Організація і методика емпіричного дослідження

2.1. Організація і методика емпіричного дослідження

Завдання констатуючого експерименту полягало у виявленні особливостей особистісного розвитку юнаків з метою визначення тих особистісних рис, які можуть обумовлювати наявність умов до виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.

Методика дослідження

Як відомо, у юнацькому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичних недоліків, підвищується почуття власного достоїнства й уразливість, оформляються стійкі форми поведінки, риси характеру і способи емоційного реагування, що визначають надалі життя дорослої людини. Разом з тим, проблема соціальної адаптації в цьому віці може бути поєднана з так званими астенічними станами (слабість, дратівливість, плаксивість, підвищена стомлюваність і т.п.). Додаткові навчальні і поза навчальні навантаження, необхідність вирішення свого подальшого життєвого шляху, психоемоційна напруга (конфлікт із вчителем, з батьками, власна незадоволеність) погіршують функціональний і психічний стан.

Питання норми й аномалії особистості, відносяться до проблеми засвоєння юнаками певних життєвих нормативів, висунутих соціальним оточенням, а також до аналізу причин, що утруднюють засвоєння відповідної субкультури. Іншими словами, по зауваженню Б.С.Братуся, нормальним розвитком у цьому випадку буде такий розвиток, що веде людину до придбання нею родової людської сутності, самоздійсненню, прагненню до злиття з нею і придбанню тим самим можливої повноти свого існування як людини (Б.С.Братусь; 1989, с. 49-50). Аномальний же розвиток характеризується непогодженістю, пригніченістю самоздійснення, що веде до перекручення суті розвитку. Звідси, аномальним, що відхиляється від нормального, є такого роду розвиток, що веде людину до відокремлення, відриву від її загальної родової сутності (Б.С.Братусь; 1989, с. 51). Однак це усього лише крайні полюси так званої «норми» і «патології». Між умовними полюсами знаходиться велике поле граничних з нормою і патологією рівнів розвитку. До цих граничних станів можуть бути віднесені стереотипи поведінки, емоційно-особистісні реакції, що формуються під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

У літературі, як було показано в першому параграфі першого розділу, є прямі і непрямі свідчення того, що дисбаланс структури особистісного простору може бути патогенним фактором формування, що призводить до виникнення конфліктів особистості.

Ми припустили, що в динаміці аномалії особистості, які породжують внутрішній особистісний конфлікт, можуть бути представлені через виявлений особистісний симптомокомплекс, структура, якого має специфічну організацію особистісних рис.

Емпіричне дослідження ми здійснювали в старших (11-х класах) Київської середньої школи № 45. Звернувшись до шкільного психолога цієї школи, ми відібрали групу старшокласників, в анамнезі яких були різні невротичні прояви, характерні для патохарактерологічного розвитку (звуження кола інтересів, егоїстичність, підвищена примхливість, дратівливість, упертість і т.п.). Ця група юнаків була названа нами умовно нестабільною групою.

У дослідженні, був використаний опитувальник Кеттела (16-PF), за допомогою якого було обстежено юнаків.

Вибір опитувальника Кеттела обумовлений наступними міркуваннями. Відомо, що суттєвим для теорії Р. Кеттела є припущення про можливість опису особистості як комбінації деякого кінцевого числа окремих, незалежних властивостей. Будь-яка особистісна властивість розуміється як біполярна шкала, на якій індивід може бути представлений умовною позначкою. Кожен особистісний фактор розглядається як континуум певної якості чи «первинної риси» і характеризується біполярно за крайнім значенням цього континуума. Згідно Кеттелу, риси особистості являють собою відносно постійні тенденції реагування певним чином у різних ситуаціях і в різний час. Іншими словами, риси являють собою гіпотетичні психічні структури, що виявляються в поведінці, що обумовлюють певну її стратегію.

