Творчість як показник самоактуалізації

1.4. Творчість як показник самоактуалізації

Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “творческість”. Творческість ( або креативність) – відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з’явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними психологами у зв’язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з’являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П.Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [88,с.123].

Традиційно вивчення творческості відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творческість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив на творческість інтелектуальних, пізнавальних особливостей). В даній главі ми будемо розглядати особистісну творческість, яка розуміється як творческість в контексті самоактуалізації.

В творчості самоактуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до самоактуалізації”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.

Творчість самоактуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.

В цьому руслі майже будь-яка діяльність або заняття можуть виступати як творчими, так і не творчими, і як вірно помітив А.Маслоу – “у першокласно приготованому супі більше “творчості” ніж у посередньо намальованій картині” [42,с.173].

Для творчості самоактуалізації найбільш важливими є наступні психологічні умови:

1)   вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;

2)   спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;

3)   відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше – тяжіння до невідомого;

4)   майже стертість границі між роботою та грою.

Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.

Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М.Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література – невдачею в творчості краси; сім’я і статеве життя – невдачею в творчості кохання; мораль і право – невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури – символічні, а не реалістичні [6,с.315]. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.

Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи – людина змушена пристосовуватися до реальності виживання, яке потребує цілеспрямованості та прагматизму більше, ніж поезії. Е. Фромм вважає, що успішна пристосованість часто досягається шляхом відмови від власної індивідуальності [92,с.16]. А. Маслоу пише, що “добре пристосуватися до світу реальності значить прийняти розкол своєї особистості” [42,с.180]. Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю [42,с.180].

Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.

Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.

Тепер спробуємо окремо розглянути та з’ясувати існуючі відмінності між “творчістю самоактуалізації” і “самоактуалізацією в творчості”.

Ці два поняття є різнорідними за своєю мотиваційною природою.

Виділяють два основних типи мотивації поведінки людини: подолання дефіциту і прагнення до розвитку. “Подолання дефіциту” спрямовує поведінку на задоволення потреб організму, тому що незадоволеність загрожує нормальному самопочуванню і здоров’ю взагалі. “Дефіцит”, як правило, відшкодовується за рахунок зовнішніх сил ( частіше за допомогою інших людей), а не самим об’єктом. “Розвиток”, навпаки, потребує активності самого суб’єкту, хоча також передбачає задоволення основних потреб організму. Але “розвиток” (на відміну від “дефіциту”) представляє постійний, майже безперервний, всепрогресуючий процес, який відбувається за принципом –“чим більше отримується, тим більшого хочеться”.

Г.Оллпорт відзначає, що мотив “ліквідації дефіциту” підштовхує до зняття напруги і відновлення рівноваги, а мотив “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети. Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою [42,с.57]. Таким чином мотивацією творчості самоактуалізації особистості виступає мотив розвитку.

Стимулами творчості вважаються –“дух утечі”, пов’язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

Ян Парандовський пише, що “пошуки чогось іншого, далекого -в часі, в просторі, в краєвиді, в звичаях, у віруваннях і почуттях – усе це було непереборною потребою цілих епох, і “дух утечі” прирікав на еміграцію не одне покоління [61,с.26]. Дійсно, сучасна людина також іноді прагне втекти від нудного часу, від нестерпних умов побуту – тоді з’являється потреба в новому, в змінах, в творчості. З “духом утечі” близько споріднене відчуття власної недосконалості, тоді творчість виступає як необхідність компенсації – творчість має компенсувати фізичні недоліки, неласкаву долю, матеріальну незабезпеченість. Створювався вигаданий світ, тому що світ справжній перетворив людину на вбогу й розчаровану істоту. “Дух утечі” та необхідність компенсації, здебільшого, являються негативними мотивами самоактуалізації в творчості.

Позитивним мотивом виступає відчуття незалежності, або, як писав М.Пришвін, “пристрасна жадоба до життя” [68,с.38]. Прагнення до незалежності примушує людей порушувати звичайний хід речей, впливає на долю сильних особистостей, породжує авантюристів, “великих”, або просто оригінальних людей. Є навіть літературний приклад Ч.Стрикленду ( з роману С.Моєма “Місяць і сяйво”), який був біржовим маклером, але раптом вирішив стати художником, залишив сім’ю, прирік себе на голод і митарства заради того, що в ньому пробудилося. Хоча його творчість протягом всього життя ніхто не визнавав.

