Навигация
Трактування природи й детермінації агресії різними психологічними школами
54685
знаков
4
таблицы
7
изображений
1.2 Трактування природи й детермінації агресії різними психологічними школами
Агресія є складною й інтенсивно досліджуваною областю психології. Але незважаючи на це все ще залишаються безліч невирішених проблем, тому що існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини.
У теоріях потягу агресія розглядається як стійка диспозиція індивіда. У первісному варіанті психоаналітичної теорії З. Фрейда агресія трактувалася як реакція на блокування або руйнування либідодних імпульсів. З висуванням гіпотези про потяг до смерті агресія розглядалася вже як її прояв. З погляду Фрейда, природа агресії вроджена й така поведінка неминуча, оскільки якщо енергія інстинкту смерті не буде звернена зовні, це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума.
Він затверджує, що прояв агресії є результатом постійного конфлікту між саморуйнуванням і самозбереженням. Ні лібідо, ні агресія ніколи не спостерігаються окремо, тобто в чистому прояві, за винятком багатьох патологічних випадків. Вони завжди об'єднані. Сексуальні навички не можуть бути досягнуті без домішки агресивності, агресивність не може бути інтегрована в нормальне життя без домішки лібідо, так само як на вищому рівні смерть не що інше як прямий наслідок життя.
Положення про інстинкт прагнення до смерті є одним з найбільш спірних у теорії психоаналізу. Відсутнє чітке визначення статусу агресії в теорії потяг і прояснення деяких украй важливих проблем, наприклад таких, як роль агресії в нормальному розвитку підлітка, її зв'язок з функціонуванням нервової системи, її роль у формуванні характеру, її внесок у патогенез неврозів, психозів, схильності до злочинів і перекручень і т. д. Відкритим залишається й питання про існування агресивних зон, еквівалентні або, принаймні, порівнянні з эрогенними. Фрейд розглядав м'язи як агресивні зони, хоча Гиллепси (Gillespia, 1971) бачить руховий апарат не як джерело, а як виконавчий орган. Невирішена остаточно проблема джерела агресії. Статус агресії, як незалежного, споконвічного, уродженого потяга підкріплюється тільки думкою клініцистів, заснованій на трьох спостережуваних проявах:
1) очевидний імпульс, властивому будь-якому агресивному прагненню;
2) очевидне полегшення, яке треба за розрядкою;
3) очевидне страждання і його патологічний наслідок, коли розрядка блокована.
Невизначеність щодо джерела агресії поширюється й на її меті. У широке коло речень входять такі мети, як розрядка або уникнення зростаючої напруги, зсув розладу й невдоволення, підтримка гомеостазу або його руйнування. Серед цих численних описів на думку Ганни Фрейд недостатньо уваги приділено агресії, що асоціюється зі сторонніми, зовнішніми цілями, звідки вона бере свою силу.
Більше певний погляд щодо нагромадження й розрядки інстинктивної агресивної енергії мав К. Лоренц. З його погляду, людська агресія має свої еволюційні й фізіологічні коріння. Джерелом агресії є вроджений інстинкт боротьби за виживання. Агресивна енергія генерує в організмі спонтанно, безупинно, регулярно накопичуючись із перебіг часу доти, поки в результаті впливу відповідного пускового подразника вона не розрядиться. При цьому, чим більше кількість агресивної енергії є в цей момент, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні. Лоренц затверджує, що в нас немає вроджених механізмів гальмування агресії, тому що вони зробили б нас беззахисним. Він не розділяє точку зору Фрейда, відповідно до якої агресія як прояв потяга смерті протистоїть всім життєстверджуючим інстинктам як руйнівний початок. Це такий же інстинкт, як і всі інші, і в природних умовах так само, як вони, служать збереженню життя й виду, виконуючи наступні важливі функції:
1. Агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду за рахунок того, що зупинить потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійні індивідууми;
2. Сильні тварини краще захищаються й забезпечують виживання свого потомства.
