Участь захисника в проведенні експертизи на суді та допит експерта

5. Участь захисника в проведенні експертизи на суді та допит експерта.

Висновок експерта є єдиним із видів доказів, що підлягає кри­тичній оцінці учасниками процесу в числі інших доказів по справі в їх сукупності. Але перш ніж піддавати аналізу висновок експерти­зи по суті, захисник повинен вияснити, чи був його підзахисний повідомлений про призначення експертизи, складі експертів, питан­нях поставлених перед ними, чи була надана йому можливість відводу експерта, пропозицій про вибір свого експерта, чи брав участь під­судний при самому проведенні експертизи, чи роз'яснено йому право на клопотання про проведення додаткової або повторної експертизи, тощо. У випадку порушень процесуального порядку, захисник повинен реагувати на них шляхом різних клопотань, які можуть бути заявлені в будь-який момент судового слідства.

При оцінці висновків судової експертизи учасники процесу, в то­му числі і захисник, повинен приділити велику увагу обґрунтованості висновку, науковості методів експертизи, всебічності використання доказового матеріалу, об'єктивності і логічності висновків експерта.

Захисник повинен вияснити освіту, стаж роботи, спеціальну ква­ліфікацію експерта з тим, щоб переконатися в його компетентності. У випадку необхідності захисник ставить питання про заміну експерта, при чому може запропонувати суду запросити експерта, вказаного ним самим або його підзахисним.

Важливим елементом участі захисника в судовому слідстві є його участь в дослідженні речових доказів і документів /ст.313 КПК/

В ході огляду речових доказів захисник, у випадку необхідності повинен ставити підсудному і іншим присутнім особам питання, пов'я­зані з виясненням і уточненням обставин, що виявлені при огляді. При оцінці речових доказів захисник повинен співставляти їх з інши­ми доказами, враховувати сукупність обставин по справі, уважно слід­кувати за оцінкою речових доказів іншими учасниками процесу і роби­ти необхідні висновки. Захиснику слід звернути увагу на всі обста­вини, пов'язані з дотриманнями процесуальних правил збирання, дос­лідження, зберігання і використання при доказуванні речових доказів, застосування науково-технічних засобів при їх виявленні і огляді, тощо. Теж саме стосується і документів. В огляді місця події захис­ник бере участь з тими ж цілями, що і в огляді інших доказів /ст. 315 КПК/.

6. Участь захисника в судових дебатах.

Після судового слідства суд переходить до вислуховування судо­вих дебатів, які полягають в промовах прокурора, громадського обви­нувача, потерпілого і його представника, визначення і промови ци­вільного позивача, цивільного відповідача, або їх представників, за­хисника, громадського захисника. Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду, де його учасники в промовах і репліках аналізують, оцінюють всі докази, що були предметом перевірки і дослідження і оцінюють інкриміноване діяння з суспільної і правової точки зору, характеризують особу підсудного, висловлюють свої мір­кування по суті обвинувачення, з приводу доцільності тієї чи іншої міри покарання, приділяється увага причинам і умовам, що сприяли вчиненню злочину.

Підготовча робота захисника до участі в судових дебатах складається з етапів: досудового, під час судового слідства, заключного (безпосередньо перед промовою).[5]

Досудова підготовка включає в себе: а) вивчення матеріалів кримінальної справи; б) ведення досьє захисника; в) бесіда з підзахисним; д) вивчення законодавства, а також матеріалів судової практики та юридичної літератури з деяких питань; е) опрацювання лінії захисту у справі; ж) складання письмового варіанту або розглянутих тез промови.

Під час судового слідства основна увага захисника приділяється дослідженню зібраних у справі доказів в плані виявлених даних, які свідчать на користь підсудного.

Заключна частина роботи по підготовці захисника до промови відбувається під час виступів інших учасників процесу. Слухаючи їх, захисник вносить зміни в схему промови, обмірковує контраргументи, відмічає те, що потребує додаткового роз'яснення, обґрунтування, спростування.

