Правотворення як процес самоорганізації права

7. Правотворення як процес самоорганізації права

Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як «правотворення», «правотворчість» і «нормотворчість». Усі ці види діяльності здійснюються з метою покращення соціального регулювання та охорони суспільних відносин.

Соціальне регулювання - це процес упорядкування поведінки соціальних суб’єктів через надання їм прав на певні дії, покладання обов’язків, установлення заборон, застосування заохоченим та примусу.

Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспільства та практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється за допомогою соціальної влади.

Розрізняють два види соціального регулювання: державне й недержавне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивідуальним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації об'єднання людей, що спільно реалізують певні програми, завдання, цілі та працюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими соціальними організаціями, наприклад, є держава, партії, різні громадські об'єднання, які, своєю чергою, можуть складатися з інших соціальних організацій.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві основні стадії: усвідомлення необхідності правового врегулювання суспільних відносин і правотворча діяльність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, які повинні стати загальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.

Правотворчість — це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах — основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується правотворчість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання національного та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості — це сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості, як безпосередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; весь народ країни на випадок референдуму.

Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи.

На підготовчому етапі готують проект нормативно-правового акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту; обговорення тексту проекту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і службовими особами; доопрацювання проекту.

Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії: внесення проекту нормативно-правового акта на обговорення правотворчого органу (посадової особи); обговорення проекту, можливість кількох читань; прийняття нормативно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап — це набрання нормативно-правовим актом чинності через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.

Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотворчість. Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотворчу діяльність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготування, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер.

Відмінно правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб'єкт, незбіжність етапів і стадій; різна юридична сила нормативних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок введення в дію і припинення дії актів тощо.

Отже, процес утворення права будується за певними принципами, має свої стадії, етапи, суб'єкти та поділяється нарізні види. Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб'єктами.

8. Реалізація норм права: загальна характеристика

Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання — це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання — це форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація законодавства про державні податки).

Дотримання — це форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажімо, непорушення водіями транспортних засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Суб'єкти використання, виконання і дотримання — це державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення матеріальних або ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:

а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;

б) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

в) ця форма має державно-владний характер — рішення ухвалюється на підставі односторонього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

г) вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

е) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, — об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) — засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

- за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір з приводу права на спадщину);

- коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:

-           законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

- обґрунтованість (винесения рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);

- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі).

Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:

а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до скоєного тощо);

б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпоширенішою. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.

Правозастосовний акт — це індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Елементи правозастосовного акта: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, резолютивна частина. Деякі акти органів державного управління можуть складатися лише з однієї резолютивної частини (наприклад, резолюція директора заводу на заяві робітника про надання матеріальної допомоги).

Види правозастосовних актів:

- за суб'єктами видання — акти органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), акти контрольно-наглядових державних і недержавних органів, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб та акти політичних партій і громадських організацій;

- за способом організації суспільних відносин, які підлягають регулюванню, — регулятивні та правоохоронні;

- за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні та письмові.

Важливим елементом правозастосування на стадії кваліфікації (коли вибирається і з'ясовується легітимність правової норми) є тлумачення правової норми.

Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичних наук. Ця проблема пов'язана з інтересами держави та суспільства, їх обумовленням і захистом. На сучасному етапі тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення точного змісту права.

Ось чому під тлумаченням правових норм, і насамперед, усього закону, слід розуміти не що інше, як роз'яснення змісту правової норми. Іншими словами, це таке роз'яснення, яке має юридичне значення і яким можуть керуватись усі органи та особи, котрі застосовують законну норму.

Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує правову норму, з'ясування змісту правової норми та її пояснення.

По-друге, тлумачення — це виражений поза роз'ясненням зміст правової норми.

Отже, тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права щодо з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.

Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і казуальним.

Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним» тлумаченням.