Агресивна поведінка не можна виключити, рятуючи людей від дратівних ситуацій і з нею не можна подолати, навісивши на не морально-морально-мотивовану заборону. Переорієнтування агресії – це найпростіший і надійний спосіб знешкодити ії. Вона задовольняється об'єктами легше, ніж більшість інших інстинктів і знаходить у них повне задоволення. Це психогідравлична модель критикувалася як етологами (R.A. Hinde, 1974), так і психологами (A. Montague, 1976) не тільки за ризикований перенос на людину результатів, отриманих у дослідженні тварин, або за плани зниження рівня агресії цивілізованої людини шляхом організації різних змагань, але й за недостатню фактичну обґрунтованість.
Представники соціобіологічному підходу (Бараш й ін.) вважають, що на породження агресивних імпульсів підлітків впливають специфічні гени. Вони затверджують що індивідууми швидше за все будуть проявляти альтруїзм і самопожертву стосовно тих, у кого є схожі гени й поводитися агресивно стосовно тих, хто не складається з ним у спорідненні. До цієї теорії примикають погляди про безперервний еволюційний відбір особливо не агресивному – відборі індивідів шляхом поширення генів переможців. Він розглядає будь-які форми поводження людини як результат взаємодії біологічних і соціогенетичних факторів не відкидаючи при цьому можливість онтогенетичної детермінації агресивної поведінки.
До представників теорій потяга ставиться так само Мак-Доуголл (W. Mc. Dougall, 1908). У його переліку 12 основних інстинктів, агресивність ототожнюється з емоцією гніву. Інстинкт агресії він трактував у такий спосіб: «Схильність до гніву. Обурення й насильницьке усунення всякої перешкоди або перешкод, що заважають вільному здійсненню будь-якої іншої тенденції». Цим формулюванням Мак – Доуголл фактично передбачив точку зору фрустраціонних теорії агресії Долларда і його колег, які поклали початок інтенсивним експериментальним дослідженням агресії. Відповідно до цієї теорії, це не автоматично виникаюче в надрах організму потяг, а наслідок фрустрації. Дана теорія затверджує, що агресія завжди є наслідок фрустрації, а фрустрація завжди спричиняє агресію. Результати багаторічних експериментальних досліджень показали, що зв'язок між цими факторами менш твердий, чим передбачалося й гіпотеза є надто узагальненою. Наприклад, із фрустрацією не зв'язана жодна з форм інструментальної агресії.
Але фрустрація породжує різні моделі поводження, і агресія є лише однієї з них. Вплив фрустрації на агресію опосередковано рядом проміжних факторів. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли присутні посилання до агресії, коли фрустрація здається раптовою й несподіваною, або коли вона когнитивно привязувальна до агресії.
Більше систематизовану модель пояснююча поява цього феномена висунув Міллер. Він пояснює появу змішаної агресії у випадках, коли агресивний позив зустрічає «перешкода або придушується страхом покарання. Однак й у цьому випадку спонукання залишається й може привести до агресивних дій. При цьому вони будуть націлені не на щирого фрустратора, а на об'єкти, стосовно яких агресивні дії можуть відбуватися безперешкодно й безкарно.
На позиціях, тісно пов'язаних із фрустраційної теорією агресії стояв Берковитц. Відмовившись від не витримує критикові постулату про те, що фрустрація завжди веде до агресії, він увів дві проміжні змінні, одна з яких ставилася до спонукання (гнів), а інша до спрямованості поводження (пускові подразники). Гнів виникає, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не веде до поводження, обумовленому спонуканням даного типу. Щоб це поводження здійснилося, необхідне адекватні йому пускові подразники, а адекватними вони стануть лише у випадку безпосереднього або опосередкованого зв'язку із джерелами гніву, тобто із причиною фрустрації.
Пізніше Берковитц розширив і видозмінив свою концепцію, де пусковий подразник уже не є необхідною умовою переходу від гніву до агресії. Як додаткова опора своєї концепції Берковитц залучає модель інструментального обумовлювання.
У класифікації видів фрустраційного поводження Ф.Е. Василюк згадує агресію як одну з п'яти його форм:
1. Рухове порушення;
2. Апатія;
3. Агресія й диструкція;
4. Стереотипія;
5. Регресія.
