4. Український конституціоналізм ХХ ст. в контексті державотворення.
Розвиток теорії конституціоналізму та правової соціальної держави на початку XX ст. пов'язаний з іменем правника й політолога Б. Кістяківського. Державну владу, стверджував Б. Кістяківський, слід перетворити із влади сили у владу права. Як ліберал він наголошував на тому, що передумовою міцного правопорядку є рівність громадян у правах та пріоритетність прав особи.
Одним із найвпливовіших напрямів української політико-правової думки кінця XIX - першої третини XX ст. був народницький напрям; його представники — М. Грушевський, Р. Лащенко і С. Шелухін.
За провідною участю М. Грушевського були прийняті державно-правові акти Центральної Ради та Української Народної Республіки (УНР) III і IV Універсали Центральної Ради, Конституція 1918 р. Ці документи визначали демократичні засади української державності, такі як парламентаризм, розподіл влад, самоврядування і децентралізація влади, широкі громадянські права і свободи, врахування інтересів національних меншин, скасування смертної кари, політична амністія та ін.
Конституційне значення І Універсалу (червень 1917р.) полягає в тому, що він проголошував автономію України й політичні свободи її народу, був документом конструктивним, творчим, таким, що не містив руйнівного начала.
Розвиток українського конституціоналізму було продовжено II Універсалом (3 (16) липня 1917 p.). Тимчасовий уряд погодився з автономією України і визнав Центральну Раду представницьким органом українського народу.
Під тиском політичних обставин Центральна Рада 7 (20) листопада 1917р. прийняла III Універсал, який проголосив створення парламентської Української Народної Республіки. І хоча федеративні зв'язки України та Росії при цьому зберігалися, III Універсал географічне точно визначив територію нашої держави та проголосив її парламентською республікою.
Універсал Центральної Ради (9 (22) січня 1918 р.) проголосив державну незалежність УНР і оголосив оборонну війну більшовицьким радам, підтвердив націоналізацію землі, державний контроль над торгівлею і промислами, а також статус національно-персональної автономії.
Конституція УНР 1918 p., прийнята на останньому засіданні Центральної Ради 29 (за новим стилем) квітня 1918 р. не набула законної сили, оскільки часу на промульгацію і формальне проголошення її не залишалося. Вона відновлювала державне право України, права і свободи її громадян, проголошувала Україну суверенною державою.
Акти Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) представлені Резолюцією Української Національної Ради (створена 18 жовтня 1918 р. у Львові) і Тимчасовою «Малою Конституцією» ЗУНР, прийнятою Українською Національною Радою 13 листопада 1918р.. Окресливши географічні межі ЗУНР, Конституція закріпила владу народу і вибори на основі загального, рівного, таємного і прямого виборчого права. Вона передбачала також обрання Установчих Зборів ЗУНР, тимчасово поклавши повноваження найвищої державної влади на Українську Національну Раду і Секретаріат.
Політична дійсність в Україні після 20-х років та політична думка того часу (насамперед опозиційна) мали багато суперечностей.
Програма II Народного з'їзду Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), прийнята 19-20 листопада 1926 p., ставила завдання створити соборну незалежну демократичну Українську державу на всіх етнічних землях України.
У зверненні І Конгресу Українських Націоналістів (Відень, 28 січня -З лютого 1928 р.) наголошувалося на потребі відновлення, організації й оборони незалежної соборної Української держави; усунення всіх окупантів з українських земель; встановлення «національної диктатури» (до обрання органів народного представництва); відродження місцевого самоврядування, приватної власності, підприємницької ініціативи й вільної торгівлі.
Загалом офіційні документи ОУН чим далі, тим більшою мірою орієнтувалися на конституційно-демократичний устрій. Показовою щодо цього є постанова III Собору ОУН(Б) (серпень 1943 p.), яка відстоювала свободу друку, слова, думки, віри і світогляду, виступала проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм, за повне право національних меншостей плекати власну за формою і змістом національну культуру, за рівність усіх громадян України, незалежно від їхньої національності, в державних та громадських правах і обов'язках.
