МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Урбанізація як всесвітній процес.
Географія найбільших мегалополісів світу
Роботу виконав:
Микулин Юрій
ЛЬВІВ 2009
План
Введення
1. Історичні корені урбанізації
2. Загальні риси сучасної урбанізації для більшості країн
3. Рівні і темпи урбанізації
4. Розміщення і динаміка міського населення
5. Великі міста і міські агломерації
6. Найбільші мегалополіси світу
7. Субурбанізація
8. Людина, місто і навколишнє середовище
9. Перспективи світової урбанізації
Список використаної літератури
Додаток
Введення
Вивчаючи тему “Населення світу”, ми говорили про розміщення населення і форми розселення, мене зацікавив всесвітній процес урбанізації. Постала мета простежити процес урбанізації в розвитку росту міст до виникнення агломерацій і мегалополісів.
Урбанізацією називається ріст міст, підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіоні, світі, виникнення і розвиток усе більш складних мереж і систем міст. Отже, урбанізація представляє історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в переважно міське по характеру праці, способу життя і культури населення, особливості розміщення виробництва. Урбанізація – одна з найважливіших складових частин соціально-економічного розвитку.
1. Історичні корені урбанізації
Створення урбаністичного килима Землі має глибокі історичні корені. Перші міста з'явилися, на думку більшості дослідників, близько 5000 років тому в Месопотамії, трохи пізніше – у Єгипті, потім – в Індії. Фахівці дотепер сперечаються щодо того, чи виникли перераховані вище найдавніші міські цивілізації незалежно одна від одної або ж трохи більш пізні вогнища урбанізації в долині Нілу і на Індостані випробували безпосередній вплив месопотамських традицій.
Але у світовій історії є безперечний приклад незалежної появи найдавніших міських цивілізацій у до Колумбовій Америці – у Мексиці і Перу. У силу закономірностей історичного розвитку американські аборигени, хоча і зі значним відставанням у часі, самостійно прийшли і до державності, і цивілізації. При цьому, незважаючи на усю свою специфіку, найдавніші міста Старого і Нового Світу разюче близькі між собою по найважливіших ознаках: плануванню, структурі, функціях, формі політичної організації і т.д.
Перші роки на нашій планеті були, звичайно, не схожі на сучасні. Потрібні були тисячоліття історичного розвитку, щоб до XIX століття стали складатися контури сучасної мережі великих міст. На початку минулого століття самим значним містом світу став Лондон (865 тис. жителів); другим у Європі був Париж (550 тис.), третім Неаполь (340 тис.); за ними йшли Петербург (330 тис.) і Відень (230 тис.). Між Лондоном і Парижем по величині – знаходилися азіатські міста: Пекін, Кантон (по 800 тис. жителів) і Константинополь (570 тис.).
Концентрація населення в містах, збільшення їхньої ролі в житті суспільства, відбувалися протягом всієї історії. Але тільки з початку XIX століття спостерігається значне посилення цього процесу. З 1800 по 1900 роки при загальному рості населення Землі в 1,7 рази міське населення збільшилося в 4,4 рази, у XX столітті – відповідно в 3,7 і 13,3 рази.
Особливо різкий перелом у динаміці міського населення світу, а в більш широкому плані – у розвитку самого процесу урбанізації наступив у другій половині нашого століття. Він одержав назву “міської революції”. Приріст чисельності городян у світі за 1950 – 2000 рр., згідно з прогнозами демографів ООН, збільшився в 4 рази і зберіг тенденцію до подальшого значного підвищення. У першій чверті наступного століття чисельність городян зросте до 5,1 млрд. людей – на 73%.
Високі темпи росту міського населення в другій половині XX століття зв'язані із сполучення декількох факторів. Два з них найбільш значні. Міграція сільського населення в міста в середині нашого століття прийняла такі масштаби, що її іноді називають великим переселенням народів XX століття. Це величезне збільшення міграції в міста збіглося в країнах, що розвиваються, з демографічним “вибухом”, що також сприяло небувалим темпам росту міського населення. У 1991 – 1995 рр. городян у світі щорічно в середньому ставало більше на 61 млн. чоловік (сільських жителів – на 25 млн.).
У результаті склався єдиний і разом з тим досить диференційований міський світ, що затвердився, насамперед у розвинутих країнах (з 50-х рр.), а до 2015 р., по оцінках демографів ООН, стане переважно й у країнах, що розвиваються.
Правда, у цілому на земній кулі сільське населення продовжує збільшуватися – з 1,8 до 3,2 млрд. людей в 1950 – 2000 рр. Але в першій чверті XXI століття його чисельність стабілізується. Ріст сільського населення в другій половині XX століття відбувається винятково завдяки країнам, що розвиваються, де проживає близько 90% сільських жителів світу. У розвинутих країнах сільське населення поступово скорочується – з 366 млн. чоловік у 1950 р., до 300 млн. у 1990 р.. За прогнозами, воно зменшиться до 280 млн. чоловік до 2000 р. і до 200 млн. до 2025 р.
0 комментариев