Підозрюваний у кримінальному процесі

“Підозрюваний в кримінальному процесі”

КИЇВ-2004

 

ПЛАН :

ВСТУП

1. Підозрюваний, його права та обов’язки

2. Затримання підозрюваного

3. Показання підозрюваного

4. Допит підозрюваного

 

ВИСНОВОК

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Суб'єкти кримінального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією зло­чину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чин­ним законодавством.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, неза­лежно від підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками) кримінального про­цесу. В кримінально-процесуальні відносини різні особи втягують­ся по-різному. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обов'язків (слідчий, прокурор, суддя та інші); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник та інші); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбаче­них кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні об­ставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невико­нання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.[1]

Усі без винятку суб'єкти кримінального процесу зобов'язані до­тримуватись чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу і мають право на забезпечення-особистої безпеки.

 За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесу­ального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, на­чальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона дер­жавних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнен­ня завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпоряд­чими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в резуль­татах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний по­зивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких вчених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала. від злочину, але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси "третіх осіб": захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з ви­конуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству; свідок, за­явник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та інші. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству виконанням завдань, покла­дених на них законом.

1.Підозрюваний, його права та обов’язки

Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підо­зрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіж­ний захід до винесення постанови про притягнення її як обвину­ваченого.[2]

Підозрюваний має право:

·     знати, в чому він підозрюється; да­вати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

·     мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту;

·     подавати докази; заявляти клопотання і відводи;

·     вимагати перевірки прокурором правомірності затримання;

·     по­давати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безплатною допомогою перекладача, а за наяв­ності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості підозрюва­ний має право на поводження з ним як невинним у вчиненні зло­чину, на повагу до його честі і гідності.[3]

Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому само­му порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Право підозрю­ваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; у постанові про застосування запобіжного заходу має бути вказано на злочин, у вчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюваному має бути ого­лошено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазна­чається в протоколі допиту.

Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов'язок. У цьому аспекті підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання пока­зань та за давання завідомо неправдивих показань.

Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затримання або постано­ви про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Захисник підозрюваного має ті самі права, що й захисник обвинуваченого.

Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов'язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це не­можливо, то не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затри­мання. При допиті присутність захисника є обов'язковою, за ви­нятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника.[4]

Перед допитом підозрюваному повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити його права.

Підозрюваний зобов'язаний:

1) з'являтися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разі нез'явлення без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;

2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування про­тизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.

Актуальна проблема сьогодні — вдосконалення поняття та ста­тусу підозрюваного.[5] Відповідно до чинного законодавства понят­тям "підозрюваний" не охоплюється статус особи, стосовно якої порушена справа, але вона ще не затримана і стосовно неї не за­стосовано запобіжний захід, вона не визнана ще обвинуваченим. Нерідко вона допитувалась як свідок. За таких умов вона під стра­хом кримінальної відповідальності за відмову від давання пока­зань (допит як свідка супроводжувався попередженням свідка за таку кримінальну відповідальність) примушувалась до давання показань стосовно самої себе. Це викликало низку проблем і на­укових пропозицій щодо їх розв'язання.

У значній мірі проблему розв'язує ст.63 Конституції України, згідно з якою ніхто (в тому числі і свідок) не несе відповідальносгі за відмову від давання показань стосовно самого себе. Але як бути допитуваному підозрюваному стосовно показань щодо дій його співучасників? Чи вправі вія відмовитись давати показання сто­совно їх дій, якщо він допитується як свідок, наприклад, по справі стосовно групової бійки чи іншого подібного діяння? Безумовно, що якби він допитувався як підозрюваний, то вправі був би відмо­витись від давання будь-яких показань взагалі. Але тут він допи­тується як свідок, бо не має статусу підозрюваного.

Проблема не тільки теоретична. Вона може тягнути значні практичні наслідки. З одного боку, підозрюваний може дійсно за­бажати розказати всю правду. Але суд може визнати його пока­зання не здатними мати доказову силу, так як вони одержані з застосуванням примусових заходів — посиланням на відповідаль­ність за відмову від давання показань. З другого боку, підозрюва­ний може дійсно розказати правду, злякатись відповідальності за відмову від давання показань — що в принципі буде мати ті самі наслідки.

Нарешті розслідування може проводитись і стосовно особи, яка вчинила злочин у стані неосудності, або захворіла психічною хворобою після вчинення злочину, або ж стосовно особи в віці від 11 років до досягнення нею віку, з якого можливе притягнення її до кримінальної вадповідальності. Такі особи не мають статусу обви­нуваченого, ні підозрюваного, але ж мають певні права і мають якось називатись.

Шлях до розв'язання цієї проблеми ми вбачаємо в такому. Замість понять "підозрюваний" і "обвинувачуваний" (у крайньому випадку наряду з ними) ввести в теорію кримінального процесу, законодавство і правозастосовчу практику поняття "підслідний".[6]

Поняття ''підслідний" може бути сформульоване таким чином: "Підслідною є особа, щодо якої порушено кримінальну справу або винесено постанову про визнання її перебуваючою піц слідством, особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої вжито запобіжний захід чи винесена постанова про притяг­нення ц як обвинувачуваного, а також особа, стосовно якої здійснюється процесуальне провадження для забезпечення засто­сування примусових заходів медичного чи виховного характеру". Підслідному необхідно надати всі права, які у даний час надані обвинувачуваному.