Потреби слідчої практики як умова її вдосконалення

 

Потреби слідчої практики як умова її вдосконалення

Спеціальність 7.060101 Правознавство

Дипломна робота на здобуття

 освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”

Науковий керівник: доктор юридичних наук

План

Вступ. 3

Розділ 1. Поняття і суть потреб слідчої діяльності 15

Розділ 2. Форми вираження потреб слідчої діяльності 25

Розділ 3. Методи вивчення потреб слідчої діяльності 35

Розділ 4. Джерело інформації про потреби слідчої практики. 46

Розділ 5. Реалізація даних вивчення потреб слідчої практики. 61

Висновки. 74

Список використаної літератури. 74

Вступ

Участь правоохоронних органів у вирішенні задач по зміцненню законності і правопорядку неможлива без корінного поліпшення їх діяльності, істотного підвищення якості і результативності роботи. Для забезпечення цього необхідний всебічний аналіз практики, виявлення найбільш характерних її нестач і причин, їх породжуючих. Одним з основних показників того, що необхідно для розвитку і вдосконалення практичної діяльності, є потреби практики. Крім того, свого поліпшення вимагає і сучасний стан організації наукових досліджень діяльності в правоохоронній сфері. Серед основних напрямів роботи в цій області, крім матеріального забезпечення, можна назвати організацію постійного систематичного вивчення потреб практики, як основи планування і координації наукових досліджень, розвитку вітчизняних наукових центрів і шкіл [57, с. 31].

Потреби суспільства в правоохоронній сфері перетворюються в конкретні задачі органів розслідування, необхідність вирішення яких породжує відповідні потреби функціонування даних органів.

Потреби практики визначаються станом і умовами слідчої діяльності, задачами, які стоять перед нею на конкретному етапі і можуть бути пов'язані з будь-яким напрямом, формою і засобами її здійснення. Потреби слідчої практики - це об’єктивно зумовлена необхідність функціонування діяльності правоохоронних органів, а не чий - не будь суб’єктивний розсуд або бажання. Коли зміни в системі і порядку діяльності правоохоронних органів здійснюються без урахування закономірностей розвитку і відображаючи їх потреб, перетворення можуть нерідко носити необґрунтований та неоправданий характер. Обов'язковою умовою проведення наукових досліджень є вивчення потреб практики. У цьому виявляється зв'язок потреб слідчої практики з розвитком криміналістики, функцією якою є саме обслуговування практики, забезпечення її дійовими рекомендаціями. У інформаційному плані вивчення потреб - це витягання і накопичення даних, систематизація, переробка і осмислення яких служить для розвитку теорії. Як відмічає Р.С.Белкін, дослідження практики, дозволяє визначити її потреби і отже, перспективи розвитку криміналістичної теорії. Вона, в свою чергу, повинна задовольняти ці потреби, складати уявлення про помилки практики для встановлення їх причин, розробляти в теорії шляхи подолання помилок, а також новітні методи підвищення ефективності практики"[31, с. 145-146].

Термін "потреби" в юридичній літературі використовується переважно без деталізації пояснень, як однозначний і загально зрозумілий. Разом з тим, використання категорії " потреба" саме в криміналістиці потребує розкриття її суті і конкретизації даного поняття.

Одним з перших визначення потреб слідчої практики дав А.В.Іщенко, який розглядає їх як різним образом виражену необхідність в розв'язанні певних питань розкриття, розслідування і попередження злочинів. У цьому визначенні відмічається головне: потреба - це сигнал про необхідність змін [13, с. 21-25]. Справедливо підкреслюючи об’єктивний характер виникнення і формування потреб, обумовленість їх цільового вивчення для забезпечення функціонування відповідних систем, А.А.Садченко уточнює вказане визначення потреб як об’єктивну необхідність (потребу), що склалася в зміні умов функціонування, цільове виявлення і вивчення яких є основою для визначення заходів по забезпеченню подальшого розвитку і вдосконалення діяльності по розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів[1, с. 24]. Аналіз існуючих визначень дозволяє виділити ряд істотних ознак категорії "потреба":

·          а) об’єктивний характер, що відображає закономірності розвитку соціальної системи і індивідума;

·          б) зобов'язуючий мотив і настійна необхідність функціонування якої-небудь системи, що розвивається.

·          в) нескінченність процесу виникнення і задоволення потреб, як умова розвитку і вдосконалення.

Очевидно, що з цих позицій необхідно підходити при розгляді суті, поняття значення і змісту потреб слідчої діяльності.

Потреби практики задовольняються переважно шляхом передачі інформації від дослідника до споживача, що є однією з необхідних умов науково-технічного прогресу. У більшості випадків передача знань про потреби практики відбувається шляхом інформування певного кола суб’єктів про отримані результати дослідження, на основі якого зацікавлені споживачі беруть на озброєння знання, які представляють для них інтерес. Такий спосіб отримання даних наукових досліджень не відповідає, як нам представляється, умовам розвитку суспільства на сучасному етапі і, насамперед, в плані взаємозв'язку науки і практики. Необхідність активізації і подальшого розвитку системи "науки-практика" вимагає, на нашу думку, створення умов, при яких наука повинна реалізовувати соціальне замовлення практики, тобто здійснювати розробку пропозицій по задоволенню найбільш значущих для практики потреб. Знання тенденції розвитку слідчої практики - це шлях зміцнення її взаємозв'язків з наукою, а знання потреб практики, є основою розвитку криміналістичною теорії, яка повинна задовольняти ці потреби. Тому, основне коло проблем розвитку криміналістики, як правило, повинне розглядатися в тісному зв'язку з проблемами практики. Необхідність вивчення потреб практики визначається законом обумовленості криміналістичних  рекомендацій потребами практики боротьби із злочинністю. Дія даного закону, зокрема, вимагає від криміналістики дослідження практики з метою визначення її потреб для їх своєчасного задоволення, розробки нових методів підвищення ефективності практичної діяльності.

Виходячи з цього, потреби практики доцільно розглядати не тільки першопричиною розвитку науки взагалі, але і спонукачем розробки конкретних рекомендацій. З цього слідує, що, по-перше, потреби практики виступають специфічним оцінним критерієм стану слідчої діяльності, по-друге, потреби є своєрідним індикатором, вказуючим на наявність гальмуючих розвиток практики обставин; по-третє, потреби слідчої практики орієнтують на необхідність вирішення криміналістикою конкретних питань.

Сучасний стан криміналістики характеризується зростанням інтересу до її взаємозв'язку з іншими галузями знання, практичною діяльністю, до питань вироблення оптимальної процедури створення, конструювання наукових висновків і передачі отриманих результатів в практику боротьби із злочинністю. Активізація дослідження названої проблематики не тільки в криміналістиці, а і у всіх прикладних науках, залежить від обліку закономірностей науково-технічного прогресу, в умовах якого зростає значення ефективності наукових результатів і їх практичної застосовності.

У зв'язку з цим виділяються наступні етапи становлення науки:

1.         Етап пізнання навколишньої дійсності;

2.         Етап розробки засобів діяльності;

3.         Етап трансформації отриманого знання.

Серед закономірностей, що вивчаються криміналістикою, необхідно виділити питання, що стосуються особливостей свого власного становлення і розвитку, а також взаємодії криміналістики і інших сфер діяльності, розкриття їх взаємодії і взаємозалежності.

Особливий інтерес представляє взаємозв'язок криміналістики з практичною діяльністю, що виражається у використанні досягнень науково-технічного прогресу в кримінально-процесуальній діяльності, або розробці певних засобів [10, с. 6]. Даний взаємозв'язок безпосередньо виявляється в реалізації наукових досягнень в слідчій практиці. Крім того, сама криміналістика знаходиться під плідним впливом практики, що розвивається. Практика озброює криміналістику передовим досвідом діяльності по боротьбі із злочинністю і пред’являє до неї підвищені вимоги по наданню допомоги при розкритті, розслідуванні, запобіганні злочинам. Потреби практики є безпосередньою зв'язуючою ланкою науки криміналістики і слідчої діяльності. Вони вказують науці на закономірності і тенденції розвитку практики, підказують напрями наукових досліджень в інтересах вдосконалення практики.

Безпосередній вплив потреб практики на криміналістику виявляється головним чином через розробку засобів діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів, що є вихідною позицією криміналістики по відношенню до практики боротьби із злочинністю. У сучасних умовах до найбільш важливих проблем відносять слідуючи:

- поява нових видів злочинів і способів їх здійснення;

- специфічність нових форм вияву механізму і формування доказів;

- зміна контингенту злочинців;

- формування невідомих раніше обставин, сприяючих здійсненню злочину;

- ускладнення структури кримінального середовища, поява і зміцнення професіоналізму в ній і інші обставини.

Всі ці і інші обставини обумовлюють необхідність відповідного реагування, тобто проведення досліджень для пошуку відповіді на потреби практики, що виникли. По мірі підвищення актуальності боротьби із злочинністю ускладнюються задачі по розкриттю і розслідуванню злочинів. При цьому необхідність вирішення нових задач породжує потреби практики в нових технічних засобах, методах, прийомах, зміцненні зв'язку науки і практики. У цих умовах виникаючі нові потреби практики несуть в собі багату інформацію для наукового пошуку, розробки різних теорій, засобів, методів і прийомів розкриття та розслідування злочинів. У цьому відбивається службова роль криміналістики по забезпеченню потреб практики боротьби із злочинністю.

Потреби практики є визначальною, але не єдиною, основою спрямованості і змісту наукових криміналістичних досліджень. Для розвитку науки необхідно не тільки пізнавати і використовувати потреби, що виявилися та склалися в слідчій практиці, але і дослідити напрями і тенденції її розвитку, які сформують нові(що ще не оформилися) потреби, тобто необхідно створити базу для задоволення майбутніх потреб. Виявлений в процесі вивчення слідчої практики фактичний матеріал, що інформує про тенденцію і потреби практики, служить не тільки базою для розробки криміналістичних рекомендацій, але і основою розвитку криміналістичної теорії. У цьому бачиться перспективний шлях зміцнення взаємозв'язку науки і практики, завдяки якому криміналістика стає одним з дійових "інструментів" розслідування.

Для розвитку науки першорядне значення має з'ясування проблеми функцій потреб, під якими розуміють різні способи вияву(дії) даних потреб. Аналіз різних поглядів на структуру функцій потреб дозволяє назвати три найбільш значущі функції потреб.

1. Стимулююча. Потреби є рушійною силою, спонукачем розвитку криміналістичною теорії і формою вияву об’єктивних законів реальної дійсності. спонукачем до активності розробки(вивчення, дослідження) окремих питань є виникнення, існування і розвиток невідповідностей між тим, що необхідно зробити і можливостями діяльності (сукупністю і умілим використанням сил, засобів, методів). Саме це виступає стимулом, сигналом до того, що саме для нейтралізації та усунення цієї невідповідності необхідні узагальнення досвіду і наукова розробка питання. При цьому, здійснення розробки може реалізуватися як практиками, так і вченими, хоча потенційно існують в сфері наукової діяльності більш широкі можливості.

2. Евристична. Вона виступає основним показником того, що необхідно для розвитку і вдосконалення практичної діяльності. Враховуючи те, що потреба являє собою сигнал про що-небудь, то через потребу визначаються напрями виправлення положення. Це забезпечує певну раціоналізацію діяльності і дозволяє вкладати кошти там, де вони найбільш необхідні. Пізнавальна сторона включає виявлення джерел інформації про потреби, систематизацію і оцінку інформації про них. Евристична функція потреб виявляється в тому, що потреби показують, які аспекти практичної діяльності потребують вдосконалення і в якому саме напрямі, що повинне бути пізнано і використано для підвищення рівня практичної діяльності на основі досягнень науки і техніки [13, с. 23].

3. Оціночна (аксіологічна). Критерієм істинності явища, що вивчається служить практика. Криміналістика широко використовує досягнення як природних і технічних наук, так і суспільних наук, на базі яких розробляються нові методи, технічні засоби, і критерієм істинності таких методів і засобів служить практика. Перевірка практикою здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано [4, с. 10]. У сфері особливостей слідчої діяльності критерій практики виявляється специфічно. Слідчі, дізнавачі і суди перевіряють істинність отриманих при розслідуванні і судовому розгляді справи висновків шляхом зіставлення їх з доказами, що відображають факт об’єктивної дійсності оскільки не мають як правило можливості проведення експериментів по їх перевірці.

Таким чином, функції потреб додають самим потребам практики вельми важливі для розвитку науки криміналістики якості:

а) потреби виступають спонукачем, стимулом розробки конкретних проблем і питань;

б) потреби виступають індикатором, вказуючим на певні складності в слідчій діяльності;

в) потреби виявляють себе як своєрідний критерій оцінки результатів розвитку криміналістики.

Для реалізації своєї службової ролі криміналістика повинна дослідити і розробити те, що потрібно практиці, тому необхідно вивчати її потреби і забезпечувати їх задоволення. При цьому вирішується широке коло питань, серед яких найбільш істотними є такі, як:

- визначення джерел інформації про потреби слідчої практики, їх зміст та форма вираження;

- уточнення методів їх вивчення з метою використання отриманих результатів для дослідження і розробки засобів, методик, прийомів;

- дослідження процесу реалізації даних вивчення потреб при розробці криміналістичних рекомендацій.

Вивчення потреб слідчої практики розглядається як певна система науково-дослідних процедур, направлених на отримання достовірної інформації і розробку на її основі практичних рекомендацій. У свою чергу використання результатів цього дослідження являє собою процес реалізації тих науково - обґрунтованих заходів, які містяться в даних рекомендаціях. У цьому випадку певною самостійністю володіє практичне використання даних вивчення потреб практики. Це обумовлюється:

а) практичною спрямованістю рекомендацій;

б) залученням до процесу використання інформації про науково-технічні досягнення більш широкого кола суб’єктів, особливо практиків.

Таким чином, робота  по досягненню мети використання емпіричних даних про потреби слідчої практики перетворюється в самостійний етап в пізнанні проблем слідчої діяльності.

Основною метою практичної реалізації результатів дослідження є вдосконалення практики розкриття і розслідування злочинів. Її досягнення передбачає рішення наступних задач:

·          а) встановлення напрямів слідчої діяльності, які не відповідають потребам практики;

·          б) визначення чинників, що впливають на якість і результативність слідчої діяльності;

·          в) конкретизування оптимальних форм задоволення потреб слідчої діяльності, що забезпечують підвищення її ефективності.

·          Самі потреби практики та результати їх вивчення неоднозначні по мірі визначеності, вираженісті та іншим особливостям. Враховуючи це, можна виділити такі форми реалізації даних про потреби слідчої діяльності:

·          а) своєчасне інформування зацікавлених органів і посадових осіб про заходи вдосконалення слідчої діяльності;

·          б) здійснення наукових досліджень і узагальнень практики для визначення конкретних засобів задоволення виявлених потреб;

·          в) проведення організаційно-методичної і науково-дослідної роботи по створенню засобів, прийомів і методів, що забезпечує задоволення потреб практики.

Інформування керівних органів про дані вивчення потреб слідчої практики має два основних цільових аспекти:

·          а) цим забезпечується стійке управління керованої системи;

·          б) створюються оптимальні умови для задоволення виявлених потре практики.

