигация
Потреби та їх роль у розвитку стресу
31737
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Потреби та їх роль у розвитку стресу
Фрустрація - це психічний стан людини, викликаний об'єктивно непереборними труднощами, що виникли при досягненні мети або вирішенні завдання. Слід зазначити, що термін «фрустрація» застосовується в сучасній науковій літературі в різних значеннях. Дуже часто під фрустрацією розуміють форму емоційного стресу. В одних роботах цим терміном позначаються фрустраційні ситуації, в інших - психічний стан, але завжди мається на увазі неузгодженість між поведінковим процесом і результатом, тобто поводження індивіда не відповідає ситуації, а отже, він не досягає мети, до якої прагне, а навіть навпаки, може прийти до зовсім протилежного результату.
Істотні для адаптації в даній ситуації звичайно пов'язані із широким діапазоном потреб, які не можуть бути задоволені в тій або іншій ситуації. Потреба - це стан індивіда, що створюється нестатком у чому-небудь. Існують різноманітні класифікації найбільш значимих з них. П. В. Симонов, наприклад, виділяє біологічні, соціальні й ідеальні. А. Маслоу стверджує, що існує певна ієрархія потреб, де до числа вищих ставляться соціальні потреби.
Неможливість задовольнити ту або іншу потребу викликає певна психічна напруга. У випадку реорганізації цілого комплексу потреб або їхньої неузгодженості, коли людина намагається вирішити два або більше взаємовиключні завдання, психічна напруга досягає найвищих меж й у результаті формується стан, що викликає порушення адекватності поводження, тобто фрустрація. Як правило, цей стан виникає в результаті якогось конфлікту, що прийнятий називатися інтрапсихічним конфліктом, або конфліктом мотивів. Характерна для інтрапсихічного конфлікту несумісність і зіткнення протилежних тенденцій особистості неминуче перешкоджають побудові цілісного інтегративного поводження й збільшують ризик зриву адаптації.
Із ситуацією інтрапсихічного конфлікту безпосередньо пов'язаний й емоційний стрес. Імовірність виникнення інтрапсихічного конфлікту в значній мірі обумовлена особливостями когнітивної сфери. Численні дослідження показали роль когнітивних елементів у розвитку стресу, а невідповідність між когнітивними елементами (когнітивний дисонанс) спричиняє зростання напруженості, і чим більше невідповідність, тим вище напруженість, що приводить до порушення інтеграції поводження.
Інтеграція поводження - це система взаємозв'язку між елементами психічної структури особистості, що дозволяє успішно вирішувати завдання в інтересах адаптації індивіда, і в першу чергу домогтися погодженості його мотивів і вимог оточення. Інтеграція поводження реалізується через такі психологічні утворення, як установка, відношення, рольові структури. Інтрапсихічний конфлікт відносин, які формуються на основі рольових й особистісних установок, може приводити до дезорганізації поводження й порушенню сформованих структур особистості - «я-образ», «я-концепція», самооцінки. При цьому дезорганізація поводження буде супроводжуватися негативним емоційним тлом, тому що емоції сполучені з мотивами й забезпечують здійснення деяких регуляторних функцій, при цьому інтеграція емоцій у єдину систему визначає характер емоційного стану.
Побудова інтегрованого поводження - істотна частина адаптаційного процесу. Порушення поводження на будь-якому рівні інтеграції супроводжується зниженням якості психічної адаптації, зростанням фрустраціонної напруженості й відповідних фізіологічних зрушень. Залежно від того, наскільки наша поведінка інтегроване, тобто цілісна, усвідомлена й підпорядкована певній меті, настільки високий у нас поріг фрустрації, який можна розглядати як міра потенційної стабільності психічної адаптації й здатності протистояти виникаючій напрузі.
Одним з найважливіших складених елементів структури особистості, що впливають на рівень інтеграції поводження, а отже, і на процес адаптації в цілому, є «я-концепція». «Я-концепція» - це відносно стійка, у більшому або в меншому ступені усвідомлена й пережита як неповторна система подань індивіда про самого себе, на основі якого він будує свою взаємодію з іншими людьми й ставиться до себе. З даного визначення виплває: «я-концепція» - це система відносин людини до себе й навколишніх його предметів, людям й іншим явищам. Всю інформацію, що людина одержує із зовнішнього середовища, вона сприймає в контексті системи таких відносин, і, виходячи зі ступеня відповідності або невідповідності своїм цілям, з того, що в собі несе отримана інформація - погрозу або схвалення, - людина будує своє поводження. Невипадково прийнято вважати, що «я-концепція» становить ядро системи саморегуляції людини. В основі «я-концепції» лежать самооцінка й рівень домагань, що відбивають загальну спрямованість мотиваційної сфери, орієнтованої на досягнення успіху (мотивація досягнення) або на запобігання невдач (мотивація уникання). У свою чергу, дослідження мотивації показали залежність між характером мотивації й вибором поведінкових стратегій, а також особливостями адаптації до умов середовища, що змінюється. При перевазі мотивації досягнення поводження відрізняється відсутністю видимої тривоги, і навпаки, мотивація уникання невдач супроводжується проявом тривоги.
