Реформування державної служби

5. Реформування державної служби

При аналізі питань реформування державної служби автор спирається на дослідження і публікації таких визначних науковців, як Н. Нижник, С. Дубенко, В. Цвєтков, Е. Ліанова та інші. Серед напрямків реформування державної служби досліджується підготовка і підвищення кваліфікації державних службовців.

Стратегія реформування системи державної служби передбачає удосконалювання класифікації посад державних службовців. У побудові системи сучасної державної служби необхідно виходити з чіткого визначення функцій органів державної влади і посадових осіб, створення оптимальної структури управління і розмежування повноважень кожного органу.

У класифікації посад в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способом призначення і наділення повноваженнями доцільно законодавчо визначити такі типи посад: політичні, адміністративні і патронажні. Керівники, що займають політичні посади, мають зосередитися на формуванні урядової політики, вирішенні стратегічних проблем економічного і соціального розвитку суспільства і відповідної сфери керування і з цією метою повинні бути звільнені від щоденних адміністративних справ і управління персоналом. До політичних посад повинні бути віднесені посади прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України. Функції по організації виконання рішень міністра, прийняття управлінських рішень покладені на апарат міністерства. До адміністративних повинні належати посади керівників і фахівців, які забезпечують стабільну роботу органів державної влади відповідно до законодавства. Зміна керівника, структури і підпорядкування органів державної влади не може бути основою для звільнення з посад державних службовців, що займають адміністративні посади в органах державної влади.

До патронажних посад належать посади радників, консультантів, помічників і інші посади, передбачені штатним розкладом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності членів Кабінету Міністрів України, керівників органів державної влади. На посаді патронажної служби відповідні керівники мають право самостійно підбирати і приймати службовців без конкурсу. Разом з тим посади патронажної служби у встановленому порядку повинні належати до відповідних категорій посад державних службовців. У разі потреби на посади патронажної служби керівник може призначати на умовах контракту фахівців, що не мають статусу державних службовців.

Важливим напрямком реформування системи державної служби України є забезпечення конкурентності, об'єктивності і гласності під час прийому і просування по службі. Попередження рецидивів непрофесіоналізму і некомпетентності формування кадрового потенціалу необхідно здійснювати на основі висококваліфікованих фахівців нової генерації. З цією метою необхідні більш прозорі, об'єктивні процедури прийняття на державну службу, впровадження єдиного порядку проведення відкритого конкурсу і стажування зі складанням іспиту. З метою пошуку потенційних лідерів, молоді, що має неординарні якості, доцільно розробити порядок прийняття на державну службу перспективних випускників вищих навчальних закладів, фахівців підприємницької, банківської і фінансово-економічної сфери.

Ці заходи вимагають істотних змін у характері діяльності кадрових служб органів виконавчої влади. Кадрові служби повинні зосередитися в першу чергу на аналітичній та організаційній роботі в кадровому менеджменті, аналізі ефективності діяльності відповідного органу, його структурних підрозділів, професійної діяльності кожного державного службовця, прогнозі розвитку персоналу, плануванні кар'єри службовців, забезпеченні їхнього навчання і моніторингу ефективності роботи.

У ході реформування системи державної служби необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення адміністративної культури державних службовців, змінити в суспільній свідомості негативний імідж державної служби. Необхідно розробити принципи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їхніх посадових осіб із громадськістю, прийти до принципово нового типу взаємин між громадянами і держслужбовцями, в основі яких були б пріоритети прав і свобод людини, повага до особистості, висока культура спілкування.

Реалізація заходів для реформування державної служби повинна супроводжуватися реформуванням системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. В основу реформування професійного навчання кадрів необхідно покласти зміну акцентів у напрямку підготовки національної управлінської еліти. Особливо необхідна підготовка в галузі управлінської діяльності, прийняття рішень, стратегічного менеджменту, управління персоналом, адміністративного менеджменту й ін.

Навчання повинно носити випереджальний характер з урахуванням перспектив розвитку держави, удосконалювання завдань і функцій її органів.

Навчання кадрів повинно базуватися на державних освітніх стандартах з урахуванням світового досвіду, гнучкості застосування всіх видів, форм і методів навчання, досягнення інтенсифікації й оптимізації навчального процесу.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників державної служби повинні спиратися на певні принципи і реалізуватися за допомогою системи організаційних заходів, що регулюють навчальний процес. Характер і тип підготовки і перепідготовки державних службовців визначаються тим, для якої системи державного управління вони призначені. Зокрема державна служба громадянського суспільства потребує від службовців ряду якостей, що виступають одночасно освітніми принципами підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації держслужбовців. Ці якості повинні бути усвідомлені, розвинуті і систематизовані, хоча їхня подібна присутність обумовлена в більшій чи меншій мірі самою включеністю претендентів на посадах в системі державної служби. Природно, що в громадянському суспільстві необхідні якості споконвічно присутні в більшій мірі. Принципи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації держслужбовців можуть бути розділені на професійні і загальногромадянські (тобто потрібне формування громадянських якостей, виражених у державних службовців у більш концентрованому вигляді, ніж в інших громадян), на внутрікорпоративні і відносини корпорації бюрократії з громадянами й іншими суспільними інститутами; крім того, виділяється група принципів об'єднання професійних пріоритетів і вольових якостей.

Загальногромадянські принципи передбачають:

- розвиток підвищеного почуття відповідальності і громадянської свідомості, у тому числі ряду специфічних етичних якостей, таких як громадянський обов'язок; патріотизм;

- чесність і несхильність до корупційних впливів.

