Припинення провадження у справі про банкрутство

4. Припинення провадження у справі про банкрутство

Відповідно до ст. 40 Закону Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1.боржник не включений до Єдиного державног реєстру підприємств та організацій України або Реєстру СПД;

2.подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3.у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4.затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

5.затверджено мирову угоду;

6.затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;

7.боржник виконав усі зобов*язання перед кредиторами;

8.кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених п.1, 2 та 5 ч. 1 наведеної статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених п. 3, 4, 7 і 8, лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, лише після визнання боржника банкрутом.

5. Особливості визнання банкрутом окремих категорій СПД

Становлення і розвиток в Україні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих суб’єктів, залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника. У зазначеному контексті обґрунтованим є встановлення розбіжностей процесуального характеру для суб*єктів господарювання залежно не тільки від виду діяльності (небезпечна або безпечна), а й віл кількості працівників неплатоспроможного підприємства. В останньому випадку враховується масштабний фактор даного підприємства у виробничій інфраструктурі населеного пункту, де воно розташоване, тобто місто утворююча складова підприємства.

Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, великих підприємств з кількістю працівників понад 5 тисяч або небезпечних регулюються ст.ст. 42 і 43 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Характер реабілітаційних процедур, передбачений Законом для названих вище господарюючих суб*єктів є ідентичним, що дає підставу надалі не робити, якщо це не потрібно за змістом роботи, спеціальних застережень.

Специфіка банкрутства місто утворюючих підприємств, насамперед обумовлена високою імовірністю виникнення як мінімум у масштабах даного населеного пункту глибокої соціально-економічної кризи. Високий рівень безробіття, споживні проблеми і неплатежі у комунальній сфері є факторами, що сприяють дестабілізації всієї інфраструктури міста.

Сучасні проблеми банкрутства містоутворюючих підприємств зобов’язують центральні органи влади до пошуку оптимальних рішень, які враховують особливості даних господарюючих суб’єктів. Прикладом подібних дій може бути постанова КМУ від 12.09.2001 р. “Про створення Комісії з питань неплатоспроможності”.

Основними завданнями Комісії є координація дій міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов*язаних із запобіганням банкрутства і виробленням єдиних підходів та оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб*єктів природних монополій, які знаходяться у державній власності або доля державної власності яких перевищує 25 %, а також у випадку відкриття провадження у справі про їхнє банкрутство.

Особливу увагу комісія має приділяти питанням запобігання банкрутству, у тому числі, містоутворюючих підприємств. До функції комісії, зокрема, входить:

üухвалення рішення про доцільність досудової й судової санації підприємтства;

üвизначення оптимальних шляхів реструктуризації і погашення заборгованності підприємств;

üухвалення рішень про доцільність державної підтримки неплатоспроможних містоутворюючих підприємств.

При удаваній своїй прозорості проблема банкрутства містоутворюючих підприємств у даний час далека від вирішення.

Як приклад до висловленого може бути правова неврегульованість банкрутства вуглевидобувних підприємств, багато з яких є також і містоутворюючими, й особливо небезпечними підприємствами. Збитковість багатьох вуглевидобувних підприємств послужила підставою для ухвалення рішення про реструктуризацію всієї галузі. На виконання Закону України “Про порядок списання заборгованності вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами” від 17.01.1997 р. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 939 від 27.08.1997 р. про порядок ліквідації зазначених підприємств. У редакції від 29.06.1999 р. дана постанова встановлює, що рішення про ліквідацію збуткових вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств приймає КМУ на підставі техніко-економічного обгрунтування про недоцільність їх подальшої експлуатації і повинне, зокрема, містити такі пункти:

ü   обгрунтування доцільності ліквідації підприємства;

ü   термін його ліквідації;

ü   оцінку влпиву на навколишнє середовище; соціально-економічний прогноз наслідків ліквідації підприємства;

ü   розрахунок вартості робіт з його ліквідації тощо.

Як свідчить практика, політика прискореної ліквідації шахт має істотні недоліки, обумовлені факторами економічного, соціального й екологічного порядку. В економічній сфері ця поітика призвела о найгострішого дефіциту енергоресурсів. У екологічній сфері виникла загроза затоплення підземними водами багатьох міст.

Необхідно підкреслити: ще до відкриття судової процедури банкрутства, яка включає, зокрема, реабілітаційні заходи, вищестоящий державний орган вирішує долю господарюючого суб*єкта, роблячи фактично формальним провадження справи про банкрутство. У таких умовах, як свідчить світова практика, дуже складно проводити процедуру санації або укладати мирову угоду. [8]

Раніше зазначалося, що аналогічні проблеми виникають при реструктуризації неплатоспроможного комерційного банку (також є об*єктом підвищеної соціальної значущості) після прийняття НБУК рішення про його ліквідацію. Тут також виявляються істотні протиріччя процесуального характеру. Зокрема, як можна поліпшити фінансовий стан і відновити платоспроможність банку, якщо НБУ прийнчято рішення про його ліквідацію, тобто відкликана ліцензія на здійснення даного виду господарської діяльності?[9] Про змішання загальноприйнятих понять і термінологічну плутанину свідчить і назва п. 6.1. даної постанови (“Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків”: Постанова правління НБУ № 395 від 09 жовтня 2000 р.): “Продаж (санація) банку, що ліквідується…”.