Творчість завжди втілює в собі жадання життя як засіб усунення душевної самотності. Е Фромм навіть зазначає – якщо потяг до творчості не отримує реального виходу, виникає тяжіння до руйнування. Психічне напруження стає таким сильним, що якщо людина не має можливості поєднати себе з миром в творчості, з’являється спонука до усунення та руйнування світу [92,с.15]. Так парадоксально виглядає потреба людини в творчості.

Отже, ми з’ясували ,що до творчості самоактуалізації мотивує прагнення до розвитку, а позитивним мотивом самоактуалізації в творчості виступає прагнення до незалежності. І в обох випадках творчість виступає як джерело самоактуалізації, відіграє роль своєрідного постачальника енергії.

Творческість, як здатність до творчості, забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації особистості. Оригінальність насамперед виражається в неповторності індивідуальної натури людини. Бути оригінальним – означає бути самим собою.

Прояви творческості в процесі самоактуалізації простежуються:

А) В творчому підході до життєвих проблем.

На відміну від творчого підходу до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв’язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв’язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов’язані з додатковими клопотами.

Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля на предметному розв’язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою – замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними способами які неочевидні для загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

Б) В творчому ставленні до життя.

В основі повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно відчувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об’єктів та їх відношень, скільки як її особистісний світ – тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо самоактуалізації власного потенціалу.

Людське життя може здійснюватися або як процес, що відбувається стихійно, або як усвідомлено і творчо спрямований шлях життя. Розрізняючи ці два способи життєздійснення, С.Л.Рубінштейн зазначає, що перший спосіб існування – це життя в умовах і відносинах, що склалися. Таке життя нагадує природний процес. Тут індивід начебто злитий з процесом свого існування і не виділяється з нього, не підіймається над ним. Реальний хід життя мало спрямовується і регулюється самою людиною, вона значною мірою пливе під стихійним тиском життєвих хвиль, механічно підпорядковуючи свою діяльність зовні заданим вимогам та обставинам.

Другий спосіб життєздійснення - більш високий рівень людського існування . Він передбачає розвинуту здатність особистості до роздуму над своїм життям, творчого його конструювання і здійснення [85,с.348]. Саме другий спосіб життєздійснення констатує здатність людини до життєтворчості.

Життєтворчість має місце тоді, коли особистість самоактуалізується не тільки на терені якоїсь певної сфери життєдіяльності (науці, техніці, мистецтві), а у “матеріалі” всього свого власного життя. На основі цього формується творчий стиль життя.

Але умови і способи життєдіяльності людини зумовлюються суспільством, тобто “матеріал” способу життя вже задається індивідові від його народження. Тому поняття способу життя вміщує діалектичну єдність соціально-типізованого, уніфікованого, тобто спільного для багатьох, і індивідуально-унікального в її життєдіяльності [71,с.31].

На відміну від способу життя, як прояву соціального в індивідуальному, поняття “стиль життя”, навпаки, виражає специфіку входження індивідуального в соціальне, суспільне. В процесі самоактуалізації особистість неодмінно виробляє свій індивідуальний стиль життя, як правило, цей стиль – творчий.

Особистість не може ігнорувати соціально – психологічних механізмів життєдіяльності. Тому навіть в індивідуальному творчому стилі життя завжди наявний елемент стандарту, стереотипу. Інакше індивід “випадав” би із соціального контексту, не міг би ідентифікувати себе з соціальним мікро- і макросередовищем, а в більш широкому плані не вписувався б у свій час, свою епоху.

У зв‘язку з наведеними вище даними виділяються стадії розвитку особистості:

1.   Соціалізація.

2.   Індивідуалізація.

3.   Самоактуалізація.

Процес самоактуалізації особистості є неможливим поза рамками життєвого простору, він також є утрудненим без невичерпного джерела самоактуалізації – творчості.

Про творчість самоактуалізації розмірковував ще Григорій Сковорода в своїй концепції спорідненості – людина досягає гармонії і щастя лише тоді, коли бажає і прагне до пошуку “спорідненої праці”, тієї творчої ролі, яка призначена людині від народження [86,с.18].

