2.3 Вплив самосвідомість і Я-концепція особистості на соціальну поведінку.

Свідомість людини зорієнтована не тільки на відобра­ження зовнішніх об'єктів — вона може бути спрямована на пізнання себе (внутрішнього світу, діяльності). Усвідом­лення людиною самої себе називають самосвідомістю.

Самосвідомість - усвідомлення людиною себе як особистості (сво'іх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Самосвідомість дає змогу осмислити свої дії, почуття, ду­мки, мотиви поведінки, своє місце в суспільстві. її об'єктом є сама особистість. У ній вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання. Завдяки їй людина усвідомлює себе як індивідуа­льну реальність, відокремлену від природи та інших людей. Через самопізнання людина здобуває певні знання про себе. Спочатку вони постають як ситуативні образи власного Я, які виникають у конкретних умовах діяльності та спілку­вання. Потім ці образи поступово інтегруються у цілісний, адекватний, суб'єктивний образ свого Я. Результатом само­пізнання є створення Я-концепції особистості.

Я-концепція особистості. Формується вона в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток, діяль­ність і поведінку особистості, як установка щодо себе.

Я-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємо­відносини з іншими людьми, соціальна поведінка.

Як будь-яка установка, вона має три компоненти:

1)  когнітивннй - уявлення про свої здібності, зовніш­ність, соціальну значущість тощо;

2)  емоційно-оцінний, в якому відображається ставлен­ня до себе (самоповага, самокритичність, самозакоханість та ін.);

3) поведінковий - прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки.

Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з ін­шими людьми в особистості виникає множина образів Я, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розріз­няють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне - уявлення людини про себе в даний мо­мент. Я-ідеальне - уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним і Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.

Становлення Я-концепції особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку цього досвіду, на мрії і прогнози власного майбутнього, на став­лення особистості до себе. Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка.

Самооцінка особистості. Пізнаючи риси іншої люди­ни, особистість одержує необхідні відомості для вироблен­ня власної оцінки. У порівнянні своїх якостей із відпо­відними якостями інших людей у особистості формується самооцінка.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

За відповідністю реаліям самооцінка може бути адекватною і неадекватною. Неадекватна самооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Дуже завищена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спри­чинити внутрішні конфлікти особистості. Завищена са­мооцінка часто викликає протидію оточуючих, що поро­джує озлобленість, підозрілість, агресію і призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька само­оцінка зумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, тривожності, безініціатив­ності.

Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впли­ває на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань.

Рівень домагань. Формуючись на основі самооцінки, він є важливим внутрішнім чинником саморозвитку і самореалізації особистості.

Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Залежно від самооцінки він теж може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можли­вості. При завищеному рівні домагань індивід береться вирішувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає не­вдач.

Самосвідомість особистості через механізм самооцін­ки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана самоповага.

Самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шаноб­ливе ставлення до власного Я. Особистість завжди харак­теризує піклування про себе.

Психологічний захист. У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задля реалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаються до психо­логічного захисту.

Психологічний захист - регулятивна система, яку особистість ви­користовує для усунення психологічного дискомфорту, пережи­вань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і мож­ливому за певних обставин рівні.

Не досягши бажаного, людина переконує себе в тому, що об'єкт бажань для неї не дуже важливий і що вона його не дуже й прагнула.

Соціальна якість людини — сукупність взаємопов'язаних еле­ментів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії осо­бистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах.

До елементів, що складають соціальні якості люди­ни, належать соціально визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очі­кування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльнос­ті; система знаків, яку використовує; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологіч­ні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Узагальнене відображення сукупності істотних со­ціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». При визначенні соціальної типології особистості за основу беруть кате­горію «суспільна формація». Зведення аналізу сус­пільної формації до аналізу особистості дає змогу роз­крити в особистості істотне, типове, яке виявляється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах певного класу, соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких ця особис­тість належить.

Кожна людина має власні ідеї, мету, думки і по­чуття, що і визначають її соціальну поведінку. Ці індивідуальні якості визначають зміст і ха­рактер її поведінки. Однак для соціології істотне зна­чення мають не індивідуальні, а соціальні думки і по­чуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і ціннос­тей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота. Об'єктом діяльності можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя.

Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є пере­конання — стандарт, за допомогою якого людина ви­являє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спро­щений, стандартизований образ будь-якого явища дійсності і як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб'єктивно.

Об'єктивним результатом стереотипізації є спроще­не, схематичне, інколи близьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумачення є своєрідним психологічним бар'єром на шляху до по­дальшого пізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності, стереотипи, як правило, поєдну­ють із сильними емоційними почуттями (симпатія або антипатія, прийняття або неприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінки та оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, а засвоюються під впливом його соціального оточення. Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої вза­ємодії людини з соціальним середовищем і через про­паганду, навчання, виховання особистості.

Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.

На підставі того, як індивід стає елементом со­ціальної організації, інтегрується в суспільство, визна­чається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.


Информация о работе «Соціалізація і виховання особистості»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 43162
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
220397
1
0

... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...

Скачать
129191
0
0

... і. Під час стихійного впливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистість мимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливу соціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли у людини ще не сформована самосвідомість. Цілеспрямований вплив відбувається тоді, коли у особистості вже сформована самосвідомість, коли ...

Скачать
190067
24
0

... можуть не одразу визначити авторитет психолога. Тому, в роботі, психолог повинен бути терплячим, спокійним, тактовним з усіма. Психолог освітньої організації (школи) працює в трьох напрямках: 1.Науковий, вивчаючий закономірності психічного розвитку та формування особистості дитини з метою розробки засобів, заходів та методів професійного використання психологічних знань в умовах сучасної школи. ...

Скачать
55129
1
1

... kontinentu – 2007»], (Praha, 15 prosincщ 2007 roku) – Dнl 8. Pedagogika. Psychologie a sociologie. Hudba a ћivot: Praha, 2007. – С.49-57. АНОТАЦІЇ Алексєєва-Вовк М.І. Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення. – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Національний педагогічний ...

0 комментариев


Наверх