Екоцид. Порівняльний аналіз екоциду за нормами

2.3 Екоцид. Порівняльний аналіз екоциду за нормами

міжнародного кримінального права та Кримінального кодексу

України

Одним із елементів правового механізму захисту НПС в Україні є норма КК України, передбачена ст. 441 – «Екоцид», тобто «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу». Необхідною передумовою ефективності такого правового захисту є з’ясування змісту даної норми.

Стаття 441 КК складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об’єктом злочину є безпека людства, безпосереднім – безпека природи як середовища проживання людської спільноти. Предметом злочину є рослинний, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, земля, надра, космічний простір.

У міжнародному праві під екоцидом, зазвичай, розуміють використання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі. Відповідно до взятих на себе зобов’язань, Україна не повинна застосовувати військові чи інші ворожі засоби впливу на НПС, що мають широкі, довгострокові чи інші серйозні наслідки як засоби зруйнування, заподіяння шкоди будь-якій іншій державі.

Різні науковці мають різне бачення змісту окремих ознак об’єктивної сторони цього складу злочину, зокрема дій та наслідків.

Взагалі, об’єктивна сторона даного злочину виявляється в таких формах: масове знищення рослинного чи тваринного світу; отруєння атмосфери або водних ресурсів; вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Тому, в перших двох формах злочин є закінченим із моменту настання суспільно небезпечних наслідків, тобто матеріальний за конструкцією складів, у третій формі злочин сформульований як формальний: є закінченим із моменту вчинення будь-яких дій, що створюють загрозу спричинення екологічної катастрофи. [5, с. 586]

Також існує думка, що екоцид – злочин із формально-матеріальним складом, де формальний склад має місце лише стосовно «інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу». Більшість же науковців схильна до того, що це злочин з матеріальним складом, оскільки характерним для дій, що охоплюються складом цього злочину є те, що вони одночасно фізично причиняють значну шкоду НПС. [10, с. 131]

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10.12.2004 р. зазначено, що такі дії, як масове знищення звірів, птахів, риби, інших видів тваринного світу слід розуміти як такі, що здатні спричинити чи спричиняють загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи на водоймі. [2]

Спільною ознакою всіх дій, які охоплюються об’єктивною стороною складу злочину, що розглядається, є спричинення значної шкоди НПС, яка в подальшому здатна перерости в екологічну катастрофу. Загроза спричинення екологічної катастрофи є своєрідним наслідком вчинення передбачених ст. 441 дій, тому цей злочин є так званим деліктом створення небезпеки, що є різновидом злочину з матеріальним складом. [ 8, с. 133]

Доцільно провести порівняльний аналіз складу злочину «екоцид» за нормами міжнародного кримінального права та КК України з метою з’ясування узгодженості змісту положень КК України із змістом відповідних міжнародно-правових положень про екоцид.

Об’єктом екоциду в доктрині міжнародного кримінального права, як і в доктрині кримінального права України визнається екологічна безпека людства. У правильності таких доктринальних підходів можна переконатися шляхом аналізу диспозиції ст.441 КК України та відповідних міжнародно-правових положень, що визначають екоцид, як в діючих (ст. 1 Конвенції про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 18.05.1977 р. (далі – Конвенція 1977), якою забороняється вплив на природне середовище, який має тривалі наслідки,; ч.2 ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, де воєнним злочином вважається умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад спричинить обширну, довготривалу та серйозну шкоду НПС, яка буде явно не спів ставною з конкретною і безпосередньо очікуваною військовою перевагою), так і в проектах міжнародних нормативних актів (проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, де злочином вважається: у випадку збройного конфлікту: застосування методів і засобів ведення війни, невиправданих воєнною необхідністю, з метою завдання широкої, довготривалої та серйозної шкоди природному середовищу і тим самим нанесення великої шкоди здоров’ю чи утруднення виживання населення, у випадку виникнення такої шкоди).

Аналіз наведених положень міжнародних нормативних актів дає підстави зробити висновок про те, що цей злочин у міжнародному кримінальному праві розглядається з двох позицій. Перший підхід виражений у положеннях Протоколу І Римського статуту та проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, які передбачають можливість його вчинення лише у зв’язку і під час збройного конфлікту; другий підхід міститься в положеннях Конвенції 1977 р. та проекту статей про відповідальність держав. Згідно з цим підходом кваліфікація відповідних дій як екоциду можлива незалежно від того, вчинені вони під час збройного конфлікту чи ні. Цілком узгоджується з другим підходом розуміння цього злочину за ст. 441 КК України, де можливість кваліфікації таких дій, як екоцид, не обмежується ні за способом, ні за часом їх вчинення, зокрема відсутні об’єктивні ознаки, які б пов’язували екоцид із збройним конфліктом.