Результати виявлення потреб практики відображають стан справ в слідчих підрозділах. У свою чергу, вони є спонукальним чинником для аналізу накопиченого досвіду, дають можливість своєчасно бачити нові, найбільш істотні тенденції в розвитку слідчої практики і здійснювати заходи по вдосконаленню діяльності. Вивчення досвіду використання даних про потреби практики, дозволяє виділити дві форми їх вивчення. Перша пов'язана з оцінкою стану діяльності по розслідуванню злочинів, друга - з оцінкою ефективності слідчої діяльності. При оцінці стану слідчої практики, функціонування слідчих підрозділів, форм і методів роботи стає можливим отримання узагальнених кількісно-якісних показників. На такому рівні створюються умови для визначення реального стану справ, кінцевих результатів роботи, конкретних недоліків. Крім того, створюється основа для усунення негативних чинників, що впливають на ці результати.

Інформування зацікавлених органів здійснюється в різних формах:

·          а) шляхом ознайомлення зацікавлених осіб з даними вивчення практики і її потреб;

·          б) шляхом формулювання пропозицій про необхідність проведення конкретних досліджень для визначення шляхів і засобів вирішення проблем слідчої діяльності;

·          в) шляхом розробки конкретних заходів щодо дозволу потреб практики, що виникли.

Проведення досліджень для визначення конкретних засобів задоволення виявлених потреб є важливою формою реалізації даних про потреби. У певних випадках, потреби свідчать про проблеми практики, але не дають підстав для визначення конкретних заходів їх задоволення. Тоді, реалізація отриманих даних передбачає планування і проведення заходів щодо визначення і здійснення науково-дослідної роботи з урахуванням даних про потреби слідчої практики. При цьому виникає необхідність внесення змін в існуючу систему організації і планування наукових досліджень, переорієнтацію на вивчення потреб практики і їх задоволення. Це є самостійною і досить складною задачею, оскільки в основі невирішеної проблеми або недоліків може лежати множинність різноманітних причин, а їх з'ясування і розташування по значущості для виправлення існуючого положення вимагає використання різноманітних засобів і методів. Наприклад, як показує тривале вивчення практики, однією з істотних нестач слідчої діяльності є незадовільне використання науково-технічних можливостей при збиранні і дослідженні доказів. Причинами цього називаються: недосконалість і недостатність технічних засобів; складність процедури їх використання і оформлення отриманих результатів; відсутність у слідчих необхідних навичок і т.д. Для зміни існуючого положення необхідні різноманітні заходи: законодавчі, матеріально-технічні, організаційні, науково-методичні і інш. Їх реальність і своєчасність проведення різні, тому доцільно виділяти серед них ті, які носять комплексний характер або найбільш доступні з точки зору організаційних, економічних і інших чинників.

Проведення заходів щодо розробки конкретних криміналістичних рекомендацій є своєрідним завершенням реалізації даних про потреби практики. Суть цієї форми складається в прямому і безпосередньому виконанні конкретного запиту практики, тобто в забезпеченні практики науково-технічними досягненнями, що в кінцевому результаті означає реалізацію однієї їх функцій криміналістики.

Потрібно звернути увагу, що у випадках, коли потреба слідчої практики виражена як необхідність в конкретному технічному засобі, тактичному прийомі, методиці дослідження, методі діяльності, повинне бути сформульоване конкретне завдання на проведення дослідження певного кола питань. З цією метою необхідно встановити порядок, при якому всі результати вивчення потреб практики зосереджувались би в якому-небудь єдиному органі, покликаному здійснювати їх оцінку і давати вказівки на розробку конкретних питань. Передбачуваний орган повинен бути міжвідомчим і володіти повноваженнями для дачі відповідних доручень всім науково-дослідним і проектно-конструкторським установам.

Задоволення виявлених потреб практики шляхом розробки криміналістичних рекомендацій вимагає оцінки їх форми і змісту, способів впровадження в практику. Нерідкі випадки, коли інформація про конкретні рекомендації не дійшла або не сприйнята адресатом і формально це виражається як потреба. При відсутності налагодженої системи інформування допускається також дублювання і одноплановість вже відомої інформації. Для формування думок про потреби велике значення мають суб’єктивні оцінки та інтереси конкретних практичних працівників. Проведений опит працівників органів внутрішніх справ являє собою досить об’єктивну картину, що склалася на практиці із задоволенням її потреб. Так, 55,2% слідчих МВС вказали на те, що потреби слідчої практики задовольняються з відставанням, а 61,1% вказали на часткове задоволення потреб практики. Серед причин неповноцінного задоволення потреб називаються:

·          природне відставання теорії від практики (26,8%); недослідженість проблем потреб слідчої практики (26,8%); відсутність належної уваги до вивчення потреб практики (34,6% );

·          нестачі планування і організації наукових досліджень (46 %);

·          нестачі організації впровадження наукових досягнень в практику.

У зв'язку з викладеним, насущним є застосування системи заходів, що включають в себе:

·          оцінку і визначення заходів, необхідних для задоволення конкретних потреб практики;

·          інформування органів, від яких залежить прийняття відповідних рішень (підготовка і внесення законодавчих пропозицій, визначення необхідних організаційних заходів, доручення проведення наукових досліджень і т.д.);

·          здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з розробки засобів і прийомів, потреба в яких встановлена;

·           організацію інформування практичних працівників про заходи, що пропонуються для задоволення виявлених потреб слідчої практики.

Розділ 1. Поняття і суть потреб слідчої діяльності

Важливою умовою удосконалення слідчої діяльності є знання та врахування потреб практики [2, с. 4.], тобто того, без чого неможливий розвиток, через що гальмується все те, що повинно бути пізнане і використане для підвищення її рівня і якості на основі новітніх досягнень науки і техніки. Слід зазначити, що потреби практики задовольняються все ще вкрай незадовільно. За даними проведеного експертного опитування це становище пояснюється такими причинами:

·          об'єктивне відставання теорії від практики (34,5%);

·          недослідженість проблем потреб слідчої практики (32,7%);

·          відсутність належної уваги до вивчення потреб слідчої практики (43,3 %);

·          недоліки планування та організації наукових досліджень (37,1 %);

·          недоліки у впровадженні наукових досягнень в практику (57,5 %).

На кожному етапі свого розвитку слідча практика характеризується конкретними обставинами, що визначають її потреби. Для сучасного етапу специфічними є такі моменти:

·          зростання обсягу і рівня складності завдань, що вирішуються в галузі правоохоронної діяльності, у зв'язку з особливостями розвитку економіки, культури, демографічних процесів, появою нових форм власності та господарської діяльності;

·          зміна умов функціонування органів, які провадять розслідування, в умовах гласності, подальшої демократизації суспільства, розширення прав і свобод громадян;

·          підвищення вимогливості до діяльності правоохоронних органів у зв'язку з необхідністю подальшого удосконалення боротьби із злочинністю.

Потреби практики правоохоронної діяльності — це об'єктивне явище, що відображає існуючу (або ту, що складається) тенденцію її розвитку та обумовлену цим необхідність внесення змін до організації та методів діяльності.

 Пізнання і вирішення потреб практики — це постійний процес її розвитку. Однак виявлення потреб не завжди характеризується визначеністю, їх сприйняття і формулювання відзначаються суб'єктивізмом, тому потреби практики не завжди своєчасно проявляються, адекватно та об'єктивно оцінюються, що відбивається на правильності вибору засобів і методів забезпечення потреб, які виникли об'єктивно.

Категорія «потреба» широко представлена у працях філософів, економістів, психологів, педагогів, юристів [3; с. 105]. Залежно від сфери виявлення потреби розглядаються з різних позицій та на різних рівнях, але спільним є їх характеристика як спонукального мотиву до діяльності (дій) і необхідності будь в чому.

Аналіз наявних визначень дозволив виділити низку істотних ознак

 категорії «потреба»:

·          а) об'єктивний характер, що відображає закономірності розвитку

соціальної системи та Індивідуума;

·          б) спонукальний мотив (рушійна сила, джерело) і настійна необхідність функціонування будь-якої системи, що розвивається сама;

·          в) безкінечність процесу виникнення та вирішення потреб як умова

розвитку та удосконалення.

З цих позицій слід підходити до розгляду суті, поняття, значення і

 змісту потреби стосовно слідчої діяльності.

Потреби слідчої практики пов'язані, по-перше, з реалізацією завдань, які ставить суспільство перед правоохоронними органами; по-друге, з об'єктивними умовами здійснення діяльності по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів; по-третє, з недоліками і помилками практики, що обумовлені невідповідністю реальних можливостей тому рівню забезпечення діяльності, який вимагається.

Так, конкретні завдання боротьби із злочинністю на певному етапі

розвитку суспільства обумовлюють необхідність розробки і впровадження в практику нових засобів і методів, зміни організаційної структури, підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення тощо. Однак все це реалізується лише у тому вигляді, в якому дозволяють можливості та ресурси суспільства, рівень науково-методичного та кадрового забезпечення діяльності правоохоронних органів. Як зазначають вчені, потребу, що виникла стихійно, ніхто не формулює як завдання, але вона реально існує тому, що реально існує протиріччя між можливостями слідчих апаратів і потребами суспільства в силах і засобах, які необхідні для якісного розслідування кримінальних справ [4, с. 4].

Слідча, як і будь-яка інша соціальна діяльність, вимагає для свого функціонування пізнання та урахування потреб, спрямованих на її вдосконалення. Характер і специфіка потреб слідчої діяльності визначаються її особливостями. До них у першу чергу слід віднести:

·          а) невиробничий характер діяльності;

·          б) спрямованість на захист соціально-правових інтересів держави та особи;

·          в) обумовленість змісту, форм і умов функціонування задачами, що формулюються керівними органами держави, та об'єктивними можливостями суспільства [5, с. 17.]. З урахуванням цього потреби суспільства в правоохоронній сфері перетворюються у конкретні завдання, необхідність розв'язання яких породжує відповідні потреби функціонування правоохоронних органів.

Потреби слідчої практики — це об'єктивно обумовлена необхідність функціонування і розвитку діяльності правоохоронних органів.

Вивчення потреб практики є неодмінною умовою проведення наукових досліджень. Воно дозволяє визначити потреби практики і, отже, перспективи розвитку криміналістичної теорії, яка має задовольняти ці потреби, формувати уявлення про помилки практики для визначення їх причин, теоретичної розробки шляхів усунення помилок, а також вироблення нових методів підвищення ефективності практики [6, с. 38.].

Проблема вивчення потреб слідчої практики найтісніше пов'язана з криміналістикою, «соціальною функцією якої є саме обслуговування цієї практики, озброєння її новітніми досягненнями науково-технічного прогресу» [7, с. 3.]. Цей взаємозв'язок підкреслювався ще й тим, що вивчення слідчої практики є одним із методів криміналістики. Першим на це вказав Б.М. Шавер [8, с. 74.], потім ця точка зору була розвинута у працях фінших вчених.

Тепер дослідження потреб слідчої практики здійснюється завдяки розв'язанню конкретних завдань:

·  а) при аналізі практичної діяльності, обумовленому наявністю конкретних недоліків, або у зв'язку з вивченням кращого досвіду;

·  б) при оцінці ефективності законодавства, що регламентує слідчу

діяльність;

·  в) при розробці та впровадженні нових засобів, прийомів і методів

слідчої практики;

·  г) при визначенні та обґрунтуванні тематики наукових досліджень

тощо.

Пряме цільове вивчення потреб слідчої практики для забезпечення її розвитку і удосконалення здійснюється не повною мірою. У визначенні необхідних для цього заходів бракує обґрунтованості та цілеспрямованості. У зв'язку з цим при виборі основних напрямів наукових досліджень необхідно подолати стихійність, усунути недолік стосовно відсутності узгодженості з потребами практики [10, с. 10.].

Організацію комплексного, систематичного, науково обґрунтованого дослідження потреб практики ускладнює низка обставин: відсутність теоретичних основ вивчення і реалізації потреб слідчої практики; низькій рівень кооперації і координації наукових досліджень; споживацький підхід до визначення тематики вивчення слідчої практики, відсутність належного взаємозв'язку науки та практики тощо [11, с. 27.].

При забезпеченні практики науковими досягненнями, що являє собою різнобічний та багато профільний процес, неодмінною умовою є точність і ясність категоріального апарату, однозначність трактовки категорій, які є основою для розв'язання науково-методичних та організаційних проблем цієї діяльності. Одним з таких основоположних понять є «потреби слідчої практики». Необхідність уточнення даного поняття обумовлена:

·          неоднозначністю трактування поняття «потреби слідчої практики» що ускладнює дослідження і практичне розв'язання проблем удосконалення слідчої діяльності;

·          досягнутим рівнем розвитку криміналістики, що вимагає відповідного понятійного апарату [12, с. 132].

У юридичній літературі термін «потреби» вживається, як правило, без тлумачення і пояснень, як однозначний та цілком зрозумілий. Проте, всеохоплююче і предметне використання категорії «потреба» в удосконаленні слідчої діяльності вимагає уточнення цього поняття та повного розкриття його суті. Найконкретніше визначення потреб слідчої практики представляє їх як різними способами виражену необхідність у вирішенні певних питань розкриття, розслідування і попередження злочинів [13, с. 21-25.]. У цьому визначенні підкреслено головне: потреба — це сигнал про необхідність змін. Але цього, на мій погляд, недостатньо. Вимагається обґрунтувати, по-перше, об'єктивний характер їх виникнення та формування, по-друге, обумовленість цільового вивчення потреб для забезпечення функціонування відповідних систем.

З урахуванням зазначеного, потреба може бути визначена як необхідність у зміні умов функціонування, що об'єктивно склалися, цільове виявлення і дослідження яких є основою для визначення заходів по забезпеченню подальшого розвитку і удосконалення конкретної сфери діяльності.

Це визначення, безумовно, не відображає вичерпної характеристики явища, що розглядається, але підкреслює найбільш істотні моменти:

а) забезпечуючий характер потреб слідчої практики — спрямованість

на створення умов підвищення ефективності практичної діяльності;

б) цільове врахування об'єктивних закономірностей розвитку слідчої практики на основі пізнання і реалізації її потреб.

Цей аспект особливо важливий, оскільки саме існування криміналістичної науки обумовлене потребами практики боротьби із злочинністю, соціальною функцією якої є саме обслуговування цієї практики, озброєння її сучасними досягненнями науково-технічного прогресу. Зрозуміло, що оскільки шлях узагальнення та абстракції називають методом наукового пізнання, та й конкретний шлях наукового пізнання, що полягає в узагальненні слідчої практики, не повинен бути віднесеним до якоїсь іншої категорії. Але тут важливо те, що криміналістика знаходиться під плодотворним впливом практики, що розвивається - слідчої, експертної, судової, яка озброює криміналістику кращим досвідом діяльності боротьби зі злочинністю і ставить підвищені вимоги до подання допомоги практиці, а надто з розслідування особливо небезпечних і важких для розкриття, а також нових видів злочинів. Так, вважається, що основним джерелом знань, що складають зміст криміналістики, була безпосередньо практика розкриття і розслідування злочинів [14, с. 115. ].

Дійсно, криміналістика виникла на основі узагальнення і вивчення практики розслідування злочинів і творчого пристосування даних інших наук, перш за все природничих і технічних. У цьому напрямку криміналістика розвивається сьогодні і буде розвиватися далі. Вивчення слідчої, судової, експертної практики, її потреб, дослідження причин невдач у цій діяльності — практично єдиний шлях до створення у криміналістиці спеціальних тактичних прийомів, методів та методик розслідування [15, с. 5]. Тому основним результатом досліджень має бути їх суспільна корисність, потрібність, тобто напрями досліджень у розробці проблем повинні відображати певні потреби слідчої практики. Слід звернути увагу і на ту обставину, що недопустимо як відставання науки від практики, так і її відрив від повсякденних проблем, захоплення абстрактними побудовами, розвиток ідей далеких та чужих для практики. У таких крайнощах прихована велика загроза. Практика, позбавлена наукових рекомендацій з проблем, які її хвилюють, або коли вона зустрічається з нерозумінням цих проблем чи неналежним їх використанням, перестає звертатися до науки, сама шукає виходу і знаходить часто ще кращий [16, с. 6].

