Вступ

Лідерські якості притаманні кожній людині, а те чи вона їх розвиває чи ні залежить в більшості від середовища та людей в якому вона знаходиться і спілкується. Якщо спостерігати за дитиною з чітко вираженими лідерськими якостями ще з раннього дитинства, то можна поділити її життя на певні періоди формування цих здібностей. Наприклад, дитячий садок, школа, університет, робота, подружнє життя і так далі. Тобто багато що визначає оточення та місце в суспільстві.

У цілому лідер – це член групи, який виконує центральну роль в організації та діяльності класу. До нього всі прислухаються та нічого не вирішують без його участі.

Проблему лідерства досліджували велика кількість вчених різноманітних гуманітарних та практичних наук. Психологи, політологи, педагоги висували та доводили свої теорії, концепції, визначення щодо лідерства.

Цю тему досліджували: М. Шимановський, Р.Х. Шакуров, Є.С Кузьмін, С. Куча, О.І. Киричук, Р.І. Солопова, А.В. Мудрик, Н.Л.Седеванова, М. Фей гін, Б. Бабенко, Л.В. Турищева, Д. Креч, Л.І. Уманський, Т.Н. Мальковська, Н.Ф. Маслов, В.В. Шпалінський, В.І. Зацепін та інші.

Об’єктом дослідження курсової роботи є шкільний колектив та особливості індивідуальності учня.

Предметом дослідження: лідерство у класі, її типологія та характеристика.

У радянській та у сучасній педагогічній літературі зустрічається різна типологія, тлумачення, характеристика лідерства. Якщо порівняти декілька книг чи статей з висвітленням цієї теми, то можна розгубитися коли робити загальні висновки по ній. Кожний автор висвітлює своє бачення проблеми лідерства і це правильно, то в курсовій роботі можна спиратися не на одне чи два джерело, а на десятки. Важко відповісти однозначно на такі запитання, як «Мотиви лідерства», «Типи лідерів», «Хто у більшості стає лідером», «Яка різниця між хлопчиком-лідером та дівчинкою-лідером», а головне питання «Чи потребує суспільство лідера».

Очевидним є те, що проблема лідерства існує в сучасній школі, і про неї потрібно писати, її потрібно вивчати та вносити певні свої корективи. Проблему лідерства починають вивчати саме із школи, бо в ній дитина формується як юнацька особистість, починає будувати свій життєвий шлях та самоутверджуватись. Діти – це майбутнє нашої країни, а у встановленні лідерства одну з головних ролей грають вчителі, і саме їм потрібно звернути увагу на учнівський колектив класу та виділення лідерів серед дітей. Педагог повинен визначити чи це лідери «позитивні» чи «негативні», і прикласти максимум сил для того, щоб поставити дитину на правильний шлях розвитку.

Тому мета курсової роботи різнобічно і об’єктивно дослідити шкільний колектив, виділити лідерів, вивчити типологію лідерства, обґрунтувати функції лідера, звернути увагу на встановлення лідерства в сучасній школі.

Для досягнення даної мети потрібно розв’язати ряд завдань:

-     проаналізувати теорії лідерства;

-     провести характеристику лідерів;

-     виділити головні якості лідерів;

-     охарактеризувати здібності лідерів;

-     вивчити структуру встановлення лідера;

-     охарактеризувати умови досягнення лідерства;

-     провести ряд ігор на встановлення лідера у шкільному колективі;

-     провести з дітьми дискусію шляхом запитань.

Для написання даної роботи було використано періодичні та монографічні видання.

Свої статті висвітленню проблеми лідерства в шкільному колективі присвятили В. Татенко – «Типологія лідерства», С.Л. Аліфанов«Основні направлення аналізу лідерства», Г.В. Ложкин – «Механізми лідерства», М. Шимановський «Завдання лідера – вести за собою: практичні поради зі створення учнівського самоврядування», Н.Шевченко – «Майбутнє лідерам» та інші. Широко описують лідерство такі автори у своїх працях: О.Л. Кричевський і Є.М. Дубовська – «Психологія малої групи», Платонов Ю.П. – «Мастерская психология», Н.Л. Селіванова – «Шкільний клас», А.В. Мудрик – «Общение школьников», М.Ю. Кондратьєв – «Складові авторитета», М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко – «Соціальна психологія», О.І. Денисова, Г.Г. Довганич – «Модуль: як стати лідером» та ще багато інших.

