2.2 Позови про визнання недійсними нікчемних угод

У контексті формування законодавчих пропозицій цікавим є питання про визнання судами недійсними нікчемних угод. Існує досить поширена думка, що судове визнання недійсними нікчемних угод хоч і не є способом захисту порушеного суб’єктивного права, але є способом захисту охоронюваного законом інтересу [10, с.156], бо дозволяє прояснити права і обов’язки сторін.

З цього приводу, перш за все, слід зазначити, що сама необхідність використання в законодавстві понять охоронюваного законом інтересу та його захисту є дискусійною. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, як правило, не визначаються у статтях закону; що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права. Це наштовхує на думку, що вказівки на захист охоронюваного законом інтересу у статтях чинних законів є випадковими, а відтак і зайвими.

Цікавою є точка зору І.Бірюкова, який вважає, що захист інтересу, про який йдеться в ЦК України, викликатиме ускладнення як в правозастосовчій, так і правоохоронній діяльності, що в кінцевому наслідку може призвести до порушення суб’єктивних прав особи або до зловживання цими правами [11, с.20]. Здається, що прогноз І.Бірюкова, принаймні в частині ускладнень в правозастосовчій діяльності, вже починає збуватись. Про це побічно свідчить той факт, що Конституційний Суд України в зазначеному вище рішенні при тлумаченні положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України в аспекті поставленого у конституційному поданні питання про те, чи може акціонер звертатись до суду за захистом порушених прав іншої особи (акціонерного товариства, акціонером якого він є), був змушений одночасно з’ясовувати зміст поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України.

Втім, вступати у дискусію щодо захисту охоронюваного законом інтересу для цілей цієї статті немає потреби. Натомість досить звернути увагу на те, що насправді розгляд справи про визнання нікчемної угоди недійсною далеко не завжди прояснює права та обов’язки сторін, а може навіть створювати помилкове уявлення про ці права та обов’язки. Пояснимо це прикладом з практики господарського суду міста Києва.

Регіональне відділення Фонду держаного майна України (РВФДМУ) звернулось з позовом про визнання недійсним на підставі ч.1 ст.48 ЦК УРСР договору оренди нежитлового приміщення, укладеного колишніми державними підприємствами - ВАТ “П” як орендодавцем та ТОВ “С” як орендарем. Позов судом було задоволено. Виходячи з цього судового рішення, РВФДМУ, будучи впевненим у відсутності прав орендаря на користування приміщенням, звернулось з позовом про звільнення нежитлового приміщення орендарем, посилаючись на те, що договір оренди визнано судом недійсним. Але суд відмовив у позові, оскільки з’ясувалося, що раніше правопопередниками ТОВ “С” та ВАТ “П” було укладено інший договір оренди, який відповідає закону, строк оренди за яким не закінчився, а зобов’язання за яким не припинено новацією в зв’язку з нікчемністю договору, укладеного пізніше.

Отже, можна дискутувати з приводу того, чи потрібен у процесуальному законодавстві України (як це має місце, приміром, у процесуальному законодавстві Німеччини [12, с.132]) інститут встановлювального позову, метою якого є лише усунення сумнівів у правовідношенні, тобто з’ясування прав і обов’язків сторін, що викликають сумнів. Але в будь-якому випадку позов про визнання недійсними нікчемних угод такій меті не відповідає, а тому запроваджувати його не слід. Тим більше, що апробація, здійснена судовою практикою, не свідчить про необхідність запровадження позовів про визнання договорів неукладеними, а навпаки, демонструє відсутність будь-яких проблем у зв’язку з непідвідомчістю судам таких спорів.


Висновок

За характером порушення закону та правовими наслідками недійсні право чини поділяються на:

нікчемні;

оспорювані.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Будь-яка заінтересована особа може звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд може застосувати наслідки нікчемного право чину з власної ініціативи (ч.5 ст. 216 ЦК України). На нікчемність вказує словосполучення „є нікчемним”.

Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий право чин може бути визнаний недійсним судом (ч.3 ст. 215 ЦК України). На оспорюваність вказує словосполучення „може бути визнаний недійсним”.

До нікчемних правочинів, зокрема, належать:

1) право чин, вчинений з порушенням письмової форми у випадках встановлених законом (договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому- ч.3 ст. 719 ЦК; договір банківського вкладу- ч.2 ст 1059 ЦК та ін.);

2) правочин, вчинений з порушенням вимоги щодо його нотаріального посвідчення (ст. 219 та 220 ЦК);

3) правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК);

4) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК);

5) правочин, вчинений недієздатною особою (ст. 226 ЦК);

6) правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК);

До оспорюваних правочинів належать:

1) правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК);

2) правочин, вчинений особою, обмеженою в цивільній дієздатності, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

3) правочин, вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);

4) правочин, вчинений юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК);

5) правочин, вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

6) правочин, вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК);

7) правочин, вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК);

8) правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

9) правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);

10) фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).

Правові наслідки недійсності окремих частин право чину (ст. 217 ЦК- якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини).


Список літератури

1.    Генкин Д.М. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону// Ученые записки ВИЮН. Вып.V.1987. С. 49.

2.    Иоффе О.С. Советское гражданское право. М.: Юридическая литература, 1987. С. 295, 297.

3.    Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. Изд-во Томского университета, 1967. С. 148.

4.    Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. Изд-во ЛГУ, 1960. С. 16-17.

5.    Див. Постановление Пленума Верховного Суда РФ и Пленума Высшего Арбитражного Суда РФ от 01.07.1996 года № 6/8.

6.    Спасибо-Фатєєва І. Проблемні аспекти недійсних правочинів (на прикладі договору міни акцій) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №7. – С.29.

7.    Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства. – 2002. - №4. – С.165.

8.    Кот О.О. До питання про визнання недійсними угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства // Вісник господарського судочинства. – 2002. - №4. – С.177.

9.    Павленко Д. Визнання угод недійсними на підставі ст.49 Цивільного кодексу // Юридичний журнал. – 2002. - №3. – С.91.

10.  Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних і оспорюваних правочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №12. – С.48.

11.  Спасибо-Фатєєва І.В. Нікчемні правочини та їх наслідки // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №2. – С.178.

12.  Беляневич О.А. До питання про недійсність господарських договорів // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №2. – С.200.

13.  Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула. - 2001. – 720 с.

14.  Тузов Д.О. Реституция и реституционные отношения в гражданском праве России // В кн.: Цивилистические исследования. Вып.1. М. - 2004. – С.213.

15.  Тузов Д.О. Ничтожность и оспоримость сделок: классическая доктрина и проблемы российской цивилистики // В кн.: Цивилистические записки: Межвуз. сб. научн. трудов. Вып.2. - М. – Екатеринбург, 2002. – С.135.

16.  Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України. – 2004. - №8. – С.18.

17.  Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. – М. - 2000. – 320 .

18.  Опубліковано: Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №3. – С.80.


Информация о работе «Оспорюванні правочини та їх правові наслідки»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 58252
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
142790
0
2

... суперечать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;   суперечність цілям, указаним у статуті чи положенні угоди, що укладається від імені юридичної особи;   якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів. До другої групи підстав відмови відносять:   звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають ...

Скачать
46347
0
0

... вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення, а тому є передбачені ст. 229 ЦК України підстави для визнання правочину недійсним. Рішення суду не було оскаржено і набрало законної сили ) [5]. Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення ...

Скачать
200639
0
0

... ємницької (комерційної) діяльності. 5. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу. 6. Принцип розумності, добросовісного і справедливості. 37. Принцип найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві Принцип найбільш тісного зв’язку – відносини, ускладнені «іноземним елементом» повинно регулюватися правом країни, яка має найбільш тісний зв'язок з цими відносинами. Тому ...

Скачать
39158
0
0

... зація санкції, що має специфічні особливості. Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є: 1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної; 2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві ...

0 комментариев


Наверх