Потреби практики є безпосередньою ланкою, яка сполучає криміналістику з практикою. Вони вказують науці на закономірності і тенденції розвитку практики, підказують напрями наукових розвідок в інтересах удосконалення практики. Систематичне вивчення потреб практики і досягнення різних галузей науки є вихідною точкою, основою для розробки криміналістичних методів, засобів, тактичних рекомендацій і окремих методик розслідування, спрямованих на підвищення якості слідчої роботи. Це і повинно перетворювати науку криміналістику у безпосередню реальність, без якої неможливо розв'язати жодного завдання в галузі соціального, економічного, культурного життя суспільства [17, с. 287.].

Фактичний вплив потреб практики на криміналістику здійснюється головним чином через діяльність по розкриттю та розслідуванню злочинів, яка є вихідною позицією криміналістики по відношенню до практики боротьби зі злочинністю. Проблеми, що виникають на практиці (поява нових видів злочинів та способів їх вчинення і розкриття, нових форм виявлення механізму і формування доказів, зміна контингенту злочинців, кола обставин, що сприяють вчиненню злочинів, ускладнення структури кримінального середовища, зміцнення «професіоналізму» у ньому тощо), обумовлюють необхідність відповідного реагування, тобто проведення досліджень для пошуку відповіді на потреби практики.

Із зростанням актуальності боротьби зі злочинністю в силу все більш нетерпимого відношення до цього соціального явища ускладнюються завдання по розкриттю і розслідуванню злочинів. Цілком очевидно, що потреби практики у нових технічних засобах, методах, прийомах, зміцненні зв'язку науки і практики породжені необхідністю вирішувати нові завдання по розкриттю та розслідуванню злочинів. У цих умовах виникають і нові потреби практики, що виростають із глибинних процесів розвитку і містять багату інформацію для наукового пошуку, розробки різноманітних теорій, засобів, методів і прийомів розкриття злочинів.

Такою нам уявляється службова роль криміналістичної науки, що полягає у забезпеченні потреб практики боротьби зі злочинністю. Таким чином, вивчення практики боротьби зі злочинністю є неодмінною умовою проведення криміналістичних досліджень. Лише на основі узагальнення і вивчення практики, виявлення її потреб можна визначити перспективи розвитку теорії, коло завдань, вирішення яких необхідне для удосконалення та розробки нових методів і засобів практичної діяльності.

Потреби практики є визначальною основою спрямування і змісту наукових криміналістичних досліджень, але не єдиною. Для розвитку науки необхідно не лише пізнавати та використовувати потреби слідчої практики, які уже склалися і проявилися, але й досліджувати напрями і тенденції її розвитку, які сформують нові потреби. Тобто вимагається створення бази для задоволення майбутніх потреб. Виявлений у процесі вивчення слідчої практики фактичний матеріал, який інформує про тенденції і потреби практики, є не лише базою для розробки криміналістичних рекомендацій, але й основою розвитку криміналістичної теорії.

Першочергове значення для науки має з'ясування проблеми функції потреб. Під функціями потреб розуміють різноманітні способи їх прояву (дії) [18, с. 56]. При різноманітності поглядів на структуру функцій потреб, зазвичай, виділяють такі:

1) спонукальна — потреби виступають як рушійні сили, як стимули розвитку теорії та фактори реалізації об'єктивних законів реальної дійсності: «...та чи інша організація матеріального життя залежить, звичайно, кожного разу від потреб, які уже розвинулися» [19, с. 71], спонуканням до активної розробки (вивчення, дослідження) окремих питань є виникнення, існування та розвиток невідповідностей між тим, що необхідно зробити, та можливостями діяльності (сукупністю та вмілим використанням сил, засобів і методів). Саме це виступає стимулом, сигналом до того, що для нейтралізації, усунення цієї невідповідності необхідно узагальнити досвід та здійснити наукову розробку питання;

2) пізнавальна (евристична) — є основним показником того, що необхідно для розвитку і удосконалення практичної діяльності [20, с. 168]. Оскільки, потреба є сигналом про деяку потребу, спрямовану зовні, то таким чином визначається сфера докладання зусиль для виправлення становища. Це закономірне явище: спрямовувати засоби туди, де вони найбільш доцільні, де є нагальна потреба в них. Пізнавальна сторона включає виявлення джерел інформації про потреби, систематизацію та оцінку інформації про них. Пізнавальна функція потреб проявляється і в тому, що потреби показують, які аспекти практичної діяльності потребують удосконалення і в якому саме напрямку, що повинно бути пізнане та використане для підвищення рівня ефективності практичної діяльності на основі досягнень науки і техніки [21, с. 5].

Пізнавальна функція тісно пов'язана з кількісною і якісною сторонами потреб. Частота, з якою у практичних працівників виникає потреба у нових засобах, визначає кількісну сторону потреби. Якісна сторона потреб виражається у вимогах, які пред'являються до результатів застосування науково-технічних засобів, використання методик, прийомів тощо;

3) аксіологічна — практика, її потреби служать критерієм істинності явища, що вивчається. Криміналістика широко використовує досягнення природничих, технічних та суспільних наук, на базі яких розробляються нові методи та технічні засоби. Критерієм істинності цих методів і засобів служить практика. Перевірка практикою здійснюється як безпосередньо так і опосередковано [22, с. 18]. З урахуванням особливостей слідчої діяльності критерій практики тут проявляється специфічно. Не маючи можливості, як правило, здійснити експериментальну перевірку отриманих при розслідуванні і судовому розгляді справи висновків, слідчі або особи, що провадять дізнання та суди перевіряють істинність цих висновків шляхом співставлення їх з доказами, які відображають факт об'єктивної дійсності [23, с. 9].

Таке розуміння функцій потреб дозволяє зробити висновок, що потреби практики виступають не лише першопричиною розвитку науки криміналістики, а й спонуканням до розробки конкретних рекомендацій. Для виконання своєї службової (прикладної) ролі, криміналістика повинна досліджувати та розробляти те, що потребує практика, а отже, вивчати її потреби та забезпечувати їх.

Розділ 2. Форми вираження потреб слідчої діяльності

 

Потреби слідчої практики і стан їх задоволення перш за все проявляються у певних негативних обставинах, які несуть інформацію про стан слідчої практики. Так, на початку 60-х років намітилась різка невідповідність між потребами слідчої роботи та кількістю слідчих. Вирішили цю проблему таким чином, що право провадження попереднього розслідування було надано органам дізнання. Результати роботи нещодавно створених слідчих апаратів, як зазначається у спеціальній літературі, підтвердили правильність такого рішення, і сьогодні саме слідчі апарати є основним суб'єктом попереднього слідства.

Співставлення обставин, викликаних відсутністю тих, чи інших факторів, надає конкретні дані про зміст потреби. З поглядів відображення потреб слідчої практики ці обставини, у свою чергу, можуть сигналізувати про те, що функціонування системи порушене чи, навпаки, відновлене. Іншими словами, потреба виступає як сигналізатор об'єктивно вираженої необхідності зміни функціонування системи розкриття злочинів. Як така, що ще формується або вже сформувалась (тільки що виникла), потреба проявляється через збої, низький рівень ефективності діяльності.

Для слідчої практики властива деяка циклічність розвитку. Сягаючи певного рівня розвитку, вона накопичує фактори:

·          невідповідність наявних сил і засобів потребам практики;

·          застарілість структури і організації діяльності слідчого апарату;

·          недостатність технічних засобів та матеріалів для виявлення, фіксації та дослідження доказів;

·          необхідність розробки нових методів, прийомів, засобів розкриття і розслідування злочинів. Ці фактори негативно позначаються на результатах слідчої практики, по суті справи вони є гальмом, стримуючим моментом її нормального функціонування з усіма наслідками, що випливають звідси, як явними, так і прихованими, які не завжди вловлює існуюча, надто казуїстична система показників.

Усунення обставин, які гальмують розвиток практики, не є щось привнесене ззовні. Воно є результатом реалізації потреб, які створюють умови для:

а) знищення старого;

б) переходу в нову, вищу якість.

Але будь-яке нове не залишається вічно новим. Розвиваючись, воно готує передумови для виникнення новітнього і передового. Самі по собі негативні фактори не виникають, вони є результатом ігнорування не лише закономірностей, що лежать в основі процесу розслідування злочинів, а й ігнорування тенденцій та явищ, які намітилися у суспільному розвитку.

Потреби, що виникають, спочатку не завжди явні, вони проявляються, як правило, у результаті систематичного спостереження. Найчастіше потреби проявляють себе у повсякденній діяльності, коли не ставиться мета виявити ці потреби (наприклад, у процесі практичної діяльності фіксуються її стан та результати). У таких випадках потреби не досліджуються і спеціально не висвітлюються, а відображаються в інших питаннях.

Всебічність пізнання потреб вимагає системного підходу до їх вивчення, класифікації, яка дозволяє виділити основні властивості та ознаки об'єкта дослідження. Підставою для класифікації потреб може бути будь-яка ознака, вибір якої обумовлюється метою пізнання. Пізнавальна та прикладна мета досліджень потреб слідчої практики обумовлюють необхідність класифікації та характеристики потреб, у першу чергу з позицій сформованості, виваженості і масштабності. Сформованість потреб відображає рівень їх розвитку. За цією ознакою їх можна класифікувати так: потреби, що формуються (зароджуються) і такі, що вже сформувались, проявились із достатнім ступенем чіткості.

Процес формування потреб має різну тривалість у часі, найчастіше він є тривалим і має прихований («інкубаційний») період. Але інколи при постановці перед практичними органами нових завдань певні потреби як умови їх реалізації можуть бути сформульовані відразу ж і у досить конкретній формі. Наприклад, розробка і впровадження нової методики експертного дослідження дозволяють з урахуванням її характеру одразу ж визначити потребу у кількості фахівців особового складу, засобах, матеріалах тощо.

За відсутності нових завдань та істотних змін в умовах діяльності потреби, як правило, зароджуються та формуються як постійне накопичення того, що є необхідним для подальшого функціонування і удосконалення практики. У цих випадках потреба виявляється і відбивається лише на певному етапі, коли вона стає доступною для загального сприйняття чи цілеспрямованого виявлення.

 Важливість такої підстави для класифікації полягає у тому, що, по-перше, вона орієнтує на урахування рівня сформованості потреб, оскільки потреба, що «визріла», вимагає конкретних засобів вирішення, а та, що знаходиться у стадії розвитку — уточнення його напрямів та змісту; по-друге, указана підстава націлює на пошук і вивчення тих потреб, які ще тільки зароджуються, тобто забезпечує рух науки не лише через пізнання фактів, що вже відбулися, але й шляхом виявлення перспектив і тенденцій розвитку явищ, що досліджуються [26, с. 17.].

За ступенем вираженості потреби слідчої практики можна розділити на прямі і непрямі.

Пряма вираженість потреб характеризується досить конкретною вказівкою на те, що в діяльності існує проблема, яка вимагає свого вирішення для подальшого розвитку, практики та успішного здійснення поставлених перед нею завдань (наприклад, констатація існування організованої злочинності та необхідності розробки спеціальних заходів боротьби з нею).

До прямої форми вираженості потреб слідчої практики відносяться всі варіанти фіксації заяв (думок) про те, що існують певні істотні потреби практики, які вимагають свого вирішення для її нормального функціонування. Подібні заяви і міркування відображаються перш за все у різних письмових джерелах: рапортах, доповідях, виступах та інших видах фіксації інформації.

Суттю цих інформаційних сигналів є безпосередня констатація на явної потреби незалежно від рівня її формулювання (від урядових органів до окремих авторів).

Інформаційний сигнал про потреби прямої вираженості може не лише вказувати на конкретний зміст потреби (необхідність вирішення тих чи інших питань), але й віддзеркалювати незадоволеність станом справ у конкретній сфері, вирішенням певних питань. При цьому незадоволеність може означати найрізноманітніші варіанти стану практики: неповноцінність вирішення завдання наявними засобами, непридатність наявних засобів для вирішення завдань, які щойно виникли, відсутність необхідних для цього засобів тощо.

За ступенем вираженості потреби прямої форми поділяються натри

 види заявок:

а) загальна;

б) орієнтовна;

в) конкретна [27, с. 70].

Вираження потреби як загальної заявки полягає у затвердженні невирішеності (не розробленості) проблем будь-якої сфери практичної діяльності, її напряму, тобто у констатації неблагополуччя достатньої спільності без зазначення конкретних шляхів і засобів її вирішення. До таких заявок можна віднести проблематику боротьби з організованою злочинністю, постановку питання про не розробленість методики розслідування злочинів, пов'язаних з економічними перетвореннями [29, с. 13].

Орієнтовна заявка про потреби містить відомості про конкретну проблему, що вимагає вирішення, і досить часто вказує на шляхи та способи її вирішення. Так, у науковій літературі наголошується на недосконалість та не розробленість методики суб'єктивних портретів з урахуванням експресії обличчя і висловлюється припущення, що розв'язання проблеми полягає у здійсненні психологічної класифікації емоційних станів і оцінці мімічних виразів обличчя за допомогою графічних схем.

Конкретне вираження потреби на наш погляд має бути оформлене у вигляді заявки щодо розв'язання конкретного питання у заданому варіанті. Наприклад, письмово формулюється вимога щодо розробки складних дактилоскопічних порошків з поліпшеними властивостями проявлення [31, с. 58-72].

Проведено аналіз співвідношення форм вираження потреб практики у різних письмових джерелах та стосовно до тематичної спрямованості питань (табл. 4.1, 4.2).

У більшості випадків потреби формулюються у вигляді констатації проблем (39,4 %), коли підкреслюється необхідність вирішення питання, але не вказується напрям, у якому слід здійснювати розробку, не акцентується увага на тому, які аспекти не досліджені. 33,9 % потреб сформульовані з позначенням напряму, у якому слід вести розробку питання, іноді із зазначенням цілей, обсягу та значення дослідження. Постановка питання у вигляді заявки на розробку конкретного засобу, прийому формулюється у 26,7 % потреб.

Що стосується співвідношення форми вираження потреб з тематичною спрямованістю, то майже за усією тематикою простежується формулювання загальної постановки питання. Найконкретніше формулюються потреби з питань експертних досліджень — 38,9%; друге місце посідають питання криміналістичної техніки — 30,6 %; найменш конкретно формулюються потреби із загальних питань криміналістики — 17,4 %. Пояснюється це, на наш погляд, тим, що потреби, пов'язані з використанням технічних засобів і проведенням експертних досліджень, є не лише конкретнішими за своєю суттю, але І виражаються (заявляються), як правило, досить конкретно. Можливі, звичайно, констатації типу «необхідно удосконалити методики експертного дослідження», «постала нагальна потреба розвитку технічних засобів збирання доказової інформації» тощо. Але в основній своїй масі потреби у цій сфері проявляються і формуються досить чітко — необхідна розробка засобів автоматичного кодування відбитків пальців, потребує удосконалення методика встановлення виконавців підпису тощо.

