Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості

1.2. Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості

Правовий статус і правове положення особистості - це різні поняття і співвідноситься вони як родові поняття. Розходження цих зрозумінь полягає в тому, що правовий статус містить у собі - сукупність прав, воль, обов'язків громадянина, які закріплені в законодавстві конкретної держави, а правове положення особистості є більш широким і крім прав, воль і обов'язків містить у собі: громадянство, загальна правоздатність, політико-правові принципи, юридичні гарантії захисту встановлених прав і воль. Тому для повного подання про правове положення особистості є смисл розглянути спочатку поняття правового статусу, як більш вузьке й основне.

Правовий статус особистості - це певні права людини, які не обходжені для існування й розвитку в конкретних історичних умовах. Правовий статус кожної особистості індивідуальний, це з волею вибору реалізації наданих прав.

Більшість учених дотримуються думки про те, що ядром правового статусу особистості є права й обов'язки, але є й інша точка зору, відповідно до якої права і обов'язки – це лише головний елемент статусу особистості. Так М.И. Матузов до елементів правового статусу громадян відносить відповідальність громадян перед державою .[3] О.В. Сурилов уважає, що народу із системою прав і обов'язків у правовий статус включається: громадянство, загальна правоздатність, гарантії, законні інтереси, юридична відповідальність. [4]

Правовий статус підкреслює зв'язок особистості і держави й характеризується правовою формою його закріплення. Його втримуванням є сукупність прав і обов'язків громадянина.

Правовий статус особистості виступає як міра волі особистості , що дозволений державою, закріплює за кожною особистістю вільний вибір бажань і можливостей сфери реалізації її інтересів.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості включає в себе загальні для всіх фізичних осіб. Права волі й обов'язки, передбачені нормами міжнародного права й Конституцією. Це по-перше. По-друге елементом правового статусу особистості є зазначеними нормами правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Права людини визначають правовий статус у суспільстві. У третіх істотним елементом правового статусу особистості є громадянство. Відповідно до цеї критерії розрізняють правовий статус:

а) громадян держави;

б) іноземних громадян;

в) осіб без громадянства

г) правове положення осіб, яким наданий притулок.[5]

О.В. Сурилов же вважає, що структуру правового статусу утворюють:

1) громадянство як правова основа статусу особистості;

2) передбачене в законодавчих актах єдність, прав, воль, обов'язків наданих громадянам на засадах рівності.

3) юридичні гарантії їхньої реалізації. [6]

Правовий статус зрівнює громадян у їхніх правах у їхніх правових можливостях шляхом установлення загальних для всіх межею можливого і належної системи права виступає як відносний регулятор суспільних відносин. За допомогою його держава впливає на соціальні процеси, у тому числі за допомогою правових установлень .

Характерною рисою правового статусу є його стабільність і низовина. Правовий статус залишаючись незмінним і уособив собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій у соціальному стані людей. Адже складаючи його права, волі й обов'язки повинні бути забезпечені державою поза залежністю від особливостей пережитого країною періоду.

На думку В.В. Лазарєва поряд із загальним правовим статусом існують галузеві, міжгалузеві й спеціальний правові статуси. Галузевий, міжгалузевий і спеціальний статуси не повинні суперечити загальному правовому статусу особистості. Ці статуси в конкретних правовідносинах, учасником яких є особистість. Оскільки особистості вступають у різноманітні відносини між собою так і організаціями, то отже вони стають носії різних прав і обов'язків. Обсяг прав і обов'язків, що здобуваються в конкретних правовідносинах, відрізняється головним чином залежно від юридичних фактів. Правове положення конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального правового статусу особистості і тих статусів, що здобуває дану особу, вступаючи в конкретні правовідносини.[7]

Смисл правового статусу складається в його здійсненні особистістю, необхідно, щоб особистість була здатної володінню правовими обов'язками, і так само активною вольовою і свідомою дією спрямованими на придбання суб'єктивних прав і обов'язків у конкретних правовідносинах.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості складається в законодавчо встановлені і узяті в єдності прав, воль і обов'язків особистості.

Правовий статус є серцевиною нормативного вираження основних принципів взаємин між особистістю й державою. По своїй суті він являє собою систему еталонів, зразків поводження людей, що заохочуються і, що захищає від порушення державою.

Права особистості в структурі правового статусу – це формально визначені, юридично гарантовані можливості користування соціальними благами, офіційна міра можливого поводження людини в суспільстві. [8]

Основу прав особистості становлять права людини, які є більш широким поняттям. Тому варто розкрити поняття прав людини.

Права людини – це можливості вільного самовизначення і вільної життєдіяльності людини. М. Настюк уважає, що права людини, необхідні для існування й розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства й повинні бути загальними і рівними для всіх людей. [9]

Права людини - невід'ємна властивість людини. Якщо людина не має права, то тим самим знищує сама природа людського існування.

Поряд із правами, людина володіє і воля, які за своїм значенням тотожно із правами і згідно висловлення Ш.Л. Монтеск'є:

Воля це право робити все, що

дозволено законами. Якби громадянин

міг робити те, що цими законами

забороняється, то в нього не було б

волі, оскільки теж могли робити

і інші громадяни». [10]

Правове положення особистості визначається, як широка, узагальнююча категорія, що розкриває всі сторони закріпленого в праві стану особистості і охоплює всі її юридичні ознаки. Утримування правового положення особистості визначається економічною структурою суспільства, його політичним режимом і тим чи є цей режим демократичним.

У правове положення включається така категорія як громадянство. Громадянство - означає правовий постійний і безперервний зв'язок між особистістю й державою, у результаті якої особистість здобуває права і волі, користується захистом держави, має обов'язку у відношенні його.

Вхідна в правове положення правоздатність особистості являє собою - здатність мати права й обов'язки, які рівною мірою надані всім громадянам держави і виникають з моменту народження людини, а припиняються в момент смерті людини.

Поряд з наданням прав і воль громадян держава зобов'язана надавати гарантії забезпечення прав і воль, що так само входить і в правове положення особистості. Так право на захист служить серйозною юридичною гарантією прав і законних інтересів громадян, воно означає можливість громадянина використовувати передбачені законом правові кошти для захисту честі, достоїнства й ін.. Право на захист свого права можна розглядати, як загальне конституційне не залежно від того порушене захисне право, що, чи ні. [11]

І так, правове положення є дуже важливим фактором закріплення життєдіяльності людини у суспільстві і у державі.