А.А. Налчаджян також затверджує, що агресивна поведінка не є єдиною реакцією на вплив фрустраторов, що існують також не агресивні реакції на фрустрацію. Він виділяє наступні види захисних механізмів спрямованих на соціально-психічну адаптацію особистості у фрустрирующих ситуаціях:
1. Переміщення агресії;
2. Ідентифікація з агресором;
3. Апатія й безпорадність;
4. Психічна регресія;
5. Адаптивна активність уяви;
6. Інші реакції відходу або втечі;
7. Стереотипна поведінка.
Переміщення агресії у фрустрирующих ситуаціях має місце тоді, коли людина не в змозі прямо виражати свою агресію стосовно фрустратору й агресивна установка переміщається на новий іноді нейтральний об'єкт. Різновидами переміщеної агресії може бути «вільно, що витає гнів,», де навіть нейтральні ситуації сприймаються в якості фрустрирующих, а також аутоагрессия. Ідентифікацію з агресором Налчаджян розглядає як захисно-адаптивний комплекс, що включає в себе механізми агресії, ідентифікації й інтроекції. Перебуваючи під загрозою й переживання стану фрустрірованності, людина захищає свою особистість тим, що включає в структуру своєї особистості досягнення й силу фрустрирующих його індивідів.
Наприклад, засіб масової інформації приділяє значну частину часу показу насильства. Кореляційні й експериментальні дослідження сходяться у висновку про те, що спостереження насильства по телебаченню створює ґрунт для посилення агресивної поведінки й знижує сприйнятливість глядачів, до агресії спотворюючи їхнього подання про реальності. У порівнянні з більшістю інших теорій, теорія соціального навчання залишає набагато більше шансів запобігти й контролювати людську агресію, тому що вона з'являється тільки у відповідних умовах. Даний підхід пропонує контролювати агресію шляхом протидій тим фактором, які ії провокують, – іншими словами, ослабленням аверсивної стимуляції, заохоченням і формуванням неагресивної поведінки й виявленням і закріпленням реакцій, несумісних з агресією.
Кроком уперед у рішенні проблем, пов'язаних з оцінкою агресії, можна вважати фромовську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два види агресії: доброякісну й злоякісну. Доброякісна агресія є біологічно адаптивної, сприяє підтримці життя і являє собою реакцію на погрозу вітальним інтересам. Злоякісна агресія не є біологічно адаптованої, не пов'язана зі збереженням життя, не сполучена із захистом вітальних інтересів.
Існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. Є також безліч модифікацій і різновидів цих підходів. Існуючі експериментальні дані тією чи іншою мірою підтверджують всі основні теорії агресії. Це не є свідченням кризи теорій, а говорить лише про багатоаспективної й багатоплановості агресії. Справедливості заради відзначимо, що найбільшою мірою експериментально підтверджуються фрустраційна теорія агресії й теорія соціального навчання.
Похожие работы
... і // Програма наук.-практ. конф. «Сучасні аспекти міждисциплінарних відносин у психоневрології та наркології». – Дніпропетровськ, 2007. - С. 6. АНОТАЦІЯ Дячук А.М. Клініко-психопатологічні та психологічні особливості мотивації агресивної поведінки при розладах особистості. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – І ...
... 2.1 Цілі, задачі й методи дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці Виходячи з аналізу психологічної літератури, ми спрямували наше дослідження на вивчення впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці. Нами було висунуто припущення про те, що на рівень прояву агресивної поведінки впливають особистісні характеристики. Під час дослідження ми ...
... таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання. Також у даній методиці підраховується індекс ворожості й індекс агресивності. 2. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса. Мета: визначення переважного способу поведінки людини в конфліктних ситуаціях Опис методики: На ранніх етапах вивчення конфліктів широко ...
... психолога інформацію. Програма і вправи, які запропоновані на заняттях психологічного тренінгу, спрямовані на попередження та корекції агресивності молодших школярів. ІІ. Експериментальна ЧАСТИНА. МЕТОДИКА психодіагностики ТА корекції агресивної поведінки ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ІІ. 1. Дослідження причин та форм агрисивної поведінки експериментального класу В агресивності є свої ...
0 комментариев