Відпустки неповнолітніх працівників

2.4. Відпустки неповнолітніх працівників.

 Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час (ст.195 КЗпП). Тривалість такої відпустки становить 31 календарний день. У перший рік роботи щорічна основна відпустка неповнолітнім надається за їх заявою до настання шестимісячного строку безперервної роботи на даному підприємстві, в організації, установі.

Робочий рік, на відміну від календарного, відраховується з першого робочого дня фактичної роботи. Наприклад, якщо працівник приступив до виконання своїх трудових обов’язків 10 червня 2002 року, то його робочий рік становить період з 10 червня 2002 року до 10 червня 2003 року.

Наступні відпустки надаються неповнолітньому згідно з графіками, складеними на підприємстві, в організації, установі, погодженими з профспілковим комітетом, і з урахуванням бажання неповнолітнього. Про конкретний період надання щорічних відпусток повідомляється працівникові не пізніше, ніж за два тижні до встановленого графіком строку, а заробітна плата за час відпустки повинна бути виплачена працівникові за три дні до початку відпустки.

Забороняється ненадання щорічної відпустки протягом робочого року, а також заміна відпустки грошовою компенсацією особам до 18 років.

 2.5. Робочий час неповнолітніх працівників.

Робочий час – це обов’язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Згідно ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на
тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до
15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому пункту 1 ст.51 для осіб відповідного віку.

Що стосується заробітної плати неповнолітніх, то при скороченій тривалості робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю роботи дорослих працівників.

Оплата учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Розділ 3.

Забезпечення зайнятості молоді.

Одним із напрямків реалізації державної молодіжної політики є забезпечення зайнятості молоді.

Молодь має право на перше робоче місце протягом двох років за умови, що громадянин України віком від 15 до 28 років закінчив чи припинив навчання в загальноосвітній школі, професійному навчально-виховному та вищому навчальному закладі, завершив професійну підготовку та перепідготовку; після звільнення зі строкової чи альтернативної служби. Дворічний строк першого робочого місця починає обчислюватись з часу роботи до призову.

Гарантія молоді на перше робоче місце полягає у праві молоді звернутись в пошуку роботи до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця і здійснює вибір першого робочого місця.

Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних громадських організацій (агентства, біржі, бюро та інші) для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності. Діяльність молодіжних центрів праці може фінансуватися за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

Крім того, передбачено створення соціальних служб для молоді, де вони безкоштовно одержують інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та іншу соціальну допомогу, в тому числі з питань працевлаштування на перше робоче місце строком не менше двох років [8; ст.107].

Згідно Закону України „Про зайнятість населення” для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.[3; ст.15]

У разі відмови у прийомі на роботу цих громадян у межах встановленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Держава забезпечує умови для вторинної зайнятості молоді. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть встановлювати додаткові пільги щодо прибуткового податку з громадян студентам та учням, що працюють у складі студентських та учнівських трудових загонів на сільськогосподарських роботах чи на інших видах робіт, на підприємствах державної або комунальної форми власності.

Молодіжні центри праці, що діють відповідно до Типового положення, а також громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро та інші) за наявності в них відповідного дозволу, виданого державною службою зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, у тому числі учнів, студентів, аспірантів у позанавчальний час, надають послуги, пов'язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.

 Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

Для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються обмеження звільнення таких працівників. Так, стаття 198 КЗпП передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Цими підставами є:

-           зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40);

-           виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п.2 ст.40);

-           поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40).

Порушення передбаченого порядку звільнення неповнолітніх працівників є підставою для визнання звільнення незаконним і поновлення такого працівника на роботі в порядку ст. 235 КЗпП.

Розділ 4.

Органи, які здійснюють контроль за охороною праці неповнолітніх.

Законом України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачено, що здійснення соціального захисту серед неповнолітніх покладається на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад [7;ст.1].

Служби у справах неповнолітніх створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Їх головними завданнями є розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод, законних інтересів неповнолітніх, контроль за виконанням цих заходів; координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх; здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях тощо.

Служби у справах неповнолітніх мають право: приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Постановою Кабінету Міністрів України №2136 від 25 листопада 1999р. були затверджені типові положення про служби у справах неповнолітніх. Саме ці комісії, згідно ст.198 КЗпП, уповноважені надавати згоду на звільнення неповнолітніх працівників.

