Психологічні особливості спілкування у підлітковому віці

Дипломна робота

на тему:

«Психологічні особливості спілкування у підлітковому віці»

Вступ

Проблема вивчення психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці обумовлена рядом важливих обставин. Перш за все, вона визначається особливостями самого підліткового віку, який описується психологами як найскладніший етап розвитку організму та психіки дитини.

Інтенсифікація навчання в школі, великий обсяг домашніх завдань, телебачення, комп'ютер створюють дефіцит спілкування підлітка з ровесниками та дорослими. Підліток, входячи в ілюзорний світ, спілкується з машиною, реакцію якої можна передбачити завжди, відходить від реалій життя. Дуже часто спілкування з комп'ютером, який не образить і не образиться, замінює спочатку спілкування з ровесниками, а пізніше – з іншими людьми взагалі.

Важливою обставиною є те, що в умовах нестабільності суспільства виникає багато неблагополучних, конфліктних сімей, в яких підліток не може достатньо реалізувати свою потребу у спілкуванні, отримати відповіді на численні запитання, які його цікавлять. Внаслідок цього, він зневірюється у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровується у людських взаєминах. Нереалізована потреба у спілкуванні спонукає підлітка до пошуку нових знайомих, які, як їм здається, у всьому зрозуміють, розрадять, допоможуть, але які, на жаль, не завжди є гідним зразком для наслідування.

Проблема психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці знайшла своє відображення у роботах психологів Бодальова А.А., Васюри С.А., Волошиної М.П., Гнєздилової Г.В., Дубровіної І.В., Кона І.С., Масгутової С.К. та інших.

Необхідність обґрунтування важливості спілкування в підлітковому віці, зокрема з ровесниками і дорослими, обумовила обрання нами теми «Психологічні особливості спілкування у підлітковому віці».

Об'єктом дослідження є спілкування в підлітковому віці.

Предмет дослідження – психологічні особливості спілкування у підлітковому віці.

Мета дослідження: проаналізувати психологічні особливості спілкування в підлітковому віці, продіагностувати потребу у спілкуванні як однолітками так і з дорослими.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз психологічної літератури з проблем дослідження.

2. Визначити роль спілкування в житті підлітка.

3. Здійснити діагностичну процедуру на визначення особливостей спілкування у підлітковому віці, описати результати і зробити висновки.

Використані методи: Вивчення психологічної літератури; спостереження, бесіда, усні опитування й анонімне анкетування учнів.

Експериментальна база: дослідження здійснювалось з учнями 7–9 класів на базі ЗОШ с. Ладанці, Перемишлянського району, Львівської області. Загальна кількість обстежуваних становила 50 осіб.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатка.

1. Спілкування дітей підліткового віку як психолого-педагогічна проблема

 

1.1 Загальна характеристика дітей підліткового віку

Сучасні школярі примудряються витрачати на бесіди чимало часу як в школі, так і поза нею. Деякі батьки і, навіть вчителі, схильні називати це пустою тратою часу. Однак мислителі минулого і сучасні вчені називають це ніяк іншим як спілкуванням.

Значення спілкування в житті сучасної людини чимале і продовжує зростати. Від нього все в більшій мірі залежить успішність професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов’язано із соціальною тенденцією, яку називають зростанням ролі людського фактору в житті суспільства.

Потреба в спілкуванні є у кожної нормальної людини. І вона виникає вже у немовляти і задовольняється тоді в першу чергу і головним чином у спілкуванні з матір`ю. З віком ця потреба диференціюється. Щоб її задовільнити, необхідні не лише близькі люди, але й інші, наприклад, ровесники. Чим дорослішою стає людина, тим в більшій мірі їй притаманна потреба в емоційному контакті з іншими людьми.

Польський психолог К. Обуховський визначає потребу в емоційному зв’язку як необхідність людини в двосторонніх і багатосторонніх відносинах з людьми. Людина повинна відчувати себе предметом зацікавлення і симпатії тих людей, до яких її притягує. Крім того, вона повинна відчувати своє співзвуччя з цими людьми, переживати їх горе і радості. Тобто, відносини один до одного повинні бути взаємними і емоційно позитивно забарвленими.

