Право на відпустку за трудовим правом України

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет культури і мистецтв

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Право на відпустку за трудовим правом України”

Підготувала:

студентка 4 курсу

юридичного факультету

групи ЮР-31

Біляєнко Т.В.

Перевірила:

Гаращенко Л.П.

Київ-2004

План

Вступ

Розділ 1. Поняття відпустки

Розділ 2 Види відпусток

2.1     . Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із

шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за

особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені

законодовством

2.2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням

2.3. Творчі відпустки

2.4.Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного

віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

2.5.Відпустки без збереження заробітної плати

Розділ 3 Міжнародно-правове регулювання відпусток

Висновки

Література

Вступ

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна нау­ка, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням поня­тійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначе­ністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття «відпустка» і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі.

При визначенні поняття «відпустка», її окремих видів та кла­сифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «відпустка» та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необ­хідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак пред­метів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законода­вець.

У законодавстві 20-30-х років РРФСР та УСРР закріплюва­лось поняття «чергова відпустка», проте не визначалась сама дефінітивна норма. У наукових дослідженнях у другій половині 20-х років були спроби визначити поняття чергової відпустки. Його розуміли як надання робітникам і службовцям одночасного тривалого відпочинку від роботи протягом календарного ро­ку. Це поняття виключало відпустки у зв'язку з хворобою, ва­гітністю, доглядом за хворим членом сім'ї. Чергові відпустки виступали як засіб збереження робочої сили у зв'язку з встано­вленням обов'язкової перерви в роботі працівника. Для черго­вої відпустки характерним було те, що вона надавалась всім робітникам і службовцям, за винятком сезонних та тимчасових працівників.

Деякі дослідники поняття «відпустка» тісно пов'язують з ви­никненням права на відпустку. Л.Я.Гінцбург та В.Ф.Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, — як право суб'єктивно-трудове. Кон­ституційне право на відпустку випливає з ст.119 Конституції СРСР. З точки зору конституційної норми це право означало можливість відпочити, якою могли скористатися всі громадяни СРСР. У такому розумінні право на відпустку було елементом правового статусу громадян СРСР і входило до змісту трудової правоздатності та рівне для всіх громадян. Таке право на відпустку виявлялося і реалізовувалося тільки через трудові пра­вовідносини.

Отже, конституційне право є основою для можливого ви­никнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

В юридичній літературі радянської доби існували різні ви­значення поняття «відпустка», які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я.Островський визначає поняття «відпуст­ка» в широкому розумінні як звільнення від роботи з передба­чених законодавством підстав на певну кількість днів із збере­женням місця роботи або посади, тобто звільнення від вико­нання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г.Александров і А.Є.Пашерстник ви­значали відпустку як звільнення працівника від роботи для від­починку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: «відпочинок», «збереження заробітної плати»; у 1954 р. — «безперервність». Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення пра­цівників на деякий час від виконання основних трудових обо­в'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж ко­жен вид відпусток має свої певні особливості.

Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпус­ток, які були врегульовані радянським законодавством, є різни­ми за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визна­чення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.

Після здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою УКраїни був прийнятий Закон України “Про відпустки”, але і він не дає нам точного визначення поняття “відпустка”.

Розділ І. Поняття відпустки

Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка – це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи і заробітної плати (крім відпусток без збереження заробітної плати).

Державні гарантії та відносини, пов‘язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами України. За законодавством України право на відпустку мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

За статею 4 Закону України “Про відпустки” відпустки поділяються на:

1.Щорічні відпустки:

-     основна відпустка;

-     додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

-     додаткова відпустка за особливий характер праці;

-     інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням;

3. Творча відпустка;

4. Соціальні відпустки:

-     відпустка у зв‘язку з вагітністю та пологами;

-     відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

-     додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5. Відпустка без збереження заробітної плати;

 Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Розділ 2. Види відпусток

2.1.     Щорічні відпустки

Основна відпустка

Державні гарантії права на відпустку, умови та порядок їх надання працівникам встановлюються Конституцією України (ст. 45), Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року, Кодексом законів про про працю України(КЗпПУ), іншими законними та підзаконними актами.