РОЗДІЛ ІІ

ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Характеристика вибірки піддослідних та стратегія формування дослідних груп

В процесі побудови вибірки було враховано три основних параметри її формування:

1.   Об’єм вибіркової сукупності.

У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 90 осіб – молодь міста Чернігова від 15 до 25 років (42 юнака та 48 дівчат).

2.   Тип та процедура відбору.

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група А) молодь від 15 до 25 років (30 чоловік), яка свідомо прагне самоактуалізації в творчості та досягла певних успіхів в творчій діяльності (переможці літературних та музичних конкурсів, учасники художніх виставок та театральних вистав);

Експериментальна група Б) учні 11 класу школи – колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

Контрольна група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

За проявом творчих здібностей в своїй переважаючій діяльності першу та третю групи можна розглядати як контрастні.

3.   Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) молодь віком від 15 до 25 років;

2) молодь, яка займається творчою діяльністю або має можливості прояву творчих здібностей.

З метою підвищення репрезентативності вибірки припускається порівняльний аналіз емпіричних даних основної групи Б та контрольної групи В.

2.2 Характеристика психодіагностичного інструментарію та процедура проведення емпіричного дослідження

В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, були використані чотири психодіагностичні методики:

1.   Самоактуалізації тест (САТ) ( Автор: Е.Шостром).

2.   Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І.Фаренберг, Х.Зарг, Р.Гампел).

3.   Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації – Л.Т.Олексієва, Т.В.Галкіна (Інститут психології РАН).

4.   Стислий варіант тесту Торренса – субтест “Завершення картинок” (Complete Figures), автор адаптації – О.М.Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Опис зазначених вище методик:

Самоактуалізації тест (САТ).

Даний тест включає в себе 14 шкал – дві базові, які вимірюють глобальні характеристики самоактуалізації, та 12 додаткових шкал,що орієнтовані на реєстрацію окремих її аспектів.

При описі різних особистісних рис виділяються і представляються тільки два крайніх полюса їх розвитку: високий та низький, відповідно позитивне або негативне значення розвитку окремої риси. Характеристика та опис шкал методики САТ наведені в додатку №1.

Опитувальник САТ включає 126 суджень, які стосуються різних сторін життя особистості та її взаємодії з іншими людьми. В них присутні прямі та побічні питання.

До кожного питання тесту надаються на вибір два можливих альтернативних судження, з одним з яких піддослідний повинен виразити свою згоду, відхиливши інше.

Кожна шкала опитувальника містить в собі певну кількість пунктів, за допомогою яких підраховується загальна сума балів по кожній шкалі. Ці так звані “сирі” бали переводяться в Т-бали (або в стенайни) за допомогою відповідних засобів обробки – комп‘ютерної або при використанні профільних бланків.

Психодіагностику за даною методикою можна проводити як індивідуальним, так і груповим засобом [64,с.103-112].

Особистісний опитувальник FPI (форма “В”).

Це мнофакторний особистісний тест, придатний для діагностики деяких важливих властивостей особистості.

Опитувальник FPI містить 12 шкал. Загальна кількість питань – 114. Одне (перше) питання в жодну зі шкал не входить, так як має перевірочний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними (або базовими), а Х-ХІІ – похідними (інтегруючими).

Похідні шкали складаються із питань основних шкал.

В результаті аналізування змісту шкал і питань методики, було виділено високі та низькі рівні прояву характерних особистісних рис ( які відповідають певній кількості набраних стандартних оцінок за конкретними шкалами).

Дана методика припускає виділення трьох рівнів розвитку різних рис особистості: низький (від 1 до 3 балів), середній (від 4 до 6 балів) і високий (від 7 до 9 балів). На відміну від попередньої методики, високі значення більшості шкал даної методики відповідають негативному значенню розвитку особистісних рис. Виняток мають три шкали методики:

- “Товариськість” (шк.5);

- “Урівноваженість” (шк.6);

- “Відкритість” (шк.9).