Спілкування стає тим, до чого всі так прагнуть, коли відбувається обмін знаннями, інформацією, емоціями, досвідом, вміннями, відношеннями до когось або чогось, які партнери, співбесідники сприймають як важливі, значимі, цінні, тобто обмін духовними і емоційними цінностями.

Але у психолого – педагогічній літературі особлива увага звертається на спілкування у підлітковий період.

Виявляється зовсім не просто налагодити належні стосунки із підлітком. Через так званий переворот у його віці він зазнає чимало змін у власному розвитку, як фізичному, так і психічному, тому він відчуває дискомфорт. Підліток – ще цілком несформована особистість і не може негайно адаптуватися до нових перемін у власному житті, тому стикається із перешкодами на шляху взаємовідносин з іншими людьми.

Підліток, вже не дитина, і ще не дорослий, займає іншу позицію у соціальному середовищі, і як новий його член бере активну участь у спілкуванні з іншими представниками. Тут він зустрічає людей різних вікових категорій з різними цінностями, з різним досвідом. І знайти тут гармонію – складна річ для підлітка. Це відзначається як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з ровесниками.

Як відомо, підлітки непостійні у своїх інтересах, тому легко можуть змінити свій погляд на ту чи іншу справу. Це, зокрема, виявляється у стосунках з однолітками. В численних ситуаціях підліток поводиться відповідно до норм, прийнятих у певному середовищі.

Ровесники можуть дати поштовх до виникнення в нього цікавості в тій сфері, яка раніше не привертала його уваги. Проте спілкування з однолітками може нести за собою і руйнівний характер, тобто, гасити будь – який інтерес до того, що раніше приваблювало, захоплювало. Часом підліток може потрапити в колектив, в якому можуть не визнати його поглядів. В такому колективі підліток не здатний буде задовольняти свою потребу у спілкуванні, знайти друзів для обміну цінностями. Це можливо стане причиною його пасивності, замкнутості тощо.

Відповідно у спілкуванні з батьками у підлітків виникають труднощі. Здавалося б, батьки як найближчі, найрідніші люди, повинні насамперед задовільнити потребу у спілкуванні підлітка. Але в реальності їм важко домогтися прихильності своїх дітей, власне, через своє невміння або небажання зрозуміти ким стала їхня дитина і чого вона потребує. Підліток просто відвертається від рідних, не бажаючи мати відвертих стосунків з ними, і шукає собі «рідних» в середовищі, в якому він перебуває, і формує свою особистість.

Збільшену образливість, негативізм, агресивність дитини Л.І. Божович пов`язує із незадоволенням потреби в спілкуванні, в реалізації особистості значних вимог. Вивчаючи спілкування школярів, А.В. Мудрик прийшов до висновку, що в підлітковому віці воно спрямоване на задоволення потреби в новій інформації, емоційних зв’язках і соціально особистісному ствердженні.

Підлітковий вік – це період, коли дитина вчиться спілкуватися, і відповідно до того на скільки вона є комунікативною, залежать її стосунки з іншими людьми.

В зв’язку з цим розрізняють три різних індивідуальних стилі її комунікативної активності.

Підлітки з індивідуальним стилем комунікативної активності більше прагнуть до спілкування, легко знайомляться, для них немає труднощів виступати перед великою кількістю людей. Вони визначаються ініціативністю в знайомленні з людьми, коло їхніх зв’язків широке. Але їхнє спілкування не стійке, зв’язки короткочасні. Цей стиль характеризує людей, що прагнуть до напруженої розумової і фізичної праці, з високою працездатністю, яким легко переключатися з одного виду діяльності на інший. Вони не чутливі до поразок у спілкуванні, а впевнені в собі люди. Їм притаманні енергійність, домінантність, рішучість, жорсткість, безпечність, прямолінійність, нестриманість. У класі вони займають середньо статусну позицію. Цей стиль носить назву «жорстко – поверхневого».