Оскільки йде мова про систему відносин особистості, то не можна не згадати про В. Н. Мясищеве — автора концепції відносин особистості. На думку Мясищева, система відносин становить ядро особистості. Ця система формується під впливом відбиття свідомістю людини навколишньої дійсності. Дана концепція знайшла широке застосування в медичній психології, особливо в області дослідження й лікування неврозів.
Неврози - це група нервово-психічних розладів, психогенних по своїй природі, що є наслідком тривалого або надмірно інтенсивної емоційної напруги. Головна причина неврозу - порушення системи регуляції емоційного зв'язку, викликана протиріччям між установками й поглядами особистості й зовнішньою дійсністю, тобто в основі такого порушення лежить інтрапсихічний конфлікт.
Невроз, будучи нервово-психічним розладом, супроводжується вегетативними проявами: м'язовою напругою, тремором, порушеннями роботи серця, тривогою, почуттям пригніченості, головними болями, слабістю. Причому ці вегетативні зміни відбуваються не відразу, а поступово. Насамперед змінюється сон. Він стає поверхневим, людина легко просипається. Поступово змінюється чутливість людини до зовнішніх подразників. Звук, світло, розмови незвичайно дратують людини. Навіть шуми звичайного рівня можуть стати нестерпними. Підвищена чутливість виступає, з одного боку, як пристосувальний механізм до недоліку інформації, забезпечуючи приплив додаткових сигналів, за допомогою яких можна вирішити ситуацію. З іншого боку, підвищена чутливість робить людину більше сприйнятливою до будь-яких подразників і проявляється як зайва плаксивість, нетерплячість, вибуховість, а також у вигляді болючих відчуттів у відповідь на слабкі сигнали із внутрішнього середовища, які раніше не сприймалися.
Однак головною особливістю неврозу є конфлікт. Конфлікт виявляється в основі більшості неврозів і завжди супроводжується надзвичайно інтенсивними переживаннями. Переживання можуть бути різні. Наприклад, відчуття своєї провини, свого недогляду, внаслідок якого й виникла ситуація, що травмує, і ін. У той же час слід зазначити, що переживання стають джерелом неврозу лише в тому випадку, якщо вони особливо значимі для людини. Тому більшість емоційних, або інтрапсихічних, конфліктів, що послужили причиною захворювання, по своїй природі соціальні. Наприклад, людина занедужує не тому, що вона став жертвою несправедливості, а тому, що виявлена стосовно неї несправедливість (дійсна або гадана) порушила її подання про справедливість, її віру в добро й зло, у сенс людського існування.
Таким чином, ми підійшли до того, що емоційний стрес найчастіше виявляється пов'язаним із соціальними явищами, тобто емоційний стрес є невіддільною частиною соціальної адаптації людини. У результаті багаторічних експериментальних досліджень цієї проблеми ми прийшли до висновку про те, що існують характеристики особистості, які визначають успішність адаптації людини в найрізноманітніших умовах. Ці характеристики формуються в процесі всього життя людини, і до їхнього числа в першу чергу варто віднести рівень нервово-психічної стійкості, самооцінку особистості, відчуття своєї значимості для навколишніх (соціальна референтність), рівень конфліктності, досвід спілкування, моральну орієнтацію, орієнтацію на вимоги найближчого оточення.
Всі ці характеристики при детальному вивченні виявилися взаємозалежні один з одним. Більше того, вони формують одну інтегральну характеристику, що була названа особистісним адаптаційним потенціалом. Дана характеристика розглядається нами як системна властивість особистості, що полягає в здатності особистості адаптуватися до умов соціального середовища. Чим вище рівень розвитку даної властивості, тим до більше твердих і суворих умов соціального середовища може пристосуватися людина.
У ході експериментальних досліджень було встановлено, що навіть в умовах реальної загрози для життя люди з більше високим адаптаційним потенціалом не тільки мають більше шансів уціліти, але можуть успішно виконувати професійні обов'язки. Також слід зазначити, що згодом особи з більше високим рівнем розвитку адаптаційного потенціалу особистості мають більше шансів у порівнянні з іншими відновити функціональний стан організму й повернутися до нормального життя.
Існують й інші підходи до розгляду проблеми регуляції емоційних станів й емоційного стресу.
Р. М. Грановська ділить всі стратегії виходу з напруженої ситуації на три групи: змінити або ліквідувати проблему; зменшити її інтенсивність за рахунок зсуву своєї точки зору на неї; полегшити її вплив за допомогою включення ряду способів.
