Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ

6. Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ

Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України - Основного закону України[12].

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін правова держава, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, що проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала правовою державою, а інші з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

Згідно з статтею 1 Конституції нашої держави Україна суверенна незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Для того, щоб побудувати таку державу необхідне міцне теоретичне підґрунтя, глибокі наукові розробки юристів, вчених практиків, з врахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.

Прийнята 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет, відіграла важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на демократичних засадах, заклала цінності, які стали підґрунтям для Конституції України 1996 року, визначила напрямок державно-правових процесів.

За час, що пройшов з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України, в країні відбулися істотні якісні зміни. Була прийнята Конституція України, більш ніж тисяча законів, серед них закони про громадянство, про об’єднання громадян, про Президента України, про статус народного депутата України, про вибори народних депутатів України, про власність та інші, що створили міцну нормативно-правову базу становлення України як суверенної, незалежної держави, що беруть початок з ідей Декларації про державний суверенітет України.

Разом з тим існує чимало невирішених проблем щодо забезпечення суверенітету України, пов’язаних з деякими принципами.

Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами. У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян відображати суспільні відносини, як склалися у нашій країні. Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.

Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Чим же поясняться відсутність взаємодії між органами виконавчої влади та Верховною Радою України. Причин декілька, але основні такі: недостатній рівень політико-правової культури та професіоналізму парламентарів та урядовців, мітингово-популістський характер роботи Верховної Ради та занадто заформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень, амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів з урядовими структурами.

Принцип реальності прав свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України: людина, життя, здоров’я, честь гідність, недоторканність безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. Однак нині в Україні через об’єктивні та суб’єктивні причини існує проблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним та економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості.

Важливим принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результат реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави юридична відповідальність та вживання у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей може призвести до соціальних конфліктів.

Державний суверенітет України визначається не стільки юридичним закріпленням на конституційному рівні положення про те, що Україна є суверенною державою, скільки забезпеченням цього політико-правового стану державної влади економічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щоб суверенітет України базувався на міцній економічній основі. Для зв’язків з іншими державами це досить важливий фактор. Тому утвердження України як суверенної держави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальної економічної самостійності та незалежності.

Я вважаю, що після здобуття незалежності нашої держави керівництво та вся українська нація повинна всякими засобами зміцнювати суверенітет, авторитет на міжнародній арені, а також добробут та незалежність власної країни.

Висновки

Прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України стало не тільки формальним завершенням довготривалого "конституційного марафону", а й актом закріплення (фіксації) на найвищому рівні основних політико-правових параметрів (конституційних характеристик) сучасної української держави та визначення шляхів її розвитку на ближчу та дальшу перспективу. Україну проголошено суверенною i незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1 Конституції України), державою унітарною з республіканською формою правління (ч.2 ст.2, ч.1 ст.5 Конституції України), національною державою (ч.3 Преамбули, ч.2 ст.133 Конституції України), а також державою світською (ст.35 Конституції України).

Відповідно в інших статтях Конституції України затверджено низку фундаментальних положень, спрямованих на деталізацію та розвиток перелічених конституційних характеристик української держави. Зокрема, це такі положення:

·          суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цiлiсною i недоторканною, носієм суверенітету i єдиним джерелом влади в Україні є український народ;

·          в Україні визнається i діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України i повинні вiдповiдати їй;

·          людина, її життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканність i безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, при цьому права i свободи людини та їхні гарантії мають визначати зміст i спрямованість діяльності держави;

·          український народ здійснює свою владу як безпосередньо, так i через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

·          державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, водночас у державі визнається i гарантується місцеве самоврядування;

·          право визначати i змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;

·          ніхто не може узурпувати державну владу;

·          Україна сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свiдомостi, традицій i культури, дбає про задоволення національно-культурних i мовних потреб українців, які проживають за межами держави;

·          державною мовою в Україні є українська мова;

·          Україна сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів i національних меншин України;

·          церква i релiгiйнi організації в Україні вiдокремленi від держави, а школа - від церкви, кожному гарантовано право на свободу світогляду i вiросповiдання;

·          суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Усе це фактично становить, на наш погляд, сутність та зміст сучасної (офіційної) конституційно-правової доктрини України, яку в літературі визначають за змістом як ліберально-демократичну.

1.   Азаркин Н.М. Монтескье. - М., 1988г.

2.   Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькіта, В. Е. Крутсшх.- М.: ИНФРА, 1998.-- С. 304.

3.         Головко С. Конституція України в системі європейського конституціоналізму // Право України. - 2006. - №8. – с. 15-17

4.         Государственное право Германии: В 2-х томах.- Т. 1.- М., 1994.- С. 65.

5.         Заєць. П. А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.

6.         Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання.- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.- С. 44.

7.         Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999. — С. 21.

8.         Конституційне право України / За редакцією Ю.М. Тодики і В.С.Журавського. — К., 2002. - С. 26.

9.         Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, про­фесора В. С. Журавського.- С. 187.

10.      Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид.4-те, випрвл. Та доповн.- К.:Атіка,2007.-568 с.

11.      Михалева Н. А. Конституционпое право зарубежньїх стран СНГ: Учебное пособие.-М.: Юрисгь, 1998.-С. 140.

12.      Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.

13.      Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 118—120;