Крім того, відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. передбачено створення комісій у справах неповнолітніх при виконкомах міських рад (крім міст районного значення), які також виступають суб’єктами надання згоди на звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника [5;ст.38].

Контроль за додержанням законодавства про охорону праці неповнолітніх здійснюють також ті державні органи та службові особи, на яких це покладено законодавством: органи прокуратури, комітети неповнолітніх при виконкомах міських рад, місцеві державні адміністрації, комітет по нагляду за охороною праці, державні інспекції праці тощо.[10; ст.199]

Крім того, законодавством встановлюється, що молодіжні організації через своїх представників беруть участь у вирішенні питань про заохочення молодих працівників; розподіл для них житла і місць у гуртожитках, охорону праці і звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової роботи.

Умови участі молодіжних організацій при вирішенні зазначених питань повинні бути конкретно визначені в колективному договорі.

Правом участі у вирішенні зазначених питань користуються молодіжні організації, що належним чином легалізовані згідно з Законом України „Про об’єднання громадян”. Відповідно повноваження представника такої організації доцільно оформляти рішенням її статутних органів.

Висновки.

Отже, в останній частині роботи буде підбито підсумки та зроблено висновки з проблеми, що була вивчена.

Охорона праці – це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров’я і працездатність людини в процесі праці. Виходячи з того, що молодь – це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.

У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності – низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава має приділяти значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу.

Перехід до ринкових відносин в сфері праці та зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою дана ситуація виявилася для молоді, яку в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявилася недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці. Це потребує від держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його це зробити. За діючим законодавством, зробивши це, роботодавець отримує купу проблем у виді обов’язків перед таким працівником, який ще й нерідко не має відповідної кваліфікації, що з економічної точки зору є невигідним. Необхідна розробка та реалізація загальнодержавних програм, які будуть направлені не на утримання органів, які ніби-то сприяють працевлаштуванню молоді, а на створенні зацікавленості роботодавця у прийомі на роботу таких працівників (наприклад, шляхом надання податкових пільг). Звісно, одразу ж виникають дві проблеми. Перша з них – кошти, на які проводити ці заходи, програми. Я вважаю, що їх можна виділити шляхом перерозподілу, перенаправлення з інших напрямків молодіжної політики, використовувати ті кошти, які виділяються державою службам по справам неповнолітніх. Другою проблемою є створення відповідної законодавчої бази. Кодекс законів про працю був прийнятий ще за радянських часів і, не зважаючи на низку змін та доповнень, не відповідає сучасним реаліям і потребує заміни. Але це, на мою думку, справа найближчого часу.

Держава та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості молоді та досягнення її ефективного рівня.

Список використаної літератури.

1.         Конституція України – К., 1996.

2.         Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996р. //ВВР. – 1997.– №2

3.         Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. //ВВР. –1991. – №14.

4.         Закон України “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р. //ВВР. – 1993. – №36.

5.         Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97. //ВВР. – 1997. – №18.

6.         Закон України “Про оплату праці” від 1 травня 1995 р. // ВВР. – 1995. – №17.

7.         Закон України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24.01.95. //ВВР. – 1995. – №1.

8.         Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 05.02.93. //ВВР. – 1993. – №5.

9.         Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / відп. ред. О.П.Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

10.      Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. – Х.: Консум, 2003.

11.      Нормативні акти України про працю // Збірник законодавчих актів. – К., 1996.

12.      Наказ Міністерства охорони здоров’я України „Про затвердження Переліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх” за №46 від 31.03.94.

13.      Наказ Міністерства охорони здоров’я України „Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми” за №59 від 22.03.96.

14.      Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням” від 22.08.96.

15.      Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових положень про службу у справах неповнолітніх” від 25.11.99.

16.      Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. – К.: Олан, 2002.

17.      Зуб І.В., Стичинський Б.С., Грицяк І.А. Трудове право. – К., 1996.

18.      Карпенко Д.О. Трудове право України (Основні положення). – К., 1997.

19.      Карпенко Д.О. Трудове право.: Програма учбової дисципліни. – К.: МАУП, 1998.

20.      Прокопенко В.І. Трудове право України. Курс лекцій. – К., 1996.

21.      Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге –Х.: Консум, 2000.

22.      Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2001.