Справа в тому, що кожен охарактеризовував проблему лідерства із своєї точки зору. Дуже багато вплинула на думку дослідників радянська епоха, вони висвітлювали тему, яка була огорнута комунізмом, а саме в школі. Бо в школі виховували комуністичних, буржуазних лідерів. Часи змінилися і потреба суспільства у лідері також. Незважаючи на це все одно єдиним залишається те, що лідерство у класі відіграє одну із основних ролей і саме вчитель може впливати на розвиток особистості лідера.

Отже, проблема лідерства була актуальною, є актуальною сьогодні та буде завтра, і тому в курсовій роботі ця тема також відіграє провідну роль.


1. Теорії походження лідерства. Поняття, роль та функції лідерства

Лідерство стало об’єктом дослідження на початку ХХ століття, коли почали виявляти інтерес до управління як науки. Проте тільки в 30-40-х роках вперше було здійснено вивчення цього явища на систематичних засадах. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників, що зумовлювалося насамперед потребами виробництва. Так виникла особистісна теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей), згідно з якою кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. Різні дослідники намагалися з’ясувати найбільш необхідні для лідера риси. Такі набори рис ретельно фіксувалися і розглядалися як підґрунтя для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства.

На жаль, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, властивих великому лідеру. К.Берд, наприклад, склав список 79 рис, що визначалися різними дослідниками як «лідерські». Серед них були такі: ініціативність, товариськість, почуття гумору, ентузіазм, упевненість, дружелюбність тощо. Але жодна з рис не посідала надійного місця в переліках: 65% названих рис були згадані один раз, близько 20% - двічі і лише 5% чотири рази.

Абсолютизм втіленням теорії рис є поняття харизматичного лідера (від грецького – дар, милість, благодать божа). Харизматичному лідерові приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Як феномен групової психології харизма сприймається у зворотному вигляді: увага зосереджується на лідері, а не на його послідовникам. Саме для харизматичного лідера слушним є прислів’я: «Короля грає оточення». Потреба людей у такому лідері виникає за екстремальних умов, частіше за все в релігійному чи політичному житті. Харизматичний лідер викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схилення перед ним.

Висновок про те, що взагалі не існує набору особистісних рис, властивих талановитим керівникам, нерідко наводиться на доказ того, що ефективність керівництва має ситуативний характер. Тому на зміну теорії рис прийшла ситуаційна теорія лідерства, згідно з якою лідерство тлумачать як продукт певної ситуації. У різних конкретних ситуаціях групового життя звичайно виявляються окремі члени групи, які мають перевагу над іншими хоча б за однією рисою чи властивістю, а оскільки саме вона й необхідна в ситуації, людина стає лідером. На відміну від інших він краще за них уміє актуалізувати в конкретній ситуації притаманну йому рису. Властивості, риси і якості лідера стають відносними. Саме цей момент ситуаційної теорії піддав критиці Ж. Піаже, який стверджував, що при цьому по суті повністю знімається питання про активність особистості лідера.

З метою подолання недоліків цієї теорії Дж. Хартлі запропонував систему аргументів, які, на його думку, дають змогу інтерпретувати той факт, чому саме певні люди стають лідерами і чому не тільки ситуація визначає їхнє усунення. Це можливо, зокрема, тому, що, по-перше, якщо хтось став лідером і в іншій; по-друге, внаслідок впливу стереотипів лідери в одній ситуації інколи розглядаються групою як лідери взагалі; по-третє, людина, будучи лідером в одній ситуації, набуває авторитету, і цей авторитет працює далі на те, що цю людину оберуть лідером іншим разом; по-четверте, певні особистісні риси, звичайно, існують, і тому окремим людям властиво «шукати посади», внаслідок чого вони ведуть себе так, що їм «дають посади».

Але подібні міркування навряд чи можна вважати переконливими для подолання недоліків ситуаційної теорії. І все ж, незважаючи на це, вона набула популярності: саме на її ґрунті здійснено велику кількість експериментальних досліджень лідерства в школі групової динаміки.