Звичайно, слідча практика має потреби високого рівня спільності стосовно криміналістичної техніки та експертних досліджень, але її представники ( практичні працівники ) відчувають і висловлюють нагальну потребу у розробці конкретних засобів і методик, недосконалість чи відсутність яких позначається на повсякденних можливостях та результатах діяльності.

Стосовно ж інших питань і розділів криміналістики потреби, по-перше, в принципі мають загальний характер. Наприклад, наголошується на вкрай незадовільному стані розкриття та розслідування будь-якого виду злочину, тобто не задовольняє не якійсь там одиничний засіб, прийом чи метод, а їх комплекс, що використовується з метою розслідування злочинів. По-друге, потреби, як правило, поглинають низку різноманітних часткових потреб, у тому числі в конкретних технічних засобах, методиках тощо, необхідних для вирішення загальної потреби.

Це свідчить про своєрідну комплексність потреб стосовно окремих питань слідчої діяльності та науки криміналістики, яка має враховуватися при виявленні та вивченні потреб слідчої практики. Це, зокрема, означає, що в окремих випадках конкретна форма заявки не розкриває усього змісту висловленої потреби, що і повинно бути зроблене у процесі подальшого вивчення для визначення конкретних шляхів її розв'язання.

Непряма форма вираження потреб полягає у відсутності прямої заявки про наявність конкретних потреб і пов'язана з можливістю їх встановлення на основі аналізу даних, які можуть свідчити про невирішені питання та певні недоліки у діяльності.

Подібні дані знаходять своє відображення у матеріалах статистичної звітності, форми якої побудовані таким чином, що дозволяють оцінити діяльність органів попереднього розслідування, суду, виправно-трудових установ з якісно-кількісного боку. Аналіз відповідних показників дає змогу зробити відповідний висновок про те, наскільки ефективною є робота правоохоронних органів при провадженні ними попереднього розслідування, судового розгляду і виконання вироку. Результати вивчення статистичних показників дозволяють, наприклад, виявити окремі недоліки, тобто відобразити потреби подальшого удосконалення діяльності органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

При цьому важливо підкреслити, що, оцінюючи ефективність роботи правоохоронних органів, не слід орієнтуватися лише на офіційно зафіксовані статистичні дані. Вони мають бути підтверджені інформацією, отриманою при вивченні фактичної постановки роботи у тому чи іншому органі, дослідженні конкретних справ і матеріалів (доповідних записок, довідок, рапортів, аналітичних оглядів тощо), аналізі різного роду обліків, вибіркових соціологічних досліджень діяльності слідчих апаратів [32, с. 59], а також при аналізі і узагальненні експертної практики науково-дослідних установ[33;66-69 ]

У звітних матеріалах є показники, які характеризують роботу слідчого апарату органів внутрішніх справ з якісної сторони. Найважливішими з них є такі: показник розкриття злочинів, кількість справ, що повернуті на додаткове розслідування, результати їх повторного розслідування. Зростання чи зменшення кількості справ, що повернуті на додаткове розслідування, у співставленні з результатами повторного їх розгляду характеризує якість роботи слідчого апарату, показує найтиповіші помилки, що припускаються слідчим.

У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.

Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.

Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.

При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.

Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.

Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.

Масштабність потреб характеризує рівень їх спільності, і за цією ознакою вони можуть бути розподілені на потреби конкретних органів, регіональні та загальні, тобто такі, що відображають проблеми на певному рівні — від окремого органа до всієї системи правоохоронних органів держави.

Визначення рівня виявлених потреб має важливе значення, оскільки з цим пов'язані обсяг і характер тих заходів, які мають бути розроблені і здійснені. В одному випадку може йтися про усунення недоліків чи розв'язання проблем діяльності конкретного органу, у другому — певного регіону з урахуванням його специфіки, у третьому — в масштабі всієї системи правоохоронних органів відповідно до зміни завдань і умов, що стосуються її в цілому.

Крім указаних підстав класифікації потреб слідчої практики можливі й інші. Наприклад, за функціональними ознаками — потреби слідства, експертних підрозділів, оперативно-розшукових служб; за предметністю — організаційні, тактичні, методичні тощо.

З урахуванням викладеного слід підкреслити, що виявлення потреб практики, як правило, є складним процесом і вимагає спеціального та систематичного їх вивчення. Цей процес нескінченний, оскільки на зміну виявленим і вирішеним потребам практики приходять нові, обумовлені необхідністю подальшого розвитку та удосконалення слідчої діяльності.

Розділ 3. Методи вивчення потреб слідчої діяльності

Особливе місце у процесі дослідження проблем практики посідають методи пізнання закономірностей розкриття і розслідування злочинів, які є складовою частиною методології криміналістики. Вивчити потреби практики — значить виявити їх, зробити явними, розкрити. Наука має величезну кількість всіляких методів пізнання оточуючої нас дійсності. Використання науково - обґрунтованих методів для отримання знань у будь-якій сфері наукової діяльності є необхідною умовою її ефективності [36, с. 84].

Вивчення потреб практики є основою для розробки криміналістичних методів, засобів та прийомів і визначенням стану практики боротьби зі злочинністю. Проте вивчення потреб практики ще не стало одним із постійних напрямів діяльності криміналістичних, судово-експертних та інших наукових установ, органів прокуратури, юстиції і внутрішніх справ з визначення конкретних завдань для їх розробки, апробації та впровадження результатів.

Усе це не тільки обумовлює актуальність вивчення потреб слідчої практики, але й висуває як проблему визначення засобів і методів такого вивчення. Важливість цього полягає в тому, що питання про прийоми та способи вивчення потреб практики не було предметом спеціального дослідження. Разом з тим особливості виявлення і дослідження потреб практики досить специфічні в силу їх природи, особливостей процесів формування та проявлення.

Методи, що використовуються для вивчення потреб практики, повинні забезпечувати вирішення двох основних завдань:

 а) виявлення потреб;

 б) характеристику потреб.

 Вирішення першого завдання реалізується, по-перше, такими методами як аналіз матеріалів, що містять інформацію про потреби, різні види попиту, спостереження, а, по-друге, і математичними, науковознавчими методами та шляхом опису, порівняння.

Аналіз документів. Помітне місце серед методів вивчення потреб практики посідає метод аналізу документів, змістом якого є сукупність прийомів розчленування предмета дослідження на складові частини.

Це один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи з різним ступенем повноти не тільки відображають факторологічний аспект слідчої практики, але й фіксують узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування — стан діяльності та розвиток усіх видів діяльності правоохоронних органів. У них містяться відомості про процеси і результати діяльності окремих підрозділів і правоохоронних органів в цілому. Внаслідок цього документи становлять великий інтерес для вивчення потреб.

Прийоми пошуку інформації стосовно потреб практики визначаються, перш за все, характером документів (рівнем охоплення сфери діяльності, яка цікавить, цільовим призначенням, змістовною спрямованістю, періодичністю, складом виконавців тощо).

Так, кримінальні справи відображають характер і результати окремих фактів розслідування, статистичні дані — узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування діяльності у певній структурі в цілому або за конкретним напрямом діяльності тощо.

З урахуванням цього , залежно від конкретної мети дослідження (у якій галузі діяльності і які саме потреби вивчаються),здійснюється підбір необхідних документів — джерел, що містять відповідну інформацію а також вибірка і обробка відповідних даних. Характеристика окремих документів та їх змістовної спрямованості викладена у главі «Джерела інформації про потреби слідчої практики».

Важливе місце у зборі інформації про потреби слідчої практики належить методам опитування, що спрямовані на пізнання закономірностей соціальних процесів та тенденцій їх розвитку шляхом збирання і обробки інформації, що виражає думку різних суспільних груп. До них належать анкетування, інтерв'ювання, експертне опитування. Конкретні соціологічні дослідження дозволяють отримати дані про те, про що не може бути зібрана інформація за допомогою інших методів (спостереження, аналіз документів, експеримент). Наприклад, методом спостереження можна виявити які саме трудові операції здійснюються при проведенні слідчих дій та яким чином, але відповідь на запитання, чому саме так, а не інакше це відбувається, може дати лише сам виконавець або учасник події.

Дані методи сприяють з'ясування рівня знань, відносин, оцінки певної категорії людей стосовно до об'єктів вивчення. Цим визначається їх значення при вивченні слідчої діяльності, багато із внутрішніх процесів якої, як уже зазначалось, не може бути пізнана без виявлення та обліку і самих її учасників.

Варте уваги те, що у комплексі методів збору соціологічної інформації опитування найбільш популярне. Але це не означає, що воно є універсальним методом для отримання даних, що характеризують потреби практики. Специфіка цього методу полягає у тому, що багато аспектів діяльності з розслідування злочинів не доступні прямому спостереженню, у цих випадках потрібні дані можна отримати лише звернувшись до безпосередніх учасників процесу, що досліджується. Проте, інформація, отримана в ході соціологічного дослідження, віддзеркалює проблему потреби лише у суб'єктивному вигляді, що пройшла через свідомість носіїв цієї інформації. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що виступає предметом дослідження, та даними, що відображають думку практичних працівників про факти, явища і події [38, с. 39]. Зрозуміло, що завжди є важливим урахування можливих спотворень інформації, отриманої у процесі соціологічного дослідження, пов'язаних з особливостями процесу відображення різних аспектів слідчої практики у свідомості практичних працівників.

Найпоширенішою у практиці прикладної соціології формою опитування є анкетування, яке може використовуватися для аналізу проблем, що вимагають вирішення у частині попереднього дослідження потреб практики, їх змістовних сторін, оцінок, думок з приводу різних аспектів слідчої діяльності.

Основним інструментом опитування є анкета — набір запитань, які цікавлять дослідника. Запитання в анкеті можуть бути закритими та відкритими, прямими та непрямими, основними та другорядними. Закритими вони виступають у тому випадку, коли на них в анкеті приводиться повний набір варіантів відповідей. Така форма опитування значною мірою скорочує час для заповнення анкети та її підготовки для обробки. Закриті запитання бувають альтернативними та не альтернативними. Альтернативні питання передбачають можливість вибору респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом декількох варіантів відповідей. На відміну від закритих відкриті питання не містять підказок та не «нав'язують» респонденту варіант відповіді. Вони дають можливість висловити свою думку відносно злободенних проблем, наявних труднощів, шляхів їх вирішення, інших питань. Вибір форми питання обумовлений а) пізнавальним завданням (тобто залежить від змісту інформації, яку дослідник хоче отримати); б) знанням, чи не знанням дослідником усіх можливих варіантів відповідей на сформульоване запитання.

Закриті варіанти питань найкраще формулювати для виявлення фактів і відносин, що передбачають наперед відомий і однаковий перелік можливих варіантів відповідей. Формулювання відкритих питань дає можливість отримати різнопланову інформацію про структуру уявлень респондентів. Проте відкриті питання, як правило, збільшують кількість респондентів, які не дали відповідей на них.

Іноді запитання анкети вимагають від респондента критичного ставлення до оточуючих, висловлення оцінки негативних явищ дійсності тощо. Такі прямі питання у ряді випадків або залишаються без відповіді, або містять неправдиву інформацію. У подібних випадках на допомогу досліднику приходять питання, сформульовані у непрямій формі. Респонденту пропонується ситуація, яка не вимагає оцінки його особистих якостей чи обставин його діяльності.

Основні питання анкети спрямовані на збирання інформації про зміст явища, що досліджується, другорядні — на виявлення адресата основного питання (питання-фільтри), перевірку щирості відповідей (контрольні питання).

Для перевірки поінформованості респондентів про потреби практики та визначення правильності формулювання питань анкети проводять пілотажне (пробне) дослідження. При апробації анкети перевіряється, зокрема, повнота списку можливих відповідей, що включаються у перелік закритих питань. Це дозволяє виявити обставини, які були упущені при складанні анкети. Крім того, можуть бути виявлені формулювання, які не можна застосувати або є складними для сприйняття респондентами.

У сучасній практиці соціологічних опитувань інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування різних форм. Використання цієї форми опитування залежить від конкретних цілей і завдань дослідження, а також від його організаційних можливостей. У процесі проведення інтерв'ю безпосередньо відбувається контакт дослідника та опитуваного, тим самим розширюються можливості збільшення надійності даних за рахунок зменшення кількості респондентів, які не відповіли, і помилок при заповненні анкети. Участь дослідника дозволяє максимально пристосувати питання бланка-інтерв'ю до можливостей відповідача. У випадку утруднення в розумінні респондентом запитання у дослідника є можливість пояснити його формулювання, поставити уточнююче запитання. Висловлювання респондентів можуть істотно різнитися за обсягом, композицією, повнотою, рівнем інформованості, аналітичним проникненням у суть запропонованого запитання. Усі ці особливості отриманих відповідей є предметом аналізу.

Специфічним методом опитування є експертна оцінка, яка використовується у тих випадках, коли немає можливості (або вона є складною) для прямого вивчення і вимірювання будь-яких об'єктів. Вона доповнюється думкою опитуваних фахівців (експертів) про ці об'єкти. За допомогою експертів можлива не лише оцінка окремих фактів та явиш, але й категорій (понять, визначень тощо), визначення їх значення і місця у будь-якій системі.

Експертне опитування може бути самостійним моментом вивчення конкретного питання, а також доповненням або засобом контролю даних, які отримують іншим способом. Найдоцільніше його поєднання із даними анкетування та інтерв'ювання.

Особливість методу експертної оцінки полягає в тому, що він спрямований на виконання інформації, орієнтації та установки респондентів, їх ставлення до подій, явищ дійсності. І те, що там інформація базується на індивідуальному інтересі опитуваних і може бути досить суб'єктивною, зовсім не суперечить науковому характеру її отримання. Висновки фахівців, пов'язані в силу професійної діяльності з вивченням стану боротьби зі злочинністю, практики і досвіду, можуть дати надійну і точну картину, яка не поступається за своєю достовірністю масовим опитуванням.

Джерелом оцінних суджень і установок є, у першу чергу, ситуації, які повторюються у практичній діяльності, практичні дії, що лежать в основі виконання функціональних обов'язків, індивідуальний практичний досвід, думка найближчого оточення.

Головним у проведенні експертного опитування є забезпечення максимально однакової первинної інформації та одночасно виявлення і фіксація унікальності позиції кожного опитуваного.

Великий життєвий і професійний досвід експертів, їх особисті якості накладають відбиток як на процедуру підготовки та проведення опитування, так і на характер обробки емпіричного матеріалу. З одного боку, необхідно розкрити загальну спрямованість суджень, точок зору на проблеми, типові для професіоналів, з іншого — важливо зберегти кожний нюанс, не допустити нівелювання відповідей. При використанні експертного опитування необхідно враховувати, що різноманітність, складність потреб слідчої практики вимагають й неоднорідного у професійному відношенні складу. Об'єктивні труднощі застосування цього методу криються, перш за все, у багатозначності позицій, що висловлюються.

Слід зазначити, що, аналізуючи судження експертів, по суті доводиться інтерпретувати таке складне утворення, як групова думка про потреби практики.

Окреслюючи межі застосування експертного методу при вивченні потреб практики, необхідно враховувати не лише відмінності у суб'єктивному сприйнятті одного і того ж явища, але й різну готовність, схильність, уміння це сприйняття перекласти на мову, запропоновану дослідником.

