Навигация
Царство Боже — шлях до спасіння
20672
знака
0
таблиц
0
изображений
5. Царство Боже — шлях до спасіння.
Яким же є те царство, про яке говорив Ісус Христос? У першу чергу це духовний світ, та реальність, де виконується воля Бога і в яку людей запрошують увійти. Царство не обмежується одним невеликим народом чи географічною областю, воно включає в себе все. Бог здійснює свою верховну владу скрізь. Проте Ісус проповідував щось більше, ніж всеохва-тне управління світом. Він проповідував царство як світ, у якому виконується воля Бога щодо спасіння. У цьому розумінні царство Боже є нічим іншим, як вічним спасінням. Перебувати в царстві означає бути спасенним; відмовитись увійти в царство — означає загинути.
Ще один важливий аспект проголошеного Ісусом царства полягає в тому, що воно водночас є реальністю теперішнього і майбутнього. В іудейській теології мова йшла про те, що таке царство має настати в кінці цього гріховного світу. Для Ісуса ж воно — одночасно і є, і буде. Люди можуть уже зараз приєднатися до вічного Божого спасіння і почати радіти його благословенню, живучи в цьому грішному світі. Таким чином царство Боже постає як реальність теперішнього. Водночас, коли цей світ завершить своє буття, царство залишиться і в майбутньому.
Шлях до цього царства Ісус указав словами: «Покайтесь і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:14—15).
Отже, спасіння слід розуміти як нове життя у царстві Божому. Коли людина, будучи оновленою благодаттю Бога, входить до царства, вона духовно очищається, духовно народжується, стає новою і починає зовсім інше життя. Якщо немає оновлення життя, то незалежно від того, що говорить людина про своє ставлення до Бога, Бог істинно не знає її.
Ісус протиставляє дійсне життя у царстві Божому хибному життю поза ним. Ті люди, що перебувають поза царством Божим, уявляють, що істинна мета життя полягає у примноженні власності або у владі над іншими. Вони можуть навіть мати вигляд благочестивий, радіти плодам людських зусиль чи досягти певної внутрішньої са-мореалізації. Але ніщо з того не відповідає суті істинного життя. Справжнє життя не зводиться до матеріального багатства, і людям не радиться збирати собі скарби на землі. Не зводиться воно і до привілейованого статусу, яким би високим він не був. Навіть зовнішня побожність і релігійна законослухняність не мають цінності при визначенні істинного життя. Хто бажає здобути весь світ, може втратити при цьому свою душу. Тому блага, які багато значать у цьому світі, при входженні до царства, належить відкинути.
Нове життя, яке пропонує всім людям Ісус, коли вони входять до царства, подібне невичерпному джерелу живої води, яке втамовує спрагу цього життя і веде до життя вічного. Найхарактернішою рисою тієї нової особистості, якою слід стати, є любов. Люди мають полюбити Бога всім своїм єством і понад усе на світі. Важливою умовою перебування у царстві має бути і така ж безмежна любов до свого ближнього. На що нездатна людина, на те здатне її перетворене серце. Кожному дано можливість скинути з престолу власне звеличене «Я» і відкинути власні амбіції, щоб відвести для Бога належне місце в особистому житті, зрозуміти, як він відображається в інших.
Новий перелік позитивних духовних рис має замінити руйнівні й непотрібні риси попереднього життя. Ісус описує їх як «блаженства» для тих, хто убогий духом, лагідний, прагне правди, милосердний, чистий серцем, здатний творити мир та любити і прощати своїх кривдників. Нові духовні риси повинні втілюватись у конкретних діях щодо вороже налаштованих. Це підтвердить, що їхній носій — істинна дитина небесного Отця, який виявляє таку ж любов.
6. Ісус про природу і долю людини.
У вченні Ісуса немає досконало розробленого вчення про людську особистість. Він був занадто обтяжений практичними наслідками людської недосконалості й гріховності, щоб мати час для теоретичних досліджень на цю тему. Ісус співчував людям, що збивались у натовп і нагадували йому овець, які не мають пастуха. Головне ж у його ставленні до людей — це те, що люди створені Богом. І як творіння Божі вони відповідальні лише перед Богом.
Ісус учив, що кожна людина має велику цінність. Небесний Отець знає про потреби людей і турбується про них. Навіть волосся на головах людських пораховано. Бог посилає свої благословення однаковою мірою як для праведних, так і для неправедних, не розрізняючи їх. Оскільки Бог цінує всіх людей, вони здатні цінувати і себе та інших.