Інший підхід до проблеми лідерства на противагу попереднім ґрунтується на зосередженні підвищеної уваги на поведінці керівника. Згідно з цим підходом ефективність лідера визначається не його особистісними якостями, а радше манерою поведінки щодо підлеглих. Концентруючи увагу на фактичній поведінці керівника, поведінковий підхід певною мірою сприяв вивченню лідерства. Але він мав і суттєвий недолік, що полягав у абсолютизації якогось одного оптимального стилю керівництва. Крім того ефективність стилю значною мірою залежить і від характеру конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється і відповідний стиль. Зрештою дослідники змушені були відмовитись від поведінкового підходу і повернутися до ситуаційного.

На ґрунті узагальнення практичного досвіду і попередніх підходів виникла синтетична теорія лідерства, згідно з якою лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин у групі, а лідер – як суб’єкт управління цим процесом. За такого розуміння лідерство інтерпретується як функція групи і тому вивчати його слід з точки зору цілей та завдань групи, хоча і структура особистісного лідера при цьому повинна братись до уваги. Рекомендується враховувати й інші змінні, наприклад, тривалість існування групи. З точки зору синтетичності ця теорія має низку переваг. Більшість вітчизняних дослідників, вивчаючи динамічні процеси в групі, ґрунтуються саме на ній. При цьому вони використовують нові принципи, головний зміст який полягає в тому, що сутність лідерства в малих групах розглядається в контексті спільної групової діяльності, тобто в центрі уваги ставиться не просто ситуація, а конкретні завдання групової діяльності й певні члени групи можуть продемонструвати свою спроможність організовувати групу для розв’язання цих завдань. Лідер відрізняється від інших членів групи не наявністю в нього якихось особливих рис, а вищим рівнем впливу. Особливості цього впливу, його якісні та зовнішні вияви знайшли своє відображення в дослідженнях стилю лідерства.

Стиль лідерства (від грец. – паличка для письма) означає спосіб, прийом, метод роботи, характерну манеру поводитися. Отже, під стилем розуміється типова для лідера система способів та прийомів впливу на підлеглих.

Перші спроби дослідження ефективності стилю лідерства були здійснені в «школі групової динаміки» під керівництвом К. Левіна. Вченими були виокремленні три стилі, які й досі широко використовуються в соціальній психології та педагогіці: авторитарний, демократичний та ліберальний. Деякі дослідники використовують інші назви для опису вказаних стилів: директивний (вольовий, жорсткий, одноосібний, адміністративний тощо); колегіальний (партнерський, колективістський тощо); анархічний (номінальний, вільний, потуральник, безвладний тощо).

Об’єктом вивчення в експериментах були десятирічні хлопчики, яких розподілили на кілька груп по різних клубах, на чолі яких стояли дорослі з авторитарним, демократичним і ліберальним стилями лідерства. Авторитарне лідерство відзначалось високою мірою влади лідера: він визначав усю стратегію діяльності групи, ніякі повноваження групі не делегувались. Демократичне лідерство здійснювалось за принципом поділу влади і участі підлеглих в управлінні, відповідальність не концентрувалась, а розподілялась. Ліберальне лідерство характеризувалось мінімальною участю керівника в груповій, група мала повну волю приймати власні рішення.

У своєму дослідженні К. Левін встановив, що авторитарне лідерство веде до виконання більшого обсягу роботи, ніж демократичне, але для нього властиві низька мотивація, менша оригінальність, не така міцна товариськість у групі, відсутність групового мислення, більша агресивність, тривожність, залежніше і покірніше поведінка. Порівняно з демократичним лідерством при ліберальному обсяг роботи зменшився, якість її знизилася, стало більше гри. Піддослідні перевагу віддавали демократичному стилю керівництва.

Узагальнюючи численні дослідження стилів лідерства, Г.М. Андреєва виокремлює змістовний і формальний боки, а кожен із стилів описує таким чином.

Авторитарний стиль

- ділові, короткі розпорядження; - справи групи плануються наперед (в усьому обсязі);

- заборони без попускань, з погрозами;

- чітка мова, непривітний тон;

- визначаються лише похвала і покарання суб’єктивні; середні цілі, віддалені - емоції не беруться до уваги; невідомі;

- показ прийомів – не система; - слово керівника – визначальне;

- позиція лідера – поза групою.