До того ж назви деяких рис особистості, в даній методиці, виступають односкладовими в тому значенні, що в них взагалі є відсутнім позитивний або негативний зміст. Він лише припускається, або, за необхідністю, представляється в окремій, власній формуліровці. Це наступні шкали:

-     “Екстраверсія – інтроверсія ( шк.10);

-     “ Маскулінізм – фемінізм” (шк.12).

Характеристика шкал особистісного опитувальника FPI міститься в додатку №3.

Сам опитувальник та його структура відповідають традиційним особистісним опитувальникам: містить питання, висловлювання, що стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навичок та фізичних труднощів, на які піддослідний може відповісти “так” або “ні”[67,с.315-316].

Можливим є індивідуальне та групове пред’явлення тесту, час для виконання залежить від форми опитувальника та триває від 20 до 50 хвилин.

Тест С.Медніка (тест віддалених асоціацій).

Методика адаптована в лабораторії психології здібностей Інституту психології Російської академії наук на виборці школярів старших класів Л.Г.Олексієвою, Т.В.Галкіною.

Розроблений тест призначений для діагностики вербальної креативності, яка визначається як процес перекомбінування елементів ситуації. Піддослідним пропонуються словесні тріади (трійки слів), елементи яких належать до взаємно віддалених асоціативних областей. Піддослідному необхідно встановити між ними асоціативний зв’язок шляхом знаходження четвертого, яке поєднувало б елементи таким чином, щоб з кожним з них воно утворювало певне словосполучення. Стимульний матеріал до тесту містить 40 словесних тріад.

Методика складається із розминки та двох серій завдань ( по 20 словесних тріад кожна). Дуже велике значення надається проведенню розминки. За даними авторів адаптації тесту, розминка є необхідною для полегшення процесу входження піддослідних в діяльність та адаптацію до неї [27,с.323].

Відразу ж після розминки надається перша серія основних завдань. Друга серія проводиться з піддослідними через певний проміжок часу ( 3 - 5 днів) після першої серії. Характерною рисою першої серії являється те, що надається інструкція, яка не містить установки на досягнення оригінальних результатів. При проведенні другої серії піддослідним пропонують тестові завдання з класичною інструкцією, яка містить орієнтацію на досягнення, що стимулюю появу оригінальних відповідей.

Дана методика спрямована на виявлення та оцінку існуючого у піддослідного прихованого ( або блокованого) креативного потенціалу.

При проведені методики рекомендується уникати відкритого обговорення предметної спрямованості дослідження.

Тест передбачає як індивідуальну, так і групову форму дослідженя. Час тестування обмежувати не рекомендується [27,с.322-328].

Стимульний матеріал до даної методики наведений в додатку №5.

Субтест “Завершення картинок” ( стислий варіант тесту К. Торренса).

Методика адаптована в1993 – 1994 роках в лабораторії діагностики здібностей Інституту психології Російської академії наук О.М.Вороніним.

Зазначений варіант тесту Торренса представляє собою набір картинок з певною підбіркою елементів (ліній), які піддослідному необхідно перетворити (домалювати картинки) до осмисленого зображення. В даному варіанті використовується 6 картинок.

Методика призначена для діагностики невербальної креативності, як здатності до “породження” нового, оригінального продукту в умовах мінімальної вербалізації. Оскільки тест використовується для діагностики невербальної креативності, то назви малюнків, які дають самі піддослідні, з послідуючого аналізу виключаються та використовуються тільки в якості допоміжного засобу для розуміння суті малюнку.

При проведенні дослідження, як і в попередньому тесті, також не рекомендується повідомляти піддослідним про предмет дослідження.

Тест може проводитися як в індивідуальному, так і в груповому варіанті. Час тестування не обмежується [27,с.281-309].

 Стимульний матеріал до даної методики наведений в додатку №6.

Процедура проведення емпіричного дослідження

Психологічне дослідження проводилось протягом всього року груповим методом - формувалися групи піддослідних по 10-15 осіб.

Умови проведення дослідження:

Кожний піддослідний знаходився за робочим місцем один з метою обмеження можливостей спілкування під час дослідження. Тестові завдання (стимульний матеріал та бланки відповідей) пред’являлися кожному піддослідному індивідуально на окремих листках. Час тестування в жодному випадку не обмежувався.