Ключову роль у керуванні своїм станом грає усвідомлення життєвих цілей і співвіднесення з ними конкретних цінностей. Чим швидше людина визначить свої життєві цінності й цілі, тим у неї більше шансів уникнути негативних наслідків раптово виниклої надмірної емоційної напруги, оскільки людина, що зробила головний життєвий вибір, значною мірою визначила всі подальші рішення й тим самим позбавила себе від коливань і страхів. Потрапляючи у важку ситуацію, він співвідносить її значення зі своїми головними життєвими орієнтирами. Своєчасність подібного зважування нормалізує його стан. При цьому критична ситуація розглядається на тлі загальної перспективи, наприклад всього життя людини, у результаті чого значимість цієї ситуації може різко знизитися. Відомо багато прикладів, коли з людьми відбувалися нещасні випадки, від яких можна було оправитися протягом декількох годин. Але реакція на них була настільки неадекватна, настільки невідповідна з особистою шкалою цінностей, що розвивалися значні життєві кризи. Тому несприятливі наслідки виникають часто не через самі випадки, а через реакцію на них.
Таким чином, одним з основних способів уникання надмірної емоційної напруги є гармонічний розвиток особистості людини, формування в неї самостійної світоглядної позиції. Причому цей розвиток починається з перших днів життя людини, а його успіх у значній мірі залежить від того, наскільки вміло будують виховний процес батьки дитини, а потім і педагоги в школі, наскільки держава піклується про виховання підростаючого покоління, і від багато іншого.
Наступний спосіб регуляції емоційних станів, на думку Грановської, полягає в правильному виборі моменту для ухвалення рішення або реалізації свого плану. Як відомо, екстремальна ситуація приводить до звуження свідомості, що веде до порушення орієнтування в навколишньому середовищі. Тривога, хвилювання міняють стратегію поведінки. Уражений людина прагне уникнути найменшого ризику, боїться йти в тому напрямку, що грозить помилками, тому кожну нову інформацію вона прагне зв'язати з аналогічною, уже відому їй. У цій ситуації людина дуже часто робить помилки, приймаючи неправильне рішення. Тому необхідно вчитися правильно вибирати момент для реалізації своїх планів у складній, емоційно напруженій ситуації.
Ще один спосіб знизити емоційна напругу полягає в ослабленні мотивації. Наприклад, відмовитися на час від досягнення поставленої мети або знизити емоційну напруженість через довільне перенесення уваги, концентруючи її не на значимості результату виконуваної діяльності, а на аналізі технічних деталей завдання або тактичних прийомів.
Для створення оптимального емоційного стану насамперед потрібна правильна оцінка значимості події, що відбувається, оскільки на людину впливає не стільки інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їхня індивідуальна цінність. Коли подія розглядається як надзвичайне, то навіть фактор малої інтенсивності може викликати дезадаптацію. Необхідно також мати у на увазі, що при сильному емоційному порушенні особистісні характеристики людини грають дуже істотну роль в оцінці події. Так, гарний прогноз стає ще більш оптимістичним в оптиміста, а поганий - ще більш похмурим у песиміста. Однак для того щоб правильно оцінити подію, необхідна повна інформованість про неї. Чим більшим обсягом інформації по хвилюючому питанню має людина, тим менша ймовірність емоційного зриву. Звідси випливає, що всіма силами треба збільшувати обсяг відомостей про хвилюючу проблему. При цьому інформація повинна бути різноплановою.
Грановська виділяє ще один спосіб боротьби з емоційними стресами й емоційною напруженістю. Цей спосіб полягає в заздалегідь підготовлених стратегіях відступу. Наявність запасного варіанта поводження в тій або іншій ситуації знижує зайве порушення й робить більш ймовірним успіх рішення завдання на генеральному напрямку. Не підготувавши альтернативного рішення, людина необґрунтовано песимістично оцінює ситуацію, що може виникнути у випадку провалу основного варіанта. Маючи запасний варіант дій, у випадку провалу першого людині простіше змиритися з невдачею й зберегти при цьому оптимістичний настрій. Отже, запасні стратегії зменшують страх перед несприятливим розвитком подій і тим самим сприяють створенню оптимального вирішення завдання.
Похожие работы
... і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням. Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до ...
... ситуації в проблемних родинах свідчать про необхідність корекційних заходів на рівні школи для хоча б часткової зміни психологічного клімату в родинах. 4. Характеристика емоційних реакцій молодшого школяра Моральні якості. У молодшому шкільному віці в процесі навчання йде розвиток таких моральних почуттів, як любов до країни, колективізм, почуття товариства, дружби, боргу, честі. Усві ...
... людини не враховуючи переваження в нього емоцій не можна, тому що по однієї емоції він може бути високо емоційним, а по іншій – ні. По даним ряду авторів, позитивна емоційність як риса особистості відносно незалежна від негативної емоційності як риси особистості. Людина може мати як високі так і низькі показники як по однієї, так і по другій. [11] 1.3 Факторі, що обумовлюють емоційність Якщо ...
... і, а загальною функцією - регуляція діяльності. Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Розділ І. Загальне поняття про психіку Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але ...
0 комментариев