Демократичний стиль

- інструкції у формі пропозицій; - заходи плануються не товариський тон; наперед, а в групі;

- похвала і покарання – з порадами - за реалізацію пропозиції розпорядження і заборони – з відповідають усі дискусіями;

- усі розділи роботи не позиція лідера – всередині групи. тільки пропонуються, а й обговорюються.

Ліберальний (потуральник) стиль - тон – конвекційний; - справи в групі йдуть:

- відсутність похвали, покарань; собою;

- ніякого співробітництва; - лідер не дає вказівок;

- позиція лідера – непомітна, - розділи роботи складаються з окремих інтересів членів групи або йдуть від нового лідера.

У практиці експериментальних досліджень використовуються й інші схеми. Так, у працях Л.І. Уманського названі такі типи лідерів: лідер-організатор, лідер-генератор емоційного настрою, лідер емоційного тижня, лідер-умілець.

Б.Д. Паригін пропонує модель типології лідерства, яка будується на трьох засадах, пов’язаних із визначенням: а) змісту, б) стилю, в) характеру діяльності. При цьому за змістом діяльності ним виокремленні: 1) лідер-натхненник, який пропонує свою програму; 2) лідер-виконавець, який організовує виконання заданої програми; 3) лідер, який, який є одночасно і натхненником, і організатором.

За стилем діяльності: 1) авторитарний лідер; 2) демократичний лідер; 3)лідер, який поєднує у собі елементи цих двох стилів.

За характером діяльності: 1) універсальний лідер; 2) ситуативний лідер.

Різні поєднання цих ознак утворюють вісім типів лідерів:

1) натхненник(програміст) – авторитарний – універсальний;

2) програміст – авторитарний – ситуативний;

3) програміст – демократичний – універсальний;

4) програміст – демократичний – ситуативний;

5) організатор (виконавець) – авторитарний – ситуативний;

6) організатор – авторитарний – ситуативний;

7) організатор – демократичний – універсальний;

8) організатор – демократичний – ситуативний.

При характеристиці динамічних процесів в малих групах виникає питання про те, як саме група організується, хто візьме на себе функцію її організації? Проблема лідерства являється одною з кардинальних проблем педагогіки та соціальної психології.

На основі схожих індивідуальних відмінностей формуються різні типи лідерської поведінки, описи яких трапляються в соціально психологічній і політико психологічній літературі.

Так, наприклад, Б. Рассел виокремлював серед політичних діячів п’ять типів:

-           мудрець;

-           джентльмен;

-           оратор;

-           солдат удачі;

-           релігійний тип;

Ю. Дженнінгс поділяв лідерів на:

- суперменів – великих людей, здатних ламати старі порядки і створювати нові цінності;

- героїв – відданих високим і благородним ідеям;

- принців – тих, чия діяльність мотивується прагненням панувати над іншими.

Г. Лебон, орієнтуючись на закони масової психіки, визначав три типи лідерів:

- вольовий та владолюбний тип, який досягає влади за будь-яку ціну і будь-якими засобами;

- хитрий та лагідний, що улесливо потурає інстинктам натовпу, аби панувати над ним;

- нервово-збуджений, імпульсивний тип, що щиро вірить кожному своєму слову і здатний збуджувати натовп.

М. Вебер диференціював політичних лідерів «за походженням»:

- традиційний тип («коронується» на владу за існуючою традицією);

- раціонально-легально-правовий (обирається громадянами на виборах);

- харизматичний (наділений особливим Божим даром – «харизмою»,яка приваблює людей і дає змогу впливати на них).

Дж. Барбер пропонував розрізняти типи лідерів, орієнтованих на:

-           продуктивну діяльність;

-           свої амбіції, прихильність і визнання з боку оточення;

-           на мінімальне виконання своїх лідерських обов’язків.

Р. Такер поділяв лідерів на:

-           консерваторів;

-           реформаторів;

-           революціонерів.

Свого часу М. Грушевський, аналізуючи типові ознаки аморальності в політиці, виявив типи:

-           політичних лідерів-утопістів (або безплідних мрійників);

-           лідерів-циніків – безпринципних і позбавлених будь-яких ідеалів.