В УРСР у повоєнний період конституційні вимоги до комуністичної влади виставляли дисиденти: представники інтелігенції, що не мирилися із псевдодемократичним лицемірством КПУ-КПРС, захищали людську й національну гідність українців і вимагали від влади дотримання законів та Конституції, а також формально проголошеного права на самовизначення народів.
У Меморандумі Української Гельсінської групи, створеної 1976 p., зазначалося, що конституція є вищою від урядової влади, бо головним суб'єктом конституційного права є не партія чи держава, а громадянин. Оскільки ж комуністична бюрократія ліквідувала цю класичну правову норму, Українська Гельсінська група закликала до відновлення в Україні справжнього конституціоналізму, до перетворення політичних прав і свобод з декларованих на реальні.
Український конституціоналізм радянського періоду не був самостійним правовим явищем. Конституційні акти радянської України були або копією більшовицьких російських, або одним із варіантів конституційної моделі, спеціально розробленої політичним центром для республік у складі СРСР.
5. Сучасна Конституція України.
Конституцію України 28 червня 1996 р. як джерело права можна віднести до конституцій постійного, демократичного, республіканського, унітарного, жорсткого, писаного типу. Вона характеризує Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу (ст. 1). В Основному Законі Україна здійснила значний крок до визнання цивілізаційної ролі міжнародного права. Відтепер міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, вважаються частиною її національного законодавства і мають пріоритет перед власними законами України.
Конституція закріпила принцип верховенства права (ст. 8), зазначивши, що конституційним нормам належить найвища юридична сила. Всі інші закони й нормативні акти в державі повинні прийматися на основі Конституції. Як зазначається в ст. 6, державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.
Як і багато інших конституцій у Східній та Центральній Європі, Конституція України декларує розвиток громадянського суспільства і правової держави. Однак вона досі не стала дійсно вищим законом громадянського суспільства, залишаючись модернізованим знаряддям впливу держави на суспільство. Зрештою, як стверджував Б. Кістяківський, «правильне і нормальне справляння державних функцій у правовій державі залежить од самодіяльності суспільності і народних мас. А це означає, що реальність конституційних норм залежить не тільки (а може й не стільки) від того, як вони сформульовані, а й від здатності суспільства вимагати їх
Література.
1. Державне управління: теорія і практика / В.Б.Авер'янов, В.В.Цветков, В.М.Шаповал тайн. — Київ, 1998.
2. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навчальний посібник. — Київ, 2001.
3. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка. — Київ, 2000.
4. Конституція України. — Київ, 1996.
5. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. — Київ, 1999.
6. Кривенко Л. Український парламентаризм. До питання конституційних гарантій // Віче. — 1996. — № 11.
... депутатів УРСР”, “Про селищну Раду народних депутатів УРСР”, “Про сільську Раду народних депутатів УРСР”, “Про обласну Раду народних депутатів УРСР”. Висновки За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати “квазіконституціями”. Така оцінка конституц ...
... впливу на загальне становище в країні. Права Президента, що закріплені низкою інших пунктів ст. 106 Конституції, за своєю правовою природою також є елементами механізму взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади. До них слід віднести такі права Президента: призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції (п. 6); призначати позачергові вибори до Верховної Ради України (п. 7); ...
... ія. Право є однією із форм здійснення політики. Політика може здійснюватись і на підставі чистого свавілля, поза всякими правилами. 2.2 Політичні звичаї та традиції в українській історії В Україні політичні та національні звичаї і традиції були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької республіки на Запоріжжі, в період козацько-гетьманської держави – ...
... ів органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь час, поки існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням особливостей розвитку відповідного суспільства і держави. 2 Загальна характеристика Конституції України як політико-правового документу. Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико- ...
0 комментариев