Засади досудового розслідування злочинів

3. Засади досудового розслідування злочинів

Процес розслідування є предметом курсу кримінально-процесуального права та криміналістики. В полі зору предмета нашого" курсу перебувають лише засади діяльності з розслідування злочинів уповноваженими органами.

Органами, вповноваженими проводити досудове розслідування злочинів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура. Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство в кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно й безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а в справах про державні злочині - слідчі органів безпеки. В справах про економічні злочини (приховування валютної виручки, ухилення від сплати податків, фіктивне банкрутство тощо) злочини розслідують слідчі податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності, слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу.

У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобов'язаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділено широкими повноваженнями.

Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуальне незалежні особи, доручають органам дізнання провадження розшукових і слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі в розкритті злочину.

Слідчий не може виконувати завдання, які суперечать суті правоохоронної діяльності. Наприклад, він не може брати участі в розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі зацікавлені в результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий має заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.

Досудове слідство полягає в діяльності слідчих органів (слідчого) з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів і доказів для захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Таким чином воно має сприяти здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть зумовити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді.

Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати й довести предмет доказування. Важливою частиною є встановлення (разом з оперативними підрозділами) особи, яка вчинила злочин. Завершуючи розслідування, слідчий складає обвинувальний висновок і направляє матеріали справи прокуророві для їхнього затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження в справі. Термін досудового слідства може бути продовжено до трьох місяців (районним, міським або прирівняним до них прокурором), а в особливо складних справах - до шести місяців (прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міста Києва, військовим прокурором округу або їхніми заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках. Органами дізнання є:

- міліція (виконує найбільший обсяг робіт із провадження дізнання);

- податкова міліція (в справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

- органи безпеки (в справах, віднесених законом до їхнього відання);

- командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями й військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками та службовцями Збройних Сил України в зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи);

- митні органи (в справах про контрабанду);

- начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини, що порушують установлений порядок несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ);

- органи державного пожежного нагляду (в справах про пожежі та порушення протипожежних правил);

- органи охорони державного кордону (в справах про порушення державного кордону);

- капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Безумовно, для всіх перерахованих органів провадження дізнання не є основним видом діяльності. Ці органи розслідують злочини лише у випадках, коли це є продовженням їхньої основної діяльності, тобто виконанням тих основних обов'язків, які визначено в законодавстві. Особливості компетенції органів міліції, органів служби безпеки, митних органів і органів охорони державного кордону як органів дізнання полягають у тому, що вони можуть поєднувати провадження як процесуальних, так і оперативно-розшукових дій, узгоджуючи обидва напрями для виконання одного із завдань правоохоронної діяльності - боротьби зі злочинністю.

Дізнання та досудове слідство співвідносяться як певні етапи розслідування кримінальних справ. Вони мають деякі спільні риси. Вповноважені органи на обох етапах займаються розкриттям злочинів, викриттям або розшуком винних у вчиненні злочину осіб, а також діяльністю із запобігання злочинам; розв'язують типові процесуальні завдання, хоч і за різних категорій злочинів; загальним є предмет доказування; суб'єкти правоохоронної діяльності мають застосовувати однакові кримінально-процесуальні норми, правові наслідки для учасників розслідування як під час дізнання, так і під час попереднього слідства мають однакову силу.

Діяльність органів дізнання полягає в прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за наявності ознак злочину й проваджують дізнання в справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали в протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Дізнання в справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими провадять у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання призупиняють. Проте органи дізнання вживають заходів для встановлення такої особи. В справах про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводять у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Дізнання в справах, у яких здійснюють провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зменшує навантаження на слідчі органи, дозволяє їм зосередитися на розслідуванні небезпечних резонансних злочинів. Такий вид провадження відомий У кримінально-процесуальному праві як протокольна форма.

Основним органом, який проводить дізнання в переважній частині категорій справ, є міліція. Міліція - складова частина органів внутрішніх справ України (див. главу 5 розділу III цього посібника). В складі міліції за функціональним розподілом наявні кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, Державна автомобільна інспекція та податкова міліція. Серед основних обов'язків зазначених органів важливе місце посідає провадження в кримінальних справах.

Прокурор у межах своєї компетенції (про компетенцію прокурора див. главу 1 розділу III) може брати участь у проведенні дізнання та досудового слідства. За потреби він може особисто проводити досудове слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі.

Він може підключитися до розслідування злочину на будь-якій стадії, давати вказівки слідчому, вимагати їхнього виконання. Вказівки прокурора з питань здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства є обов'язковими для них.

Оскарження слідчим отриманих вказівок прокурора вищому прокуророві не може зупинити їхнього виконання, за винятком незгоди слідчого з найсуттєвіших питань розслідування, а саме:

- притягнення конкретної особи (групи осіб) як обвинуваченого;

- про кваліфікацію злочину;

- про обсяг обвинувачення;

- направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;

- про закриття справи.

У таких випадках передбачено окремі процедури скасування вказівок прокурора вищим прокурором або передачі кримінальної справи для розслідування іншому слідчому. Якщо ж прокурор розслідує кримінальну справу особисто, то на нього поширено вимоги, властиві слідчим органам.

Під час розв'язання питання за суттю в протокольній процедурі досудової підготовки матеріалів прокурор порушує кримінальну справу та формулює висновок щодо обвинувачення особи, яка стала перед судом. Розглянувши при цьому матеріали, надані органом дізнання, прокурор складає обвинувальний висновок і направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства. За відсутності підстав прокурор приймає рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Суд виконує функцію правосуддя і не належить до правоохоронних органів (див. глави 1 та 2 розділу II). Суд (суддя) розглядає справу з додержанням норм чинного законодавства, вживає заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, а також юридичних осіб, інтересів держави, правильного застосування Закону при ухваленні судового рішення тощо. При цьому під час розгляду кримінальної справи суд не зв'язаний висновками органів, які здійснювали виявлення та розслідування злочинів. Судовий розгляд справи відбувається на законних підставах, вирок обґрунтовується лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінюються за внутрішнім переконанням судді, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розглядові обставин справи, їхньому системному зіставленні та сукупності, за умови виключення зовнішнього впливу на результати розгляду кримінальної справи.