2.         Суть інституціоналізації конфлікту.

Управлінська діяльність передбачає різні етапи з управління конфліктом.

Перший етап: визнання реальності конфлікту сторонами, або його однією стороною.

Другий етап: легітимізація конфлікту, тобто досягнення угоди між сторонами учасниками конфлікту щодо визнання і дотримання встановлених норм і правил конфліктної взаємодії.

Третій етап: інституціоналізація конфлікту, тобто створення відповідних органів, робочих груп із регулювання конфліктної взаємодії.

Тобто інституціоналізація конфлікту є створенням певного механізму регулювання конфлікту, тобто чіткої процедури врегулювання кожного конкретного конфлікту, яка відбувається на певних принципах та за допомогою певних технологій. Технології можуть бути: інформаційні, комунікативні, соціально – психологічні, організаційні тощо.

Основною перевагою інституціоналізації конфлікту є те, що такий конфлікт, на відміну від неінституціоналізованого є у будь-якому випадку передбачуваним, таким, за розвитком якого можна прослідкувати. А передбачуваність конфлікту – це перший крок до його осмислення і до управління ним. У той час як неінституціоналізований конфлікт характеризується відсутністю будь-яких рамок, правил, форм організації. Він не піддається контролю і є по суті некерованим.

Інституціоналізація конфліктної взаємодії обов’язково передбачає вирішення питання про гідність та відповідність норм і правил, за якими розвивається конфлікт. Норми і правила виражають міру прийнятності його виникнення, відповідності загальноприйнятим канонам, законам, моралі, порядку тощо.

Проблема інституціоналізації процедури зводиться не лише до форм її здійснення, а й до визначення та забезпечення волі, добровільної згоди, готовності людей дотримуватися правил поведінки. А якщо закон не відповідає деяким вимогам та умовам він стає нелегітимним. Таким чином, наступним етапом є інституціоналізація конфлікту, тобто приведення його у відповідність з вимогами, які встановлені у суспільстві.

Також, до процесу інституціоналізації конфліктної взаємодії входять такі етапи:

-           Структурування груп – конфліктерів, тобто вирішення питання відповідності поведінки з носіями протилежних інтересів. Якщо групи не структуровані, то тут, наявність інтересів фіксується об’єктивно, але нечітке виявлення суб’єкта не дозволяє оптимізувати конфлікт, а в перспективі варто очікувати його загострення.

Якщо ж групи конфліктерів структуризовані, то з’являється можливість виміру їх конфліктного, у тому числі й силового їх потенціалу. Це, у свою чергу дозволяє встановити неформальну ієрархію впливу в групі, що ефективно стримує ескалацію конфлікту. Уміле структурування груп конфліктерів дозволяє краще осмислити конфліктну ситуацію, що сприяє формуванню передумов для раціонального управління конфліктом.

-           Редукція конфлікту, тобто поступове послаблення його за рахунок поступового переведення на інший рівень. В якості вихідного інструменту доцільно використовувати шкалу можливих рівнів напруженості конфлікту.

Отже, підсумовуючи все сказане, можна сказати, що на етапі інституціоналізації конфлікту створюються певні механізми та моделі управління конфліктами. В залежності від того чи є управління зовнішнім чи внутрішнім процесом створюються різні алгоритми діяльності керівника для врегулювання конфліктної ситуації. Одним з видів алгоритму млже бути такий:

-           Вивчення причини виникнення конфлікту – тобто спостереження, аналіз результатів діяльності, вивчення документів та ін.

-           Обмеження кількості учасників – робота з лідерами в мікрогрупах, перерозподіл функціональних обов’язків, заохочення чи покарання тощо.

-           Додатковий аналіз конфлікту за допомогою експертів – опитування експертів, залучення психолога, переговорний процес тощо.

-           Ухвалення рішення – використання адміністративних, педагогічних та інших методів.


3.Принципи управління конфліктами.

Конфлікти являють собою велику стихійну силу, зі значними деструктивними наслідками. Разом з тим можна і потрібно управляти їхнім розвитком і розв’язанням, належним чином діагностуючи динаміку розвитку конфлікту і виробляючи стратегію дій у конфліктній взаємодії. Аналіз динаміки конфлікту та формування стратегічного плану дій передбачають принципове дотримання та забезпечення конкретних технологічних прийомів:

-           Осмислення конфлікту

-           Відпрацювання конфліктного менеджменту

-           Вироблення механізму стримування

-           Створення технологій управління конфліктом.

Осмислення реальності виникнення і процесуальності конфлікту неможливе без з’ясування його сутності, загальних понять і принципів. Поняття виявляються на основі аналізу конфліктної ситуації, умов і механізмів конфлікту, суб'єктів конфліктної взаємодії, зони конфлікту, претензій і домагань учасників конфлікту, їхніх пропозицій, рівня гостроти, ступеня можливості розв’язання та ін..

Успішність пошуку шляхів, засобів розв’язання і регулювання конфліктів та можливість зниження рівня соціальних деструкцій під час конфліктної взаємодії суттєво залежать від повного, всебічного, компетентного, професійного і, природно, об’єктивного розгляду інтересів та прагнень протилежних сторін.