Спостереження в методології наукового пізнання вважається первинним і елементарним пізнавальним процесом емпіричного рівня. Цілеспрямованість та організованість при спостереженні дозволяють не лише сприймати об'єкт, який спостерігається, як якесь ціле, але й розпізнавати у ньому і окреме, і загальне, а також стан предмета і встановлювати деякі види його зв'язків з іншими об'єктами. Тобто спостереження поєднує в собі і чуттєве, і раціональне пізнання, оскільки сприймається не проста сума окремих елементів, ізольованих один від одного, а їх певним чином систематизована сукупність [39, с. 32].

Найбільшою перевагою методу спостереження є те, що воно здійснюється одночасно з розвитком факторів, явищ, процесів, що вивчаються. Відкривається можливість ученому-досліднику, практичному працівникові безпосередньо сприймати інформацію про об'єкти у конкретних умовах і реальному часі. При цьому дослідник може особисто переконатися у наявності інформації про потреби практики, характер її вираження, зосередити увагу на певних властивостях і сторонах джерела, яке вивчається. Дані, отримані у процесі спостереження, можна доповнити відомостями, що одержані у результаті спілкування із співробітниками, керівниками органів внутрішніх справ, з'ясувати їх суб'єктивну думку про характер проблеми, можливості її вирішення тощо. Наприклад, аналіз матеріалів кримінальних справ свідчить про низький рівень застосування технічних засобів для виявлення і вилучення доказів, але не дає відповіді про причини такого становища. Спостереження — участь при провадженні слідчих дій дозволяє заповнити цю прогалину. У самому загальному вигляді процедура спостереження складається з таких етапів:

·          а) визначення об'єктів дослідження;

·          б) вибір місця спостереження;

·          в)вибір виду спостереження (цільове, супутнє тощо);

·          г) визначення способів реєстрації фактів, що цікавлять дослідника (форми і прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото- або кіноапарат, телевізійна техніка та інші технічні засоби); обробка та інтерпретація даних, отриманих методом спостереження [40, с. 104].

Перевагою даного методу (через безпосередність сприйняття) є те, що він дає можливість відкинути ознаки і ті сторони явища, які не відображаються зовсім або проявляються лише фрагментарне у документах, у яких подаються результати діяльності слідчого. До них відносяться використані тактичні прийоми, поведінка учасників, відповідність зафіксованому (за формою і змістом) того, що відбувалося, тощо. Спостереження, наприклад, дозволяє виявити помилки у діях слідчого, які не завжди помітні у процесуальних документах. Таким чином, спостереження забезпечує можливість виявлення і дослідження досить характерних і важливих аспектів слідчої діяльності, не завжди доступних для інших методів.

Математичні методи в дослідженні потреб практики можуть бути використані для кількісної оцінки виявлених потреб. Для застосування математичних методів емпіричні дані вивчення потреб перекладаються на мову чисел. Найпростішим видом такого перекладу є зведення, що відображають операцію підрахунку підсумкових даних соціологічного спостереження. Техніка отримання зведених даних може бути різною. Як правило, використовують зведену таблицю, в основі якої лежить групування, що являє собою поділ одиниць виявлених потреб на якісно однорідні групи. Виділені таким чином потреби значно легше спів ставляти, порівнювати, аналізувати. Вибір ознаки групування визначається завданням дослідження. Це може бути тематична спрямованість потреб, їх співвідношення з рекомендаціями в джерелах інформації, які аналізуються тощо.

Поряд з групуванням для наочності застосовується графічний спосіб відображення емпіричних даних про публікації, в яких виражені потреби практики. Він має вигляд полігону чи гістограми. Глибше узагальнення емпіричних даних передбачає розрахунок середніх арифметичних.

 Необхідно зазначити, що такі середні числа мають велике пізнавальне значення, вони широко використовуються при оцінці ефективності роботи органів попереднього слідства, судів, виправно-трудових установ.

При цьому для отримання деяких кількісних характеристик потреб можна визначити низку загальних і деталізованих коефіцієнтів. Наприклад, установлення загального коефіцієнта інформаційної ємності різних джерел інформації для вибору найбільш раціональних шляхів виявлення потреб практики.

Найпростішою формулою коефіцієнта інформативності може бути такий: К= П/І, де К—коефіцієнт інформативності; П — кількість виявлених запитів практики; І — кількість вивчених джерел. Коефіцієнт інформативності дозволяє кількісно визначити найтиповіші ознаки джерел, що досліджуються. Як узагальнюючий показник він характеризує середню кількість інформаційних посилань, що містяться у конкретному джерелі інформації, де йдеться про потреби слідчої практики.

У виявленні та оцінці даних про потреби слідчої практики можуть використовуватися методи наукового аналізу, які на основі вимірювання різних кількісних характеристик дозволяють отримувати загальну картину стану досліджуваного об'єкта-розвитку науки, рівня діяльності тощо [41, с. 34].

Одним із різновидів методу наукового аналізу є факторний аналіз [42, с. 21]. При визначенні ступеня ефективності будь-якої науки уявляється важливим дослідження не лише безпосередніх кінцевих результатів від її практичного застосування, але й виявлення факторів, що обумовлюють її розвиток [43, с. 34-35]. Аналіз факторів стосовно криміналістики дозволяє визначити, які з них і якою мірою впливають на розвиток науки, які проблеми практики узгоджуються з напрямами досліджень, як наука реагує на запити слідчої практики.

Метод контент-аналізу (аналіз змісту тексту) представляє собою виявлення на основі ключових слів проблем і питань, які порушуються у джерелах, що аналізуються.

У досліджуваному плані ключем до аналізу тексту може служити термін «потреби практики» але при цьому слід мати на увазі, що нерідко в юридичній літературі цей термін вживається у досить загальному плані і у супутньому йому тексті не міститься ніяких вказівок на конкретні потреби практики. Загальна кількість статей (виступів), їх вищий рівень інформативності визначається, по-перше, колективністю обговорення найбільш актуальних для науки і практики проблем, що відображають потреби даного етапу розвитку практики (матеріали конференцій), по-друге, масштабом узагальнення та відображення даних, що обумовлюють необхідність підготовки і прийняття  конкретного нормативного акту. Тому при пошуку інформації для виявлення потреб практики та проблем, пов'язаних з їх розв'язанням, необхідно мати на увазі, що використовуваний ключ служить в основному для виявлення місць у тексті, де він фігурує, а подальший аналіз тексту повинен чітко розмежовувати просте згадування (вживання) цього терміну і конкретний розгляд певних потреб слідчої практики.

Разом з тим у випадку пошуку інформації за ключовими термінами необхідно мати на увазі, що термін «потреби» нерідко може взагалі бути відсутнім, а мова буде йти про «невирішені проблеми», «невикористанні можливості», «незадовільну діяльність», визначення причин цього тощо.

З урахуванням зазначеного залежно від направленості і змісту джерел, які передбачається аналізувати для виявлення потреб слідчої практики, слід використовувати відповідний широкий набір ключових термінів.

Дана обставина обумовлює необхідність ще раз підкреслити те, що кожен метод пізнання (і в цілому, І стосовно вивчення потреб слідчої практики) відрізняється своїми особливостями — достоїнствами і обмеженими пізнавальними можливостями. Так, метод опитування, перш за все, характеризується інформативністю і оціночним рівнем, методи статистики — достовірністю інформації, методи спостереження — конкретністю сприйняття і перевірки інформації, наукові методи — специфікою здобування інформації тощо. Тому лише сукупність усіх відповідних методів дослідження забезпечує отримання все сторонньої і повної картини явища, яке досліджується.

Розділ 4. Джерело інформації про потреби слідчої практики

Інформація про потреби слідчої практики специфічна як за змістом (відображення характеристики слідчої діяльності в основному через її невирішені проблеми), так і за її адресатами. Основними споживачами цієї інформації є органи управління слідством та науково-дослідні установи. Практичних працівників потреби цікавлять не стільки своїм змістом, скільки наявністю, тобто можливістю спів ставити свої судження про потреби з тим, що вже висловлено, і переконатися, що заявка — це сигнал про необхідність розробки конкретних питань.

В плані управління, то потреби слідчої практики необхідні для оцінки стану слідчої діяльності і вироблення рішень для її удосконалення.

У науково-дослідній діяльності дані про потреби служать основою для визначення тематики наукових досліджень, планування наукової роботи, розробки і удосконалення засобів, прийомів і методів слідства. Тому для забезпечення практики науково обґрунтованими рекомендаціями наука повинна мати дані, отримані у результаті всебічного та спеціального вивчення потреб.

Для об'єктивного і повного обліку стану слідчої практики необхідно враховувати також показники пов'язаних з нею оперативно-розшукової діяльності, практики експертних досліджень тощо, тобто виходити із показників всього комплексу заходів боротьби зі злочинністю.

Відомості про потреби діяльності з розслідування і попередження злочинів можуть являти собою будь-які дані: зафіксовані у друкованому (рукописному) тексті, на магнітній стрічці, фото-кіноплівці тощо, тобто у будь-якому документальному джерелі інформації [44, с. 134.]. Найпоширенішими джерелами даної інформації є тексти. Вони мають значні переваги перед іншими формами: широко доступні, не вимагають особливої процедури використання і умов сприйняття (апаратури, приміщень, залучення фахівців, значних затрат). Тексти та їх зібрання бувають найрізноманітнішими: науково-технічні звіти, монографії, практичні посібники, статті у журналах та збірниках, нормативні матеріали та ін.

Форма та обсяг віддзеркалення потреб слідчої практики у цих джерелах, можливості їх використання для удосконалення слідчої діяльності різноманітні. З урахуванням цього їх можна розділити на три основні групи:

1.         матеріали відомчого регламентування, вивчення та оцінки слідчої діяльності;

2.         матеріали її наукових досліджень;

3.         джерела, що безпосередньо відбивають її зміст і результати.

До першої групи відносяться нормативні акти, матеріали керівних відомчих органів, матеріали перевірки роботи правоохоронних органів, прокурорського і судового контролю за діяльністю органів слідства.

Нормативні акти підрозділяються на загальнодержавні (постанови уряду з питань боротьби із злочинністю і діяльності правоохоронних органів) та відомчі (накази, вказівки, інструкції, положення тощо).

З позиції відображення потреб слідчої практики нормативний акт характеризується перш за все двома аспектами: 1) обумовленість його появи — наявністю конкретних потреб практики; 2) констатація наявних потреб та визначення шляхів і засобів їх задоволення.

Для цих джерел, як правило, характерна пряма вказівка на наявні потреби практики. Приводом до появи відомчих нормативних актів, як правило, служать зміни у структурі правоохоронних органів, функціональних обов'язках служб та підрозділів, результати аналізу їх діяльності, необхідність впровадження нових засобів та методів тощо.

Для цих матеріалів є характерним відображення проблеми на загальнодержавному чи відомчому рівні, тобто висока частка узагальнення як у територіальному, так і часовому параметрах. Крім того, ці документи містять, як правило, не лише вказівку на масштабні потреби практики, але й постановку завдання про необхідність вирішення цієї потреби, а в ряді випадків — і розпоряджень щодо їх вирішення. Підготовці та прийняттю нормативних актів, як правило, передує широке цільове вивчення стану роботи відповідних органів.

Ці джерела відповідно до їх призначення є найбільш інформативними за колом адресатів, через те, що у більшості випадків вони стають надбанням як практичних працівників, так і науково-педагогічних кадрів та громадськості (за відсутності обмежувальних грифів).

Матеріали колегіальних органів відомств (колегій, засідань, нарад) включають протоколи, стенограми, звукозапис виступів тощо. Рішення (постанови, звернення) є підсумковими документами, які відносяться до категорії нормативних актів. Решта документів відображає обґрунтування та коло розглянутих питань, хід їх обговорення, характер пропозицій, що висловлювались, їх аргументацію, тобто дозволяє одержати інформацію також про ті положення, які не знайшли відображення у підсумковому документі.

Для цих документів, як і для нормативних актів, характерне базування на широкому матеріалі попередньої підготовки питань до обговорення. Залежно від рівня органу та формулювання порядку його засідання матеріали, які обговорюються, відбивають і характеризують як загальнодержавну, так і регіональну постановку проблеми (наприклад, стан боротьби з крадіжками у державі, підсумки роботи слідчого апарату, обговорення звіту УВС облвиконкому тощо). Відповідно до цього дані матеріали можуть відбивати і потреби певного рівня, тобто вони є характерними як для загальнодержавного рівня, так і для конкретного регіону.

Останні при обговоренні аналогічних питань в споріднених органах (підрозділах) можуть стати основою для узагальнень та висновків про потреби практики у масштабах держави.

 Потреби практики у цих документах можуть бути зафіксовані як шляхом прямої констатації, так і вказівкою на недоліки та помилки у практичній діяльності, тенденції її розвитку, що намічаються.

Матеріали перевірки роботи правоохоронних органів віддзеркалюють результати перевірки їх діяльності відомчими органами та організаціями, яким надане право контролю за роботою органів слідства і дізнання. Відомча перевірка (інспектування) підпорядкованих органів спрямована на вивчення стану справ, визначення кращого досвіду, встановлення існуючих недоліків та їх причин, визначення дієвості запропонованих та вжитих заходів для удосконалення діяльності. Метою інспектування є також отримання необхідних даних для розробки пропозицій щодо поліпшення якості роботи. Цільова постановки виявлення потреб слідчої практики при здійсненні відомчих перевірок, як правило, відсутня проте матеріали якісно проведеного аналізу діяльності дозволяють виявити слабкі місця, «больові точки» практики, тобто отримати дані, що свідчать про її потреби [45, с. 28]. Це знаходить вираження в оцінці стану діяльності контрольованих органів, у характері виявлених недоліків роботи, у трактуванні причин цього і пропозиціях по усуненню об'єктивного недоліків.

Результати перевірок оформлюються у вигляді звітів, довідок, актів, доповідних записок тощо.

Певна систематичність та коло здійснюваних відомчих перевірок дозволяє при узагальненні її результатів отримувати дані широкого предметного, територіального і часового охоплення. За результатами такого вивчення і узагальнень практики, як правило, складаються огляди та інформації про кращий досвід діяльності, про виявлені типові недоліки (помилки ) та шляхи їх подолання, які адресуються широкому колу практичних і наукових працівників.

Матеріали прокурорського та судового контролю відображають реалізацію функцій прокуратури і суду по нагляду за законним та об'єктивним проведенням розслідування. Приймаючи рішення про припинення кримінальних справ, про їх направлення на додаткове розслідування, відмічаючи недоліки та помилки у процесі попереднього слідства, прокурори та судді констатують про наявність недоробок і виносять рішення про додаткове розслідування. Наявність повторних, типових недоліків, як правило, свідчить про їх об'єктивний характер та необхідність пошуку засобів і шляхів їх усунення. За результатами узагальнення вказаних матеріалів готуються огляди і постанови прокуратури та судових органів, що характеризують потреби слідчої практики.

Друга група джерел інформації — матеріали наукових досліджень відрізняється високим ступенем інформаційності, оскільки обґрунтування і конкретизація тематики досліджень, як правило, базуються на необхідності пізнання або забезпечення відповідних потреб слідчої практики.

Мета будь-якого наукового дослідження у прямому чи переносному змісті відбиває його прикладне призначення — забезпечення умов для розв'язання проблем слідчої практики, — тобто її потреб.

Матеріалами наукових досліджень, у яких відбиваються їх результати, є програми, наукові звіти (довідки та доповідні, пропозиції та рекомендації), фактичні дані, дисертаційні роботи та публікації за результатами досліджень.