Для порівняльного аналізу отриманих даних була використана контрольна група. Її склали юнаки, які були відібрані шкільним психологом, в анамнезі яких не були зафіксовані аномалії особистісного розвитку. Вони були умовно названі нами юнаки зі стабільним особистісним розвитком. Перейдемо до викладу отриманих результатів.

Результати дослідження й їх аналіз

У таблиці 1 приведені значення факторів за опитуальником Кетелла .

Таблиця 1.

№	Риса	Піддослідні (середні показники в стенах)
		“Стабільні” юнаки	“Нестабільні” юнаки
A	Добросердість	6	4
B	Високий інтелект	7	4
C	Емоц. Стійкість	6	2
D	Занепокоєння	3	7
E	Домінантність	3	8
F	Безтурботність	5	5
G	Висока совісний.	5	7
H	Сміливість	6	4
I	М’якосердність	7	8
L	Підозрілість	2	5
M	Мрійність	6	5
N	Проникливість	5	4
O	Почуття провини	3	4
Q1	Гнучкість	8	5
Q2	Самостійність	7	3
Q3	Контроль бажань	9	4
Q4	Напруженість	3	8

Наведені дані показують, що характерними рисами для “невротичних” юнаків є: «занепокоєння» (D), «висока совісність» (G), «м’якосердечність» (I), «схильність до почуття провини» (O), «напруженість» (Q4), “емоційна нестійкість” (С). Звичайно, поява більшого числа несприятливих особистісних рис у юнацькому віці, обумовлене тим, що вони змушені змінювати свою колишню форму поведінки, приводити її у відповідністі з виникаючими новими вимогами. Відбуваються інтенсивна психологічна перебудова особистості, вивчення себе, переживання нових відчуттів, пошук і визначення особистісного статусу і багато чого іншого об'єктивно жадають від підлітка зміни своєї соціальної ролі й особливостей поведінки, що, у свою чергу приводить до загострення соціального сприйняття. Таким чином, відбувається як би витіснення ієрархічно недостатньо зрілих форм поведінки іншими новоутвореннями

За даними КТЛ рангова послідовність колірних переваг аномальних підлітків виявилася наступною: 25013647, тобто на початку ряду розташовувалися зелений і фіолетовий, наприкінці – жовтий і чорний кольори.

Як відомо, кожному кольору в цьому тесті притаманна певна емоційно-особистісна характеристика. Так, для червоного кольору характерна активність, блакитному приписуються характеристики, пов’язані з високою моральною оцінкою, зелений сприймається як домінантний, жовтий – як активність при низькій моральній оцінці, фіолетовий характеризується егоїзмом, коричневий символізує слабкість і залежність, чорному приписуються різні негативні характеристики, сірий – слабкість і пасивність.

Ми провели порівняльний аналіз “нестабільних” юнаків, які ставили той чи інший колір на 1-2-ю позиції, з показниками нестабільних юнаків, які ставлять цей же колір на інші позиції. Виявилась, що перевага синього кольору поєднується з вірогідно більш низькими показниками по шкалі в 16 PF, зеленого - зі зниженням профілю по шкалах F і I, червоного з більш низькими показниками по шкалі О і більш високими по шкалі Q2. Положення синього кольору на початку ряду поєднується з низькими рівнями тривожності. Переміщення синього кольору в кінець ряду пов'язано з підвищенням рівня тривожності, непевністю в собі, зниженням настрою. Юнаки, які ставлять зелений колір у початок ряду, характеризуються підвищеною активністю, переоцінкою власних сил, незалежністю, разом з тим, для них характерні підвищений рівень тривоги, напруженість, роздратованість, чутливість до стресогенних впливів.

Таким чином, у “нестабільних” юнаків виявлена наявність глибокого внутрішнього особистісного конфлікту, що складається з фрустрованої потреби в емоційних прихильностях і компенсаторному лідерстві в соціальних відносинах. При цьому орієнтація на соціальні досягнення (без можливості реально їх забезпечити) збільшує емоційну депривацію, що служить додатковим джерелом, як навчальних, так і сімейних конфліктів.