Осмислення означає також з’ясування позитивного значення конфлікту у разі усвідомлення його учасниками протилежності їх інтересів. Без цього усвідомлення неможливо знайти вихід з конфліктної ситуації.

В основі будь-якого конфлікту знаходяться суперечності, які притаманні динаміці соціального розвитку. Осмислення передбачає розуміння того, що конфлікт забезпечує доведення суперечностей до тієї стадії, коли іншими засобами він не може розвиватися як протистояння протилежних сторін. У такому розвитку приховано величезну руйнівну силу, яку називають соціальною деструкцією.

Раціональне управління об’єктивно надає конфліктному процесу таких форм, що сприяють мінімізації неминучих політичних, економічних, соціальних, моральних втрат. Урегулювання конфлікту можна розглядати як оптимізацію взаємовідносин для забезпечення мінімізації витрат і максимізації виграшу конфліктуючих сторін.

Так, аналізуючи все сказане можна визначити такі основні принципи:

-           Об’єктивне дослідження причин виникнення конфлікту та його розвитку;

-           осмислений підхід до управління та вирішення конфлікту;

-           вибір найефективніших засобів для вирішення конфлікту;

-           структуризація конфліктуючих груп для ефективного керування конфліктною ситуацією, та запобіганню деструктивним наслідкам конфлікту тощо.

І лише використовуючи ці принципи можна запобігти конфліктам, їх деструктивним наслідкам та негативним факторам, що роз’єднують колектив, спільноту, суспільство.


Висновки.

Отже, проаналізувавши усі вищеподані аспекти процесу управління конфліктами можна зробити такі висновки:

1.         Процес управління конфліктом – це цілеспрямований вплив на динаміку конфлікту з метою розвитку чи руйнування тієї соціальної системи, до якої має стосунок даний конфлікт.

2.         Управлінський процес включає конкретні види діяльності, такі як профілактика та запобігання виникненню конфліктів, діагностика та регулювання конфлікту, прогнозування розвитку конфліктів і оцінка їх функціональної спрямованості та можливих наслідків, сам процес розв’язання конфлікту тощо.

3.         Процес управління конфліктом має такі стадії як прогнозування, запобігання, стимулювання, діагностика, регулювання і розв’язання конфлікту, які у свою чергу поділяються на певні етапи.

4.         Процес управління конфліктом має також свій зміст, функції, завдання та ін.., які здійснюються на основі складених алгоритмів, які у свою чергу побудовані та здійснюються на своїх основоположних, загальних принципах.

5.         Способи управління конфліктом поділяються на адміністративні – силове розв’язання конфлікту, та педагогічні – бесіда, прохання, переконання, роз’яснення вимог до роботи, заборона неправомірних дій та інші заходи, як створені для виховання елементів свідомості людини.

6.         Інституціоналізація конфліктної взаємодії є одночасно етапом управління конфліктом, який полягає у створенні відповідних органів, з регулювання конфліктної взаємодії; та принципом, який є основоположним для вірного та ефективного управління конфліктною ситуацією, що склалася.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Вишнякова Н. Ф. Конфликтология издательское республиканское уитарное предприятие «университетское» Минск 1997г. - 248с.

2.         Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури 2005р. -456с.

3.         Брегеда А. Ю. Соціологія навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ 1999р. - 124с.

4.         Ємельяненко Л. М. Конфліктологія навчальний посібник. - К.:КНЕУ, 2003р. – 315с.


Информация о работе «Управління конфліктами. Інституціоналізація конфлікту»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 15035
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
96507
0
1

... вирішеності конфліктної проблеми. Американський конфліктолог М. Дойч головним критерієм успішного розв'язання конфлікту вважає задоволення сторін його результатами. Деякі вітчизняні конфліктологи називають показниками конструктивного розв'язання конфлікту ступінь вирішеності (усунення) суперечності, яка лежала у підґрунті конфлікту, та перемогу в боротьбі того із опонентів, що був правий. З цим ...

Скачать
126635
7
4

... ідів у конфліктній ситуації: співробітництва, суперництва, запобігання, компромісу, пристосування. Був складений розвідувально-пошуковий план вивчення соціально-психологічних причин конфліктогенності зміни власності на підприємстві, який включав спостереження за поводженням організації (ТОВ «СПЕКТР»), діагностику стратегій поводження в конфліктній ситуації (зміна власності) членів організації за ...

Скачать
66740
3
5

... ішої властивості комерційної організації в умовах ринку як виживаність. Разом з тим, менеджеру пропонується розширений диференційований арсенал втручань у неминучі конфлікти між організаційними одиницями. 3.2.Управління конфліктною ситуацією внутрішніми силами підприємства Існують кілька ефективних способів управління конфліктною ситуацією. Їх можна розділити на дві категорій: структурні і ...

Скачать
84254
2
3

... іктів і кризи на підприємстві, а, з іншого боку, можуть зіграти ролі ключового фактора успіху і стимулу розвитку. Невідповідність існуючої системи корпоративного контролю запитам сучасної системи корпоративного управління обумовила проведення досліджень для уточнення сутності, завдань, суб`єктів і об`єктів корпоративного контролю. Корпоративний контроль – специфічна форма контролю в корпорац ...

0 комментариев


Наверх