Програми досліджень містять постановку і обґрунтування вивчення практичної діяльності та її перспектив, тобто процедуру і аргументацію актуальності даного дослідження, його цілі та передбачувані результати, можливості їх практичної реалізації.

Ознайомлення з науково-обґрунтованими програмами дозволяє з'ясувати характер потреб практики, що обумовили необхідність проведення дослідження. Відсутність у програмі спонукального моменту дослідження у вигляді потреб практики чи науки, що її обслуговує, свідчить про безпредметність і безцільність передбачуваного дослідження.

Порівняння і узагальнення різних програм дослідження наукових установ та колективів дають можливість оцінити обґрунтованість постановки проблем, співставити відмінності у підходах до їх осмислення і вирішення.

Робочий план конкретизує процедуру дослідження і дозволяє судити про логіку, структуру, засоби і методи збору і обробки матеріалу, у тому числі й того, що характеризує потреби практики. Додатком до програми та плану дослідження можуть бути допоміжні документи-інструментарії: анкети, схеми, таблиці тощо, які розкривають та ілюструють методику дослідження.

Науково-технічний звіт об'ємніше і найповніше характеризують цілі, завдання, методи, хід та результати проведеного дослідження. У ньому подається зібраний фактичний матеріал, викладається його інтерпретація та оцінка, співставляються робочі гіпотези і отримані результати, формулюються пропозиції і рекомендації. Усе це дає можливість наочно уявити конкретно виявлені потреби практики, рівень їх пізнання, правомірність формулювання тощо.

Цінність наукових звітів визначається не лише широтою і об'ємністю інформації про об'єкт дослідження, але й тим, що вони, як правило, є результатом колективного дослідження, компетентного обговорення програм (робочих планів) і отриманих результатів, а також базуються на наявних у науковій установі досвіді та методиці досліджень. Крім того, планування досліджень (внесення конкретних тем до планів науково дослідної роботи інститутів) передбачає як обов'язкову процедуру обґрунтування необхідності даного дослідження, тобто розкриття того, які потреби практики це обумовлюють. Без цього, неможливо об'єктивно оцінити практичну актуальність тематики наукових розробок, визначити їх пріоритетність.

Доповідні записки та довідки є концентрованим відображенням результатів проведеного дослідження. Перші, як правило, у вигляді повідомлень про підсумки виконання завдання, а другі — як оповіщення відповідного керівного органу про результати роботи, що заслуговують на увагу адресата інформації. У них поряд з одержаними даними (про стан діяльності, досліджувані проблеми практики тощо), як правило, формулюються конкретні пропозиції по результатах дослідження.

Фактичні дані вивчення практики найчастіше є складовою частиною різних документів, що відображають хід і результати дослідження, але можуть мати і самостійний характер, якщо оформлюються у вигляді зведень, схем, таблиць. Важливе місце серед цих даних посідають результати соціологічних досліджень, що відображають думки і судження практичних або наукових працівників про проблеми та потреби практики І шляхи їх вирішення, тобто дозволяють отримати характеристику тих властивостей і ознак досліджуваного явища, які за допомогою інших методів не можуть бути встановлені. Інформаційне значення фактичних даних іноді не вичерпується використаними у проведеному дослідженні, оскільки вони можуть містити дані про такі аспекти практики, які на цьому етапі не цікавили дослідників.

Дисертаційні роботи, як правило, присвячені розгляду найактуальніших для практики і науки проблем. При обґрунтуванні вибору теми дослідження та її практичного значення акцентуються потреби практики, що послужили для цього основою. Вивчення таких потреб та пошук шляхів їх задоволення — інструктивна вимога до робіт даного виду.

Дисертаційне дослідження, як правило, базується на матеріалі вивчення практики стосовно до її теми і містить конкретні дані про потреби практики.

Публікації поєднують велику групу джерел: монографії, посібники, тематичні збірники, матеріали конференцій, автореферати дисертацій тощо. Вони відрізняються одне від одного рівнями та формою відображення потреб практики.

Монографії найчастіше є результатом дослідження актуальних і значущих проблем, в їх основу покладено всесторонній аналіз теоретичної роботи і широке узагальнення матеріалів практики. У них, як правило, конкретно вказуються та аргументуються підстави необхідності дослідження обраних тем, шляхи розв'язання, що мають велике значення для практики і науки. Особливу цінність монографій становить те, що в них не лише визначаються та досліджуються потреби практики, але й дається глибокий порівняльний аналіз різних (іноді суперечливих) позицій з актуальних для практики проблем. Посібники стосовно інформаційності про потреби практики в цілому аналогічні монографіям, але вони менш масштабні за колом проблем, що розглядаються, і рівнем їх дослідження. Відповідно до цільового призначення посібники підрозділяються на практичні та навчальні. Для практичних посібників характерним є конкретне позначення потреб через рекомендацію засобів і методів вирішення практичних завдань, аналіз найтиповіших помилок та упущень в діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів, зазначення невирішених питань тощо. Навчальні посібники мають в основному ознайомчу спрямованість, відображають природу, сутність, принципи, організацію, засоби і методи слідчої діяльності, тобто позитивно інформаційний матеріал. Однак і в них може міститись інформація про невирішені проблемні аспекти практики, а отже, її потреби.

Для тематичних збірників, періодичних видань та матеріалів конференцій характерне постановочне спрямування матеріалів, що публікуються, тобто зазначення потреб, у задоволенні яких зацікавлена практика.

Найбільш інформативні у цьому плані є матеріали науково- практичних конференцій, де у виступах практичні працівники констатують, вирішення яких питань вони чекають від науки. Найчастіше це знаходить концентроване вираження у рекомендаціях, які приймаються за підсумками конференцій, у тому числі шляхом вказівки пріоритетної тематики наукових досліджень.

Тематична спрямованість указаних джерел сприяє широкому і всесторонньому висвітленню обраної проблематики, залученню до її подальшої розробки не лише учасників видання, але й інших дослідників. Серед подібних видань особливо хотілося б відзначити такі випуски: «Следственная практика», «Криминалистика и судебная экспертиза» та ін., де поряд з висвітленням кращого досвіду розслідування, можливостей та методик експертних досліджень аналізуються помилки і труднощі, які виникають у слідчій діяльності, ставляться питання, що вимагають свого вирішення.

Інформаційні збірники, як правило, відрізняються конкретністю адресата і наявністю матеріалів рекомендаційного плану. До них, наприклад, відносяться експрес-випуски з питань експертних досліджень. Вони являють собою рекомендації по використанню конкретних засобів, прийомів, методів за способів задоволення певних потреб практики. Їх аналіз і оцінка дають можливість зробити висновки про повноту і надійність задоволення відповідних потреб, а отже про відсутність чи необхідність подальшого дослідження даної проблеми.

До цієї ж групи джерел такої інформації належать листи і скарги громадян, матеріали періодичної преси. У них часто міститься оцінка діяльності правоохоронних органів, зазначаються істотні недоліки в роботі, відбивається громадська думка про необхідні заходи по удосконаленню їх діяльності. Соціально-політична активність громадян у критичному осмисленні недоліків у життєдіяльності нашого суспільства та його структур істотно підвищує значення цих джерел інформації у визначенні потреб практики та шляхів їх вирішення.

До третьої групи джерел інформації відносяться матеріали кримінальних справ, включаючи технічні носії фіксації процесу розслідування (магнітні стрічки, кінострічки тощо), статистичні дані та інші матеріали про діяльність правоохоронних і слідчих органів.

Матеріали кримінальної справи відображають зміст та основні параметри виконаної при розслідуванні злочинів роботи, тобто фіксують виконане, висвітлюють джерела доказової інформації, показують засоби, що використовувались у процесі розслідування, вказують на недоліки у збиранні, оцінці та використанні доказів, невирішені проблеми, які постали перед слідчим (наприклад, відмова у проведенні призначеної ним експертизи) тощо. Матеріали однієї справи не можуть бути підставою для висновку про типовість виявлених фактів і явищ, оскільки в ній відображаються індивідуальність подій, специфіка умов регіону та конкретного органу тощо.

У той же час узагальнення великого масиву кримінальних справ дозволяє виділити типове в діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Отримані в результаті такого аналізу дані про те, які дії і яким чином здійснювались, що і як застосовувалось, які із засобів і методів, рекомендованих наукою, не використовувались, які прогалини і упущення мали місце, які проблемні питання виникали тощо, дають можливість судити не лише про кількісну характеристику слідчої діяльності, але й про її проблемні аспекти.

Проте для повноти картини, яку відображають ці дані, потрібен цільовий підбір кримінальних справ для аналізу (за категоріями, територіальністю, часовими параметрами тощо), а також уточнення, доповнення і тлумачення отриманих даних з використанням інших джерел і методів збору інформації. Так, вивчення стану застосування при розслідуванні засобів звукозапису, здійснене за матеріалами кримінальних справ, показало помітне його зниження, тобто виявило певну тенденцію розвитку практики, пояснення причин якої у матеріалах самих справ, зрозуміло, не було. Анкетування слідчих дозволило з'ясувати причини цього явища, у тому числі головну — додаткові затрати праці на здійснення звукозапису не виправдовують практичної вигоди, яку отримують слідчі при його використанні. Тому вони використовують звукозапис не у всіх необхідних випадках, а, як правило, лише у найбільш складних і відповідальних.

Технічні носії фіксації ходу і результатів слідчих дій, які найчастіше є додатком до матеріалів кримінальних справ, як і самі справи, фіксують фактичні дані про те, що і яким саме чином здійснювалось, їх цінність порівняно з матеріалами, викладеними на письмі, визначається повнотою і точністю фіксації даних, а також можливістю оцінити не лише текстову інформацію, але й поведінкові аспекти діяльності.

Статистичні дані, як джерело інформації про стан практики та її потреби, являють собою накопичення і систематизацію відомостей з певних параметрів діяльності правоохоронних органів.

Аналіз статистичних даних дозволяє судити про ефективність діяльності слідчого апарату, характерні недоліки у його роботі та пов'язані з цим проблеми. У статиці ці дані характеризують загальний стан діяльності, а у динаміці — за наявності зміни показників — тенденції її розвитку. При позитивних зрушеннях (наприклад, зниження кількості призупинених і повернутих на додаткове розслідування кримінальних справ) показники можуть свідчити про різні причини цього — підвищення якості роботи слідчих, сприятливий збіг обставин, наявність певних «віянь» у карній політиці тощо. Так, початковий період створення кооперативів і розвитку індивідуальної трудової діяльності був відзначений різким зниженням кількості кримінальних справ, порушених за фактами спекуляції, а початок 1989 року — збільшенням цього показника.

Негативна зміна показників (збільшення кількості порушених кримінальних справ в цілому чи певного їх виду, поява нових способів вчинення злочинів, зростання частки неповнолітніх серед тих, хто притягується до кримінальної відповідальності тощо) може пояснюватися як об'єктивними (зміна соціально-економічного становища, прийняття нового законодавства), так і суб'єктивними причинами (зміна кадрового складу слідчих, недоліки професійної підготовки).

Будь-яка стійка негативна зміна статистичних показників діяльності правоохоронних органів має бути предметом всебічного вивчення, оскільки в ній полягають і проявляться потреби практики, що тільки формуються, або ті, що загострилися, без визначення і розробки засобів задоволення яких нормалізація стану справ (якщо причини не мали тимчасового характеру) практично неможлива. Так, фіксація наявності і зростання у країні організованої злочинності чітко визначила необхідність розробки системи кримінально-правових, соціально-економічних, організаційних, тактичних, методичних та інших заходів боротьби з нею. Цю проблему неможливо вирішити за допомогою старих підходів, засобів і методів.

З метою конкретизації характеру і змісту інформації про потреби практики, що містяться у різних джерелах, методом -аналізу були вивчені чотири види джерел — нормативні акти, матеріали конференцій, посібники, автореферати дисертацій. Вибір для аналізу цих джерел визначався їх істотною різноплановістю. Зазначені матеріали були взяті за період 1980 — 1988 рр., що дозволило врахувати не лише разові, але й повторювані характеристики розвитку слідчої практики, відобразити реагування науки на потреби практики з урахуванням затрат часу на проведення наукових досліджень.

Аналіз показав, що найбільш інформативно місткими є матеріали конференцій (2,38) та нормативні акти.

При опитуванні слідчих, наукових співробітників, викладачів вузів отримані дані, що поставили на перше місце за інформативністю про потреби слідчої практики відомчі видання, а на друге — матеріали конференцій.

Слід наголосити, що слідчі прокуратури І науковці поставили на перше місце матеріали конференцій, слідчі МВС — відомчі видання, а викладачі — наукові публікації. У цьому виявились елементи суб'єктивного підходу (особливо з боку викладачів та слідчих МВС), але в цілому дані аналізу джерел інформації і експертного опитування співпали і можуть, на наш погляд, бути орієнтиром при подальшому вивченні потреб практики.

Результати аналізу потреб практики за окремими напрямками дія льності стосовно різних джерел інформації показують, що потреби варіюються на різних рівнях, неоднозначне вираженою є також і структура.

Цілком зрозуміло, що абсолютної схожості віддзеркалення потреб бути не може, оскільки у структурі потреб значне місце посідають потреби теоретичного, методологічного плану, які потребує внутрішній розвиток самої науки криміналістики.

Найбільший загальний показник зафіксованих потреб стосується до розділу методики розслідувань (Виявлені при аналізі дані розходяться з думкою слідчих і наукових працівників ,які за рівнем незадоволених потреб практики ставлять питання методики на одне з останніх місць. Однак вони відзначають ,що найбільшу частину в тематиці їх досліджень займають проблеми криміналістичної методики.). Він є найвищим стосовно трьох із чотирьох джерел, крім матеріалів конференцій, де він займає третю позицію. На наш погляд, переважання запитів з методики розслідування пояснюється не лише тим, що їх фактично більше, а й тим, що вони мають більш узагальнений характер і поглинають окремі проблеми з техніки, тактики, експертиз, тощо.

Характеристика джерел інформації про потреби слідчої практики буде неповною, якщо не проаналізувати співвідношення потреб і рекомендацій, які покликані задовольняти потреби практики. Для визначення того, якою мірою наукові розробки співвідносяться з потребами практики, було проведене спеціальне дослідження.

Ці дані відображають приблизний кількісний паритет, але не характеризують предметного співвідношення потреб і рекомендацій, оскільки, по-перше, вони можуть не співпадати, тобто пропонується не те, що потрібно практиці у даний момент; по-друге, наявність відповідних рекомендацій не дає практичного результату в силу організаційних чи інших обставин: рекомендації не відомі адресату, у такому вигляді вони не задовольняють потреб споживачів, для їх реалізації немає необхідних умов засобів, кадрів тощо).

З урахуванням цього кількісні дані про наявність потреби у різних джерелах (як загальний показник і орієнтир для прикладення наукових сил) і співвідношення їх з рекомендаціями науки мають доповнюватись аналізом предметної відповідності. Тобто після виявлення потреби практики необхідно перш за все з'ясувати, чому і у зв'язку з чим вона висловлена, які причини її виникнення та формулювання: повна відсутність відповідних рекомендацій, їх недостатність для розв'язання необхідних питань, відсутність умов для реалізації наявних рекомендацій.

Тому для аналізу потреб слідчої практики та визначення шляхів їх розв'язання повинні використовуватися можливості усіх джерел інформації про потреби і рекомендації. При цьому необхідно враховувати, що розвиток криміналістики, як правило, здійснюється не шляхом рівномірного дослідження всіх ЇЇ розділів, а переважно за рахунок вивчення та висвітлення окремих проблем. Так, якщо виявлено найбільше зростання кількості публікацій з проблем методики розслідування злочинів, то всередині цього розділу збільшення публікацій відбулося фактично за рахунок висвітлення загальних проблем методики розслідування.