Професійні принципи включають:

- наявність спеціальних знань у галузі політології, економіки, соціальної психології, історії і теорії світового і вітчизняного державного управління, соціології, права й ін;

- уміння використовувати ці знання;

- прагнення постійно підвищувати свій професійний рівень.

Внутрікорпоративні принципи передбачають удосконалення навичок керівної роботи, у тому числі лідерських якостей, а також уміння порівнювати відповідно цілі і способи їх досягнення.

Принципи спрямованості корпорації бюрократії до громадян і інших суспільних інститутів зводяться до прийняття моделі відкритого і передбачуваного поводження, врахування різноманітних позицій та вміння знайти їх оптимальну і прийняту суспільством результуючу, яка веде до досягнення поставлених і прийнятих суспільством політичних цілей, до максимально можливого задоволення суспільних потреб і сподівань.

Названі принципи, будучи структурованими, допускають існування державного управління як комплексної навчальної дисципліни, що включає в себе елементи різних знань. Ці знання для держслужбовців повинні бути засвоєні не просто як абстрактні, а у вигляді "установок на діяльність", що може бути забезпечено тільки особливою побудовою курсів навчання. У курси для держслужбовців варто неодмінно включати компоненти реальної управлінської діяльності та її імітації. Підвищена роль тренінгів, практик, імітаційних методів і прийомів і т.п. у порівнянні з традиційними лекціями і семінарами може сприяти досягненню зазначеної мети виховання держслужбовців, установлюючи споріднення підготовки держслужбовців і лікарів-практиків [6].

ВИСНОВКИ

Зі всього вище написаного можна зробити наступні висновки.

1.         В Україні нормативно-правове забезпечення державної служби не відповідає сучасним вимогам щодо реалізації завдань державного управління;

2.         До цього часу в Україні низка категорій державних службовців не мають законодавчого регулювання (державні політичні діячі, патронажні службовці);

3.         В Україні відсутня уніфікована система обліку і правового регулювання посад державних службовців;

4.         На регіональному рівні формується два відмінних (за віковою і соціальною структурою) середовища державних службовців: органи загальної компетенції (місцеві державні адміністрації) і територіальні управління центральних органів виконавчої влади (ДПА, СБУ, МВС тощо). Кількість представників першої групи залишається відносно стабільною, а друга група характеризується високою динамікою кількісного росту;

5.         В Україні досі зберігається один з найнижчих показників кількості державних службовців відносно до кількості населення;

6.         На сьогодні державна служба не зорієнтована на надання управлінських послуг, а зберігає риси розпорядчого та контрольного інституту;

7.         Досі при призначенні на посади державних службовців І, ІІ, частково ІІІ та IV категорій відсутні чітко визначені критерії відбору, що робить ці призначення залежними від політичної кон’юнктури, особистої відданості тощо;

8.         В органах державної влади спостерігається високий рівень плинності кадрів, особливо серед держслужбовців 6-7 категорій. Основною причиною цього є слабка мотивація державних службовців;

До основних напрямків реформування державної служби слід віднести:

- вдосконалення класифікації посад державних службовців;

- оптимізацію управління державної служби;

- забезпечення конкурсності, об'єктивності, прозорості та гласності під час прийому та просування на державній службі;

- вдосконалення адміністративної культури державних службовців, підвищення до них громадської довіри;

- посилення мотивації та стимулювання праці держслужбовців та їх соціального захисту;

- вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і кадрового резерву.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.         Закон України "Про державну службу".//Урядовий кур'єр. 1994. - №4.

2.         Конституція України. - Київ, 1996.

3.         Указ Президента України "Про стратегію реформування системи державної служби в Україні" №599 від 14 квітня 2000р.

4.         Указ Президента України "Про підвищення ефективності системи державної служби" №208 від 11 лютого 2000р.

5.         Нижник Н. Деякі аспекти адміністративної реформи в Україні: стан та перспективи. Програма "Україна - 2010". Консолідація українського суспільства: реалії, перспективи: Науково-методичний посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - 200с.

6.         Государственная служба (комплексный подход). - М.: Дело, 1999. - 440с.

7.         Котюк В.О. Основи деpжави i пpава.- К.: Вентуpi, 1997.

8.         Мелащенко В.Ф. Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi.- К.: Вентуpi, 1995.

9.         Кодекс Законів про працю України КзиП України за станом на 5 жовтня 1996р.

10.      Кодекс законів про працю України.

11.      Постанова Верховної Ради, від 01.03.91, N 804-XII, Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість населення "

12.      Закон, від 14.10.94, N 206/94-ВР, Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення"

13.      Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, N 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".

14.      Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення".

15.      Постанова КМ, від 27.04.98, N 578, Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення".

16.      Постанова КМ, від 14.09.98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості та про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення».

17.      Кодекс законів про працю України і інше законодавство про працю, Українська правнича фундація, К.,1995.

18.      Кодекс України про адміністративні правопорушення, К.,1997.

19.      Цивільний кодекс України, К.,1996.

20.      Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар, Фірма “Консул”, Харків, 1997.

21.      Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.2,4,5,7.

22.      Трудове право України. – Під. ред. Чанишевой Г.І., Х. «Одисей», 1999.

23.      Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998.

24.      Трудове право України: Курс лекцій. // Під. Ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: Вид-во “Вільна Україна”, 1996.

25.      Рабінович П.Р. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.

26.      Трудове право : Підручник. – М.: “Статут ЛТД”, 1996.