Сучасний дослідник Л. Уманський на основі експериментальних досліджень зафіксував 4 типи позитивного лідерства:

-           лідер-організатор;

-           лідер-ерудит;

-           лідер-генератор емоційного настрою;

-           лідер-майстер.

А. Джордж поділяв лідерів за критерієм масштабності:

- стратег;

- тактик.

У. Стоун поділяв лідерів на:

- здатних впливати на вузьке оточення;

- спроможність вести за собою великі народні маси;

- «ділових»;

- «емоційних»;

- орієнтованих на досягнення чи на персонал.

Досить відомою є типологізація лідерів за стилем поведінки:

- директивний;

- демократичний;

- колегіальний;

- ліберальний;

- наставницький;

- гнучкий;

- догматичний.

На думку М. Ке де Врі, у вищому світі є три типи лідерів:

-           які встановлюють правила;

-           які їх виконують;

-           які їх порушують.

Саме остання категорія, тобто лідери, які виходять за межі правил, переглядають кожну проблему з її виникненням, досягають у своїй роботі змогу диференціювати лідерів на певні типологічні групи:

-           попередник – вперше щось запропонував чи здійснив;

-           піонер – раніше за інших дістався певного місця;

-           експерт – найбільш кваліфікований;

-           авторитет – багато знає, добре поінформований;

-           учений – знавець, ерудит;

-           старший – найдосвідченіший;

-           майстер – має більші за інших здібності;

-           винахідник – придумав найкращу технологію;

-           новатор – розробив найліпший проект;

-           керівник – має найбільшу владу і впливовість.

Виявляється, що один лідер може просто на очах втрачати свою харизматичність, якщо опиняється в напруженій, конфліктній, тобто стресовій , ситуації, а іншого ситуація загрози робить ще активнішим, діяльним .

Існує думка, що лідери – це незвичайні, неординарні люди, не такі як усі, яскраві, непересічні, обдаровані особистості.

Якщо спробувати з’ясувати достеменні мотиви лідерської поведінки, то можливо, багатьом з лідерів буде відмовлено у цій ролі. Адже далеко не завжди ті цінності, які лідер пропонує своїм прибічникам, є для нього головними життєвими цінностями. Буває й так, що лідер сам не може збагнути, які спонуки насправді спрямовують та енергетизують його активність.

Отже, логічно розрізняти тип лідерів, які і внутрішньо сповідують, і демонструють зовні одні й ті самі цінності, і протиставити йому тип лідерства, коли зовні оприлюднюється одне, а всередині виношується інше. За цим критерієм, наприклад, лідерів-патріотів протиставляють лідерів-невротикам і лідерам-кар’єристам (Р. Лейн, Г. Ласвелл), ідейних і незалежних лідерів – лідерам підпорядкованим (В. Бебік, М. Обозов).

Сьогодні, на противагу лідерам-професіоналам, поширений тип лідерів популістів, які добре орієнтуються у кон’юнктурі цінностей, оцінок і думок, а також уміють у вигідному для себе ракурсі донести до аудиторії потрібні ідеї та набути популярності.

Слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає – той втрачає!»

Феномен лідерства вивчають різні науки. Так, психологія досліджує особливості особи лідера. Соціологія розглядає лідерство в соціальній системі. Соціальна психологія вивчає лідерство як процес взаємодії соціальних і психологічних чинників, досліджує його механізми, розробляє методи відбору, навчання, висування керівників залежно від характеру групи чи організації. Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.

Лідером може бути лише та особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує їхню довіру.

Згідно з концепціями лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися вияснити набір рис особи лідера. Було зібрано великий фактичний матеріал. Серед рис притаманним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тощо. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. Вияснилось, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалось б, необхідні для лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість тощо, виявились не безсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу. Досліди з різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визначаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків лідерства – ситуативної.

Ситуативна концепція виходить із ідеї відносної множинності явищ лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причини лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин.

Керівник – це, як відомо, офіційний статус. У шкільному класі керівниками є члени офіційного учнівського самоврядування (староста, у попередні роки – голова піонерського загону) і, звичайно, учителі, насамперед класний керівник. Лідери ж – це фактичні керівники, як офіційні, так і неофіційні. Вони мають такі психологічні якості, завдяки яким більш ніж будь-хто інший у колективі можуть сприяти задоволенню потреб та інтересів інших його членів. Лідеру від інших членів колективу завжди треба менше, ніж останнім треба від нього.