За статею 74 КЗпП, громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незамежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна, додаткова) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Правом на відпустку користуються також працівники, з якими укладено контракт (ч.3 ст. 21 КЗпП України), позаштатні, сезонні, тимчасові працівники та сумісники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях на умовах трудового договору чи контракту.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Вона надається для відновлення працездатності, відпочинку, задоволення життєво важливих потреб та інтересів для працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та галузевої належності. Для деяких категорій працівників встановлені подовжені щорічні основні відпустки, тобто понад 24 календарні дні. Їх тривалість залежить від особливих умов праці (напруженості, складності, особливих кліматичних умов тощо), віку працівника або стану здоров‘я.

За ч.8 ст.6 Закону України “Про відпустки” подовжені відпустки, надаються працівникам, яким не виповнилося 18 років — 31 календарний день.

Народним депутатам надається подовжені відпустки на підставі Закону України «Про статус народного депутата Украї­ни». Так, відповідно до ст.32 цього Закону депутатам нада­ється щорічна відпустка у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів, якщо законодавством не передбачена відпустку більшої тривалості, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. А також відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13 жовт­ня 1995 р., №379/95 — ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, для якого ця робота є основною, надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів якщо законодавством не пе­редбачено інше, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмі­рі місячної заробітної плати.

Щорічна основна відпустка подовженої тривалості передба­чена також для державних службовців. Відповідно до ст.35 За­кону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.державним службовцям надається щорічна відпустка триваліс­тю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоров­лення у розмірі посадового окладу.

Іншою категорією працівників, яким законодавством перед­бачено щорічні основні відпустки подовженої тривалості, є пра­цівники судових, правоохоронних органів та інших юридичних установ: судді, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу (ст.44 Закону України «Про статус суддів», прокурори і слідчі прокуратури, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотньому напрямку; службо­вим особам митних органів України, які мають персональні звання, надається щорічна відпустка тривалістю не менше 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотному напрямку (Митний кодекс України).

Працівники освіти, культури, медицини також мають право на подовжену щорічну відпустку. Відповідно до ст.55 Закону України «Про освіту» педа­гогічні та науково-педагогічні працівники мають право на по­довжену оплачувану щорічну відпустку.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ осві­ти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших уста­нов і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам та науковим працівникам законодавством передбачені по­довжені щорічні відпустки тривалістю до 56 календарних днів. Конкретну тривалість щорічної основної відпустки керівних пра­цівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (пе­дагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педа­гогічних, науково-педагогічних працівників та наукових пра­цівників визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за раху­нок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації (ст. 13 Закону України «Про державну підтримку за­собів масової інформації та соціальний захист журналістів»

Відповідно до ст.27 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імуноде­фіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 3 березня 1998 р., правом у наданні щорічної відпустки загальної тривалості 56 календарних днів, наділені медичні працівни­ки, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або за­хворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.

Подовжені відпустки також передбачені особам, які працюють (пе­ребувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруд­нення, — пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу (ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Необхідно відзначити, що основною щорічна відпустка називається тому, що вона надається працівникові при виконанні вимог, встановлених законодавством щодо трудового стажу, і саме до неї додаються всі решта додаткових відпусток.

Отже, тривалість щорічної основної відпустки встановлю­ється законами та іншими нормативними актами і вона дифе­ренційована залежно від категорії працівників. Це видно не тільки з положень ст.6 Закону України «Про відпустки», а й згаданих вище законів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в Україні при наданні щорічної основної відпустки встанов­лено на законодавчому рівні диференційований підхід з ураху­ванням складності та особливостей виконуваної роботи.

 Додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.

Деякі щорічні основні відпустки можуть надаватися понад встановлений Законом мінімум, такі відпустки називаються подовженими відпустками.

Головна відмінність щорічної додаткової відпустки від основ­ної полягає в тому, що вона надається не всім працівникам, а лише чітко визначеному колу осіб, передбаченому законодавст­вом. Додаткові відпустки відрізняються від основної і за видом трудового стажу, оскільки для додаткових відпусток — це спе­ціальний трудовий стаж, тобто мається на увазі стаж, який від­різняється такими ознаками, як галузь народного господарства, умови праці, професія тощо. Основна і додаткові відпустки від­різняються також за тривалістю, порядком надання тощо.

