Навигация
4. Групова згуртованість
Хоч й згуртованості малої групи неодноразово приділялося чимало уваги зі сторони вітчизняних вчених й зарубіжних вчених, є всі умови стверджувати, що в природі цього феномену й по сьогоднішній день ще чимало зостається неясним.
Ми розглянемо далі лише простежені лінії ведучих в цій галузі іспитів, що в порівнянні один з одним мають підходи й простежують деяку гіпотетичну перспективу подальшого вивчення проблеми.
Згуртованість як міжособистісна атракція. Саме так трактується згуртованість багатьма зарубіжними вченими. Сім’я А. і Б. Лотт, виділила у великий оглядовій публікації згуртованість як „таку групову властивість, яка є провідною від кількості й сили взаємних позитивних установок членів групи”. Й хоча автори самі знаходять визначення згуртованості в значеннях між особистісної симпатії вельми довільним актом, тим не менш вони вважають свій підхід цілком правомірним, викликаючи, щоправда, що він торкається лише одного з аспектів згуртованості.
Трактова згуртованості як переважно емоційного феномену міжособистісних відносин наявна, однак, не тільки багатьом зарубіжним дослідникам. Огляд вітчизняних робіт в цій галузі групової психології, виконано А.І. Донцовим, також виявляє цілий ряд спроб „емоційного” підходу до проблеми. Щоправда, вітчизняні автори не користуються поняттям атракції. Згуртованість описується в їх дослідах як соціометричний феномен, операційно вироджений співвідношенням інгрупових (на користь власної групи) й аутгрупових (на користь якихось зовнішніх груп) соціометричних виборів.
Згуртованість як результат мотивації групового членства. Існують й більш цікаві, на нашу думку, спроби виявлення сенсу даного феномену. Одна з них належить Д. Картрайту, який запропонував, мабуть, найбільш розгорнуту модель групової згуртованості, в основу якої покладено уявлення про згуртованість як деякий результат сили, або мотив, що спонукає індивідів до збереження членства в даній конкретній групі.
Сукупність цих сил , іншими словами, детермінантів згуртованості, представлена в моделі наступним чином:
· мотиваційна основа потягу суб’єкта до групи, що включає в себе сукупність його потреб й цінностей;
· спонукальні властивості групи, які відображені в її цілях, програмах, характеристик її членів, спосіб дій, престижу й інших ознак, важливих для мотиваційної основи суб’єкту;
· очікування суб’єкту, або суб’єктивна ймовірність того, що членство буде мати для нього позитивні або негативні наслідки;
· індивідуальний рівень порівняння – дещо опосередкована суб’єктивна оцінка наслідків перебування людини в різних соціальних групах.
В приведеній вище моделі мотивація членства розглядається не як обумовлена, згідно думки ряду авторів, виключно властивостей самих малих груп, але в тісному зв’язку з іншими змінними переважно тими, які відносяться до особистісних особливостей їх членів.
5. Розвиток особистості дитини у шкільному віці
У працях А.Н. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, А.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна і ін. сформульовані фундаментальні положення про те, що діяльність дитини – основна умова його психічного розвитку. А.Н. Леонтьев підкреслював, що засвоєння або привласнення досягнень попередніх поколінь людей «здійснюється в діяльності дитини по відношенню до предметів і явищ навколишнього світу, в яких втілені ці досягнення людства».
Стосовно школяра це означає, що його діяльність пов'язана перш за все з навчанням. Навчанням задається науковий зміст знань і суспільно вироблені норми їх засвоєння. У наукових знаннях «кристалізується» суспільно-історичний досвід пізнання матеріального світу.
Виготський стверджує, що «привласнення» дитиною досягнень попередніх поколінь формується в спілкуванні з вчителем, вихователями і під їх постійним керівництвом. Саме звідси виходить основний принцип про провідну роль навчання в психічному розвитку дитини у всіх вікових етапах. Поняття провідної ролі навчання в розвитку дитини має величезне значення для практики. Навчання орієнтоване на «зону найближчого розвитку», а не на зону «актуального розвитку» (вчорашній день –за Виготським).
