Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби

2.2.3. Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, згідно ст. 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” не має права:

 а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, обєднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. [13, с. 91-100]

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України [2,ст. 16 ]

 

2.3. Підстави припинення правовідносин

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (звільнення за власним бажанням, по переводу, у звязку з переїздом на нове місце проживання), стаття 30 Закону “Про державну службу” передбачає наступні підстави для припинення державної служби:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (відсутність відповідної освіти або професійної підготовки, непроходження конкурсного відбору і т.п.);

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог (вчинення корупційних дій або інших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органа);

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії, за станом здоровя, у випадках принципової незгоди з рішенням держоргану чи посадової особи, примушування до виконання рішення, яке суперечить чинному законодавству, або може завдати шкоди громадянам чи підприємствам; етичних перешкод для перебування на службі;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (наявність близьких родинних звязків; притягнення до кримінальної відповідальності; судимість; визнання в результаті захворювання недієздатним);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків - 25, для жінок - 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.

 

2.4. Юридична відповідальність державних службовців

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством. Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у законі корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п’яти до пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Також передбачена відповідальність за порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Так, порушення особою обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від пятнадцяти до двадцяти пяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти пяти до пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави. [2,ст.5]

Порушення особою вимог щодо декларування доходів тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від пятнадцяти до двадцяти пяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від пятнадцяти до двадцяти пяти неоподаткованих мінімумів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Розділ 3.Корупція як соціальне явище

 

3.1.Природа і причини виникнення української корупції

Поняття корупції у загальноприйнятому розумінні цього явища вперше було сформульовано 34-ю Сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1979 р. Фахівцями цієї організації корупцію визначено як «виконання посадовими особами будь-яких дій або ж бездіяльність у сфері виконання їх посадових повноважень за винагороду у всякій формі в інтересах того, хто надає цю винагороду, як з порушенням посадових інструкцій, так і без їх порушення».

Закон України «Про боротьбу з корупцією» трактує корупцію як «діяльність осіб, уповноважених на виконання функції держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, які не передбачаються чинним законодавством». [2,Ст.3]

Як у кожному українському законі, який пишеться, так би мовити, для себе, законодавці залишили декілька хороших дірок. По-перше, якщо уповноважена особа протиправне використала свої повноваження не «з метою отримання матеріальних благ» тощо, а тому, що, наприклад, його попросила дружина, то, виходить, це вже аж ніяк не корупція. І єдиний шанс довести суду обґрунтованість такого звинувачення – переконати його у тому, що отримана нагорода не передбачена законодавством. У нашому прикладі цього зробити не вдасться. [ 7, с. 30-31.]

Інша сторона цього визначення ще цікавіша. Законом встановлюються такі суб’єкти корупційних діянь: державні службовці, народні депутати України, АРК та Інших органів законодавчої влади. Для відновлення соціальної справедливості у 1997 році до почесного списку внесли і посадових осіб місцевого саморядування.

Ряд фахівців намагаються кваліфікувати корупцію, піддавши це явище певній структуризації. Наприклад, М. Джонстон у своїй праці «Політичні наслідки корупції» визначає чотири головні її типи:

 – хабарництво у торгівлі, пов'язане з функціонуванням чорного ринку, протизаконними фінансовими та майновими операціями, ухиленням від сплати податків, фальсифікацією фінансових документів.

 – патронажна система, що виникає, як правило, тоді, коли реалізація незаконних угод концентрується в руках обмеженої кількости осіб або організацій. Діячі, які контролюють патронажні системи, намагаються монополізувати владу аж до встановлення повного контролю за діяльністю леґітимного уряду .

 – непотизм (дружба або кумівство) призводить до виникнення несправедливих великих поступок при укладанні угод, призначення родичів на вузлові посади в системі управління, пільгової купівлі власности, доступу до твердих валют тощо

 – кризова корупція – робота великої кількості бізнесменів в умовах ризику, коли предметом купівлі-продажу стають рішення офіційних органів, які можуть призвести до великих політичних зрушень або змін у країні

Наявність та процвітання усіх чотирьох типів корупції в Україні є свідченням того, що українська корупція є системною. На відміну від розвинених країн, де корупція часто вражає яку-небудь одну складову частину політики – впливову спілку чи політичну партію, наприклад. Україна ж є менш захищеною системою інститутів і «охоронними організаціями», що дозволяє більшості тих, хто має «доступ до корумпованого тіла», використовувати його для того, щоб просто вижити, а привілейованій меншості – продовжувати своє збагачення.

