2.3. Осудність та обмежена осудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Поняття осудності дано в ч. 1 ст. 19 КК: «Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Осудність пов'язана з психікою людини, а психіка - це функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність.

Отже, осудність в широкому її розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються психічною організацією людини, її свідомістю і волею. Психічні прояви людини полягають у повній спроможності (осудності) зменшеній спроможності (обмежена осудність) або неспроможності (неосудність) усвідомлювати свою поведінку або керувати своїми діями. При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення своєї поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки й спроможна обирати правомірне рішення. Сама здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Осудність - це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідомо керувати ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

При сумніву щодо психічного стану особи, яка вчинила злочин, слідчий, прокурор або суд, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, призначають проведення судово-медичної експертизи осудності такої особи. Суд перевіряє висновок експертизи і дає йому оці разом із іншими доказами по справі та приймає остаточне рішення щодо осудності або обмеженої осудності чи неосудності особи, яка вчинила злочин [16].

Обмежена осудність - це різновид осудності (так зване суміж становище), медичний і юридичний критерії якої виразно визначають науками психіатрія та кримінальне право. Обмежена осудність пов'язана психічними аномаліями людини (олігофренією, психопатією, різними формами неврозів, слабоумством, надмірним страхом тощо), наявність яких позбавляє її повною мірою усвідомлювати свої діяння або керувати ними. Інакше кажучи, особа з обмеженою осудністю не втрачає спроможності (хоча і зменшеної психічною аномалією) розуміти значення своєї поведінки або керувати своїми діями. Обмежена осудність, будучи в межах осудності, характеризує ступінь (певну величину) усвідомлення суб'єктом злочину суспільної небезпеки своєї поведінки та ступінь спроможності керувати своїми діями [13].

Обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину перебувала у психічному або нервово-психічному розладі, який, знизив здатність усвідомлювати свої дії або заважав її здатності контролювати своє діяння.

Вчинення злочину особою у стані обмеженої осудності має враховуватися судом як обставина, що пом'якшує покарання.

В ч. 1 ст. 20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними. Як зазначено ч. 2 ст. 20 КК, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

У радянський період категорія «обмежена осудність» була віднесена до реакційних, ненаукових понять.

Термін «обмежена осудність» не вживається Кримінальним кодексом Російської Федерації 1996 р. Хоча стаття 22 цього кодексу за своїм змістом вирішує питання про обмежену осудність. В наукових і навчальних джерелах з кримінального права Росії широко використовується поняття «обмежена осудність» та визначаються основні риси цієї категорії кримінального права [18].

Інституція кримінального права, якою є обмежена осудність, відома багатьом країнам, наприклад, кримінальні закони Франції, Угорщини, Польщі, Чехії містять норму про обмежену осудність з наданням в такому випадку суду права на пом’якшення покарання.


ВИСНОВКИ

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна яка досягла певного віку.

Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Це загальна кримінальна правосуб'єктність.

За деякі злочини, суспільна небезпечність та забороненість кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за злочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч. 2 ст. 22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть (повинні) бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч. 2 ст. 22 КК вичерпний.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» [10].

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднав у цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб вніс поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені у законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.

В ч. 1 ст. 20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними. Як зазначено ч. 2 ст. 20 КК, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.                  Конституція України від 28 червня 1996 р.

2.                  Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.

3.                  Декрет РНК РРФСР від 14 січня 1918р.

4.                  Керівні засади кримінального права від 18 липня 1919р.

5.                  Указ Президії ВР УРСР від З1 травня 1941 р.

6.                  Основи кримінального законодавства Союзу РСР та Союзних Республік 23 грудня 1958 р.

7.   Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та іншу антигромадську діяльність" від 23 грудня 1983 р.

8.                  Бажанов М Й. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекцій - Днепропетровск, 1992.

9.                  Дагель П. С. Учение о личности преступника.- Владивосток, 1970.

10.Коржанский Н. Й. Очерки теории уголовного права - Волгоград, 1992.

11.       Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів - Київ, 2000.

12.Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України - К.: Атіка, Академія, Ельга - Н - 2001.

13.Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность - Изд-во ЛГУ, 1968.

14.Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: А.С.К., 2001.

15.              Михеев Р. Й. Вменяемость и невменяемость - Владивосток, 1983.

16.       Михеев Р. Й. Основи учення о вменяемости и невменяемости - Владивосток, 1980.


Информация о работе «Поняття та ознаки суб'єкта злочину»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 40946
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
21016
0
0

... дставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші). З'ясування зазначених об'єктивних та суб'єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним ...

Скачать
175970
0
0

... неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Розділ 2. Види складів хуліганства та їх юридичний аналіз За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють: 1)  простий (іноді його називають «основний») склад злочину – він містить основні ознаки цього злочину і не містить пом’якшуючих чи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. В ст.296 ...

Скачать
97374
0
0

жає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням ...

Скачать
98245
0
0

... що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим кодексом. Для кримінальної відповідальності взагалі та для кримінальної відповідальності за співучасть у злочині зокрема необхідно, щоб особа, яка скоїла суспільне небезпечні дії, була здатна: оцінювати фактичні обставини, за яких вона діє, характер, значення і наслідки своїх дій; сві ...

0 комментариев


Наверх