Найважливішу частину підготовки промови складає робота над її змістом. Все, що має значення для вирішення питання про винність або невинність підсудного, для вірної кваліфікації скоєного, для визначення міри покарання, має знайти відображення в промові захисника. Водночас в ній не повинно бути малозначних дрібниць, які загромаджують промову, не дають бачити чіткості та переконливості доводів, що наводяться.

Робота над формою промови складається з находження плану, що найбільше відповідає змісту промови розташування матеріалу /композиція промови/, найбільш вразливих засобів переконання, що справляють найбільше враження. Не може бути в захисній промові використана будь-яка альтернатива, тобто наявність в частині прохання двох висновків, які суперечать один одному. Відкрита альтернатива в промові - це прояв безпринципності. Однак у захисній промові цілком можлива завуальована альтернатива., тобто в змісті промови можна висвітлювати обставини, які дають можливість обрати іншу позицію, але остаточний висновок у промові може бути тільки один.

Репліка захисника як за своїм змістом, так і за формою різко відрізняється від промови. Репліка - це відповідь прокурору на його репліку. Адвокат не повинен повторювати в репліці те, що він сказав в промові, але може доповнити промову. Композиція репліки будується в залежності від того, що сказав прокурор.

У репліці повинні бути чітко сформульовані: суть протиріччя між державним обвинувачем та захисником; доводи, які спростовують доводи прокурора, та факти, які посилюють ці доводи; остаточні висновки, які випливають з усієї аргументації захисника.

Репліка вся побудована на полеміці з прокурором. Тому репліка звичайно відрізняється великою напруженістю та пристрасністю. У зв'язку з цим виникає питання про межі полеміки. Основне правило, яке повинно виконуватись в судовому процесі - це ввічливість та коректність.

Полеміка може бути гострою, але доки вона залишається суперечкою по суті справи і торкається доводів противника, вона не виходить за межі можливого. Як тільки полеміка переходить з твердого ґрунту фактів та доводів на особистість противника, вона втрачає принциповий характер.

Суд, при винесенні вироку, ставить на своє обговорення питан­ня про те чи мало місце діяння, що приписується підсудному, чи містить воно склад злочину, чи вчинив його підсудний, чи підлягає він покаранню і якому, саме. На цих основних питаннях зосереджуєть­ся увага захисної промови.

Серед процесуалістів і адвокатів немає єдиної думки щодо мето­дики безпосередньої підготовки судової промови і щодо її змісту. А.А.Ципкін стверджує: що: "Звичайно захисна промова містить в собі такі елементи: І/ громадсько-політична оцінка справи; 2/ розбір доказів; 3/ юридична кваліфікація; 4/ характеристика особи обвинува­ченого; 5/ висновки[6], що в судових промовах розбір доказів займає велике місце і часто є їх основною частиною. Правильна суспільна і юридична оцінка діяння досягає цілі лише тоді, коли буде доведено що мало місце діяння і його вчинив підсудний. Робота по розбору доказів в захисній промові /роботі/ полягає в систематизації і оцінці доказів.

В результаті оцінки доказів захисник може прийти до висновку, що докази не підтверджують пред'явленого обвинувачення, що їх недостатньо для визначення підсудного винним, або що докази пря­мо спростовують пред'явлене обвинувачення. Ці висновки можуть стосуватися питання про недоведеність вчинення підсудним інкримінованого йому діяння, вони можуть стосуватися і самої події злочину. І в тому і в іншому випадку ставиться питання про виправдальний висновок. Аналіз доказів в захисній промові може закінчитися висновком про наявність сумнівність в питанні про винність, що виключає можливість винесення обвинувального висновку.

Захисник в своїй промові повинен дати конкретний аналіз вчи­неного діяння. Велику складність при цьому складає правильна юридич­на кваліфікація злочину з чітким сказанням на його об'єкт, об'єк­тивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону, тощо.