Такі дані певною мірою відображають спрямованість здійснюваних у криміналістиці досліджень, тенденції розвитку науки, окремих її розділів та проблем, активність і недостатність їх розробки, можливу перспективність пошукових досліджень. Різні темпи збільшення кількості публікацій з окремих напрямів та тем можуть пояснюватися потребами самої науки, наявністю соціального замовлення на розробку певних питань, складом учених, колом їх наукових інтересів та іншими факторами.

Важливість та предметна значущість для практики даних про характеристику масиву публікацій визначається відповідністю їх потребам практики. Якщо наука покликана забезпечити своїми рекомендаціями слідчу практику, то характер публікацій як відображення структури криміналістичних досліджень та їх результатів повинен відображати і структуру потреб слідчої практики у наукових розробках і криміналістичних рекомендаціях як результатах розробок.

З урахуванням різноінформаційності усіх джерел при виявленні і вивченні потреб слідчої практики необхідно, по-перше, здійснювати підбір джерел інформації відповідно до цілей конкретного дослідження, а по-друге, враховувати, що повна і всебічна характеристика потреб практики може бути отримана, як правило, лише на основі комплексного використання і аналізу джерел.

Для забезпечення предметного та дійового вивчення потреб слідчої практики для її удосконалення необхідно вирішити питання про зосередження всіх матеріалів дослідження діяльності правоохоронних органів (включаючи матеріали відомчої перевірки, контролю, у тому числі при підготовці даних для уряду) у єдиному місці, щоб вони могли стати надбанням науковців та узагальненням, що віддзеркалює найповнішу характеристику об'єкта вивчення.

Розділ 5. Реалізація даних вивчення потреб слідчої практики

Практична користь вивчення потреб має вимірюватися тим, наскільки його результати допомагають удосконалювати слідчу практику, різні види, засоби, напрями, форми і методи діяльності з розкриття злочинів відповідно до вимог часу.

Такий критерій результативності практичної віддачі дослідження потреб обумовлює суворіший підхід до питання про використання їх висновків та рекомендацій у слідчій практиці. Наявності окремих, але не пов'язаних один з одним єдиною метою та логікою прикладів того, як використовується емпірична інформація про потреби практичними органами та науково-дослідними установами, вже недостатньо. Відчувається нагальна потреба усвідомити в цілісному вигляді питання про широке використання даних вивчення потреб практики. Тільки системний підхід дозволяє інтегрувати різнорідні окремі проблеми, підвести їх до одного знаменника і тим самим найскладнішу групу різних проблем представити як єдину проблему [47, с. 12]. З цих позицій має аналізуватися і багатогранний процес удосконалення практики на основі вивчення і реалізації даних про її потреби.

Якщо вивчення потреб можна розглядати як певну систему науково-дослідницьких процедур, спрямованих на отримання достовірної інформації і розроблення на її основі практичних рекомендацій, то використання результатів цього дослідження є власне процесом реалізації тих науково обґрунтованих заходів, які містять дані рекомендації.

При практичній реалізації результатів дослідження потреб практики головна мета — удосконалення практики розкриття і розслідування злочинів— передбачає виконання таких завдань:

·          а) визначення напрямків слідчої діяльності, які не відповідають потребам практики;

·          б) визначення, спираючись на результати дослідження, обставин, які відбиваються на якості та результативності слідчої практики;

·          в) визначення конкретних форм задоволення потреб, тобто безпосередніх заходів з розвитку практики. Таким чином, завдання використання результатів вивчення потреб переводять зміст сформульованих за підсумками дослідження висновків у практичну площину.

Умови і можливості задоволення потреб практики визначаються рівнем впливу потреби на функціонування системи і ступенем кардинальності необхідних перетворень (удосконалень).

За цією ознакою потреби практики можна підрозділити на такі, що:

·          вимагають кардинальних перетворень у зв'язку з тим, що система в цілому функціонує незадовільно (у таких випадках необхідні кардинальні зміни за різними параметрами: законодавчі, організаційно структурні, фінансові тощо). Такою є тепер потреба у перетворенні слідчого апарату, який у нинішній його якості і стану не справляється зі своїми завданнями;

·          обумовлюють необхідність удосконалення будь-якої ділянки чи напряму слідчої діяльності. До таких змін можна віднести, наприклад, створення диктомашбюро, впровадження комп'ютерної техніки тощо. Ці перетворення вимагають здійснення певних організаційних змін, перепідготовки кадрів, матеріально-технічних витрат і т, ін.;

·          віддзеркалюють необхідність раціоналізації слідчої діяльності та розширюють можливості збирання і дослідження доказової інформації, наприклад, розробки нової методики експертного дослідження, нових технічних засобів і т. ін. Тут також можуть бути важливими матеріально технічні та інші аспекти розв'язання потреби, але головне полягає в інформуванні відповідних адресатів про можливості, які заново з'явилися.

Отримані в результаті вивчення потреб слідчої практики дані, як уже зазначалось, мають різний ступінь визначеності та вираженості і відповідно до цього передбачають різні форми своєї практичної реалізації. Одні з них надають можливість прямого формулювання необхідних для вжиття заходів, інші — вимагають продовження організаційної і науково-дослідної роботи для уточнення необхідних шляхів і засобів задоволення потреб.

З урахуванням цього можна виділити такі форми реалізації даних про потреби слідчої практики:

·          інформування відповідних керівнім органів про необхідну систему заходів для удосконалення слідчої діяльності;

·           проведення досліджень для визначення конкретних засобів задоволення виявлених потреб;

·          планування і здійснення організаційно-методичної та науково-дослідної розробки заходів, прийомів і методів, що необхідні для практики.

Інформування керівних органів про результати вивчення потреб слідчої практики має два основні цільові аспекти: по-перше, забезпечення управління на основі поінформованості про стан функціонування системи і, по-друге, створення умов для здійснення заходів по задоволенню виявлених потреб.

Перше пов'язано із загальною тенденцією посилення аналітичної роботи управлінських структур, підвищення інформаційного забезпечення їх діяльності, що дозволяє приймати оптимальні рішення, передбачати їх наслідки, здійснювати науково обґрунтоване керування, яке відображає дійсний стан справ.

Результати вивчення проблем практики констатують факт стану справ у слідчих підрозділах. Вони спонукають до роздумів, дають можливість порівнювати роботу, співставляти набутий досвід, своєчасно бачити нові, найістотніші тенденції у розвитку слідчої практики та на цій основі планомірно впливати на їх розвиток. Досвід використання даних вивчення практики, її потреб дозволяє виділити два рівні такого аналізу. Перший пов'язаний з оцінкою стану діяльності по розслідуванню злочинів, другий— з оцінкою ступеня її ефективності. Оцінка стану слідчої практики, функціонування різних слідчих підрозділів, форм і методів дає її узагальнену кількісно-якісну картину. По суті на такому рівні керівні органи слідчих апаратів отримують можливість побачити реальний існуючий стан справ, результати слідчої практики, характерні недоліки, повніше і глибше з'ясувати, що слід зробити у першу чергу для того, щоб ліквідувати недоліки. Іншими словами, використання наукових даних у вивченні потреб практики дозволяє об'єктивно оцінити слідчу практику.

Форми інформування керівних органів і самі органи, яким адресується інформація, можуть бути різними. Так, до державних органів управління, як правило, повинні направлятися підготовлені та сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавства або організаційно-структурних, матеріально-технічних та інших змін чи забезпечення правоохоронної, у тому числі слідчої, діяльності. В окремих випадках, якщо визначення і розробка заходів з удосконалення цієї діяльності виходять за рамки відомчих можливостей, пропозиція про це може бути винесена на вищий, урядовий рівень.

Інформування відомчих органів може здійснюватися:

а) у формі ознайомлення з даними вивчення практики та її потреб;

б) у вигляді пропозицій про проведення конкретних досліджень для визначення шляхів І засобів вирішення проблем практики, що виникли;

в) як конкретні заходи по вирішенню виявлених потреб практики.

Іншою формою реалізації даних про потреби слідчої практики є проведення досліджень для визначення конкретних заходів задоволення виявлених потреб. У тих же випадках, коли виявлені потреби свідчать про певні проблеми практики, але не дозволяють судити про абсолютно конкретні заходи по їх вирішенню, реалізація отриманих даних пов'язана з плануванням та здійсненням заходів з визначення і розробки необхідних засобів. Тобто у першу чергу мова йде про організацію науково-дослідної роботи з урахуванням отриманих даних про потреби слідчої практики.

Опитані практичні працівники визначають потреби слідчої практики, що пов'язані з:

·          недосконалістю кримінально-процесуальної регламентації процесу розкриття і розслідування злочинів (34,5 %);

·          удосконаленням організації і змісту експертних досліджень (19%);

·          методикою розслідування окремих видів злочинів (14,5 %);

·          розвитком засобів та методів виявлення, фіксації та дослідження доказів (12 %), обумовлені матеріально-технічним забезпеченням слідчої роботи (15,5%) та спрямовані на поліпшення організації взаємодії з оперативними службами (4,5 %).

За такими загальними даними, як і за кожною не конкретизованою потребою, стоїть зміст того, що повинно бути пізнане детально і представлене як мета розробки певного засобу удосконалення практики.

Потреби мають обумовлювати оптимальність вибору досліджень з розробки конкретних рекомендацій, для чого необхідно створити умови для інформаційного забезпечення цього процесу, щоб кожен колектив, кожен дослідник мав уявлення про потреби практики.

У більшості випадків плани наукових досліджень формуються відповідно до обґрунтувань, що надходять до органу планування і координації від наукових колективів і окремих дослідників, де потреби враховуються на рівні інтересів колективу або на рівні регіону, де працюють науково-дослідні колективи. Аналіз тематики дисертаційних досліджень з криміналістики показує (табл. 7).

Таблиця 7. — Тематика дисертаційних досліджень з криміналістичних експертиз [58, с. 76 ]

Тематика дисертаційних досліджень	Кількість підготовлених дисертацій
Загальні питання експертизи	33
Методи досліджень	26
Почеркознавчі і авторознавчі дослідження	59
Трасологічні дослідження	17
Дактилоскопічна експертиза	9
Балістичні дослідження	24
Інші види криміналістичних досліджень	7

Співвідношення виконаних робіт не може бути пояснене необхідністю, що випливає з прямих потреб практики. Перевищення кількості почеркознавчих досліджень (59 %) у порівнянні з усіма іншими видами криміналістичних експертиз (7%) явно пов'язане з умовами організації власне наукових досліджень.

Все це обумовлює необхідність внесення змін до системи організації та планування наукових досліджень, переорієнтації їх на вивчення і вирішення потреб практики. Визначення шляхів задоволення потреб іноді виявляється складним завданням, оскільки в основі невирішеної проблеми, наявних недоліків може лежати множинність різноманітних причин, їх винесення та розподіл за значущістю для виправлення становища дуже важливі.

Так, одним із істотних недоліків слідчої практики є явно незадовільне використання науково-технічних можливостей для виявлення, фіксації та дослідження доказів [48, с. 60]. Серед причин цього вказується недосконалість і недостатність технічних засобів, складність процедури їх використання і оформлення отриманих результатів, відсутність у слідчих необхідних навиків тощо. Відповідно до цього мають бути всебічно досліджені і визначені заходи, що є доцільними для ефективної роботи: законодавчі, матеріально-технічні, організаційні, науково-методичні тощо. Рівень можливостей їх реалізації різний, тому сьогодні потрібно виділити серед них лише ті, які мають комплексний характер або ті, які є доступними для вжиття на даному етапі.

До числа таких заходів (стосовно використання науково-технічних засобів) належить, на наш погляд, давно запропоноване, але й до цього часу не реалізоване введення посади технічних помічників слідчого [50, с. 213].

Здійснення цього дозволило б вирішити одразу декілька проблем, які пов'язані з питанням, що розглядається:

·          використання для застосування технічних засобів спеціально підготовлених людей, для яких це буде їх основним функціональним обов'язком;

·          забезпечення зберігання технічних засобів у стані постійної готовності до використання;

·          вивільнення часу слідчого і переключення його уваги на вирішення творчих питань, пошук, оцінку і використання доказів тощо.

Проведене нами дослідження підтверджує це становище. Опитані слідчих підрозділів органів внутрішніх справ і прокуратури в 70,5 % випадків виділяють відсутність технічного помічника як серйозну обставину, що впливає на якість і результативність діяльності по розслідуванню злочинів.

Третьою формою реалізації даних вивчення потреб слідчої практики виступає розробка конкретних криміналістичних рекомендацій. Суть цієї форми полягає у прямому виконанні конкретного запиту практики, тобто реалізація функції науки криміналістики — забезпечення практики науково-технічними досягненнями.

У всіх тих випадках, коли потреба слідчої практики визначена на рівні необхідності у конкретному технічному засобі, тактичному прийомі методиці розслідування, проблема полягає у формуванні завдання на проведення дослідження (розробки) певному виконавцю (установі, співробітнику).

Для забезпечення цього необхідно встановити порядок, при якому усі результати вивчення потреб практики зосереджувалися б у одному, певному органі, покликаному оцінювати їх та давати вказівку на розробку прийнятих пропозицій. Цей орган має бути позавідомчим (не Міністерство внутрішніх справ, не Міністерство юстиції і не прокуратура) і мати повноваження для дачі відповідних доручень усім науково дослідним та проектно-конструкторським установам, які обслуговують правоохоронні органи.

У зв'язку з оцінкою заявок на задоволення виявлених потреб практики шляхом розробки криміналістичних рекомендацій важливого значення набуває питання про їх форму і зміст, способи впровадження у практику. Справа в тому, що Іноді у висловлюваннях практичних працівників про насущні потреби практики вказуються на ті, які фактично вже вирішені, тобто трапляються випадки, коли інформація про конкретні рекомендації не дійшла або не сприйнята адресатом. За відсутності чітко налагодженої системи інформування таке не є винятком.

Аналіз публікацій з поглядів повноти вирішення означених питань показав, що вони у своїй більшості відображають певну інформацію, необхідну для вирішення практичних завдань: позитивний досвід розслідування, приклади успішного застосування технічних засобів, аналіз допущених помилок. У них можуть також ставитися невирішені проблемні питання, пропозиції, спрямовані на удосконалення цієї діяльності тощо. Але характерною рисою цих публікацій, у тому числі безпосередньо адресованих конкретним категоріям практичних працівників, є те, що в них дуже рідко подаються вичерпні описи конкретних засобів, методик, прийомів, необхідних умов і порядку їх застосування, характер можливих результатів (у тому числі можливість негативних наслідків), переваги перед іншими засобами, які можуть бути використані для вирішення аналогічних задач. Іншими словами, у публікаціях не завжди відбиваються характеристики, необхідні для з'ясування змісту і суті пропонованого нововведення, прийому чи засобу, ефективності його застосування на практиці. Винятком позитивного плану є публікації з питань експертних досліджень, де, як правило, детально відбивається сама методика та можливості її використання [51, с. 85 ].

