Усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

1.   усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2.   особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3.   особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4.   особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянства України. Їх перелік наведений у ст. 5 ЗУ “Про громадянство України”:

1.   паспорт громадянина України;

2.   свідоцтво про належність до громадянства України;

3.   паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4.   тимчасове посвідчення громадянина України;

5.   проїзний документ дитини;

6.   дипломатичний паспорт;

7.   службовий паспорт;

8.   посвідчення особи моряка;

9.   посвідчення члена екіпажу;

10.         посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статус громадян України. Належність до громадянства України підтверджує ряд документів.

3. Набуття громадянства України

Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України” громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавець присвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуття громадянства України.

Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:

1)   за народженням;

2)   за територіальним походженням;

3)   внаслідок прийняття до громадянства;

4)   внаслідок поновлення у громадянстві;

5)   внаслідок усиновлення;

6)   внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7)   внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8)   у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9)   внаслідок встановлення батьківства;

10)            за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Слід зазначити, встановлені підстави повністю відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набуття громадянства України за народженням (або право крові) означає, що дитина, яка народилася від осіб, які є громадянами України, визнається громадянином України. Хоча право має певні обмеження. Так, якщо дитина народилася від громадянина України та іноземця і за народженням автоматично набуло громадянство іншої держави, то їй не надається громадянство України. Законодавець передбачив і можливість надання громадянства України ї дитині, яка знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда). Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. (ст. 7 ЗУ “Про громадянство України”). Набуття громадянства України за територіальним походженням (або право ґрунту) передбачає надання громадянства України будь-які особі, яка народилася на території України, незалежно від громадянства батьків.

Як бачимо, в законодавстві України передбачена змішана система набуття громадянства, за якою принцип ґрунту поєднується з принципом крові.

Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд умов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:

1)    визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2)    зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

3)    безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4)    отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5)    володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6)    наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Слід також зазначити, що законодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб, прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Не дуже суттєво відрізняється процедура поновлення у громадянстві України. Для них загалом встановлені всі ті ж вимоги, що і при набутті громадянства, за виключенням певних спрощень. Українське законодавство встановлює також спрощений порядок набуття громадянства України дітьми. Воно може проходити в наступних формах:

1)       набуття дитиною громадянства України внаслідок усиновлення (ст. 11 ЗУ “Про громадянство України”);

2)       набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею опіки чи піклування (ст. 12 ЗУ “Про громадянство України”);

3)       набуття громадянства України дитиною внаслідок перебування громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14 ЗУ “Про громадянство України”);

4)       набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею батьківства (ст. 15 ЗУ “Про громадянство України”).

Слід зауважити, що набуття громадянства України дітьми у віці від 15 до 18 років можливе лише за їхньою згодою.

Законодавець передбачив можливість автоматичного набуття громадянства України іноземцями або особами без громадянства, які проживають на території України на законних підставах, над якими встановлено опіку громадянина України. Вони набувають громадянство України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.

Отже, українське законодавство передбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація, натуралізація, репатріація, реінтеграція та ін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства України відповідають міжнародним стандартам.

4. Припинення громадянства України

Відповідно до статті 17 чинного Закону України “Про громадянство України” підставами для припинення громадянства України є:

1.      Вихід з громадянства України;

2.      Втрата громадянства України;

3.      Підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства – це припинення громадянства за ініціативою особи. Це питання регулюється статтею 18 Закону про громадянство. Особа може вийти з громадянства за своїм клопотанням, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон. При цьому важливим питанням є громадянство дітей. Закон передбачає слідуючи варіанти вирішення:

1.    Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина;

2.    Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

3.    Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

4.    Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків;

5.    Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України;

6.    Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України;

7.    Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини;

8.    Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем;

9.    Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Принциповим є положення, також закріплене в цій статті, про те, що вихід з громадянства дітей віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Як було зазначено вище, в Україні діє принцип недопущення виникнення апатридів. Отже, саме ця стаття реалізує цей принцип, встановлюючи, що вихід з громадянства допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

В Законі закріплено, що вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених ст. 18, є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, мова не йде про автоматичне припинення громадянства.

Іншою підставою для припинення громадянства є його втрата. Стаття 19 Закону визначає їх:

1.    Якщо громадянин після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави. Такими вважаються всі випадки, коли громадянин України за власним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Тобто велику роль має вольова сторона щодо отримання іноземного громадянства. Якщо людина не бажає отримання іноземного громадянства, але це відбувається автоматично поза її волею, то ніщо не може перешкодити їй залишити громадянство України;

2.    Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною 5 статті 8, пунктом 2 частини 2 статті 9 та частиною 2 статті 10 Закону про громадянство документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього. Цей пункт – відображення принципу єдиного громадянства;

3.    Якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство. Цей пункт також є відображенням саме принципу єдиного громадянства, тому що громадянин однієї держави відповідно може користуватися правами і виконувати обов’язки, надані громадянством однієї держави ;

4.    Якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону про громадянство внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів – держава ніколи не “прощає”, коли її “обманюють” ;

5.    Якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. Така підстава витікає з розуміння таких дій як порушення відданості державі.

Пункти 1, 2, 3, 5 не застосовуються, якщо внаслідок цього особа залишиться без громадянства.

Отже, підстави припинення громадянства України закріплені таким чином, щоб не порушити право людини на громадянство, щоб особа не стала апатридом. Це дуже важливо з точки зору забезпечення стабільності правового статусу особи.