Подібним за міжнародними нормами і КК України є момент, з якого злочин вважається закінченим, - з моменту спричинення певної шкоди природному середовищу. Так, у міжнародному праві, як випливає з деяких положень, для кваліфікації дій як екоциду необхідним є виникнення загрози настання екологічної катастрофи, яка виражається в значних ушкодженнях природного середовища. Відмінність за КК України полягає в тому, що якщо за міжнародними нормами ушкодження повинно мати визначені часові та територіальні межі, то в кримінальному законі України наслідок у вигляді загрози виникнення екологічної катастрофи подібних конкретизованих ознак не має і визначається якісними негативними змінами природного середовища, а ознаки його поширення і тривалості можуть бути в межах до виникнення екологічної катастрофи. [11, с. 125-127]

Суб’єкт екоциду – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. [5, с. 587] Міжнародне кримінальне право визнає суб’єктом екоциду осудну фізичну особу, яка досягла 18 років (ст. 26 Римського статуту). Крім того, у разі вчинення екоциду до міжнародно-правової відповідальності, яка не є кримінальною відповідальністю, а носить лише політичний або й економічний характер, може бути притягнена і держава, громадянином якої є винна особа.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Якщо порівнювати суб’єктивні ознаки екоциду за КК України із ознаками, визначеними міжнародним кримінальним правом, то тут є і спільне і відмінне. Подібними є підходи міжнародного права і доктрини кримінального права України до трактування форми вини у випадку вчинення екоциду. Нею є умисел. Щодо міжнародних норм, то такий висновок дозволяють зробити положення ч.1 ст. 30 Римського статуту, де вказано, що «якщо не передбачено іншого, особа підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, лише в тому випадку, якщо за ознаками, що характеризують об’єктивну сторону, він вчинений умисно і свідомо». При цьому, як за КК України, так і за міжнародними нормами вид умислу може бути як прямий, так і непрямий. [11, с. 127]

Можна зробити висновок, що в цілому зміст норм КК України, які визначають екоцид, узгоджується із змістом відповідних положень міжнародного кримінального права.

Висновок

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – це ті злочини, які в усьому світі визнаються найбільш суспільно небезпечними і з ними мають боротися всі країни світу без винятку. Це зумовлено тим, що ці злочини можуть загрожувати існуванню всього людства.

У даній роботі я намагалася дати загальну характеристику цим злочинам та описати деякі з них, а також порівняти норми національного закону з нормами міжнародного права щодо такого злочину як екоцид. На мою думку попередження цього злочину є дуже актуальним зараз, коли навіть природні катастрофи (такі як викликання цунамі, смерчу, лавини) може викликати людина.

Проаналізувавши дані злочини можна дійти висновку, що більшість з них – злочини з формальним складом.

Щодо диспозицій цих злочинів, то більшість з них є відсильними, тобто потребують звернення до інших нормативно-правових актів, які не є кримінальним законом.

Необхідно також відмітити, що в Кримінальному кодексі 1960 року був відсутній розділ, присвячений цим злочинам, хоча такі злочини вже мали місце.

Щодо проблеми найманства, то її наявність зумовлена низьким рівнем забезпеченості громадян. Особливо гостро проблема найманства стояла під час Чеченської кампанії, коли чимало українців жертвували своїми життями для того, щоб прокормити свої сім’ї в Україні.

Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності та давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується у випадку, якщо особа вчинила один із злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що говорить про їх особливу суспільну небезпечність.

Список використаних джерел

1.            Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.

2.            Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10.12.2004 р.

3.            Женевська конвенція від 12 серпня 1949 р.

4.            Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та допов. – К.: Атіка, 2005. – 1063 с.

5.            Савченко А.В. та ін. Сучасне кримінальне право України: курс лекцій/ А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько. – 2-ге вид. виправл. та доповн. – К.: Вид. Паливода, 2006 р. – 635 с.

6.            Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина. Навч. посіб. для юрид. вузів/ Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 503 с.

7.            Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (особлива частина) за станом на 03.03.2006.: Навч. посіб. для ВНЗ. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 685 с.

8.            В. Миронова. Наукове тлумачення ст. 438 КК України про порушення законів та звичаїв війни.// Право України. – 2004. - №11. – с. 85-87

9.            О. Наден. Найманство: міжнародно-правове визначення та проблеми криміналізації.// Право України. – 2005. - №3. – с. 90-94

10.           М. Куцевич. Проблемні аспекти об’єктивної сторони складу злочину «екоцид» за КК України// Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №1. – с.131-134

11.           М. Куцевич. Екоцид за нормами міжнародного кримінального права// Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №9. – с.125-128

12.          www.cis.minsk.by

13.          www.pravoznavec.com.ua