Забезпечення виконання господарських зобов'язань

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлю­ються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися перед­бачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в гос­подарському (діловому) обігу.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпе­чення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов'язання може забез­печуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

·           Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення борж­ником зобов'язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом гос­подарської відповідальності.

·           Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зо­бов'язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бути виявле­на воля поручителя покладення на себе відповідальності за неви­конання зобов'язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого по­рукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено до­даткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обся­зі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено до­говором поруки.

·           Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредито­ром (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфіч­ним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) бан­ком, іншою кредитною установою, страховою організацією (бан­ківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвер­дженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, га­рантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встанов­лено інше.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого га­рантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

·           Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зо­бов'язань регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про за­ставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за­безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав­леного майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володін­ня заставодержателя або за його наказом— у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного ре­єстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборо­нена законом.

·           Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притри­мання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказа­ній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

·           Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

5.Господарські правопорушення

Як зазначається в ч.1 ст.126 ГК учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами. Дуже влучно визначила господарську відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність – це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правил функціонування господарського механізму, які встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в договорі.[2]

Господарська відповідальність відрізняється сукупністю певних ознак – на думку Д.Липницького та А.Болотова.[3]:

1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;

2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічеоно характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);

3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;

4) застосовується тільки в разі правопорушення;

5) на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності, передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від вини правопорушника;

6) з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.

Гсподарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

·           потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

·           передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

·           сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання взятих зобов’язань у натурі;

·           у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Нині виділяють кілька основних функцій господарської відповідальності: компенсаційно-відовлювальну, стимулюючу, попереджувальну, превентивну (запобіжну), контрольно-інформаційну, сигналізаційну, регулюючу (адміністративну).[4]

Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм

господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками

зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника

відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч.2 ст.193 ГК порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Саме тому правопорушення залежно від юридичної підстави можуть бути договірні (належне виконання господарського зобов’язання) та позадоговірні (порушення правил здійснення господарської діяльності, всановлених компетентними державними органами).

Договірні , своєю чергою, поділяються на правопорушення [5]:

·           на стадії виникнення договорів;

·           пов’язані з порушенням строків виконання;

·           пов’язані з порушенням зобов’язань щодо якості;

·           пов’язані з порушенням державної дисципліни цін;

·           пов’язані з порушеннями у сфері кредитних і розрахункових відносин;

·           пов’язані з порушенням господарських зобов’язань щодо перевезення вантажів.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, через які

надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від

господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через

дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У сфері господарювання застсовуються такі види господарських санкцій:

·        відшкодування збитків;

·        штрафні санкції;

·        оперативно-господарські санкції;

Крім зазначених до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

6. ВИСНОВОК

За загальним правилом договір створює права та обов’язки для контрагентів, які його уклали. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян - має свободу господарської діяльності та підприємства. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договір­них зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпе­чення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продо­вольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, поста­чання енергії тощо).

 Світовий досвід показує, що можна значно мінімізувати підприєм­ницький економічний ризик шляхом аналізу та планування майбутньої господарської діяльності та попереднього визначення з постачальниками необхідних в майбутньому ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних тощо) та з покупцями продукції та послуг що планується їм виробляти та реалізовувати в майбутньому — асортименту, обсягів, цін та строків по­ставок. Якщо після аналізу запланованої діяльності на основі попередніх домовленостей (щодо асортименту, цін, обсягів, строків та умов) є бажа­ний економічний ефект (в майбутньому), то одночасно заключаються кон­тракти (договори) як з постачальниками ресурсів, так і з покупцями май­бутнього товару. В такі контракти обов'язково включають штрафні санкції за невиконання домовленостей — як гарантію компенсації можливих збитків від недотримання умов контракту.

Таким чином, підприємці отримують взаємовигідні гарантовані ціни, обсяги та строки постачання ресурсів, а також реалізації власних товарів заздалегідь до початку господарської діяльності та вкладання капіталу у виробництво товарів (продукції чи послуг) і не залежить від змін цін та поведінки конкурентів і покупців на ринку. В економічно розвинених країнах такі контракти складають до 90% від усіх гсподарських взаємовідносин.

Література

 

Основна література:

1. Господарський кодекс України: 16 січня 2003 року.

2. Цивільний кодекс України:

3. Богатих Е.А. Гражданское и торговое право. – М., 1996.

4. Вінник О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. – К.: Знання, 1998.

5. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.

6. Господарське законодавство України: Зб.нормативних актів/Уклад. В.С.Щербина, О.В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

7. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О.В. Дзери. – К., 1998.

8. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Додаткова література:

1. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991р. / ІЗВР, 1991 р. №14.

2. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991р. // ВВР.-1991. - №14.

3. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану. Практикум.— ЦУЛ, 2001. - 158 с.

4. Барроу К., Бізнес-план. Практ. посібн. для ВНЗ, 2001.—285с.

5. Богуцький О.А., Кулаева Г.І., Дієперов В.С. та ін. Мотивація праці та формування ринку робочої сили. / За ред. П.Т.Саблука, О.А. Бугупського. — К.: Урожай, 1993.

6. Даниленко О. Власна справа. Навч. посібн.— ЦУЛ, 2002.— 144 с.

7. Гайдуцький П.І. Організація акціонерних і пайових товариств. — К.: вид-во УСГА, 1992.

 

[1] Щербина В.С. Господарське право. – К., 2003. – С. 133 – 134.

[2] Шпомер А. Особливості господарської відповідальності у сфері економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002. - №6. – С.6.

[3] Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, К.С.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.;Юринком-Интер, 2002. – С.862 – 863.

[4] Шпомер А. Господарська діяльність як метод державного регулювання економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002. – №7. – С.8.

 

[5] Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. – С.143 – 144.