Правове походження договору позики
Укладання договору позики, його суттєві умови
Факт отримання боржником речей або грошей, їх кількість, якість, рід;
Відповідальність сторін за договором позики
Особливості та проблеми практичного використання договору
Значення договору позики в цивільному праві України
Навигация
Правове походження договору позики
Договір позики (проблеми правової реалізації)
65556
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2. Правове походження договору позики.
Римське приватне право на сьогодні є одним із найвищих досягнень в історії правової науки світу. Воно стало базисом та основою права країн романо–германської правової сім’ї. Оскільки Україна також відноситься до цієї сім’ї, тому доцільно буде з’ясовування правове походження договору позики звернувшись до римського приватного права.
Поняття зобов’язального права вимагає звернення до Інституцій Юстиніана, його легальне визначення зобов’язання звучить так: „Зобов’язання – це правові тенета, в силу яких ми зв’язані необхідністю що–небудь вчинити, згідно права, яке діє в нашому суспільстві”[2]. Звідси можна зробити висновок, що зобов’язання – це таке юридичне відношення між двома сторонами, в силу якого одна з них – кредитор – має право вимагати від іншої – виконання чого–небудь на свою користь.
Згідно римського приватного права зобов’язання могли виникати з різних джерел: із закону, із правопорушення та з договору. Зобов’язання з договору, згідно класифікації Гая, поділяються на речові, вербальні, літеральні та консенсуальні зобов’язання.
Римське право можна умовно поділити на два історичні періоди: старе римське право і пізнє римське право. Чітку межу між ними провести фактично неможливо, оскільки правова наука весь час розвивалася, змінювалася та вдосконалювалася.
Старому римському праву був притаманний строгий формалізм, фактично не було різниці між кримінальним та цивільним правопорушення. Тому наслідком невиконання договору могла стати помста, звернення направлялося не на майно боржника, а на його особу. За деяких умов кредитор мав право на вбивство боржника. Серед інститутів забезпечення виконання зобов’язань старе римське право знало клятву та заручництво.
Вже в той час простежується потреба в використанні договору позики, кредиту. Позикові відносини, одні з найдавніших у римському праві (після міни). Старе римське право ще задовго до законів XII таблиць створило такий договір позики як nexum[3]. Цей договір заключався в присутності п’яти свідків та особи з вагами. В древню епоху ці формальності мали реальне значення: коли в якості грошей був метал у зливках, треба було реально зважити домовлену кількість цього металу. А з введенням монет дана процедура вже стала більш традицією, ніж необхідністю: кредитор брав маленьку монету і, вдаривши нею по вагам, передавав її боржнику замість справжніх грошей, які вручали чи раніше чи пізніше. При цьому кредитор вимовляв певну формулу, яка надавала договору саме характер позики.
Потім боржник в визначений термін повинен був повернути борг. Якщо боржник не платив, то наступали ті наслідки, які були обумовлені в договорі. Не існувало можливості попереднього позову кредитора, nexum наділявся суворою силою виконання. Тому наслідком невиконання даного зобов’язання була особиста відповідальність боржника (боргова кабала, потрапляння в рабство до кредитора тощо).
Для більш точного визначення умов договору позики формою nexum допускалося визначення строку виконання зобов’язання, встановлення процентів та інше.
Трохи пізніше nexum був більш врегульований законами XII таблиць, зокрема було обмежено максимальний розмір процентів за договором позики, щоб захистити боржників від потрапляння в боргову кабалу. Також був прийнятий закон lex Poetelia, 326 р[4]. (він став наслідком масових заворушень). Крім усього іншого цей закон позбавив nexum його сили: тепер кредитор повинен був попередньо доказати свою вимогу в суді і отримати судове рішення. Значення nexum було підірвано, і така форма договору позики переставала вживатися і потроху забувалася.