Відповідно до умов надання додаткові відпустки можна об'єд­нати у такі групи:

1)   пов'язані з умовами праці і режимом роботи:

а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

б) за особливий характер праці;

2)   за стаж роботи;

3)   окремим категоріям працівників;

4)   заохочувальні;

5) інші додаткові від­пустки, передбачені законодавством.

Законом України «Про відпустки» передбачені додаткові від­пустки, що пов'язані з умовами праці й режимом роботи. Такі відпустки спрямовані на всебічну охорону здоров'я працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, їх призна­ченням є компенсація негативного шкідливого впливу на орга­нізм людини особливостей виробництва. Для таких працівників передбачено ряд пільг, які спрямовані на охорону умов праці та інших сторін життя. Однією з них є надання в якості компенса­ції додаткової відпустки з метою відновлення здоров'я.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком ви­робництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мі­ністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, вказаної в ч.І цієї статті, встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня­тість працівників в яких дає право на щорічну додаткову від­пустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, був затверджений Постановою Ка­бінету Міністрів від 17 листопада 1997 р., №1290.

Необхідність встановлення нового Списку була викликана низкою причин. Насамперед Список, який був прийнятий в 1974 р., тривалий час не перевидавався, хоча до нього неодно­разово вносилися зміни й доповнення. Перелік усіх виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці був не систематизованим. Крім того, з розвитком науки і техніки по­чали з'являтися й нові професії, які не були врегульовані зако­нодавством. З іншого боку, з розпадом СРСР деякі виробницт­ва, що були зазначені у старому Списку, залишилися за межами України і тому постала необхідність їх вилучення.

Зазначений Список складається з двох додатків. За Додатком 1, що має назву: «Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість пра­цівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», надається додаткова відпустка, яка передбачена ч.І ст.7 Закону України «Про відпустки». Додаток 2 — «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуаль­ним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ри­зику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпуст­ку за особливий характер праці» передбачає надання додаткової відпустки відповідно до п.1 ч.І ст.8 Закону України «Про від­пустки».

На виконання п.З Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року, №1290 Міністерство праці та соціаль­ної політики наказом від 30 січня 1998 року, №16 (зареєстрова­но в Мінюсті України 30 січня 1998 р. за №58/2497) затвердило «Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість пра­цівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», за яким:

1. Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах праці надають працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазна­ченого Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва й цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.

Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, наведено відповідно до Кла­сифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держ­стандарту України від 27 липня 1995 року, №257.

2. Робочі місця за умовами праці атестують згідно з Поста­новою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року, №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичними рекомендаціями для проведення атеста­ції робочих місць за умовами праці, затвердженими Постано­вою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року, №41.

3. Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують ро­боту на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах,означених Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпуст­ку.

4. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки вста­новлюється колективним договором залежно від результатів атес­тації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками й критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я і Мініс­терства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року, №383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів» та заре­єстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за резуль­татами атестації робочих місць перевищує максимальну трива­лість, вказану в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підпри­ємства.

 Додаткова відпустка за особливий характер праці

За ст.8 передбачено додаткову відпустку за особливий характер роботи та її тривалість. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним наванта­женням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здо­ров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком вироб­ництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мініс­трів України, відповідно до Додатку 2, про який вже зазначало­ся;

2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та профе­сій, визначених колективним договором, угодою.

При наданні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно врахувати, що ненормований робочий День — це особливий режим робочого часу, який встановлю­ється для певної категорії працівників у разі неможливості нор­мування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу і ця робота не вважається надурочною.

Додаткова відпустка, яка надається за ст.8 Закону України «Про відпустки», є компенсацією за підвищене розумове та нер­вове напруження та за роботу понад нормальну тривалість ро­бочого часу, якщо така праця не може бути нормована через специфіку виконуваної роботи.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особ­ливий характер праці встановлюється в колективному або тру­довому договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щодо працівників, які працюють за ненормованим робочим днем, Міністерством праці та соціальної політики було видано наказ від 5 лютого 1998 р., №18 «Про внесення змін до Реко­мендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», в якому зазначалось, що конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій або посад чи трудовим дого­вором. Крім того, на законодавчому рівні в деяких сферах діяль­ності визначений орієнтований перелік посад працівників з не­нормованим робочим днем.

Тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день не обов'язково має становити 7 календарних днів, її три­валість може бути і меншою. Право на цю відпустку працівникові визначається в кож­ному випадку із урахуванням конкретних обставин виробницт­ва безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Важ­ливим є те, що саме положення про надання додаткової від­пустки відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки» має бути закріплене в колективному чи трудовому договорі.

Отже, коло суттєвих ознак, які входять до поняття «щорічна додаткова відпустка», полягає не тільки в тому, що ця відпустка надається певній категорії працівників, які працюють в тій чи іншій галузі, зазначеній у Списку, за особливий характер праці та ненормований робочий день, а й у тому, що щорічна додат­кова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однієї з підстав, яку обрав працівник. Порядок надання додат­кової відпустки з декількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інші додаткові відпустки передбачені законодовством

До щорічних додаткових відпусток необхідно віднести від­пустки за стаж роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації. Так, відповідно до п.2 ст.35 Закону Украї­ни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., №3723-ХП підставою для набуття права на додаткову відпустку державним службовцям є стаж роботи в державних органах понад 10 ро­ків. Тільки в цьому випадку надається додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Крім цього Закону, Кабіне­том Міністрів України була видана Постанова від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ­бовцям додаткових оплачуваних відпусток» із змінами відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р., №1396 «Про внесення змін до деяких постанов Кабіне­ту Міністрів України. Відповідно до вказаної Постанови, у випадку, якщо державний службовець чи посадова особа місце­вого самоврядування має стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 кален­дарних дні за кожен наступний рік. Але в згаданій Постанові передбачено, що тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Тобто, виходячи з положення ст.35 Закону України «Про державну службу» та згаданої Постанови Кабінету Міністрів України, додаткові від­пустки державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування надаються тільки після 10 років роботи в цій сфері, але максимальна тривалість їх не повинна перевищувати 15 календарних днів.

Звичайно, такі додаткові відпустки носять не тільки компен­саційний, а й заохочувальний характер. Крім того, у випадку з державними службовцями бачимо, що право на отримання до­даткової відпустки пов'язане не тільки з особливостями цієї роботи, а також із тривалим перебуванням у трудових правовід­носинах. Таким чином, підставою для надання додаткової від­пустки для державних службовців є стаж роботи.

Додаткові відпустки за тривалий стаж роботи надаються та­кож суддям та працівникам прокуратури. Так, суддям, які ма­ють стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачува­на відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.). Відповідно до ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова опла­чувана відпустка тривалістю: після 10 років — 5 календарних днів; після 15 років — 10 календарних днів; після 20 років — 15 календарних днів.

Деякі види додаткових щорічних відпусток передбачені іншими нормативно-правовими актами, наприклад, такий вид додат­кових відпусток, як заохочувальні, надаються тільки членам добровільних пожежних дружин (команд) відповідно до ст.29 Закону України «Про пожежну безпеку»від 17 грудня 1993 р. Тривалість такої відпустки становить до 10 робочих днів на рік із збереженням заробітної плати.

За ст.10 ЗУ “Про відпустки” щорічна додаткова відпустка передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

1)   жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

2)   інвалідам;

3)   особам віком до вісімнадцяти років;

4)   чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

5)   особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

6)   сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

7)   працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

8)   працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

9)   працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

10)      батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;

11)      в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:

1)   особам віком до вісімнадцяти років;

2)   інвалідам;

3)   жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;

4)   жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5)   одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

6)   дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

7)   ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

8)   ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

9)   батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;

10)      в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

За статею 11 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки” щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1)   порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);

2)   несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

1)        тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2)        виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3)        настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4)        збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1)   час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

5)   час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6)   час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7)   інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки зараховуються:

1)   час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2)   час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3)   час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.