Та обставина, що людство гріховне, також було предметом вчення Ісуса Христа. Та він не вважав гріховність нездоланним бар'єром між людиною і Богом. Це лише підґрунтя для підйому, зростання. Якщо індивід бажає вдосконалюватися, то йому слід починати з відвертого визнання своєї безпорадності. «Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння», — так говорив про це Ісус (Лк. 5:32). Усюди зустрічаючи трагічні наслідки гріха, він докоряв тим, хто виправдовував себе, не визнаючи свою гріховність, і суворо засуджував тих, які спонукали інших людей творити зло. Разом із тим Ісус стверджував, що людська гріховність є не сутністю людини, а лише її викривленням. Спасіння у царстві Божому відродить людей такими, якими їм призначив бути Бог.
Згідно з ученням Ісуса Христа кожну людину чекає смерть. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця світу — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від Бога. У життя після смерті людина візьме із собою те, що заслужила — прощення гріхів або осудження за них. Ісус говорив, що після смерті другої можливості для спасіння у людини не буде, і ніяка реінкарнація не надасть шансу для спасіння у наступному житті. Тому смерть віруючого — це фактично не смерть, а перехід від обмеженості у спілкуванні з Богом до його повноти, оскільки «кожна людина віруюча в Мене не помре ніколи»
(Ін. 11:25—26). Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває Ісус (на небо), тому що вони відмовилися від Божого спасіння.
Цей світ буде існувати до другого пришестя Христа. Своїм учням у бесіді на Оливній горі (Мт. 24—25) він розповідав, що знаменнями кінця будуть віровідступництво (Мт. 2:10), поява псевдохристів і псевдопророків (Мт. 24:6) та проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14). Остаточна дата цієї події не відома нікому (Мт. 24:42; 25:13). Вона станеться несподівано і раптово. На думку деяких богословів, у цей час воскреснуть і виправдані, і засуджені. Тоді ж відбудеться і Останній суд над людством.
Після тисячолітнього царства на землі прощені успадкують життя на небі, яке Ісус називав домом Отця свого і своїм місцеперебуванням. Ті ж, хто відкинув запропоноване їм Богом спасіння, потраплять у місце осудження, мук і погибелі. Ісус порівнював його з вогняною піччю, з вогнем вічним і називав геєною, де гинуть і душа, і тіло.
Отже, християнство у певному розумінні і є Христос. Воно існує разом із своїм засновником, а він нероздільний зі своїм ученням — новим заповітом Бога людству.
7. Використана література
1. Библейские имена: люди, мифы, история. — Ростов-на-Дону, 1997.
2. Білоусенко О. Новий Завіт: Біблейна історія. — К., 1993.
3. Валько В. Первісне християнство. —Львів, 1997.
4. Гарнак А. Сущность христианства. —- М., 2001.
5. Горичева Т. Христианство и современный мир. — СПб., 1996.
6. Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.
7. Иисус Христос в документах истории. — СПб., 1999.
8. Католицизм. — К., 2001.Каутский К. Происхождение христианства. — М., 1990.
9. Керне Э. Дорогами христианства. — М., 1995.
10. Керне Э. Дорогами христианства: История церкви. — М., 1992.
Похожие работы
... священнослужителі вибиралися по жеребі з мирян. Однак ця назва могла мати й інший відтінок: клір — жереб до особливого апостольського покликання, що дано далеко не всякому. У перші століття християнства зародилося і християнське чернецтво (від гр. монос один, монастир букв, відокремлене житло). Знаходилися люди, що за прикладом апостолів відрікалися від земних благ, служачи справі поширення нової ...
... . Різдво - одне з найважливіших християнських свят. Змістом його є факт Народження Дівою Марією Сина Божого Ісуса Христа, незвичайної події, що від неї весь християнський світ веде своє літочислення. Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також деякі православні - включаючи Константинопольску (крім Афона), Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й ...
... ятий Христос. Іншим прикладом таких ?позаєвангельських? свят було відзначення (з кінця VI ст.) Успіння Діви Марії, поєднане на Заході зі святом її тілесного вознесіння на небо. Саме в епоху Вселенських соборів визначилися такі риси християнського культу, як ушанування мучеників, святих, Діви Марії та ангелів, їм відводилася роль своєрідних посередників між віруючими і Богом ? ?заступників?, роль ...
... і не висвятився на попа, лишався ізгоєм, людиною без стану. Для письменного духовенства вимагали звичайно невеликої освіти: вміння тільки читати й писати та знати церковні обряди. Католицизм Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, ...
0 комментариев