Підлітки, яким притаманний другий стиль комунікативної активності, вирізняються високою потребую поділитися своїми думками і враженнями з іншими людьми, різноманіттям зовнішнього вираження емоцій у спілкуванні: швидкістю змін у міміці, пантоміміці, інтонації голосу. Вони прагнуть до глибоких взаємовідносин з партнерами у спілкуванні. Визначаються відвертістю, схильність до різноманіття у предметній діяльності і соціальному контакті. Їм властиві свобода і плавність мовлення, а також швидкість сприймання чужої мови. Ці підлітки зберігають спокій і впевненість в собі при виконанні будь – якої справи. У них в міру виражена потреба до довіри і визнання з боку інших, прагнення до тісної співпраці, мають високий навчальний статус у класі. Це «м’яко – довірливий стиль комунікативної активності».

Нарешті, третій стиль комунікативної активності притаманний підліткам, які визначаються нешироким колом зв’язків, емоційною зрілістю, здібністю контролювати свої емоції, врівноваженістю. Вони консервативні, не люблять перемін. В ході міжособистісної взаємодії проявляють скромність, схильність брати на себе чужі обов’язки, альтруїзм, стійкість і постійність зв’язків з одними і тими ж людьми. Це «вибірково – стійкий стиль».

Індивідуальний стиль комунікативної активності – це складне, багато комплексне утворення, що включає міжособистісну взаємодію і операційно – динамічні характеристики, спрямовані на встановлення соціальних зв’язків, побудову стійких взаємних відносин, тобто, активне пристосування до соціального середовища.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології та педагогіці немало вчених зробило свій внесок у розвиток даної проблеми. Вони показали свою точку зору на тему особливостей спілкування в підлітковому віці.

Для початку з`ясуємо, яку позицію у трактуванні особливостей підліткового віку займає зарубіжна психологія, висновки і положення якої прийнятні для вітчизняної психології і педагогіки. Зарубіжна психологія абсолютизує роль статевої зрілості, намагаючись із цього біологічного фактора вивести усі психологічні особливості розвитку підлітка.

Так, Б`юлер один із представників зарубіжної психології, вважає, що в підлітковому віці починають домінувати статеві інстинкти і пов’язані з ними потяги і прагнення, які і визначають поведінку підлітка, лежать в основі його вчинків, почуттів, інтересів, думок і бажань. Статева зрілість, як і всі інші сторони фізичного розвитку, визначають психічний розвиток підлітка, і відносяться до фактору, яким не можна ігнорувати.

Не прийнятними є спроби деяких психологів трактувати підлітковий вік, як вік важкої кризи, яка виникає внаслідок статевого дозрівання. На думку багатьох зарубіжних психологів, статева зрілість настільки сильно впливає на весь організм і психіку підлітка та є великим навантаженням на свідомість, що неминуче викликає різного роду загострення, «вибухи», бунтарство, трагічні колізії. Звідси «неминучими» особливостями підліткового віку, стверджують Штерн, Б`юлер і їх послідовники, є анархізм, впертість, егоїзм, індивідуалізм, замкнутість, прагнення до самотності, лінивство, грубість, роздратованість.

Зарубіжні психологи, вивчаючи підлітка, який живе і розвивається в специфічних суспільних умовах неправомірно переносять одержані ними висновки на

підлітка взагалі, не відділяючи того, що притаманне підлітковому періоду розвитку, від того, що зумовлене середовищем, конкретними умовами життя. Наприклад, Адлер і його послідовники, вивчаючи підлітка, який живе і розвивається в умовах суспільства, зробили висновок, що для нього характерними є прагнення до самоствердження, ціллю якого є зайняти домінуюче місце, досягти особистого успіху, виділятися серед ровесників і підкорити їх собі. Очевидно, таке уявлення в певній мірі відповідає дійсності, оскільки в суспільстві ідеалом є «сильна» особистість, здатна відстояти свої переконання, досягти успіху будь – якою ціною, здатна завоювати панівне ставлення в суспільстві. Але не існує жодних підстав вважати, що ці риси характеризують підлітковий вік взагалі.

·          Звісно, не всі зарубіжні психологи займають таку позицію. Наприклад, американський психолог Р. Кулен у своїй праці «Психологія розвитку підлітка» говорить про труднощі розвитку школяра, виділяючи біологічні і соціальні факкори

Він визначає підлітковий період як той, коли діти оволодівають вмінням вирішувати певні проблеми соціально – статевого характеру, вибору професії, звільнення від впливу батьків і т.д.