Система пізнього римського права винайшла нові та більш гнучкі форми, які були в змозі надати юридичне вираження відносинам, що виникли. Тому що виникаючі економічні умови, створювали такі відносини, які неможливо були втиснути в рамки давніх mancipatio и nexum. Зникає обтяжливий формалізм у правовідношеннях, виникає формулярний процес.
З’являється особливий інститут mutuum або позика, який став результатом комерційної діяльності в III ст.. до н.е. Римське право визначає позику як безформальний реальний речовий контракт. Юридична сила mutuum полягала в тому, що одна сторона (кредитор) дає іншій стороні (боржнику) визначену кількість грошей чи інших родових речей (масло, пшениця) у власність з тим, щоб у визначений термін (або на вимогу) кредитору було повернуто таку ж саму кількість таких самих речей. Отже, на відміну від nexum, в mutuum було вже визначено об’єкт зобов’язання.
Зобов’язання mutuum залишається одностороннім зобов’язанням: яких–небудь зустрічних вимог боржник пред’являти не міг. А кредитор мав право заявляти цивільний позов з вимогою повернути позичене, але без усяких додаткових претензій: збитків, процентів. Пізніше було встановлено, що погодження з приводу процентів, має встановлюватися в окремому договорі.
За можливу загибель речі, яка відбулася вже після її передачі, відповідав боржник.
Протягом наступних століть були урегульовані норми та максимальні розміри процентів. Цим держава намагалася знищити лихварство та присікти можливі хитрощі, з допомогою яких римляни намагалися обійти законодавчо встановлений розмір процентної ставки. В довершенні цього Юстиніан заборонив нарахування процентів на проценти (так званий анатоцизм[5]).
Слід згадати і про „морську позику” як підвид договору позики. Для морської позики були характерними надзвичайно великі проценти за позичений капітал. Іноді вони доходили до 1000 %[6]. Це було пов’язано з багатьма ризиками, які переслідували власника корабля в морі і необхідністю захистити інтереси кредитора.
Розглянувши, виникнення и розвиток позикових відносин в римському приватному праві, видається, що дійсно українське цивільне право, зокрема в питанні регулювання договору позики багато чого запозичило з античних часів. Розробки римських цивілістів стали надбанням світової скарбниці юридичної думки, і справили свій вплив в тому числі і на цивільне право України.
Використавши досвід античного права, український законодавець спромігся на якісне та ґрунтовне регулювання договору позики.
II. Зміст договору позики.
Похожие работы
... коштів є важливим чинником у зниженні собівартості продукції чи виконаної роботи. Раціональне використання оборотних коштів залежить від правильного їхнього формування і ефективної організації виробництва. Зосередження н підприємствах зайвих оборотних коштів приводить до їхнього заморожування. Це завдає шкоди економіці господарства. Щоб уникнути такого положення, оборотні кошти нормуються, що є ...
... ]. Окремі автори тяжіють до визнання щодо договору про виношування дитини сурогатною матір’ю його сімейно-правову природу [28 Шевчук СС Договор]. На нашу думку, договір з сурогатного материнства є цивільно-правовим договором про надання специфічного виду послуг, адже згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення циві ...
... декількома суб'єктами, належить їм на праві спільної власності. Вид спільної власності залежить від тих правових зв'язків, в яких знаходяться особи на момент здійснення свого права на житло шляхом самостійного будівництва. Коли вони на підставі договору про сумісну діяльність утворюють житлово-будівельний колектив, тобто без створення юридичної особи, між ними виникає спільна часткова власність. ...
... і — понад 5,5 млн., в Англії — більше 2 млн. чоловік. Конвенції і рекомендації МОП в 30-ті роки визначалися вже більшим ступенем покладення на держави відповідальності за організацію працевлаштування і страхування по безробіттю. Так, Конвенція 1933 р. № 34 про платні бюро зобов'язувала держави ліквідувати різні приватні установи і організації, що займались влаштуванням на роботу за винагороду. Ця ...
0 комментариев