Щодо першої категорії (більшості), то основною детермінантою корупції залишається низька заробітна платня, в основному серед державних службовців. Це призводить до появи «мертвих душ» у державних списках, незрозумілих та невиправданих відряджень, залучення «себе як експерта собі» для надання консультацій (та отримання за них відповідної платні). Розвиток т.зв. «медичного та освітнього шантажу» теж належить до цієї сфери.

Щодо другої категорії (меншості), то я утримаюсь від будь-яких теоретичних доповнень. За тим же законом «Про боротьбу з корупцією», вони повинні оприлюднювати свої податкові декларації та повідомляти про відкриття закордонних рахунків.

 

3.2.Основні фактори існування корупції

Тут вже побіжно були згадані декілька причин корупції. Далі буде проведено їх систематизацію. Зокрема, у Концепції боротьби з корупцією виділено передумови, властиві певною мірою усім країнам перехідного типу, а також ті, що пов’язані з прорахунками та іншими недоліками у проведенні суспільних перетворень безпосередньо в Україні. Публічне визнання багатьох факторів вже можна було б вважати першим кроком на шляху боротьби з корупцією, якби він не був і останнім. [ 7, с. 30-31.]

Отже, передумовами корупції у країнах перехідного типу є:

– відсутність стратегії формування нового суспільного ладу;

– недооцінка ролі державного регулювання у перетвореннях;

– наявність політичних сил, що прагнуть повернення до старого ладу;

– залишки роздутого старого апарату необґрунтовано широкими повноваженнями;

– зміна форм власности й утворення корпоративних угрупувань і кланів;

 – прагнення усіх, навіть кримінальних структур, вирішити свої проблеми через державний апарат;

 – масова зміна законодавчих і правових норм, послаблення контролю за їх виконанням;

 – значне збільшення кількості майже не обізнаних з національним законодавством і правопорядком іноземних підприємців та інвесторів, які стали легкою здобиччю корупціонерів;

Передумови корупції в Україні:

 – декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади, їх обмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформ;

 – переведення державної власності у приватну в інтересах окремих груп, тіньових структур і кланів;

 – криміналізація економічних відносин;

 – пасивність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках до відповідальності, що стало стимулом безкарності корупційних діянь;

 – поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, про пріоритетність більш жорстокого покарання винних у вчиненні корупційних діянь, а не усунення причин та умов останніх;

 – сприяння формуванню таких уявлень через засоби масового впливу на населення за відсутності спрямованої антикорупційної протидії.

За змістом виділяються такі групи безпосередніх причин та умов розвитку корупції:

 – політичні (замкнутість системи управління, її повільний розвиток, відсутність системи виховання патріотичних почуттів, моральних якостей, поверховість у проведенні антикорупційної політики, відсутність державної ініціативи щодо створення громадських формувань, незалежних недержавних структур для зростання активності населення у боротьбі з корупцією);

 – економічні (несприятливий режим діяльності підприємств, відсутність прозорості багатьох економічних процесів і т.п.);

 – правові (відсутність цілісної системи антикорупційних засобів, невизначеність відповідальності за корупційні діяння, формальний характер чинної системи декларування доходів, неповне визначення суб'єктів, нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні);

 – організаційно-управлінські (відсутність чіткої регламентації діяльності посадових осіб, поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад через знайомство, відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів і членів злочинних угрупувань, відсутність окремих працівників, що контролювали б цю сферу);

 – соціально-психологічні (нерозвиненість громадянської свідомості, корислива спрямованість державних службовців, професійна та моральна деформація частини керівників, що виявляється у поблажливому ставленні до корупції) та ін.

Варто зазначити і той факт, що, хоча суд не входить у десятку найкорумпованіших інститутів, судова гілка влади у нас є майже підконтрольною виконавчій, що ніяк не сприяє об’єктивності процесів.