Навигация
Поняття, ознаки, класифікація правочинів та їх місце в системі юридичних фактів
51888
знаков
0
таблиц
0
изображений
КУРСОВА РОБОТА
з предмету: "Цивільне право України"
на тему: "Поняття, ознаки, класифікація правочинів та їх місце в системі юридичних фактів"
Студентки ІІІ курсу, 4 групи
Науковий керівник:
Київ 2004 р.
Зміст
Вступ
Розділ І. Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів
1.1. Поняття правочину, його особливості
1.2. Умови дійсності правочину
1.3. Загальні вимоги щодо форми правочину
Розділ ІІ. Класифікація правочинів
2.1. Види правочинів, виходячи з кількості сторін
2.2. Правочини платні і безоплатні
2.3. В залежності від моменту виникнення – консенсуальні і реальні
2.4. За підставами, необхідними для дійсності правочину
2.5. Правочини, що укладаються за умовою
2.6. Біржові правочини
Розділ ІІІ. Недійсність правочинів
3.1. Воля – важливий елемент угоди. Випадки розходження між внутрішньою волею і волевиявленням
3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності
3.3. Наслідки визнання правочинів недійсними
Висновок
Список використаної літератури та джерел законодавства
Вступ
Розвиток різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженням сторін використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, або ж самим їх створити. Такими моделями стали правочини (угоди, договори).
Тенденція до підвищення ролі правочину, характерна для всього сучасного цивільного права, стала проявлятися останніми роками у зростаючих масштабах. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з докорінною перебудовою економічної системи країни. Ключове значення для такої перебудови мало визнання приватної власності і поступове заняття нею командних висот в економіці.
Застосування договорів (угод, правочинів) протягом уже декількох тисяч років пояснюється тим, що мова йде про гнучку правову форму, якою можуть наділятися різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки, а, разом з тим, і наслідків порушення відповідних вимог.
У свій час із приводу відносної значимості закону і договору (правочину) були висловлені три точки зору. Прихильники “вольової теорії” думали, що договір як вольовий акт контрагентів – першоджерело, а закон лише заповнює або ж обмежує їхню волю. Представники теорії пріоритету закону виходили з того, що договір володіє лише похідним від закону правовим ефектом. Нарешті, прихильники третьої, “емпіричної теорії” вважали, що воля сторін свідомо спрямована лише на визначений економічний ефект; при цьому під наслідками договору маються на увазі такі засоби для його здійснення, про які сторони можуть і не мати і, більш того, частіше всього насправді не мають чіткого уявлення.
Регулююча роль правочину зближає його з законом і нормативними актами. Умови договору відрізняються від правової норми головним чином двома принциповими особливостями. Перша зв'язана з походженням правил поведінки: договір виражає волю сторін, а правовий акт – волю органа, який його видав. Друга розрізняє межі дії того й іншого правила поведінки: договір безпосередньо розрахований на регулювання поведінки тільки його сторін – для тих, хто не є сторонами, він може створювати права, але не обов'язки; у той же час правовий або інший нормативний акт породжує в принципі загальне для всіх і кожного правило (будь-яке обмеження кола осіб, на яких поширюється нормативний акт, визначається ним же). У публічному ж договорі (правочині) в кінцевому результаті визначальне значення має воля сторін.
Договір слугує бездоганною формою активності учасників цивільного обороту. Важливо підкреслити, що, незважаючи на зміну його соціально-економічного змісту, у ході розвитку суспільства сама по собі конструкція договору як породження юридичної техніки залишається у своїй основі досить стійкою.
З плином часу та розвитком системи суспільних відносин, опосередковуваних договорами, розширився склад можливих учасників: поряд з фізичними особами (громадянами) у цій ролі стали виступати колективні утворення, визнані самостійними суб'єктами цивільного права – юридичними особами. Усе різноманітнішими ставали передбачені в законодавстві види правочинів, ускладнювалися комбінації елементів, що використовувались при конструюванні договірних правовідносин тощо.
У римському праві уявлення про договір як про підставу виникнення, зміни або припинення правовідносин включало дві його неодмінних ознаки: по-перше, угода (conventio, consensus) і, по-друге, особлива підстава угоди – визначена мета (causa).
Кожного разу, коли сторони вчиняють правочин, вони повинні погодити його умови, що визначають права й обов'язки контрагентів. Однак, поряд з цим, в силу укладеного ними договору вони виявляються пов'язаними також правами й обов'язками, що передбачені в законі. Зокрема, маються на увазі такі права й обов'язки, що передбачені нормами, включеними в загальну частину Цивільного Кодексу, у загальну частину зобов'язального права (книга п’ята ЦК), у глави, присвячені відповідному правочину.
Розділ І.
Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів
Правочини належать до найпоширеніших юридичних фактів. Саме поняття юридичні факти означає конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Без юридичних фактів взагалі не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.
Похожие работы
... в «усіченому» обсязі, нарешті, після усунення порушення - повне настання правових наслідків; Ø малозначне порушення. Цей тип дефектності зв'язаний, як правило, із процедурою встановлення юридичних фактів, їхнім документальним оформленням. Несуттєві процедурно-процесуальні порушення не повинні бути на перешкоді для настання правових наслідків. По ознаці поправності порушення у фактичній ...
... , де кредитор мав тільки права, а боржник тільки обов'язки, було небагато, і такі зобов'язання дістали назву односторонніх. 4. Спираючись на загальний критерій природного права, римські юристи вивели з нього окреме поняття - натуральне зобов'язання. Це поняття набуло збірного значення як для зобов'язань, встановлених рабом або підвладним, так і для всіх інших зобов'язань, не наділених позовним ...
... і т. Д.). У сфері сімейних відносин з’явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу. Розділ 3. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права 3.1. Поняття і ознаки юридичної особи Юридичні особи є одним із видів суб'єктів цивільного права. Поява юридичних осіб була викликана розвитком економічних та соціальних відносин у ...
... . Чинним законодавством також регулюються питання випуску й обігу цінних паперів, відповідальність юридичних і фізичних осіб за правопорушення на РЦП. Однак функціонування ринку цінних паперів в Україні залежить не лише від створення правової бази й органів контролю за діяльністю його, а й від інших факторів: рівня інфляції, фінансової стабільності, процесу приватизації, стану виробництва та дефі ...
0 комментариев