Вирішуючи такі проблеми людина переходить в «дорослість». Таким чином, Кулен ставить в основу періодизації соціально – етичні категорії, ігноруючи, по суті, вікові, фізичні і психічні особливості.

Також Кулен вважає, що інтелектуальний розвиток підлітка значно випереджує його досвід, підліток не в змозі реалізувати можливості, які йому

надає рівень його інтелектуального розвитку. Та вітчизняні психологи вважають, що інтелектуальний розвиток – це не «саморозвиток», а наслідок навчання і виховання. Виховання і навчання, досвід, відповідна діяльність стимулюють розвиток психіки, а не навпаки. Нормальний розвиток відповідає лише при правильному вихованні, і за відповідних умов.

Слід згадати і про теорії біологічної зумовленості особливостей підлітка і явищ критичного розвитку в цей віковий період. Головними представниками однієї з таких теорій є Стенлі Холл і Зігмунд Фрейд, які стали основоположниками напряму під назвою біогенетичного універсалізму.

У вітчизняній психолого-педагогічній літературі підлітковому віку приділяється чимало уваги. Це досить унікальний за своєю сутністю період розвитку, який відрізняється від дитинства та дорослості. Вік цей нестабільний і характеризується багатьма кількісними і якісними змінами в організмі підлітка. Відбувається статеве дозрівання. Значних змін зазнає психічна діяльність підлітка. Народжуються нові інтереси. Змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самотності й властивих дорослим форм поведінки. Ці зміни проходять досить бурхливо.

Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема батьками і педагогами, особливо коли дорослі не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитися до нього, як до дитини.

Важливим є те, що у підлітковому віці відбувається інтенсивне формування особистості, що набуває суперечливого характеру. У самосвідомості виникає нове почуття – почуття дорослості – ставлення підлітка до себе як до дорослої людини. Така суб`єктивна сторона дорослості вважається центральним новоутворенням середнього шкільного віку. Підліток прагне, щоб до нього ставилися як до дорослої людини, він претендує на рівноправ’я з дорослими і йде на конфлікти, відстоюючи власну позицію «дорослого». Почуття дорослості проявляється і в прагненні до самостійності, бажанні обмежити деякі сфери свого життя від контролю батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з ровесниками, навіть навчання. Але підліток – це ще дитина, хоч має деякі риси дорослого, і хоч намагається осмислювати свої прагнення і дії, як це робить дорослий, осмислює їх своєрідно, по-дитячому. Тож така суперечливість психічного розвитку підлітка потребує правильного пояснення і врахування у виховну керівництві становленням його особистості.

Підлітковий вік – період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Особливості самосвідомості підлітка формується у зв’язку з виникненням у нього нового становлення до себе. Прагнення пізнати себе, свої особливості, інтерес до самого себе, роздуми про свої достоїнства й недоліки – це характерне для підлітка. Хоча він і переоцінює власні можливості як дорослої людини, так чутливо ставиться до своїх невдач, що спонукає його до самовдосконалення.

Слід відмітити характерну для підліткового віку високу збудливість, бурхливу активність, ініціативність. Якщо всю цю енергію спрямувати у відповідне русло, то наслідки будуть очевидні.

Щодо діяльності то для підлітка основною діяльністю залишається навчання. Проте воно зазнає значних змін як в організації так і в змісті, так і в характері його перебігу. Учень тепер набуває систематичних знань з основ наук. Багатша і складніша змістова предметна сторона знань вимагає від нього і досконалих способів їх набування. Перед учнями відкривається ширші можливості застосування набутих знань у процесі навчальної діяльності. Змінюється і мотивація учіння. Їхні пізнавальні інтереси стають виразнішими, чіткішими і змістовнішими. Усвідомлення підлітками життєвої значущості знань є важливим мотивом їхньої учбової діяльності. Підлітки все частіше замислюються над тим, для чого вони вивчають той чи інший предмет, яке він матиме значення для їхньої підготовки до оволодіння професією, яка їм подобається.

Серед багатьох особливостей, притаманних підлітку, є також його місце в суспільстві.