Навигация
Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості
78085
знаков
1
таблица
0
изображений
2. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.
Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:
- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);
- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);
- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).
Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.
Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного засобу.
Психопатологічний тип дивіантної поведінки та його види.
Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:
- аутоагресивну;
- дисморфоманічну;
- гєбоідну;
- дромоманію;
- патологічну сором’язливість.
Аутоагресина поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:
1) “аномічний”, пов’язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;
2) “альтруістичний”, який здійснюється заради блага інших людей;
3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.
Суіцидальною поведінкою є внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають: думки, уявлення, переживання, тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство розглядається як процес, що включає в себе:
- сприймання людиною значення життя і смерті;
- відсутність психологічних та соціальних ресурсів;
- сімейні та фізичні обставини.
Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного змісту і складається з мотивів:
1. Протест, помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах: “Ніхто мене не розуміє”, “Усі проти мене”, “Справедливості немає”, “Більше нема сил боротися”,
2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: “Я нікому не потрібна”, “За що ви мене так мучите?”.
3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному чи біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність.
4. “Самопокарання” відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я-суддя” та “Я-підсудний”.
5. При самогубстві “відмова” ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю – позбавлення себе життя.
Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є:
- переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілими іншими;
- переживання втрати батьківської любові або неподілене кохання, ревнощі;
- переживання, пов’язані зі смертю, розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні ексцеси;
- почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.
Суїцидальну поведінку можна поділити на три фази.
- Перша – це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто, з’являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкнутим, не цікавиться справами родини, роздає друзям дорогі йому речі, раптово змінює свої міжособистісні стосунки, стає агресивним, схильним до бійки.
- Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза – фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні погрози або ділитися своїми намірами людьми з найближчого оточення. Але це “крик по допомогу” не завжди чують і розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не буду довго з вами”, “Скоро ви будете вільні”, “Тобі не потрібно буде про мене дбати”. Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати.
- Третя фаза суїциду – фаза спроби.
Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 3 тижнів. Але підлітковий вік – період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути короткою, навіть дорівнювати одній годині.
Похожие работы
... і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними. Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також Її структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кі ...
... доказування по справах про злочини неповнолітніх [2, 433]. Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 64 КПКУ, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування. Згідно зі ст. 433 КПКУ при провадженні досудового слі ...
... спілкування ховаються більш глибокі особові проблеми клієнта. Проте до роботи на більш глибокому рівні, пов'язаному з дитячою і юнацькою дружбою і знайомствами, особливостями батьківської сім'ї і т.д., більшість шкільних психологів не підготовлена, але головне, що до цього не підготовлені і клієнти, чекаючи від психолога негайної допомоги і що не розраховують на тривалу, яка вимагає великих ...
... тяжких злочинів-з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України) В чинному Кримінальному кодексі вперше виділено цілий розділ (розділ XV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Розділ XV с складовою частиною Кримінального кодексу України, відтак при розряді кримінальної відповідальності неповнолітніх діють загальні положення щодо підстави кримінальної відпові ...
0 комментариев