Захисник перш за все повинен глибоко проаналізувати особу пра­вопорушника, його дієздатність, осудність, виявити наявність умислу необережності з глибоким їх аналізом. В результаті цього повинен зробити аргументований висновок про вчинення діяння з визначен­ням його кваліфікації.

Г.П.Саркісянц, аналізуючи питання судової захисної промови, стверджує, що захисник повинен приділити велику увагу причинам і умовам, що сприяли вчиненню злочину. "При розборі в захисній промо­ві причин вчинення злочину і обставин, що сприяли цьому, захисник повинен акцентувати увагу на приводах, мотивах, цілях, наявності умислу, необережності, тощо. Тут треба вміло розкрити особу і ха­рактер підсудного, його формування під впливом сім'ї, школи, оточую­чого середовища, тощо"[7].

Після виступів з промовами всіх учасників судових дебатів за­хисник може виступити з реплікою. Вона не повинна бути не повторен­ням, ні продовженням основної промови. Ціль репліки - дати обґрунтовану відповідь на прослухані промови інших учасників дебатів, висловити відповідні заперечення, чи заявити свою згоду з позицією інших учасників процесу. Перед тим, як виступити з реплікою, захис­нику слід подумати про її доцільність, оскільки невдала репліка може зіпсувати враження від судової промови.

Висновок

Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.

Важливим кроком у створенні таких умов є Закон "Про адвокатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Він проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Цей Закон та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення, забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч.2 ст.59 Конституції України).

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є одним з найважливіших принципів кримінального процесу України. Цей принцип, в свою чергу, визначається наявністю певних прав у захисника, які надають змогу реально здійснювати право на захист. Гарантією забезпечення принципу права на захист також є положення про те, що порушення права на захист є істотним порушенням кримінальне процесуального закону, яке тягне за собою скасування вироку суду (судді).

Найбільш відповідальною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. Для ефективного здійснення захисту підсудного захиснику необхідно мати можливість ретельно підготуватися до участі в кримінальній справі шляхом бесід з підзахисним, вивчення матеріалів справи та складання досьє, збирання додаткових доказів. В результаті цих дій захисник обговорює зі своїм підзахисним та формує правову позицію, яку він відображає в плані захисту.

Дуже важливою є участь захисника в підготовчій частині судового засідання, в ході якої він може уточнювати дані, які характеризують особистість підзахисного; заявляти відводи, клопотання. Участь захисника в судовому слідстві полягає в участі в допитах підсудних, потерпілих, свідків, експертів; огляді і дослідженні речових доказів і документів; доповненні судового слідства та у всіх інших подіях, які відбуваються в судовому засіданні. В цій стадії захисник повинен прикласти всі зусилля на переконання суддів на користь підсудного.

Дуже важливим моментом судового розгляду стають судові дебати, підготовка до яких починається ще задовго до судового засідання. Без чіткої побудови захисної промови, яскравої форми викладення і відповідного виголошення її не можна розраховувати на успіх. Крім захисної промови захисник також має право на репліку.

Впродовж всього судового розгляду і кримінального процесу взагалі адвокат-захисник використовує всі тільки законні засоби і методи боротьби для відстоювання прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. В зв'язку з цим, хотілося б висловити деякі думки.

19 грудня 1992 року Верховною радою України був прийнятий Закон « Про адвокатуру», пізніше були зміни та доповнення до кримінально-процесуального кодексу України. Але ставлення до захисника-адвоката, як до перешкоди в боротьбі із злочинністю, залишилось. Все частіше звучить питання: якщо розширити права адвоката та його підзахисного, то чи не стане складніше працювати правоохоронним органам, а значить, і складніше викорінювати кримінальні правопорушення ?