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, воно тільки з'ясовує зміст існуючих правил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів чи інструкцій про застосування якого-небудь закону чи указу, позаяк останні є нормативними актами і самі зумовлюють правові правила поведінки.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення стосується конкретною, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу», що визначається конкретними обставинами справи. Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин і на інших його учасників. Казуальне тлумачення може бути також офіційним, але не має загального значення, а зводиться лише до тлумачення правової норми з урахуванням її застосування в конкретному випадку; приміром, коли суддя тлумачить правову норму під час вирішення конкретної справи.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов'язку і має юридично значимі наслідки.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом.

Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств із приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відомства.

За всіх цих різновидів загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи, що називаються актами тлумачення. Ці акти нових норм не створюють: вони слугують своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальноосвітню силу в тих сферах, на які поширюються.

У межах офіційного казуального тлумачення слід розрізняти:

а) тлумачення правозастосовувача, відображене у правозастосовному акті, що підпадає під його юридичну силу та є обов'язковим для учасників тих конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова тощо);

б) тлумачення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Вони фіксуються в матеріалах такого процесу, мають визначене юридичне значення, оскільки правопорушник зобов'язаний його сприйняти і в разі незгоди навести мотиви відхилення тлумачення вищому за ієрархією органу, який перевіряє законність і правомірність правозастосовного акта з конкретної юридичної справи. Перебуваючи в межах компетенції цього органу, воно вважається обов'язковим для всіх учасників справи.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається не уповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, що міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несистематизованим.

Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права. Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, зведення до системи, наприклад через організацію дискусій, конференцій тощо. Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад адвокатами). Професійне тлумачення здійснюється також членами самокерованих недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком. Буденне тлумачення дається особами, які виражають цим правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Таке тлумачення має велике значення в практиці дотримання громадянських прав, під час штопання ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними їхніх суб'єктивних прав. За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.

Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

Обмежувальне (звужене) тлумачення — це зміст норми права вужчий за її буквальне значення.

Поширене (розширене) тлумачення — це зміст норми права ширший за його буквальне значення.

Розрізняють також способи тлумачення, а саме:

а) мовне (граматичне) з'ясування змісту правової норми через досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства;

б) логічне з'ясування змісту правової норми завдяки безпосередньому використанню законів і правил формальної логіки;

в) систематичне з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права;

г) історико-політичне з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов;

ґ) телеологічне (цільове) — аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети;

д) спеціальне юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння її конструкції з поли ції юридичної науки, техніки і практики.

Похожие работы

Основы теории надежности

Скачать

33262

8

36

... t. и безотказно проработает заданное время r. Копер.(t, t) = Кг(t) · Р(t) Для определения Копер. имеется статистическая оценка:     Законы распределения случайных величин, используемые в теории надежности. Время m/q между соседними отказами для элементов аппарата является непрерывной случайной, величиной, которая характеризует некоторый закон распределения. Наиболее часто используется ...

Основы теории трактора и автомобиля

Скачать

45168

11

1

... курсовую работу приводится часть необходимых для теплового расчета исходных данных, остальными задаемся, ориентируясь на прототип двигателя. Тепловой расчет выполняем на ПЭВМ по программе, составленной на кафедре тракторов и автомобилей. Среди исходных данных задаемся коэффициентом избытка воздуха a, подогревом заряда на впуске DT степенью повышения давления lp. Для номинального режима эти ...

Основи теорії графів. Властивості ойлерових та гамільтонових графів

Скачать

39159

0

35

... графа рівно один раз. Означення.3.2 . Зв’язний граф називається напівгамільтоновим , якщо існує ланцюг , який проходить через кожну його вершину рівно один раз. Не дивлячись на подібність в означеннях ойлерових та гамільтонових графів, відповідно теорії для цих класів графів сильно відрізняються. До теорії гамільтонових графів відноситься і задача про бродячого тор-говця, або задача про комі ...

Основы теории и основные понятия процесса хроматографического разделения

Скачать

22564

0

3

... более плотно и равномерно упакованный в колонке, при использовании более тонких слоев привитой фазы, менее вязких растворителей и оптимальных скоростей потока. Однако наряду с размыванием полосы хроматографической зоны в процессе разделения в колонке может происходить также и размывание ее в устройстве для ввода пробы, в соединительных капиллярах инжектор — колонка и колонка — детектор, в ячейке ...