Саме по собі призначення офіційним керівником не робить людину лідером. Наприклад, староста класу, будучи його керівником за своїм статусом, може при цьому лідером не стати. Водночас який-небудь учень без офіційної посади завдяки своїм особистим якостям стає фактичним керівником класу, його неформальним лідером, вплив якого нерідко поширюється не тільки на рядових членів групи, а й на офіційних її керівників.

Таких впливових у своєму середовищі дітей у 20-х – 30-х роках називали вожаками. Вожакам, вожацтву в педагогічній літературі в той період приділялася значна увага. У посібниках з педагогіки цій темі присвячувались окремі розділи.

Слід зазначити, що поняття «вожак» значно ширше за своїм змістом, ніж сучасне поняття «лідер». Вожак – це ватажок будь-якого дитячого об’єднання, тоді як термін «лідер» (дитячого колективу) прийнято вживати саме в зв’язку з групами, які організовані дорослими.

У деяких групах позитивним можна вважати становище, коли офіційний керівник є тільки керівником фактичним, а й неформальним. Однак це можливе лише за умовами, коли обидві сторони, як керівник, так і група, мають високий рівень вихованості, який дає змогу не змішувати ділові стосунки з міжособистісними, не зловживати останніми на шкоду першим, постійно зберігати незримий кордон між ними, додержувати в певних випадках належної офіційності. Звичайно, таке трапляється нечасто, особисто у взаєминах між школярами середнього й молодшого віку.

Значна увага в психолого-педагогічній літературі, присвяченій дитячим групам, приділяється з’ясуванню особистісних якостей учнів, що стають вожаками, лідерами таких таких груп.

Перші дослідження, які були проведенні в цій галузі ще на початку століття А. Біне, а потім Л. Терменом, показали, що найхарактернішою рисою дитячих вожаків є опірність впливові інших дітей в поєднанні зі схильністю й здатністю самим активно впливати на ровесників. Трохи пізніше в дослідженнях Дерінга було встановлено, що в шкільному класі можна зустріти три типи лідерів: природний, насильницький, дезорганізаторський.

Перший з цих типів виступає як фактор згуртування учнів навколо спільних, соціально значущих цілей і цінностей, причому представники цього типу стають лідерами класу внаслідок того, що завдяки своїм достоїнствах здобувають популярність серед переважної частини класу.

Другий тип – це тип узурпатора влади, насильника й диктатора, який тримає багатьох дітей у стані постійного страху і надзвичайно згубно впливає на моральний розвиток дітей. (Правда, декого з дітей він може приваблювати своїми особистими якостями, насамперед фізичною силою й спритністю, зовнішньою привабливістю, а також сміливістю й рішучістю. Не виключаються й такі риси, як кмітливість, інтуїція стосовно психології ровесників тощо).

Що ж до третього типу, то звичайно в класі зустрічаються по 2-3 його представники. Вони, як правило, очолюють окремі угрупування і «проводять лінію» на їх збереження, активно протидіючи загально класному об’єднанню учнів в одному колективі.

Проте декілька фактичних лідерів (у тому числі й неформальних) можуть бути й у згуртованому класі. При цьому кожний з них виконує певну лідерську функцію. Так, у колективі класу може бути лідер-ініціатор. Він виступає ініціатором окремих заходів, визначає спільні позиції, перспективи, словом, домінує при цільовій орієнтації колективу. Бажано, щоб цю функцію виконував саме формальний лідер, скажімо, староста класу.

Безпосереднім помічником лідера-ініціатора в деяких учнівських колективах виступає так званий з’ясовував настроїв, бажань тощо, як загально класних, так і окремих членів колективу. Такий учень, звичайно, відіграє чималу роль не просто в з’ясуванні, а й у формуванні громадської думки класу.

