Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти

2.   Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти

13 листопада Українська Національна Рада прийняла Тимчасовий основний закон, визначивши конституційні засади держави. В ньому закріплювались верховенство .і суверенітет народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального,, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною -системою. Виборчим правом наділялись всі громадяни незалежно від національності, віросповідання, статі; Таким представницьким органом, зокрема, мав стати Сейм, а до його обрання верховну владу повинна була здійснювати Українська Національна Рада. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (потім — тризуб), прапором — синьо-жовтий⁸.

Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада на всій території держави належало ліквідувати всі старі органи державної влади і управління та шляхом виборів утворити нові — у повітах обрати повітових комісарів та повітові національні ради, у містах і селах — відповідно міських і громадських комісарів та їх "прибічні ради". Це й було зроблено'.

15 листопада Українська Національна Рада прийняла Закон про поповнення свого складу представниками від повітів (по одному) й від усіх великих міст (один — три). Вибори пройшли з 22 по 26 листопада. Таким чином, у складі Української Національної Ради стало близько 150 послів.

16 листопада видано Закон про адміністрацію ЗУНР. Відповідно до нього залишалося чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям держави. Докладно регламентувались порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади і управління. На відміну від попереднього розпорядження встановлювалось, що повітових комісарів повинен був призначати державний секретар внутрішніх справ, а вони мали призначати міських і .громадських комісарів¹⁰.

Тоді ж, у листопаді, Українська Національна Рада вирішила утворити у складі уряду ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке, запропонувавши політичним колам відповідних національних меншин сформувати їх самим. Останні, однак, не зробили цього.

У. січні 1919 р. було прийнято закони про створення Президії та Виділу Української Національної Ради. Виділ, який складався з голови Ради (президента) і дев'яти членів, обраних Радою, виконував функції колегіального глави держави.

Важливе значення надавалось правоохоронним органам. Тому ще у листопаді 1918 р. Українська Національна Рада для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки розпорядилась утворити Корпус державної жандармерії. Жандармерію очолила Команда Української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом. На місцях були організовані окружні та повітові команди жандармерії та сільські й міські станиці.

Формувалась жандармерія на добровільних засадах. Крім того, ще в перші дні встановлення української влади у багатьох населених пунктах для самооборони і захисту правопорядку населення став обирати так звану "народну міліцію". На весну 1919 р. чисельність державної жандармерії становила 1 тис. чол. (і 4 тис. стажистів), а народної міліції — близько 3 тис.

Українська Народна Рада розпорядилася, щоб до прийняття Закону про судоустрій і судочинство попередні судді, а значну частину їх становили українці, та увесь канцелярський апарат залишалися на своїх місцях. Звільнили тільки тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукраїнською діяльністю

Для розгляду кримінальних справ тимчасово були утворені трибунали першої інстанції (у повітах! Окремий судовий сенат другої інстанції та Окремий судовий сенат третьої інстанції. Скорочено з трьох до двох років "підготовчу суддівську службу" (тобто стажування) і тимчасово (у зв'язку з воєнним станом) припинено діяльність суду присяжних. Прийнято розпорядження про запровадження у судочинство української мови, принципів гласності, змагальності, права обвинуваченого на захист тощо".

Розпочато підготовку до реформи судової системи. Вся територія держави була поділена на судові округи (12) і судові повіти (130), де населення повинно було обрати окружних і повітових суддів Загальна кількість суддів мала становити 144 чол. Для національних меншин встановлено квоту, щоб і вони могли обрати своїх суддів. Отже, слід було обрати 102 суддів-українців, 25 — поляків, 17 — євреїв. (Де ж цей "буржуазний націоналізм"?!)

Прийнято відповідні нормативні акти, на підставі яких почали створюватися прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, військові юстиція і прокуратура, нотаріальна служба, відновлено діяльність адвокатури.

Слід зазначити, що на державну службу, в інші ланки державного механізму приймали (чи залишали на своїх місцях) усіх, хто бажав цього, незалежно від національності, лиш би вони присягнули на вірність державі чи хоч би зобов'язалися не заподіювати їй ніякої шкоди¹⁶.

15 лютого Українська Національна Рада прийняла Закон про мову в державному житті республіки. Нею стала українська. Разом з тим усім національним меншинам гарантувалося право вживати в офіційних зносинах з державними властями, організаціями та установами, усно чи письмово, рідну мову, а властям, державним інституціям — відповідати громадянам на їх рідній мові. Національним меншинам гарантувалося право вільно розвивати свої мови, культуру, мати школи, бібліотеки, видавництва, періодику

У квітні був виданий Закон про громадянство та правовий статус чужинців".