Переходячи до підліткового віку, слід відзначити, що межі підліткового періоду приблизно співпадають з навчанням дітей в 5 – 8 класах середньої школи і охоплюють вік від 10 – 11 до 14 років, але фактичний вступ до підліткового віку може не співпадати з переходом в 5-й клас і відбуватися на рік раніше або пізніше. Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відображене в його назвах: «перехідною», «переломний», «важкий», «критичний». У них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період – фізичного, розумового, етичного, соціального. Відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної і учбової діяльності, змісту морально-етичних норм, що опосередковують поведінку, діяльність і відносини. У повсякденному житті, в сім'ї і школі часто можна чути такі розмови: був слухняним хлопчиком, а зараз став примхливим, навіть грубим; був спокійним – став неврівноваженим; був боязким, надмірно соромливим – став самостійним і рішучим і т.д.
Як показують дослідження радянських психологів, негативні якості у підлітків (свавілля, упертість, негативізм, грубість, зухвалість) виникають найчастіше при недооцінці самостійності підлітка, ігноруванні його думки, при вимозі від нього беззаперечного підпорядкування, при надмірній опіці і т.д. Інакше кажучи, вони виникають унаслідок потворного виховання, при якому не беруться до уваги психологічні особливості цього віку.
Радянська психологія при розгляді особливостей підліткового віку виходить з принципу суспільно-історичної обумовленості формування особистості.
Те, що етичні якості, суспільні норми поведінки виявляються в центрі уваги підлітків, приводить до формування у них ідеалу – деякого узагальненого уявлення про зовнішність «справжньої людини». Це яскраво емоційно забарвлений і прийнятий дитиною образ, що є для нього постійним внутрішнім спонукачем, – образ, який орієнтує і регулює поведінку підлітка, виступає як критерій оцінки себе і інших. Впродовж підліткового віку ідеали мають певну динаміку. Для молодшого підліткового віку (5 класу) ідеал зазвичай втілений в конкретній людині – вчителеві, старшому братові, отцеві, героях війни і т.д. Якщо як ідеал вибраний хто-небудь з оточуючих, то підліток, як правило, прагне слідувати цьому зразку у всьому, починаючи з зовнішніх проявів до думок і оцінок. Такий зразок приймається дитиною повністю і ніякій критиці не піддається.
Поступово з цілісного образу, втіленого в певній людині і його поведінці, і міцно пов'язаного з конкретними ситуаціями, підліток починає виділяти риси, які він особливо цінує, ні і ці риси ще не втрачають зв'язки в його свідомості з конкретними людьми і вчинками. Це характерно для дітей 6 класів. Обґрунтовуючи в бесіді свій вибір ідеалу, ці учні говорять: «Він не боїться смерті», «Був хорошим іншому» і т.д.
Тільки до 7- 8 класу ідеали підлітків набувають більш узагальненого характеру і, як правило, починають відділятися від конкретних людей і літературних героїв.
До кінця підліткового віку вже має місце постійне порівняння себе і своєї поведінки з прийнятим ідеалом і оцінка інших людей на його основі.
В процесі виховання мотиви, що формуються у людини, поступово шикуються в певну систему. Виділяються мотиви, які набувають домінуючого значення і починаю визначати поведінку і діяльність людини. Якщо ті або інші мотиви займають стійко домінуюче положення, то можна говорити про формування у людини певної спрямованості особі.
Похожие работы
... іювання; за часткової допомоги вчителя; абсолютно самостійно). На основі виділених нами критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні патріотичної вихованості молодших школярів засобами трудового навчання: низький середній і високий. Низький рівень відображає слабку емоційність, яка характеризується байдужістю учнів до об’єктів народного мистецтва, ...
... четверте, авторитет лідера заснований на особистому його впливі, вихователя – не тільки на особистому впливі, але й на санкціях, наданих йому підприємствами. 1.3 Роль вихователя і шляхи формування учнівського колективу Виховання в колективі – основа виховної системи. Тільки в правильно організованому колективі можливо всебічне виховання молоді. В організованому колективі члени його повинні ...
... . Іноді помилковий авторитет особистості створюється і підтримується іншими в їхніх корисливих цілях. Авторитетна особистість не обов'язково є керівником. Вона може бути і часто буває рядовим членом соціальної групи, але й у своєї рядовій ролі дуже впливає на життя, згуртованість даної спільності . Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в ...
... і. 3. Інноваційні козацько-лицарські технології шкільної освіти. 4. Система психомистецьких технік козацького духовного єднання особистостей. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОГРАМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ Адамівська школа козацько-лицарського виховання як саморозвивальний духовно збагачений освітньо-виховний заклад інноваційного типу має стати наочним зразком нової національної школи, що вказуватиме один з ві ...
0 комментариев