На підставі наведених даних можна зробити висновок про те, що важливим психологічним фактором у патогенезі особистісного розвитку є формування патологічного стереотипу емоційного реагування, унаслідок ранньої емоційної депривації.

Дослідження показало, що особистісні фактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням, його емоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, що розвиваються при особистісних розладах. Однак особливості емоційного особистісного реагування і стану особистісних адаптаційних систем створюють специфічний тип поведінки в індивідуально-значимих життєвих ситуаціях. Виділення у юнаків домінування в особистісному просторі тенденцій до фрустрації дозволить вважати деякі фактори особистісного простору як такими, що здатні привести до розгортання внутрішнього особистісного конфлікту.

Висновки

Аналіз літературних джерел показав, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.

Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднує психологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні в свідомості індивіда відповідними переживаннями..

Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості.

Внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, не існує.

Ефективні стратегії подолання внутрішнього особистісного конфлікту спрямовані на "роботу" з самою проблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, її самореалізації і повноцінного життя.

Емпіричне дослідження, проведена на старшокласниках загальноосвітньої середньої школи показало, що особистісні фактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням. Однак емоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, що розвиваються при особистісних розладах. Особливості емоційного особистісного реагування і стану особистісних адаптаційних систем створюють специфічний тип поведінки в индивідуально-значимих життєвих ситуаціях. Виділення у юнаків домінування в особистісному просторі тенденцій до фрустрації дозволяє вважати деякі фактори особистісного простору як такими, що здатні привести до розгортання внутрішнього особистісного конфлікту.

Список використаної літератури

1.   Анцупов А.Я., Шипилов А.И Конфликтология: теория, история, библиография. М., 1996

2.   Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. М.: ЮНИТИ, 1999.

3.   Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога. М., 1995.

4.   Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, 1983.

5.   Братусь. Б. Аномалии личности. К., 1989.

6.   Гришина Н.В. Психология конфликта. СПб.: Питер, 2000.

7.   Громова О.Н. Конфликтология. М., 1998.

8.   Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. М., 1993.

9.   Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. СПб, 2000.

10.         Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. М., 1995.

11.         Дружинин В. Основы конфликтологии. Курс лекций. Ростов н/Д., 1998.

12.         Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М., 1990.

13.         Ішмуратов А. Конфликтология. Казань, 1992.

14.         Канатев Ю.А. Психология конфликта. М., 1992.

15.         Козырев Г.И. Введение в конфликтологию. М.. 1999.

16.         Конфликтология / Под ред. А.С.Кармина. СПб, 1997.

17.         Кох И.А. Конфликтология. Екатеринбург, 1997.

18.         Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. К.: МАУП, 2000. – 256с.

19.         Маслоу А. Самоактуализация //История зарубежной психологии: Тексты. , М.,1986

20.         Мерлин В.С. Социальная психология. М., 1970.

21.         Миллер Н. Основы конфликтологии. М., 1997.

22.         Пірен М.І. Конфліктологія. К.: КВГІ, 1997. – 260с.

23.         Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров‘я / під заг. ред. М.С.Корольчука. К.: ІНКОС, 2002. – 272с.

24.         Роджерс К. К науке о личности// История зарубежной психологии: Тексты. , М.,1986

25.         Рыжов О. Политические конфликты. М., 1998.

26.         Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. М., 1998.

27.         Фельдман Д.М. Политология конфликта. М., 1998.

28.         .Шрагина Л.И. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. Минск, 1996.

29.         Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.

30.         Фрейд З. Психология бессознательного. М., 1989.

31.         Фрейд З. Психология Я и защитные механизмы. М., 1993.

32.         Фрейд З. Недовольство культурой \\ Психоанализ, религия, культура. М., 1992.

33. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.

34. Швальбе Б. Личность, карьера, успех. Психология бизнеса. М., 1993.

35. Эриксон Э. Идентичность. М., 1996.

36. Юнг К. Проблемы души нашего времени. М., 1994.