Зазначене протиріччя набуває ще більшої гострпоти при аналізі норм національного законодавства про банкрутство. Згідно з ст. 42 Закону Центральний орган виконавчої влади, що прийняв рішення про ліквідацію боржника, стає повноправним учасником провадження справи про банкрутство і визначає кандидатуру керуючого санацією, її терміни і багато інших найважливіших питань. Природним вважається висновок, що у такій ситуації центральний орган виконавчої влади проводитиме свою політику, спрямовану на ліквідацію боржника – містоутворюючого підприємства, і перешкождатиме проведенню реабілітаційних процедур і, у тому числі, укладенню мирової угоди.

Отже, уявляється обгрунтованим внесення відповідних змін і доповнень до норм, що регулюють процедуру банкрутства містоутворюючих (великих, особливо небезпечних) підприємств, а саме:

ü  рішення про ліквідацію зазначеної категорії підприємств приймає тільки господарський суд;

ü  органи держвлади, до компетенції яких входить сфера діяльності підприємства-боржника, беруть участь у заходах реабілітаційного характеру, тільки у частині вирішення соціальних питань;

ü  вважати обов*язковим при виборі стратегії фінансової реабілітації боржника, врахування специфіки виробництва, стан основних фондів і рівень кваліфікації працівників даного підприємства.

 Для особливо небезпечних підприємств, крім зазначеного вище, обов*язковою вимогою входження у реабілітаційну процедуру має стати інноваційна складова плану санації, як зазначалося вище, а саме: поєднання мораторію на виплати кредиторам та інноваційні пільги можуть виявитися тим фактором, що істотно підвищить імовірність успішного виконання реабілітаційної процедури.[10]

Висновки

Доля багатьох підприємств Украъни, що пройшли через процедуру банкрутства, свідчить, що вона майже завжди веде до зупинки і фактичної загибелі виробництва, хоча в теоретичному аспекті сам по собі метод банкрутства непоганий. Але це лише за умови, що потім підприємство відродиться. Однак для української економіки стало практикою свідоме доведення до банкрутства, що грунтується на чинному законодавстві. Багато підприємств стали банкрутами не за одни день. Їхня неспроможність протягом тривалого часу мала латентний характер. Але іноді в банкрутстві підприємств винна й сама держава, що, наприклад, проводить необгрунтовану тарифну політику, надає чи не надає пільги та ін. [11]

Зрозуміле й чітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою і стратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття нового Цивільного і Господарського кодексів України, низки нових законів створило певну систему законів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку, запобігти численним суперечкам і спорам, з іншого ж – слід таки визначити, що сьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність і незначні розбіжності.[12]

Література

1.     Господарський кодекс України

2.     Господарсько-процесуальний кодекс України

3.     Цивільний кодекс України

4.     Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 з змінами і доповненнями

5.     Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. в редакції від 30.06.1999 р. з подальшими змінами та доповненнями

6.     Закон України “Про власність” від 07.02.1991 з змінами і доповненнями

7.     Закон України “Про заставу”від 02.10.1992 з змінами і доповненнями

8.     Закон України “Про порядок списання заборгованності вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами” від 17.01.1997 р.

9.     Постанова Кабінета Міністрів України № 939 від 27.08.1997 р у редакції від 29.06.1999 р. “Про порядок ліквідації вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України.”

10.   Постанова КМУ “Про створення Комісії з питань неплатоспроможності”. від 12.09.2001 р.

11.   Грек Б. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: кримінально-правовий аспект. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 98-103

12.   Мачуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. - К.: КНЕУ, 2002. - 348 с

13.   Винник Б. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві пдприємств. // Юридичний журнал № 5 (23) 2004 р.; с. 34

14.   Грек Б. Банкрутство в Україні: минуле і сьогодення. // Право України « 6, 2004 р.; с.25

15.   Опадчий І. Банкрутство як останній аргумент. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 105

16.   Сгара Е. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів. // Право України – 2003 - №1; с.42

17.   Сгара Э. Особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства финансовых учреждений. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2002 № 9, с. 19-21

18.   Хозяйственное право:Учебное пособие /Под общей ред. Проф. Н.А.Саниахметовой. - Х.: «Одиссей», 2004. - 640 с.

[1] Грек Б. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: кримінально-правовий аспект. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 98-103

[2] Хозяйственное право:Учебное пособие /Под общей ред. Проф. Н.А.Саниахметовой. - Х.: «Одиссей», 2004. – 640с.

[3] Грек Б. Фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: кримінально-правовий аспект. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 98-103

[4] Винник Б. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві пдприємств. // Юридичний журнал № 5 (23) 2004 р.; с. 34

[5] Опадчий І. Банкрутство як останній аргумент. // Юридичний хурнал № 5 (23) 2004 р.; с. 105

[6] Поляков Б. М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. – К.: Ін Юре, 2003 р.; с. 87

[7] Мачуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. - К.: КНЕУ, 2002. - 348 с.

[8] Правове регулювання процедури банкрутства місто утворюючих та особливо небезпечних підприємств // Н. Барбашова, Є. Сгара. Пправо України № 9 2003 р., с.65

[9] Сгара Э. Особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства финансовых учреждений. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2002 № 9, с. 19-21

[10] Сгара Е. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів. // Право України – 2003 - №1; с.42

[11] Грек Б. Банкрутство в Україні: минуле і сьогодення. // Право України « 6, 2004 р.; с.25

[12] Винник Б. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві пдприємств. // Юридичний журнал № 5 (23) 2004 р.; с. 34