Якщо перенести спір у площину кримінально-процесуального законодавства, то можуть виникати деякі запитання. Чи сумісна боротьба із злочинністю, особливо в наших умовах, а подальшим розширення прав адвокатів у кримінальних справах? Чи не буде заважати активна участь адвоката, починаючи з ранніх етапів розслідування та закінчуючи винесення вироку, встановленню об'єктивної істини?

Перш ніж відповісти на них, давайте, вдумаємося, чи такий вже небезпечний адвокат для кваліфікованого, чесного слідчого; для принципового прокурора, який стежить за законністю; для об'єктивного, безстороннього, незалежного суду? Можна з глибокою впевненістю сказати : ні, не є небезпечним.

Але що ж робити з великою кількістю злочинності? Як боротися з мафією, корупцією, з прогресуючим насильством в суспільстві?

У системі різних заходів, звичайно необхідно вдосконалювати Кримінально-процесуальний і Кримінальний кодекс України, потрібно розширити права адвокатів, які виступають на боці і обвинуваченого, і потерпілого на всіх стадіях кримінального процесу. Необхідно щоб на попередньому слідстві при роз'ясненні підозрюваному права на захист був присутній адвокат, тому що без цього право підозрюваного на захист дуже часто стає формальним. Необхідно розширити практику допуску як експерта незалежних спеціалістів, які запрошені за клопотанням адвоката та його підзахисного; виробити систему заходів по більш повному здійсненню права обвинуваченого на вибір захисника; різко збільшити чисельність адвокатів.

Здійснення цих заходів допоможе більш активній реалізації принципу забезпечення права на захист, це б сприяло більш повному здійсненню принципу змагальності сторін в судовому розгляді, допомагало б встановленню істини у кожній справі, забезпеченню прав і законних інтересів не тільки підсудного, обвинуваченого, підозрюваного, але і інших учасників судового розгляду. Безумовне виконання вимог закону щодо здійснення прав адвокатів у кримінальному процесі України буде виступати правовою гарантією адвокатської діяльності взагалі.

Без зміцнення інституту захисту, без безумовного та гарантованого додержання прав та захисту інтересів громадян не можна говорити про побудову правової держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.   Конституція України - 28.06.1996 р.

2.   Кримінально-процесуальний кодекс України (станом на 20.09. 2001 року) К., 2001 р.

3.    Закон "Про прокуратуру", від 5.11.91 р.

4.   Закон "Про адвокатуру", від 19.12.92 р.

5.   Саркисянц Г.П. "Про процессуальное положение защитника в совет­ском уголовном процессе" - М, Ташкент, 1967 г.

6.   Саркисянц Г.П. "Участие защитников в суде первой инстанции в советском уголовном процессе" - Ташкент, 1965 г.

7.   Перлов С.М. "Судебное следствие в советском уголовном процессе" М, 1960 р.

8.   Цилин А.Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. Саратов, 1959 г.

9.   Варфоломеєва Т.В. "Криміналістика і професійна діяльність захисника", К. Вища школа, 1987 р.

10.            Советский утоловннй процесе, Учебник - М, Юрвд. лит. 1986 г.

11.            Стецовский Ю.И. "Уголовно-процессуальная деятельность защит­ника" - М, 1982 г.

12.            М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В. П. Шибіко “Кримінальний процес України”, К., “Либідь”, 1999 р.

13.            Матвиенко Е.А. Судебная речь, Минск, 1972 г.

[1] Закон України "Про адвокатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. (ст. 4)

[2] Закон України "Про адвокатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. (ст. 2)

[3] Г.П.Саркисянд "Процессуальное положение защитника в советском уголовном процессе", Ташкент 1967

 

⁴ С.М.Перлов "Судебное следствие в советском уголовном процессе" М., 1960, ст.126.

[5] Матвиенко Е.А. Судебная речь, Минск, 1972 г., с. 203

[6] Циплин А.Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. Саратов, 1959

[7] Саркисянц Г.П. Участие защитников в суде первой инстанции в советском уголовном процессе. - Ташкент, 1965г