З метою стабілізації зовнішніх умов та мінімалізації впливу стресових факторів, дослідження учнів ( групи Б та В) проводилося в середині семестру (коли знижувалася вірогідність проведення контрольних робіт та фіксувалася найменша напруженість у зв’язку із заліковими формами навчання).

Велике значення приділялося пред‘явленню інструкції піддослідним. В кожному випадку інструктаж починався з бесіди, яка включала в себе мотиваційні компоненти. Піддослідним пропонувалася інформація про свої здібності та особистісні риси , що викликало серйозне ставлення до тестування. Сама інструкція до певного завдання пред‘являлась у письмовому вигляді кожному піддослідному індивідуально, але обов‘язково супроводжувалася словесними вказівками та поясненнями. Письмова форма пред‘явлення інструкції була визнана необхідною внаслідок відомого факту більш ефективного здорового сприйняття інформації, що пов‘язано з індивідуальним темпом роботи. Тільки при дослідженні вербальної креативності ( тест С. Медніка) була застосована усна форма надання інструкції, що пов‘язано, по-перше, з проведенням розминки ( з метою пояснення суті завдання), та , по-друге, з суттєво відмінним мотиваційним змістом інструкції до серії 1 у порівнянні з інструкцією до серії 2.

Дослідження проводилося шляхом поетапного тестування кожної групи певної вибірки:

І етап тестування (час проведення – 50 хвилин).

З метою дослідження ступеня особистісної самоактуалізації та особливостей особистісної орієнтації піддослідним було запропоновано методику САТ.

 Зразок індивідуального бланку відповідей до даної методики наведений у додатку №2.

ІІ етап тестування (час проведення - 45 хвилин).

З метою виявлення рівня розвитку творчих здібностей було застосовано наступні методики:

1)   методика по дослідженню вербальної креативності – тест С.Медніка, серія 1;

2)   методика по дослідженню невербальної креативності – субтест “Завершення картинок”.

Методики були представлені піддослідним як тести на “оригінальність”.

У відповідності з вимогами до застосування методики по дослідженню вербальної креативності [27,с.323], спочатку з піддослідними була проведена розминка ( час проведення – 10 хвилин). Відразу ж після розминки була надана перша серія основних завдань та організована індивідуальна робота піддослідних на окремих бланках.

При проведенні другої частини тестування, кожний піддослідний отримав індивідуальний набір незавершених картинок разом зі вказівкою діяти за інструкцією.

Зразки індивідуальних бланків відповідей до зазначених методик по дослідженню творчих здібностей наведені у додатках № 5, №6.

ІІІ етап тестування ( час проведення – 45 хвилин).

Заключний етап тестування планувався через 3-6 днів після другого етапу, у зв‘язку із зазначеними вище вимогами до проведення тесту С.Медніка.

Третій етап тестування передбачав застосування двох методик.

1)   методика по дослідженню вербальної креативності – тест С.Медніка, серія 2;

2)   особистісний опитувальник FPI (форма “В”).

Спочатку проводилась методика по дослідженню вербальної креативності (серія 2). Друга серія основних завдань майже не відрізняється за типом стимульного матеріалу від першої серії. Основна відмінність полягає в інструкції, мета якої - максимально мотивувати піддослідних. В інструкції підкреслюється, що головне – “творити” та продемонструвати в своїх відповідях оригінальність, самобутність мислення.

Стимульний матеріал другої серії завдання наведений у додатку №5.

Наприкінці дослідження передбачалося використання особистісного опитувальника. Особистісний опитувальник FPI був застосований з метою дослідження станів та властивостей особистості піддослідних.

 Зразок індивідуального бланку відповідей до даної методики наведений у додатку №4.

2.3. Опис результатів дослідження, їх аналіз та інтерпретація

Засоби обробки результатів:

1.   Самоактуалізації тест (САТ).

Сирі дані дослідження було оброблено за допомогою комп‘ютерної системи НОРТ.

2.   Особистісний опитувальник FPI.

Перша процедура обробки полягала в отриманні первинних, або “сирих”, оцінок. З цією метою було підготовлено матричні форми ключів кожної шкали на основі загального ключа опитувальника.

Друга процедура пов’язана з переводом первинних оцінок в стандартні оцінки 9-бальної шкали (стенайни) за допомогою таблиці [67, с. 318].