Лідер-організатор відіграє головну роль у детальній організації діяльності колективу, спрямованої на досягнення спільної мети. Як правило, він виконує й функцію «енергізатора» - спонукає своїх товаришів – і словом, і власним прикладом – до енергійніших зусиль щодо виконання поставленого завдання. Лідер-ерудит висловлює авторитетні судження з приводу актуальних питань життя колективу, дає консультації й довідки з окремих питань, пов’язаних з життям колективу, зокрема інформує про стан справ з даного питання в аналогічних групах тощо. Нарешті, не можна не згадати й про таку суттєву для життя колективу неформальну роль, як улагоджував конфліктів і непорозумінь. Свою функцію він успішно виконує завдяки врівноваженості, терплячості, уважності до потреб та інтересів кожного учня, умінню закликати обидві конфліктуючі сторони до принциповості й благородства, до того, щоб позбутися дріб’язковості, більше дбати про спільні інтереси колективу тощо.

Як зазначалося вище, коли формальний лідер є водночас і фактичним лідером, він, як, як правило, виступає – в тій чи іншій формі – і як суб’єкт міжособистісних взаємин у класі. Звичайно, сфера таких взаємин не може охоплювати весь клас – здебільшого вона поширюється на якусь певну групу однокласників. Не виключається й така ситуація, кили формальний лідер зв’язаний з однокласниками лише діловими стосунками, а близьких приятелів, друзів не має за межами свого класу (а, можливо, й узагалі не має). При цьому той тип взаємин, який в учнів-нелідерів належить до категорій міжособистісних, у нього може виступати як своєрідний компонент ділових взаємовідносин.

Хоч лідери нерідко висуваються з відмінників, далеко не всі сильні учні мають шанси стати лідером – для цього, крім відмінної успішності, треба мати ще ряд особистісних якостей, який в окремих відмінників може й не бути. Нерідко в окремих угрупуваннях домінуючий вплив мають учні, які не відзначаються дуже доброю успішністю. Але загалом першорядну роль у процесах колективотворення відіграють саме відмінники.

Отже, досліди показують, що найбільший авторитет серед старшокласників мають ті учні класу, які відзначилися уважністю до товаришів чуйністю, добротою (на цю рису вказали 56% опитаних старшокласників); друге за популярністю місце посідають «веселі, товариські, здатні об’єднувати учнів у колектив», потім, майже з однаковою популярністю (відповідно 27 і 26%) ідуть ті, «хто активно займається громадською роботою» й «хто має фізичну силу».

Показовим є те, що, характеризуючи однокласників, учні, як правило, поєднували їхню високу успішність з незалежністю суджень і самостійністю поведінки, активну участь у громадській роботі – з веселою вдачею і комунікативністю.

Проте в останні роки характер лідерства в шкільних класах істотно змінився. Як буде показано наприкінці цього розділу, у зв’язку з різкими зниженням учбової мотивації неформальними лідерами в шкільних класах дедалі частіше стають учні з позашкільною спрямованістю, з проявами дезорганізаторських тенденцій тощо.


Информация о работе «Проблеми лідерства у шкільному колективі»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 63485
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
43951
0
0

... ідко такі, що протирічать пануючим в суспільстві. Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії 2.1 Характеристика особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі Спiлкування багатоплановий процес встановлення i розвитку контактiв мiж людьми, який передбачає обмiн iнформацiєю, певну тактику i стратегiю взаємодiї сприймання i розумiння суб ...

Скачать
116518
3
4

... , активізує їх, озброює вмінням передавати знання, активно сприяє створенню атмосфери доброзичливості, взаємодопомоги, вихованню колективістських почуттів учнів. РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження особливостей формування колективізму на уроках трудового навчання в початкових класах   2.1 Методика експериментального дослідження Для успішного засвоєння знань учні повинні наполегливо ...

Скачать
41877
0
0

... і, конструктивні ідеї соціального устрою. Він формулює нові соціальні цілі й завдання, обґрунтовує стратегічні пріоритети й тактичні засоби їх досягнення і розв’язання. Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, що на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція дій його конституентів. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної ...

Скачать
173064
0
0

... і умови психологічної адаптації молоді до робочих навантажень і до цілого комплексу умов та особливостей навантажень навчальної діяльності, для попередження розумового та нервово-психічного перевантаження. Основна проблема дезадаптації студентів пов’язана з феноменом інформаційного стресу, який виникає внаслідок тривалої роботи мозку в умовах несприятливого поєднання трьох чинників, так званої ...

0 комментариев


Наверх