Для реального використання на практиці науково-технічних досяг нень важливі не лише розробка відповідних потребам засобів і методів, доступність інформації про них, але й бажання практичних працівників шукати і використовувати цю інформацію. У зв'язку з цим нами вивчалось питання про рівень ознайомлення слідчих з працями з актуальних проблем слідчої діяльності, виданими за останні 10 років, у результаті з'ясувалась оцінка ними практичної значущості їх змісту та використання у своїй роботі. Найвищий рівень ознайомлення з окремими роботами у групі слідчих МВС склав усього 23%, а у слідчих прокуратури — в одному випадку —75 %, у інших —менше, ніж 40 %. Оскільки основний контингент опитуваних склали слідчі Києва та Київської області, було перевірено, чи не надана перевага київським виданням (завдяки їх доступності). У список було включено сім видань, опублікованих у Києві, та сім — в інших містах. Коефіцієнт ознайомлення (середній числовий показник ознайомлення з виданням) виявився практично однаковим — відповідно 38,5 та 34,7. Вкрай низький рівень ознайомлення з джерелами інформації про криміналістичні рекомендації, природно спричиняє ще нижчий рівень практичного застосування рекомендацій, тим більше, що слідчі відносять юридичну літературу до основних джерел задоволення своїх професійних потреб.

З урахуванням того, що зміст і форма публікацій мають істотне значення для сприйняття практикою криміналістичних рекомендацій, а отже, і для розв'язання потреб практики, виникає необхідність спеціального їх розгляду. Це пов'язано із задачею створення максимально сприятливих умов для сприйняття і засвоєння слідчим інформації про потреби практики, що наводиться у криміналістичних рекомендаціях. Розв'язання цієї задачі обумовлюється декількома обставинами. Відомості про рекомендації повинні розповсюджуватися у відносно короткий час між розробкою рекомендації та її використанням, причому ця передача повинна бути у чітко сформульована і логічно побудована у доступній формі.

Одним із основних джерел інформації про наукові розробки є публікації. Проте і вони мають характерні істотні недоліки: несвоєчасне і неточне надходження інформації до адресатів, невеликі наклади та обмежувальні грифи.

Більшості джерел властивий чисто теоретичний характер, їх зміст насичений, як правило, матеріалами наукової полеміки. Наявні рекомендації, як правило, не виділяються якістю поліграфічного виконання, детальні публікації зустрічаються зрідка, що утруднює пошук потрібних даних. Недостатня оперативність при випуску деяких видань призводить до того, що в них нерідко міститься застаріла інформація, У зв'язку з цим пропонується виділяти у публікаціях певний перелік даних, що містять інформацію про криміналістичні рекомендації, які можна використовувати на практиці:

·          детальний опис рекомендованого для застосування нововведення, технічного засобу, прийому, методики;

·          вказівка на конкретну мету застосування нововведення;

·          опис умов застосування нововведення;

·          посилання на існуючі або перелік спеціальних правил застосування нововведення;

·          вказівка на порядок використання результатів застосування нововведення у кримінальному процесі; вказівка на недоліки та обмеження у застосуванні [52, с. 33 .].

Такий перелік вимог до змісту і форми криміналістичної рекомендації підкреслює їх сутність і роль у забезпеченні реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.

Зрозуміло, що не всі види публікацій мають відповідати усім вимогам наведеного переліку. Так, наприклад, публікації проблемного плану, що висувають якусь нову ідею, не можуть містити елементів, що відповідають рівню завершеності рекомендації. Але для публікацій практичного спрямування, що пропонують порядок використання нововведення, прийому, науково-технічного засобу, такий перелік є гарантією їх точного сприйняття і відповідної реалізації.

Концентрованим виразом цих вимог, що істотно спрощують пошук та вибір необхідних матеріалів, міг би стати чіткий розподіл публікацій за рубриками. Такими рубриками могли б бути: «Назрілі проблеми», «В порядку обговорення», «Опис досвіду», «Практика вимагає» тощо. Ви дання таких публікацій дозволить:

·          підвищити повноту, конкретність, а отже і дієвість публікацій та самої системи розповсюдження інформації про криміналістичні рекомендації;

·          акцентувати увагу дослідників на комплексній підготовці конкретного нововведення до використання;

·          скоротити час пошуку рекомендацій і сприйняття нових пропозицій;

·          спростити процес застосування рекомендацій; визначити вибір подібних рекомендацій з певної їх кількості.

Удосконалення інформованості про розроблені для задоволення потреб практики рекомендації, забезпечення їх використання у практичній діяльності і обліку при організації і проведенні наукових досліджень, вимагають упровадження єдиної системи, єдиного центру, у якому зосереджувалися б усі нові розробки і пропозиції, що містять монографії, науково-практичні посібники, статті, дисертації, матеріали наукових і науково-практичних конференцій, нарад тощо. Картотека таких рекомендацій стала б своєрідним банком даних і була б ефективним засобом підвищення якості підготовки нормативних актів, що регламентують діяльність по розслідуванню злочинів.

У зв'язку з інформуванням практичних працівників про нові засоби та прийоми збирання І дослідження доказів, покликаних вирішувати на явні потреби практики, слід наголосити на існуючому розриві між теорією та практикою, що полягає в тому, що від теоретичного розв'язання конкретного питання до його практичної реалізації, тобто від можливостей до дійсності нерідко спостерігається величезна відстань. Тому у спеціальній літературі абсолютно правильно підкреслюється необхідність обов'язкової вказівки при публікації даних про новий засіб, прийом, методику, що вимагаються для їх практичного впровадження, а також ким і у які строки це може бути здійснене.

Висновки

У роботі органів, що здійснюють розслідування, на певному етапі виникає ситуація, коли розв'язання окремих питань утруднене і вимагає нових підходів і засобів. Тому для визначення того, які аспекти слідчої діяльності потребують вдосконалення і в якому саме напрямі, необхідно знати потреби практики, її невирішені проблеми, те, без чого гальмується її вдосконалення, яке повинне бути пізнане і використане для підвищення її рівня і якості на основі сучасних досягнень науки і техніки. Слідча діяльність, як і будь-яка інша соціальна система, вимагає для свого функціонування пізнання і обліку потреб, спрямованого на підвищення її здібності до виконання свого функціонального

Для того, щоб категорія "потреби слідчої практики" зайняла відповідне її значенню місце в процесі вдосконалення слідчої діяльності, потрібна розробка теоретичних основ вивчення і реалізації потреб слідчої практики, які включають поняття потреб, розкриття їх суті, форм вираження джерел відображення, методів вивчення і т.д.

Забезпечення практики науковими досягненнями, як різносторонній і багатопрофільний процес, як неодмінна умова передбачає точність і ясність категоріального апарату, однозначність трактування категорій, що служать основою для вирішення науково-методичних і організаційних проблем цієї діяльності. Одним з основоположних понять є потреби слідчої практики.

Список використаної літератури

1.         Бахін В.П., Садченко О.О., Кузьмичов В.С. Потреби слідчої практики. — К.: УАВС, 1993. —56с.

2.         Лисиченко В.К., Стринжа В.К., Сегап М.Я. Проблеми криминалистики й судебной зкспертизы // Криминалистика й судебная экспертиза.— К., 1987.— Вып. 34.— С. 4 – 15.

3.         Кикнадзе Д.А. Потребности. Поведение. Воспитание.— Потребности й психология социальной деятельности личности.— Л., 1983.— 275 с.

4.         Томин В.Т. Насущные проблемы предварительного расследования на современном этапе // Вопросы криминалистики й судебной экспертизы по делам о тяжких преступлениях.— Караганда, 1985 – С. 4 – 20.

5.         Лукашееич В.Г., Дубовоп А.П., Чучкое А.Е. Кардинальное ускорение научно-технического прогресса.— К., 1986.— 221 с.

6.         Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая й частные теории.— М., 1987.— 142 с..

7.         Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы.От теории — к практике.—М., 1988.— 181 с.

8.         Шавер Б.М. Предмет и метод советской криминалистики // Соц. законность— 1938.—№6.—С. 74 — 77.

9.         Тихенко С.И. Выступление в прениях // Методологические проблемы советской юридической науки.— К., 1965.— 232 с.

10.      Кудрявцев В.Н. Юридические исследования — на уровень нових задач // Сов. гос-во и право.— 1987.— № 6.— С. 10 – 21.

11.      Клочков В.В. Научные проблеми повышения эффективности деятельности по расследованию преступлений й координация научных исследований // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью.—М., 1983.—№75.—С. 27 – 36.

12.      Бердычевский Ю.Ф. О предмете и понятийном аппарате криминалистики (в порядке обсуждения) // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1976.— Вып. 24.— 152 с.

13.      ИщенкоА.В. Потребности следственной практики: понятие, источники и информация, возможности изучения // Актуальные проблеми обеспечения следственной практики научно-техническими достижения ми.— К., 1987— С.21— 25.

14.      Белкин Р.С. Курс советской криминалистики // Общая теория советской криминалистики в 3-х т.— М., 1977.— Т. 1.— 320 с.

15.      Белкин Р.С. Криминалистику — на уровень современных задач борьбы с преступностью // Актуальные вопросы использования достижений науки й техники в расследовании преступлений органами внутренних дел — М., 1990.— С. 5 – 12.

16.      Карнеева Л.М. Проблема соотношения теории криминалистики и уголовно-процессуальной науки со следственной практикой // Актуальные проблеми советской криминалистики.— М., 1980.—С. 6 – 14.

17.      КопнинП.В. Гносеологические й логические основы науки.— М., 1974.—С. 302.

18.      Самсин А.И. Социально-философские проблеми исследования потребностей.—М., 1987.— 150 с.

19.      Маркс К., Энгельс Ф. Соч.— 2-е изд.— Т. 3.— 401 с.

20.      Ненашев С.И. Следы губ как доказательство при расследовании уголовньїх дел // Проблеми укрепления социалистической законности в уголовном судопроизводстве.— Барнаул, 1985.— С. 168 – 175.

21.      Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных зна- ний в следственной й судебной практике.— К., 1987.— 186 с.

22.      Бахин В.П. Криминалистическая рекомендация й критерий практики // Проблеми сов. гос-ва й права.— Иркутск, 1975.— Вип. 9— 10. —С. 18—22.

23.      Кореневский Ю.В. Роль судебной практики в совершенствовании предварительного расследования: Автореф. дис. ... канд. юр. наук.— М., 1969.— 18 с.

24.      Указ Президиума Верховного Совета СССР от 6.04.1963 г. «О предоставлении права производства предварительного следствия органами охраны общественного порядка» // Ведомости Верховного Совета СССР.—1963.—№16.—С. 181 – 186.

25.      Смириова С.Н. Потребности как экономическая категория / отребности, интересы и стимулы в хозяйственном механизме социалистического общества,— Л., 1983. – 182 с.

26.      Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных знаний.—X., 1976.— 182 с.

27.      Ищенко А.В, Один из путей повышения действенности криминалистических рекомендаций в борьбе с хищениями / кономико-криминалистические средства борьбы с преступностью в сфере социали-стической экономики.— Горький, 1983.— С. 70 – 78.

28.      Проблемы раскрытия и расследования преступлений, совершаемых организованными группами: Сборник научных трудов (по материалам научно-практической конференции. Минск, 27-28 мая 1999 г.) / Под общей ред. Н.И. Николайчика, Н.И. Порубова. - Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2000 г.

29.      Новиков В.Г, О проблемах обеспечения социалистической законности напредварительном следствии вусловиях перестройки работы правоохранительных органов / Укрепление социалистической законности и защита прав граждан в деятельности органов внутренних дел.— М., 1987.—С. 13 – 18.

30.      Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. – К.: Кондор, 2005. 588 с.

31.      Зининь А.М., Малкова Г.Н. Возможности учета экспрессии лица при изготовлении субьективных портретов / ИКР-2 в практике раскрытия преступлений.— М., 1983.— 252 с.

32.      Гнедин Н.Е., Юркив В,Й. Сложные дактилоскопические порошки с улучшенньїми проявляющими свойствами // Криминалистика й судебная зкспертиза — К., 1986.—Вьіп. 33.—С. 58—72.

33.      Гайдаш В.Г., Новожилов С.Л. Технические средства организации информирования в процессе вьшвления, раскрьітия й расследования преступлений // Теория й практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии.— К., 1980.—С. 59 – 83.

34.      Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів. Тези доповідей міжвузівської курсантської (студентської) науково-теоретичної конференції / Під заг. ред. П.В. Коляди. – Національна академія внутрішніх спав України, 2005 р. – 236 с.

35.      Павленко С.Д. Экспертная профилактика подделки документов, изготавливаемых печатними способами // Криминалистика и судебная экспертиза.— К., 1988.— Вьш. 37.— С. 66 — 69.

36.      Карнеева Л.М. О перестройке работы органов внутренних дел и прокуратури // XXVII сьезд КПСС й укрепление законности й правопо- рядка.— М., 1987.— 205 с.

37.      Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. М.,1969 – 80 с.

38.      Возгрин И.А. О структуре методик расследования отдельных видов преступлений // Вопросы теории и практики борьбы с преступностью.— Л., 1974.—84 с.

39.      Сачивица О.М. Методы и формы научного познания.—М., 1972 — 151 с.

40.      Робочая книга социолога.— М., 1976.— 390 с.

41.      Белкин Р.С. Общая теория советской криминалистики.— Саратов, 1986.— 320 с.

42.      Петров З.Л. Как провести социологическое исследование.— М.,1985.— 104 с.

43.      Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных знаний.— Харьков, 1976.— С. 34 — 35.

44.      Паниотто Б.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях.— К., 1982.— 215 с.

45.      Зинкевич И.Б. Проблемы повышения эффективности криминалистических разработок раскрытия тяжких преступлений // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы по делам о тяжких преступлениях.— Караганда, 1985.— 75 с.

46.      Ядов П.А. Социологическое исследование. Методология, программа, методы — М., 1972.—С. 121 — 134.

47.      Следственные действия. Процесуальная характеристика, тактические и психологические особенности.— Волгоград, 1984.— 88 с.

48.      Вольшскип А. Почему слабо используется криминалистическая наука и техника//Соц. законность.— 1988.— № 10.— С. 60 – 71.

49.      Афанасьев В.Г. Системность и общество.— М., 1980.— 240 с.

50.      Бахин В.П., Ищенко А.В. Вопросы криминалистики и судебных экспертиз в диссертационных исследованиях.— К., 1988. – 340 с.

51.      Герасун А.А. О дальнейшем внедрении научно-технических средств и научных рекомендаций в практику предварительного следствия // Криминалистика и судебная экспертиза.— К., 1979.— Вып. 18.— С. 85 – 97.

52.      Порубав Н.И, Научная организация труда следователя.— Минск, 1970 — 213 с.

53.      Турсунов И.Х. Раскрытие преступлений по горяним следам: деятельность, организация, тактика.— К., 1986. – 141 с.

54.      Салтевский М.В., Жариков Ю.Ф. Предмет, содержание й задачи криминалистической акустики // Криминалистика й судебная зкспертиза.— К., 1988.— Вып. 37.—С. 119 – 123.

55.      Бахин В.П., Жалинский А.З. Рекомендаций как средство внедрения достижений науки в практику борьбы с преступностью // Труды Омской высшей школы милиции.—Омск, 1972.— Вьш. 12.— С. 33 — 35.

56.      Ищенко А. В. Криминалистическая рекомендация как средство обеспечения следственной практики достижениями науки й техники // Дис. ...канд. юр. наук.—К., 1983.— 176 с.

57.      БахинВ.П. Следственная практика: проблеми изучения и совершенствования.— К., 1991.— 125 с.

58.      Общетеоретические, правовые и организационные основы судебной экспертизы.— М.. 1987.— 141 с.